Слобожанські мистецькі студії

КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРИПКИ І ФОРТЕПІАНО В. КОСЕНКА В КОНТЕКСТІ ВИВЧЕННЯ РУКОПИСНОЇ СПАДЩИНИ МИТЦЯ

2025-03-31T08:56:44+03:00

Розглянуто Концерт для скрипки і фортепіано В. Косенка в аспекті жанрово-інтонаційних зв’язків з камерно-інструментальними творами житомирського періоду із залученням рукописних першоджерел. Визначено його камерно-інструментальну естетику. Охарактеризовано тип індивідуально-стильового мислення митця як екзистенційно-кордоцентричний. В контексті переосмислення В. Косенком сонатно-симфонічного циклу виявлено стилістичні риси безконфліктної драматургії поемного типу із структурними інваріантами сонати і сюїти. Драматургічну ідею охарактеризовано як внутрішній лірико-драматичний діалог. З’ясовано жанрово-інтонаційні і семантичні зв’язки Концерту з необароковою Сонатою для скрипки і фортепіано, а також з п’єсами «Мрії», «Експромт», які були вписані в структуру сонатного алегро як епізоди і визначили особливості драматургічної концепції Концерту. Акцентовано висновок щодо органічного втілення в Концерті жанрових маркерів камерно-інструментальної сонати. Визначено структурно-стилістичний інваріант Концерту як романтично-бароковий. Обґрунтовано висновок про суттєвий для В. Косенка напрямок переосмислення сонатності як ідеї і концепції з конститутивним значенням фрагменту і домінуванням камерного мислення в концертних формах. На підставі проведеного дослідження констатовано безперервність і цілісність процесу жанрово-інтонаційних трансформацій композиторського мислення В. Косенка як живої інтонаційної системи, що здатна до оновлювання і розширення своїх меж. Охарактеризовано дві оркестрові версії партитури Концерту, що відповідають камерній і симфонізованій моделі. Уточнено жанрову атрибуцію п’єс «Мрії» та «Експромт». Окреслено перспективи поновлення виконавської традиції. Спрогнозовано перспективні напрямки вивчення і систематизації біографічних матеріалів, епістолярію митця, віднайдення та ідентифікації оркестрових версій, створення зведеного каталогу фонографічних фондових матеріалів, вивчення виконавських концепцій тощо.

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ОБРАЗІВ КОМПОЗИТОРІВ-ІМПРЕСІОНІСТІВ ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК СТІЙКОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ ВЕРСІЇ БАЯНІСТА-ВИКОНАВЦЯ

2025-03-31T09:04:13+03:00

Статтю присвячено обґрунтуванню значущості сенсу розуміння імпресіонізму як музичного стилю у виконавському музично-інструментальному мистецтві баяністів. Застосований принцип художньо-образної візуалізації музики композиторів-імпресіоністів, метод усвідомлення стильової значущості імпресіонізму в музиці та визначення художнього-образного контенту імпресіоністичного стилю різних композиторів; обрано рефлексивну візуалізацію за принципом персоніфікованої інтерпретаційної унікальності виконавця для розкриття основних образно-характеристичних особливостей музичних творів при виконанні їх на баяні. Підкреслено значущість візуалізації образів як мистецько-виконавської категорії, що становить особливий феномен для музиканта-виконавця в контексті його сприйняття та відтворення музики композиторів будь-якого стилю. Представлене художньо-естетичне розуміння образного відображення дійсності в творах мистецтва, що мають спорідненість їх програмної сутності або творчо-уявлюваного сенсу (художників, композиторів, виконавців). Яскрава образ-но-стилістична палітра розкрита на основі композиторів-імпресіоністів К. Дебюссі та ексцентричного композитора-реформатора Е. Саті, які обрали для розкриття власних почуттів образний зміст та виконували власні твори на своїх «класичних» музичних інструментах. Представлена можливість візуалізації музичних образів композиторів-імпресіоністів створює власну образно-стилістичну уяву в усвідомленні баяніста-виконавця та його інтерпретаційної версії щодо музичних характеристик конкретних творів імпресіоністичного стилю. «Сади під дощем» К. Дебюссі та «Гносієни» Е. Саті, відображаються у технологічних прийомах відтворення баяністами, звукообразних та темброво-динамічних комплексах і особливостями інтонування. Підсумовано результати образно-стилістичних характеристик обраних творів композиторів-імпресіоністів у виконанні на баяні.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МУЗИКА У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА РОМАНА ГРИГОРІВ

2025-03-31T09:08:28+03:00

Основною ціллю є насамперед огляд особливостей використання у творчості молодого українського композитора Романа Григорів (р.н. 1984) техніки концептуальної музики на прикладі деяких з його творів та ознайомлення з самим напрямом концептуальної музики, що відобразилося також у розкритті філософського та мистецького підґрунтя цього новітнього композиторського напряму. Результатами дослідження є зокрема аналіз твору «The Voice of Hell’s Arrow», створеного для струнного оркестру «Київська камерата» та уламків детонованої російської ракети БМ-27 «Ураган», який був детально досліджений за наступними параметрами аналізу: фактура, гармонія, семіотичні компоненти тематичного матеріалу, драматургічний розвиток, форма та деякі аспекти оркестрової техніки. В контексті техніки концептуальної музики були також розглянуті наступні твори композитора: ‘археологічна’ опера «CHORNOBYLDORF» та опера GAIA-24. Сформульовані основні визначення, дотичні напряму концептуальної музики, з урахуванням філософських та хронологічних контекстів досліджуваного явища. Наукова новизна полягає у виборі творів, які на момент створення статті ще не були дослідженими в аспекті напряму концептуальної музики у вимірі музикознавчо-наукової сфери. Важливим є звернення українського композитора Романа Гри-горів до техніки концептуальної музики є важливим кроком до інтеграції українського музичного контенту у світовий музикознавчий простір, а музичні приклади, увага яким приділена у статті, є також унікальними в плані обраної тематики, тому що вони безпосередньо стосуються актуальних подій війни в Україні і таким чином звертають на себе увагу і як приклади творів концептуального напряму національного значення, і як приклади творів світового значення, враховуючи вагомий вплив на світ цієї війни.

СУЧАСНИЙ СТАН Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФАХОВОЇ (ФОРТЕПІАННОЇ) ОСВІТИ В МИСТЕЦЬКИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

2025-03-31T09:11:20+03:00

Стаття присвячена дослідженню сучасного стану й перспектив розвитку фахової мистецької, зокрема фортепіанної освіти в ЗВО. Зважаючи на те, що досліджень даного питання недостатньо, автором статті було проаналізовано робочі програми з фахових дисциплін, а саме: «Фах» (фортепіано), напрям підготовки 025 Музичне мистецтво та «Музичний інструмент» (фортепіано), напрям підготовки 014 Середня освіта (Музичне мистецтво).У статті проведено порівняльний аналіз робочих програм даних дисциплін за основними видами діяльності, за структурою, за метою, завданням й результати курсу. В залежності від освітньої програми були проаналізовані відмінності у кількості кредитів/годин та загального обсягу годин на викладання зазначених дисциплін. В статті було проаналізовано та акцентовано увагу на тому, що робоча програма з дисципліни «Фах» зорієнтована на музикантів високого рівня підготовки. Тобто, рівень володіння виконавською технікою повинен бути на професійному рівні, а також програма з фаху має дещо потужнішу базу підготовки майбутніх педагогів-виконавців. При розгляді робочої програми з дисципліни «Музичний інструмент» було зазначено про те, що рівень підготовки здобувачів вищої освіти, які навчатимуться за цим напрямом дещо нижчий. Проаналізовано та описано структуру дисциплін: розподіл на модулі, змістові модулі та кількість тем; практична й самостійна робота (з урахуванням кількості годин відповідно ОП); індивідуальне науково-дослідне завдання; методи навчання, методи контролю; розподіл балів; шкала оцінювання. За результатами аналізу окреслено основні завдання та тенденції розвитку фахової (фортепіанної) освіти в мистецьких закладах України. Зокрема, національної визначеності, збереження та примноження надбань культурної спадщини.

ХРИСТИЯНСЬКА МУЗИКА В КОНТЕКСТІ СВЯТОГО ПИСАННЯ ТА РЕЛІГІЙНОЇ ТРАДИЦІЇ

2025-03-31T09:16:28+03:00

У статті здійснюється комплексне дослідження християнської музики як ключового елемента релігійної традиції, що формується на основі Святого Письма. Розглянуто її значення як засобу трансляції сакральних ідей, вираження віри та формування релігійної ідентичності. Визначено роль музики у християнському богослужінні як інтегратора духовних і теологічних концепцій, що відображають гармонію між текстом, мелодією та ритмом, згідно з біблійними й догматичними засадами. Проаналізовано вплив Святого Письма на формування музичних практик, зокрема через псалми, які становлять основу літургійних форм співу. Висвітлено особливості використання музики як інструменту для поглиблення молитовного настрою та сакральної зосередженості в контексті релігійних обрядів. Наголошено на тому, що музика, як форма літургійного мистецтва, виконує не лише ритуальну функцію, а й слугує засобом формування спільного духовного досвіду, спрямованого на інтеграцію громади у єдиний сакральний простір. У статті підкреслено, що християнська музика, зокрема у вокальній традиції, стає втіленням біблійних ідей, де голос відіграє центральну роль у передачі божественного змісту. Цей підхід демонструє теологічну цінність музики як сакрального медіума, що сприяє формуванню духовної дисципліни та поглибленню екзистенційного переживання. Зроблено висновок, що християнська музика, як невід’ємний компонент богослужіння, відіграє вирішальну роль у передачі теологічних ідей, забезпечуючи гармонійне поєднання духовного та художнього. Її дослідження в контексті Святого Письма дозволяє не лише глибше зрозуміти сакральні засади музики, а й розкрити її значення як важливого інструмента для формування культурного і духовного досвіду релігійних спільнот.

КОНЦЕРТ «АNOMAL DANCES» ДЛЯ ЧВЕРТЬТОНОВОГО БАЯНА З ОРКЕСТРОМ ЮККА ТІЕНСУУ: СЕМАНТИЧНІ ТА ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

2025-03-31T09:20:15+03:00

Статтю присвячено розкриттю жанрових та мовно-стилістичних особливостей концерту «Anomal dances» для чверьтонового баяна з оркестром сучасного фінського композитора Юкка Тіенсуу, та висвітленню проблеми жанру концерту для чвертьтонового баяна з оркестром загалом. Проаналізовано еволюцію зазначеної жанрової сфери, її актуальність та перспективи розвитку. Досліджено творчість Ю. Тіенсуу, його вклад у сучасне баянно-акордеонне мистецтво. Визначено характерні риси його композиторського стилю та напрями мистецької діяльності. Проаналізовано місце мікротонової музики та сучасних технік композиторського письма у творчості композитора. Здійснено комплексний композиційний та змістовий аналіз зазначеного твору. Виявлено наявність лінгвістичних алюзій, ремінісценцій, оксиморонів та оказіоналізмів у назві концерту та його частин. Розкрито взаємозв’язок програми твору з композиційними особливостями концерту. Досліджено жанрові аспекти зазначеної композиції, які представлені зокрема поєднанням домінантно-сольної та біцентричної форми взаємодії соліста та оркестру між собою, а також різноманітними типами солювання та ігровими структурами в концерті. Проаналізовано вплив жанрів сюїти та мініатюри на формотворення концерту «Anomal dances», який полягає у відсутності драматургічного конфлікту в композиції та відносній мініатюрності частин твору. Охарактеризовано роль естрадно-джазової стилістики, а також прояви комічного та видовищного, зокрема в ІІІ частині концерту. Досліджено імплементацію сучасних технік композиторського письма (зокрема сонорики та алеаторики), та специфічних виконавських прийомів (кластерів, pitch bending, glissando тощо). Виявлено характерні риси побудови сольних каденцій, та їх розташування в концерті. Розкрито місце елементів інструментального театру в концерті, зокрема в ІІІ частинні твору. У висновках підведено загальні підсумки дослідження. Визначено актуальність подальших наукових розвідок, присвячених висвітленню тенденцій розвитку жанру концерту для чвертьтонового баяна з оркестром та мікротонової музики в контемпоральному баянно-акордеонному мистецтві загалом.

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА ДОМРИСТІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ: ВИКЛИКИ, ДОСВІД, РЕКОМЕНДАЦІЇ

2025-03-31T09:24:11+03:00

У статті висвітлено основні виклики дистанційного навчання домристів у сучасних умовах, обумовлених технічними, педагогічними, соціально-психологічними та організаційними аспектами. Доведено, що дистанційний формат навчання, хоча й забезпечує безперервність освітнього процесу, супроводжується значними обмеженнями, зокрема низькою якістю звуку та відео, нестабільністю інтернет-з’єднання, відсутністю спеціалізованого обладнання, а також складнощами в забезпеченні ефективної педагогічної взаємодії. Охарактеризовано вплив дистанційного формату на виконавську підготовку студентів, зокрема на передачу тонких нюансів гри, емоційного змісту музичних творів і організацію ансамблевої взаємодії між домристом, концертмейстером і викладачем. Констатовано, що відсутність можливості безпосередньої взаємодії та живого контакту значно ускладнює процес формування виконавських навичок і може негативно впливати на мотивацію здобувачів освіти. Обґрунтовано доцільність впровадження сучасних технологій, які забезпечують високу якість звуку й відео, а також адаптованих методик викладання, спрямованих на подолання технічних і педагогічних викликів. Визначено важливість розвитку цифрових компетенцій як викладачів, так і студентів, що дозволяє ефективно використовувати новітні інструменти та технології в освітньому процесі. Акцентовано увагу на необхідності поєднання синхронних і асинхронних методів навчання, які сприяють підвищенню ефективності дистанційного викладання. Запропоновано низку рекомендацій щодо створення умов для індивідуалізації навчального процесу, формування мотивації студентів і підтримки їхнього емоційного стану.

ДИТЯЧА ОПЕРА: ЗАСІБ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЧИ ПЕРЕЖИТОК?

2025-03-31T09:27:57+03:00

У статті розглядається проблематика функціонування дитячих музичних театрів та здійснюється спроба визначення їхньої ролі в естетичному вихованні дітей. Співати, танцювати, імпровізувати люблять майже всі діти, незалежно від віку, адже творчість с природною рисою дитини. Тому для виявлення талантів і можливостей дітей необхідно, щоб вони спробували свої сили в різноманітних видах художньо-естетичної діяльності. Участь у оперних поста новках музично-театрального гуртка надає величезні можливості для перших творчих виявів дітей. Під умілим керівництвом у дитині запалає вогник творчості, вона відчує радість пізнання, усвідомить себе особистістю, відкриє прекрасне в мистецтві й житті. Проте і досі дитячі оперні гуртки залишаються великою рідкістю. Керівникові такого театру зазвичай дуже складно вирішити всі організаційні та творчі питання особисто. Необхідно продумати концепцію майбутньої вистави, підібрати дітей-виконавців. Забезпечити виставу декораціями і костюмами – також не просте завдання. Але ті, хто спостерігав, з яким захопленням дітлахи беруть участь в репетиціях та виставах зразкового дитячого музичного театру «Дзвіночок», який донедавна діяв у сумському Палаці дітей та юнацтва, могли переконатися, що постановка дитячих опер варта наполегливої праці. Тим більше, що юні артисти виступали не для себе, а перед широким загалом. Публіка, і дитяча і доросла, завжди щиро вітала юних артистів театру «Дзвіночок» гучними оплесками. Таким чином, можна погодитися з думкою, що дитяча опера є потужним засобом естетичного виховання дітей. Тому необхідно об’єднати зусилля науковців, педагогів і театральних діячів стосовно створення методики роботи з дитячим музичним театром і впровадження цієї методики у практику. Робота в музичному театральному гуртку згуртовує дітей, розвиває в них відповідальність за спільну справу. Для відродження і розвитку жанру дитячої опери в Україні було б корисно доручати здобувачам освіти, які проходять педагогічну або виробничу практику здійснювати постановки невеликих оперних вистав, або їх фрагментів. Привертають увагу досліди постановки дитячих опер силами студентів педагогічних навчальних закладів. Жанр дитячої опери потребує популяризації серед широких верств населення з тим, щоб розширити коло потенційних виконавців і їх шанувальників.

ФОРТЕПІАННІ ЦИКЛИ МІНІАТЮР У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ XX–XXI СТ.

2025-03-31T09:38:22+03:00

Метою статті є окреслення концептуальних та жанрово-стильових векторів інтерпретації жанрової моделі фортепіанного циклу мініатюр у творчості митців України XX–XXI ст. Досягнення мети передбачає методологічну опору на компаративні настанови, які поєднують принципи історичного та культурологічного підходів, жанрового та стильового аналізу. Наукова новизна статті полягає у виявленні та обґрунтуванні провідних напрямів концептуального, стильового та жанрового модифікування жанрової моделі фортепіанного циклу мініатюр в художньому просторі України XX–XXI ст. Висновки. У статті жанрова модель фортепіанного циклу мініатюр позиціонована як така, що сягає витоками французького класицизму, бароко та актуалізується у просторі романтизму та художніх вимірах XX ст., резонуючи із стильовим різноманіттям, жанровою дифузійністю та суб’єктивізацією постcучасного мистецького світобачення. У різноманітті інтерпретацій фортепіанного циклу мініатюр у творчості митців України XX–XXI ст. окреслено такі модуси концептуальної, жанрової та стильової репрезентації, як: насичення виразними національними акцентами, апеляція до художнього досвіду романтизму, апробація новаційних стильових спрямувань у контексті моножанрового «прелюдійного» циклу; створення поліжанрових програмних циклів, позначених тяжінням до наскрізних форм, стильовим плюралізмом, новаційністю музичної мови та виразового комплексу; формування стильово-меморіального варіанту жанру, маркованого значущістю концепту історичної та національної пам’яті, стильових та жанрових апеляцій до національного та світового художнього доробку, різноманіттям типів програмності; синтез світового художнього досвіду на ґрунті неофольклоризму; значущість тенденції інтертектуальності, виявленої в синтезі музичного мистецтва та живопису; активне функціонування «дитячого» різновиду, позначеного внутрішньою стильовою та жанровою багатовимірністю, значущістю програмності та інтертекстуальних інтенцій; експерименталізм у сфері концепції, стилю та жанру, суголосний орієнтації сучасного митця на формування власного творчого світу.

ВІДТВОРЕННЯ СТАРОВИННОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ У СУЧАСНІЙ МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ПРАКТИЦІ

2025-03-31T09:43:30+03:00

У статті розглянуто та проаналізовано можливості старовинного інструментарію, його «відтворення» та застосування у сучасній практиці. Окреслено основні тонкощі та способи підходу сучасних виконавців до старовинного інструментарію з виділенням опозицій у музично-виконавській практиці. Вивчення особливостей виконання старовинної музики має величезний сенс для всіх без винятку музикантів. Систематизація різних поглядів надає можливість удосконалити теоретичні позиції щодо важливості врахування контексту епохи та особливостей розвитку інструментарію та виконавства. Завдяки цьому можна отримати повноцінне уявлення про музику давніх часів, і тільки це відпрацьовує в музиканта гарний смак і почуття стилю, естетики певної епохи. Доведено, що історичне-орієнтоване виконавство має тенденцію постійної реконструкції в сучасному музичному мистецтві. Стосовно «автентизму» підкреслюється, що явище «реконструкції» пов’язане перш за все з відтворенням самих музичних інструментів, воно потребує абсолютної історичної достовірності, а також залежних від цього різних способів виконання. Відтворення культури і традицій минулого безпосередньо впливає на сучасну культуру, не тільки на виконавську, а й слухацьку. Питання вивчення старовинної музики актуальне і сьогодні, отже, сучасні дослідники продовжують вивчати роботи попередників і надають cвоє усвідомлення виконавських принципів автентизму (інструментарій, акустика, динаміка). Порівняння виконавських інтерпретацій корифеїв автентичного руху виявляє дуже багато незвичайних, цікавих рішень, трактувань індивідуального стилю виконання, різних підходів до туше, фразування, штрихів, прикрас. Визначено глобальне значення рольових функцій інструментів та трансформація акустичних та темброво-динамічних характеристик, що виникають при відновленні музики епохи Бароко і що необхідно для правильної інтерпретації твору. Вивчаючи та аналізуючи особливості гри на старовинних інструментах, ми відтворюємо систему музичного сприйняття з точки зору не тільки старовинної музики, а й сучасної, що є перспективою подальшого вивчення та поглибленого дослідження.

УКРАЇНСЬКА ВОКАЛЬНА ЕСТРАДА ПОЧ. XXI СТ.: У ПОШУКАХ НОВАЦІЙНИХ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ОБРІЇВ

2025-03-31T09:47:51+03:00

Мета статті полягає у виявленні концептуальних новацій у сучасній національній вокальній естраді як основи її функціонування у сучасному національному художньому просторі. Методологія статті ґрунтується на компаративних настановах, які передбачають опору на культурологічний, виконавський, персонологічний та аксіологічний підходи, а також метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна розвідки зумовлюється окресленням новаційних концептуальних модусів у національному мистецтві вокальної естради та визначенням специфіки виконавських засобів їх утілення, зокрема у творчості гурту «Біла Вежа», а також А. Пивоварова та Джамали. Висновки. У статті акцентовано, що вагомим новаційним концептуальним модусом сучасної української вокальної естради є актуалізація духовного досвіду нації. Уведення в контекст вокальної естради раніше не була апробованого у змістових параметрах естради поетичного спадку XIX–XX ст. відбиває ідею відродження значущості національного духовного досвіду та інтенсифікації його буття в контексті сучасності, наповнює українську вокальну естраду тематикою як утвердження імперативності та первинності зв’язку людини із нацією, так і духовного зубожіння людства й особистості, нерозривного ціннісного зв’язку часів і просторів культури. Закарбування історичного шляху нації, як новаційний концептуальний вектор української вокальної естради, репрезентується крізь призму відродження фольклорної традиції в різноманітті її етнічних вимірів та у синтезі з академічною традицією та стає основою тематики історичної трагедії етносів, протесту проти етноциду. Героїко-патріотичний вектор сучасної національної естради репрезентований зверненням до поетичної спадщини часів розстріляного відродження та до сучасних трагічних реалій буття української спільноти, поєднаних духом боротьби за суверенність держави та самостійність національної культури, а також позначений апробацією новаційного – воєнного тематично-образного спрямування. Обґрунтовано, що концептуальне оновлення сучасної української вокальної естради засвідчує набуття нею значущої соціальної місії, статус сфери вираження як вічних, так і гостро актуальних проблем буття людини та людства, зокрема в національному забарвленні.

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ХОРОВОЇ ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ЛАСТОВЕЦЬКОГО

2025-03-31T09:54:37+03:00

У статті розглядаються жанрові прикмети хорової творчості сучасного українського композитора, заслуженого діяча мистецтв України, лавреата премій С. Гулака-Артемовського, В. Косенка, С. Людкевича і Ю. Дрогобича Миколи Ластовецького (*1947) на прикладі аналізу його хорової антології; констатовано наявність у мистця чисельного хорового доробку, до якого він тяжіє особливо в останній період свого творчого шляху; відзначено різноманітний жанровий діапазон його музики для хору; підкреслено детальну фіксацію в нотному тексті авторських позначок, динамічних та агогічних нюансів. Констатовано, що М. Ластовецькому належить оригінальний хоровий доробок, у якому він виступає продовжувачем питомих українських хорових традицій, які він своєрідно адаптує з індивідуальними жанрово-стильовими особливостями композиторського письма та сучасними музично-виражальними засобами. Наведено перелік поетів, до яких найчастіше звертається композитор у своїй хоровій творчості. Відзначено, що особливий інтерес становлять українські народні пісні для хору М. Ластовецького із записів І. Франка. Підкреслено, що хорові твори композитора написані для різних виконавських складів – дитячого, однорідного (жіночого, чоловічого) та мішаного. Показово, що у хоровому доробку мистця домінують композиції a cappella. Відзначено, що жанровий спектр хорової творчості мистця охоплює твори як великих форм (три кантати, чотири хорові концерти), так і малих, до яких можна віднести оригінальні авторські композиції, численні обробки (опрацювання) українських народних пісень. Акцентовано, що вагому нішу становлять опрацювання календарно-обрядових, зокрема, жниварських пісень. Зазначено, що композитор тяжіє до поліфонізації фактури, активно використовує підголоскову та імітаційну поліфонію. Підкреслюється, що поліжанрова хорова творчість М. Ластовецького володіє значним виконавським потенціалом та заслуговує на ширше поширення серед слухацької аудиторії як у національному вимірі, так і міжнародному.

УНІВЕРСАЛІЗМ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ: МОДУСИ МУЗИКОЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

2025-03-31T09:58:23+03:00

У статті здійснено узагальнення сучасного музикологічного дискурсу щодо специфіки універсалізму творчої особистості. Метою статті є виявлення провідних спрямувань сучасного музикологічного знання у царині осмислення сутності та специфіки універсалізму музиканта, зокрема піаніста. Визначено, що актуалізація дослідження питання універсалізму творчої особистості музиканта детермінована різноспрямованістю сучасної художньої, зокрема виконавської практики та сучасними тенденціями осмислення феноменів художньої діяльності в системному ракурсі з позицій синтезу досягнень гуманітаристики. Акцентовано плюралізм дослідницьких векторів і змістову лабільність дефініцій поняття «універсалізм творчої особистості», варіативність його системного осягнення, а також значущість проєкції означеної проблематики в соціокультурний контекст. Виявлено пріоритетне значення тенденції осягнення специфіки творчої діяльності композитора, позначеної дослідницьким плюралізмом при значущості системного підходу та діяльнісного ракурсу, що є оновою окреслення функцій митця в параметрах історико-культурних епох, диференціації типів митця та концептуально-виразових параметрів його творчості. Наголошено на формуванні модусу музикологічного дискурсу, пов’язаного з висвітленням специфіки діяльності представників культурних локусів – як музичної культури Сходу, так і локальних просторів у контексті української національної культури. Виявлено тенденцію інтенсифікації дослідження виконавського компонента універсалізму музиканта, зокрема в жанрово-стильовому та технічно-виразовому вимірах творчої діяльності. Окреслено нові вектори осмислення універсалізму музиканта, зумовлені впливом діджиталізації на творчий процес та інтенсифікацією феномена «відкритого твору» як імпульсів торування нових, універсалізуючих обріїв самореалізації виконавця, а також детерміновані актуальністю дослідження універсальної – багатовимірної діяльності сучасних представників світового музичного мистецтва щодо напрямів відродження значущості культурного, художнього спадку людства, зокрема барокової спадщини.

ЖАНРОВІ ТА СТИЛЬОВІ ВИМІРИ ПОЕТИКИ «ОUT OF GRAVITATION» Ю. ГОМЕЛЬСЬКОЇ

2025-03-31T10:02:56+03:00

У статті розглядаються особливості поетики кантати «Out of Gravitation» Ю. Гомельської. Акцентовано, що твір віддзеркалює характерні для сучасної камерно-вокальної музики тяжіння до апробації нових концептуальних, жанрово-стильових та виразових конструктів, а також притаманні творчості композиторки тяжіння до постмодерної інтерсеміотичності, ризомності та всеохопної свободи художнього мислення та мовлення. Виявлено семантичну багаторівневість партій інструментальних і вокальної партій у творі. Показано, що пошукові інтенції, закладені в концепції твору, відбиваються в дифузії царин академічного та естрадного вокалу, в порушенні меж академічної традиції інструментального виконавства задіянням новацій-них засобів виразності. Анормативність і нон-системності сучасної картини світу алюзійно відбивається в «Out of Gravitation» Ю. Гомельської у відсутності тональних, гармонічних, ритмічних опор. Багатовимірності концептуального виміру твору слугують алюзії з естетичними конструктами романтизму (риси балади, відтворення концепту романтичного кола) експресіонізму (вихід за межі академічного вокалу, значущість декламаційного начала, мовного звуковидобування, мовлення, насичення вокальної партії глісандо, інтонаційно нейтральними інтонемами, граничні нюанси динаміки тощо) та джазу (надання пріоритетність ритму в палітрі засобів виразності, значущість алюзій свінгу та синкопованих ритмонем). Виявлено значущість логіки контрасту-єдності як однієї з основ поетики твору. Наголошено, що структурну цілісність номерної побудови «Out of Gravitation» забезпечують арки між розділами, що утворюються завдяки провідному значенню інтонем флейти та фортепіано (зокрема імпровізаційних побудов, терцових «хитань» флейти тощо). Акцентовано, що відсутність наочно вираженої фіналізації, розчинення звучання, розмивання хронотопічних меж створює ефект відкритого твору, який резонує із парадигмальними рисами культури постсучасності та відтворює образ Людини на маргінесі буття, позначеного втратою духовних опор.

ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ «БАЛАДИ» ТВ. 22 БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО

2025-03-31T10:11:45+03:00

У дослідженні здійснено музикознавчий та інтерпретаційний аналіз фортепіанної композиції «Балади» тв. 22 Бориса Лятошинського. Висвітлено стильові особливості його різнопланової музичної творчості. Акцентується увага на фортепіанній спадщині українського композитора. Розкрито жанрову палітру п’єс для піаністів. Охарактеризовано індивідуальний фортепіанний стиль Б. Лятошинського, який ґрунтується на особливостях художніх напрямків модернізму, імпресіонізму, експресіонізму, неофольклоризму. Здійснено виконавський аналіз його «Балади» тв. 22, яка є однією із популярних фортепіанних творів митця. Для передачі образної сфери п’єси Б. Лятошинський застосовує особливості одночастинної сонатної поемної форми з ознаками вільної варіаційності. Прослідковано спорідненість композиції українського митця з баладами Ф. Шопена та Ф. Ліста, яка проявляється у використанні рис сонатної форми і варіацій, монотематизму, декламаційності, імпровізаційності. Констатовано вплив на музичний тематизм «Балади» народно-пісенної музики, яка проявляється у застосуванні думного епосу. Репрезентовано виконавські особливості п’єси Б. Лятошинського, які полягають в ладовому тембро-фонічному забарвленні фактури, оригінальних авторських мелодико-гармонічних зв’язках, метроритмічних особливостях. До головних інтерпретаційних проблем, з якими зустрічається піаніст, належать поліфонічність фактури, фактурно-тембральні, агогічні, ритмічні, артикуляційні, фонічні засоби. Розглянуто в «Баладі» тв. 22 застосування композитором різнопланової фортепіанної техніки: октавно-акордового викладу, швидких широкоохоплюючих пасажів, а також використання фактурної та гармонічної педалізації. Доведено, що «Балада» тв. 22 Б. Лятошинського є високопрофесійним навчально-виконавським матеріалом для розвитку у піаністів власної інтерпретаційної концепції, яка ґрунтується на глибокому проникненні в авторський задум та впровадженні індивідуальної виконавської моделі. Власне це сприятиме художньому впливу п’єси на слухацьку авдиторію.

КОНЦЕРТНО-ВИКОНАВСЬКА ТВОРЧІСТЬ АКОРДЕОНІСТІВ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

2025-03-31T10:16:13+03:00

У представленому дослідженні характеризуються особливості концертної творчості акордеоністів України, а також розвитку вітчизняного акордеонного мистецтва, його трансформації від народного акомпануючого інструменту до академічного. У дослідженні зазначаються етапи становлення української акордеонної школи, починаючи з 1920-х років і до сьогодення, акцентується увага на відокремленні акордеонного мистецтва від баянного та поступовому утвердженні його як самостійної галузі музичного виконавства. Автор розглядає роботи вітчизняних дослідників, присвячених аспектам акордеонного мистецтва: А. Єрьоменка, М. Булди, М. Черепанина та В. Марченка, які аналізували творчість українських акордеоністів: їх репертуар, професійні здобутки, особливості техніки і стилю гри, розглядали риси естрадно-джазових тенденцій акордеонного виконавства ХХІ століття. Значну увагу приділено виконавській діяльності українських акордеоністів другої половини ХХ – початку ХХІ століття, зокрема Володимиру Бесфамільнову, Марині Булді та Мирону Черепанину, Роману Стахніву. Детально висвітлено концертну діяльність дуету «Концертіно» та внесок музикантів у популяризацію українського акордеонного мистецтва на міжнародному рівні. Представлено аналіз концертного репертуару Володимира Бесфамільнова, який сприяв утвердженню акордеона як академічного інструменту, виконуючи твори Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Ф. Ліста, І. Стравінського, а також сучасних українських композиторів, як В. Золотарьов, Л. Колодуб, М. Скорик та А. Білошицький. Результати дослідження підтверджують, що акордеонне мистецтво в Україні на сьогодні має академічний статус, а його представники високо оцінені на державному та світовому рівнях. Творчість представників сучасного покоління акордеоністів, таких як Роман Стахнів, демонструє традицій та відкриває нові горизонти для розвитку цього мистецтва.

МУЗИЧНО-ХОРЕОГРАФІЧНИЙ ПЕРФОРМАНС ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ: ШЛЯХИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

2025-03-31T10:19:53+03:00

Мета роботи – дослідити еволюцію музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття крізь призму його трансформаційних процесів, зумовлених взаємодією різних мистецьких традицій, експериментальними пошуками у сфері сценічного мистецтва та зрушеннями в соціокультурному контексті. Методологія дослідження включає історико-аналітичний метод, методи компаративного аналізу, культурологічного та мистецтвознавчого підходів, що дозволяє простежити динаміку змін у музично-хореографічному перформансі зазначеного періоду. Наукова новизна полягає у визначенні ключових тенденцій трансформації музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття під впливом соціокультурних і мистецьких чинників. Вперше систематизовано взаємозв’язок між розширенням хореографічної мови, використанням мультимедійних технологій та інтерактивних підходів у перформансі та їхнім впливом на формування сучасної перформативної культури. Результати дослідження. Розглянуто ключові напрями розвитку музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття, зокрема, експериментальні практики, що базувалися на ідеях імпровізаційності, випадковості, міждисциплінарного підходу та концептуального синтезу. Особлива увага приділяється практикам відомих хореографів та композиторів, таких як Мерс Каннінгем, Тріш Браун, Анна Халпрін, Джон Кейдж, а також аналізу інноваційних творів кінця XX – початку XXI століття. Висновки. Виявлено, що трансформація музично-хореографічного перформансу другої половини XX століття була зумовлена як внутрішньомистецькими процесами, так і глобальними соціокультурними зрушеннями. Постмодерністська художня парадигма сприяла розширенню хореографічної та музичної виразності, інтеграції випадковості, імпровізації та технологій у сценічне мистецтво. Дослідження засвідчує, що музично-хореографічний перформанс цього періоду став полем взаємодії між академічною традицією, авангардними експериментами та новими формами театральної дії, що спричинило його подальший розвиток у напрямі відкритих мистецьких структур.

ТАНЕЦЬ ЯК МИСТЕЦЬКИЙ КОД УКРАЇНСЬКОЇ ОПЕРИ: ЕМОЦІЙНІ, ДРАМАТУРГІЧНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ВИМІРИ

2025-03-31T10:23:31+03:00

У статті розглянуто танець як мистецький код української опери, що інтегрує емоційні, драматургічні та національні виміри. Сконцентровано увагу на ролі танцю в структурі оперного твору як засобу вираження національної ідентичності, посилення емоційного впливу та побудови сценічної драматургії. Для реалізації поставленої мети використано комплекс загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація) і конкретно-наукових підходів, таких як порівняльно-зіставний аналіз, що дозволили виявити ключові особливості використання танцю в оперному мистецтві. Наголошено на тому, що танець в українській опері є важливим елементом, який поєднує музичну та хореографічну складові в цілісному художньому творі. Особливу увагу приділено вивченню ритмічних і пластичних форм, що базуються на народних традиціях, але водночас адаптуються до оперної сцени. Конкретизовано й охарактеризовано ключові фактори, які впливають на формування танцювальних елементів, зокрема культурне підґрунтя, музичну драматургію, художнє бачення постановників, а також виконавську специфіку. Доведено, що танець у контексті української опери виконує кілька функцій: підсилює емоційне наповнення сценічної дії, відображає національні традиції, підкреслює етнічну ідентичність і створює додатковий рівень естетичної виразності. Разом із тим автор аналізує виклики, що виникають у процесі інтеграції танцю в оперу, серед яких збереження автентичності танцювальних форм, адаптація народного матеріалу до вимог сценічної постановки та забезпечення балансу між музичною й хореографічною драматургією. Таким чином, танець у структурі української опери розглядається як багатогранний мистецький код, який поєднує традиції та інновації, забезпечує цілісність сценічної форми й сприяє розкриттю національної самобутності у світовому оперному мистецтві.

ЗВУЧАННЯ ЧАСУ: ФОРТЕПІАННЕ ТРІО МОЦАРТА B-FLAT MAJOR

2025-03-31T10:37:14+03:00

У статті розглядається жанр фортепіанного тріо у творчості Вольфганга Амадея Моцарта – одного з найвидатніших представників світового музичного мистецтва. За творче життя Моцарт створив вісім фортепіанних тріо, більшість із яких написані для розповсюдженого на той час складу інструментів: клавесин, скрипка, віолончель (винятком є тріо E-flat major, створене для фортепіано, альта та кларнета), і його опус B-flat major є досить типовим для цього жанру. Автор дослідження акцентує увагу на поєднанні творчих експериментів і практичної діяльності Моцарта. Фортепіанні тріо виступають важливою формою щодо апробації важливих музичних прийомів, а також як засіб задоволення вимог впливових замовників. Проаналізовано перше тріо B-flat major (K. 254) «Дивертисмент», створене у 1776 році, коли Моцарт працював у Зальцбурзі. Опус виник у період роботи над Симфонією № 31 («Паризькою») та Концертом для фортепіано № 17 і знаменує початок досить активної діяльності композитора у жанрі камерної музики. У дослідженні підкреслюється, що, попри камерний характер, творам притаманна витонченість, гармонійність, досконалість та багатство музичної мови. Стаття досліджує стилістичний почерк Моцарта на прикладі тріо. Розглядається бездоганність мелодичної структури, гармонійної майстерності та зрозумілість музичного мовлення. Доводиться, що унікальність творчості Моцарта полягає в тому, що його музика доступна і зрозуміла для слухачів будь-якого віку та рівня підготовки, але водночас залишається складною для аналітичного осмислення. Стаття стане в нагоді як професійним виконавцям, так і студентам вищих мистецьких навчальних закладів, оскільки робота над фортепіанними тріо на заняттях камерного ансамблю розкриває унікальність музичної мови Моцарта. Аналіз тембрових і динамічних відтінків, точність виконання штрихів і глибина музичних діалогів сприяють формуванню професійної майстерності виконавців будь-якого рівня. У статті також наголошується на важливості оригінальних видань тріо, здійснених у другій половині ХХ століття під редакцією В. Плата та В. Рема, які зберегли автентичність авторського задуму, надаючи практикуючим музикантам доступ до більш оригінальних партитур. Дослідження підкреслює значущість фортепіанних тріо для розуміння творчого методу Моцарта, його геніальної простоти та невичерпної естетичної цінності.

КАМЕРНО-ВОКАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ПАВЛА СЕНИЦІ У ВИКЛИКАХ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

2025-03-31T10:41:32+03:00

Розглянуто еволюцію камерно-вокальної творчості визначного українського композитора Павла Сениці (1879–1960) у контексті соціально-політичних зрушень першої третини ХХ століття. Відзначено типовий для митців – вихідців з України шлях композитора до набуття професійності: видатні здібності й прагнення займатися музикою надали можливість навчатися і завершити Московську консерваторію, а після залишитися працювати в ній. Відзначено, що, незважаючи на проживання в столиці імперії, а згодом країни рад, П. Сениця весь час був кревно пов’язаний з Україною, насамперед з Харковом. Камер-но-вокальні твори, які він писав протягом всього життя, змістовно і стилістично відбивають ті зрушення, які відбувались у вітчизняній культурі окресленого періоду. Перші солоспіви на слова Т. Шевченка було створено ще під час навчання у школі Воздвиженського братства. Ці композиції демонструють традиційний національно-романтичний стиль композиції, характерний для М. Лисенка та представників цього напрямку початку ХХ століття. Навчання у консерваторії та впливи культури «срібного віку» позначилось на зверненні композитора до декадансних образів та модерних засобів композиції. Це солоспіви на слова К. Бальмонта, Л. Косуновича, Ф. Сологуба, О. Чюміної, у тому числі схожих за настроями віршів українських поетів М. Кічури, М. Шаповала. Після 1910-х років у камерно-вокальній творчості композитор звертається виключно до текстів українських поетів (О. Коваленко, О. Олесь, В. Сосюра). У 1920-х роках солоспіви та пісні П. Сениці присвячено оспівуванню радісного життя у новій соціалістичній країні (А. Дикий, Я. Мамонтов, М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина). Проте композитор залишається вірним собі, його хвилюють питання людської гідності, щирості почуттів, існування України. Багато камер-но-вокальних композицій у 1920–1930-ті роки пишеться на вірші «неблагонадійних» поетів П. Голоти, М. Кічури, О. Коваленка, О. Неприцького-Грановського, О. Олеся, М. Філянського, М. Шаповала та ін. У романсах і піснях П. Сениці, створених на власні тексти, переважає пейзажно-зображальний характер.

СЮЇТА «ПІСНЯ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ» МА СІКОНГА В СИМФОНІЧНІЙ ТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРА

2025-03-31T10:45:06+03:00

У статті аналізується симфонічна сюїта «Пісня гірських лісів» знаного китайського композитора і скрипаля ХХ століття Ма Сіконга (Ma Sicong; Ma Sitzon) (1912–1987); відзначено жанрове розмаїття його симфонічної творчості, яка містить дві симфонії, ряд програмних сюїт, поеми, увертюри, перші зразки у Піднебесній концертів для скрипки і для двох скрипок, фортепіанний та віолончельний концерти з оркестром та ін.; констатовано наявність у симфонічній сюїті «Пісня гірських лісів» характерних рис творчого методу та композиторського письма мистця. Констатовано, що означений твір мав важливе значення як у його творчому доробку, так і в еволюційному розвитку китайського симфонізму в минулому столітті та жанру симфонічної сюїти зокрема. Ма Сіконг належить до когорти китайських композиторів, чиє мистецьке формування та становлення творчої індивідуальності відбувалися під час значних історичних, політичних, економічних і соціокультурних зрушень у Китаї, на полікультурному перехресті східних традицій та західних впливів. Підкреслено, що сюїта «Пісня гірських лісів», написана в 1953–1954 рр., є яскравим взірцем симфонічного письма та композиторського почерку Ма Сіконга, його стильових орієнтирів і музично-виражальних засобів. Акцентовано, що у п’яти частинах сюїти («Поклик гір і лісів», «Над горами», «Любовна пісня», «Танець» і «Ніч») спостерігаються алюзії до симфонічної творчості французьких композиторів-імпресіоністів К. Дебюссі та М. Равеля. Аналізована сюїта отримала назву «Китайська симфонічна сюїта», вона з’явилася під безпосередніми враженнями від споглядання гір і лісів району Юньнань. Підкреслюється, що її тематизм навіяний народними пісенно-танцювальними джерелами. Відзначено, що композитор у зображенні образів природи тяжів до сонорно-тембрального мислення крізь призму оригінальних національно-автентичних засобів китайського імпресіонізму в музиці. Вказано, що композиторська техніка Ма Сіконга з майстерною комбінаторикою тематизму наближена до неофольклоризму і фовізму.

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ У ВИКЛАДАННІ СОЛЬФЕДЖІО ДЛЯ ДЖАЗОВИХ ТА ЕСТРАДНИХ МУЗИКАНТІВ

2025-03-31T10:48:10+03:00

У статті розглядаються інноваційні підходи до викладання сольфеджіо для джазових та естрадних музикантів, де враховується специфіка жанрів, орієнтованих на імпровізацію, гармонічне мислення й ритмічну різноманітність. Особлива увага приділяється інтеграції сучасних технологій у навчальний процес, що дає змогу значно підвищити ефективність занять. Сольфеджіо визначається як базова дисципліна в системі музичної освіти, яка спрямована на розвиток слуху, відчуття метроритму, гармонії та навичок читання нотного тексту з аркуша. Для джазових та естрадних виконавців, особливо вокалістів, знання сольфеджіо є ключовим інструментом для роботи з інтонацією, фразуванням і стилістикою виконання. Розглянуто різноманітні форми та методи роботи, серед яких вокально-інтонаційні вправи, сольфеджування, написання музичних диктантів і слуховий аналіз. У статті акцентується важливість використання сучасних цифрових технологій, як-от GarageBand, MuseScore, Synthesia, EarMaster, Musicca та інші. Ці програми дають студентам можливість створювати мелодії, гармонізувати їх, виконувати ритмічні вправи, а також тренувати слух і пам’ять. Зокрема, GarageBand сприяє розвитку творчих навичок шляхом експериментів із джазовими стандартами, а EarMaster забезпечує можливості для інтерактивного слухового аналізу й виконання вправ на розвиток відчуття метроритму. Synthesia допомагає вдосконалити техніку гри на фортепіано, а MuseScore та інші нотні редактори спрощують процес створення гармонічного супроводу та написання музичних диктантів. Розвиток ритмічної культури, відчуття гармонічного руху та здатності до імпровізації розглядається як основа підготовки професійних джазових і естрадних музикантів. Упровадження інноваційних технологій у викладання сольфеджіо не лише розширює традиційні методи навчання, а й робить їх інтерактивними, цікавими й орієнтованими на сучасні потреби музикантів.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ МЕЙНСТРІМУ СУЧАСНОЇ ПОПУЛЯРНОЇ МУЗИКИ В МУЗИКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

2025-03-31T10:50:56+03:00

Різноманітні та різновекторні дослідження, присвячені сучасній популярній музиці, актуалізують проблеми використовуваної у наукових і публіцистичних працях термінології та сенсів, які містять дефініції у сучасному понятійному просторі. Одним із найбільш поширених понять, які застосовуються в дискурсі сучасної популярної музики, зокрема, у першій чверті ХХІ століття, є мейнстрім, концептуальні засади визначення якого є актуальним напрямом сучасних музикознавчих досліджень. Стаття містить стислу характеристику поглядів різних дослідників на зміст поняття менйстріму в музичному мистецтві, співвідношення мейнстріму та сучасної популярної музики, а також мейнстріму й комерційної музики. У статті обґрунтовується недостатня конкретність визначення поняття мейнстріму в дискурсі сучасної популярної музики в різних наукових джерелах, яке застосовується: як атрибутивний додаток, який вказує на належність до певних різновидів популярної музики («мейнстрім хіп-хоп», «мейнстрім реп», «мейнстрім-рок», «мейнстрім сучасного R&B» «мейнстрім EDM-поп» «мейнстрім поп» та інші); як оціночний термін, який ілюструє економічні аспекти музичної індустрії (спрямованість передусім на отримання прибутку – «комерційність»), які стосуються процесу; як показник естетичного знецінення (банальність, однорідність, конформізм тощо); як ознака ринкового успіху (успішність у чартах). Акцентується увага на охопленні слухацької аудиторії у кількісному та географічному вимірах, а також ролі рейтингів і чартів в атрибуції творів до мейнстріму сучасної популярної музики. Робиться узагальнення щодо поєднання підходів у визначенні поняття мейнстріму сучасної популярної музики та врахування чинників як музичного продюсування та продакшну, так і сприйняття музичних творів у дискурсі культурно-мистецького середовища.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ СЕСІЛІЇ ШАМІНАД

2025-03-31T10:54:12+03:00

У статті розглядається творчість французької композиторки, піаністки та диригентки Сесілії Шамінад (1857–1944), однієї з найбільш талановитих і маловивчених фігур у європейській музиці кінця XIX – початку XX століття. Творчий доробок композиторки досить ґрунтовний і різнобарвний, до її портфоліо увійшло близько 500 творів, серед яких балети, опера, симфонічна картина, концерти для флейти, фортепіано з оркестром, а також понад 200 фортепіанних і вокальних творів.У роботі досліджено особливості її фортепіанної спадщини, зокрема жанровий стиль і композиторські особливості, що підкреслюють її віртуозність і новаторський підхід до інструментальної музики. Творчість С. Шамінад відзначається поєднанням романтичного ліризму з елементами імпресіонізму, при цьому в її музиці часто використовуються звукозображальні прийоми, що сприяє створенню яскравої образності. Важливе місце у фортепіанному доробку С. Шамінад належить творам, які поєднують французьку романтичну традицію з екзотичними мотивами, що, зокрема, відображається в п’єсах циклу «Шість романтичних п’єс» для чотирьох рук ор. 55. Кожна п’єса сюїти – це невеличка, але зримо змальована засобами музичної виразності картина. С. Шамінад вільно використовує темброву палітру, метроритмічну організацію і класичну гармонічну основу, щоб підкреслити звучання яскравої мелодичної лінії, що утворює надзвичайно емоційне враження від прослуховування, залишає в пам’яті зворушливі образи окремих епізодів. Твори французької мисткині відзначаються надзвичайним ліризмом і багатством емоцій. Композиторка зосереджує увагу на виразних мелодіях, природа яких перетинається з її вокальними творами, відзначеними образністю й опуклістю вокальної партії. Фортепіанні твори композиторки-піаністки потребують від виконавця не лише технічної майстерності, але й здатності передати тонкі нюанси інтерпретації. У своїй творчості С. Шамінад уникала спрощених або банальних формул, створюючи особливу, чуттєву музику, що поєднувала в собі впливи французького романтизму, народних мотивів та інколи відголоси музики інших європейських композиторів того часу. У роботі звертається увага на неоціненність творчості композиторки в українському музикознавстві та виконавстві, необхідність подальших досліджень її творчої спадщини, оскільки її музика має великий художній та виховний потенціал для виконавців і педагогів.

СПЕЦИФІКА ОПРАЦЮВАННЯ ВОКАЛЬНИХ ТВОРІВ ЕПОХИ РЕНЕСАНСУ СУЧАСНИМИ ВИКОНАВЦЯМИ

2025-03-31T11:00:35+03:00

У статті розглядається специфіка практичного опрацювання вокальних творів епохи Ренесансу сучасними виконавцями як питання, яке є значущим насамперед для професійного розвитку співаків, що присвятили свою творчість вивченню старовинної музики. Теоретичного обґрунтування набули деякі виконавські стилі музики зазначеної епохи. Метою статті стала характеристика підходів практичного вираження історичного виконавства вокальних творів епохи Ренесансу сучасними співаками як феномену музичного мистецтва останньої третини ХХ – початку ХХІ століття. У дослідженні розкрито взаємодію принципів історичного виконавства з комплексом базових професійних умінь сучасних вокалістів, оскільки на сьогодні відродження інтересу до культури Ренесансу та його вплив на сучасність стають важливими аспектами у виконанні музичних творів; охарактеризовано стильові особливості музики епохи Ренесансу та з’ясовано, що музичне мистецтво вказаної епохи мало такі призначення – це музика для богослужіння, для розваг і навчання, а також придворного життя. Встановлено, що в сучасних дослідженнях світової музичної культури міститься чимало прикладів невірної інтерпретації звукового образу творів епохи Ренесансу, що породжує численні помилки виконання. З’ясовано, що на сьогодні окремим вокалістам потрібно враховувати голосові дані, щоб уся музична тканина звучала найбільш наближеною до виконання оригіналу. Увагу зосереджено на розумінні виконавцями тих напружень, якими була перейнята музична реальність вказаної епохи. Підкреслено, що таке усвідомлення є неймовірно продуктивним для сучасних співаків – створюється історично орієнтоване виконавство, яке максимально точно відтворює звуки музики попередніх часів. Пропонуються технічні моменти, зокрема застосування прийому «вібрато», щоб співаки навчилися бути дуже уважними та гнучкими щодо інтерпретації творів епохи Ренесансу.

ВНЕСОК ХУАН ЦЗИ У СТАНОВЛЕННЯ КИТАЙСЬКОГО РОМАНСУ

2025-03-31T11:03:44+03:00

Сучасний простір академічного вокального мистецтва позначається значним розмиванням національних відмінностей у міжнародному дискурсі. Водночас китайське академічне вокальне мистецтво значною мірою зберігає свою своєрідність і характеризується еклектичними запозиченнями західних музичних та композиторських традицій, яке триває вже протягом століття. Музикознавче дослідження внеску основоположників академічного вокального мистецтва новітнього часу в Китаї є одним із найбільш актуальних напрямів наукового пошуку. У статті розглядається постать викладача, диригента, композитора, науковця Хуан Цзи й акцентується увага на романсовій творчості видатного китайського митця новітнього часу, який заклав підвалини китайського романсу; коротко характеризується освіта, життєвий і творчий шлях Хуан Цзи та визначається місце романсів у ньому. Також стаття містить аналіз романсів «Квіти – не квіти» (слова поета епохи Тан Бо Цзюй), «Три бажання троянди» (слова Лун Мухун), «Весняні роздуми» (слова у стилі «нової поезії» Вей Ханьчжана). У статті також розглядається специфіка вокально-виконавської інтерпретації романсів Хуан Цзи, обумовлена як особливостями музичної тканини цих творів, так і мовою путунхуа, якою написані вірші для них. Робиться висновок про те, що синтез різних музичних традицій і національних культур у вокальній творчості Хуан Цзи обумовив створення унікальних та своєрідних романсів, які не лише протягом майже усього ХХ століття (за винятком 10-річного періоду «культурної революції») зберігали свою популярність у Китаї, але й здобули міжнародне визнання та новий виток популярності на зламі ХХ та ХХІ століть. Романси Хуан Цзи є різноманітними як за композиційною побудовою, так і за поетичною основою, тому композитор обґрунтовано вважається засновником китайського романсу.

КОМПОЗИТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ФРІДРІХА КАЛЬКБРЕННЕРА НА ПРИКЛАДІ БЛИСКУЧОЇ ФАНТАЗІЇ НА «РЕМІНІСЦЕНЦІЇ ЗА ОПЕРОЮ «ГВІДО І ЖІНЕВРА» Ф. ГАЛЕВІ», ОР. 142

2025-03-31T11:06:31+03:00

У статті досліджується композиторська діяльність видатного представника романтичної епохи Фрідріха Калькбреннера на прикладі його твору – Блискучої фантазії на «Ремінісценції за оперою “Гвідо і Жіневра” Ф. Галеві», ор. 142. Автор розглядає жанрово-стилістичні особливості твору, аналізуючи його в контексті музичної культури першої половини ХІХ століття. Основна увага приділяється взаємодії Калькбреннера з оперною спадщиною сучасників, зокрема Фроманталя Галеві, чия опера слугувала джерелом натхнення для цього твору. У дослідженні простежується, як Калькбреннер трансформує оперні мотиви в рамках жанру блискучої фантазії, гармонійно поєднуючи віртуозність із тонкою музичною драматургією. Увага зосереджується на технічній складності творів Калькбреннера, що зумовлено його прагненням як композитора-віртуоза продемонструвати виконавську майстерність. Однак у контексті дослідження особливий інтерес викликає його внесок у розвиток жанрової системи, зокрема створення парафраз і ремінісценцій, які представляють новий підхід до опрацювання оперних тем. Звертаючись до опери, Калькбреннер використовує кілька її мотивів і формує власну драматургічну лінію, надаючи твору завершеного та цілісного характеру. Аналізуючи ор. 142, автор статті розкриває характерні риси виконавського стилю Калькбреннера, що вирізняли його як одного з найяскравіших піаністів свого часу. Розглядаються технічні прийоми, композиційна структура та художнє наповнення, які відображають вплив романтичної естетики й водночас зберігають ознаки класичних традицій. Стаття підкреслює значення Блискучої фантазії ор. 142 як зразка камерної фортепіанної музики. Дослідження також порушує питання взаємозв’язку композиторської та виконавської діяльності Калькбреннера. Як відомий піаніст-віртуоз, він створював твори, які підкреслювали можливості інструмента й демонстрували високий рівень технічної майстерності виконавця. Ор. 142 є прикладом такого симбіозу, де композитор виступає водночас і як творець, і як виконавець музичного задуму. Дослідження спрямоване на популяризацію творчої спадщини Фрідріха Калькбреннера та його внеску в розвиток жанру фантазії, що стало віддзеркаленням синтезу оперного й інструментального мистецтва епохи романтизму.

СИСТЕМА МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІІ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ДОБИ КЛАСИЦИЗМУ

2025-03-31T11:14:14+03:00

У статті висвітлено творчість українських композиторів доби класицизму в контексті питань здобуття фахової музичної освіти в тогочасних українських та європейських навчальних закладах і шляхом приватних занять. Зазначено, що система спеціальної музичної освіти на територіях, населених українським етносом, була спрямована на підготовку співаків і не передбачала фахових занять із композиції. У школах можна було здобути початкову музичну освіту та базові навички хорового співу, в колегіумах та академіях – відвідувати заняття в хоровому й оркестровому класах. Для компонування музики цієї освіти було явно недостатньо, тому українські митці другої половини ХVІІІ століття здобували необхідні знання і практичні навички за межами України, шляхом приватних занять із досвідченими й авторитетними італійськими композиторами, які викладали мистецтво контрапункту. Зазначено, що система приватних уроків була провідною формою занять у тогочасній європейській музичній освіті. З огляду на досвід навчання в тогочасних неаполітанських консерваторіях найвищим щаблем здобуття фахової освіти та формування засад композиторської майстерності були заняття з контрапункту. Учні вивчали контрапункт на cantus firmus і фугований контрапункт, у завданнях спостерігалося зростання рівня складності, нарощування кількості голосів від двоголосого до восьмиголосого контрапункту. Методичні настанови й теоретичні положення цієї навчальної дисципліни викладалися в трактатах із контрапункту, автором одного з них був учитель Максима Березовського, відомий італійський композитор і педагог Джованні Баттіста Мартіні. Зроблено висновок, що саме коштовні приватні заняття контрапунктом із відомими італійськими композиторами стали запорукою формування композиторської майстерності українських митців доби класицизму, які втілили здобуті навички у власній творчості.

ВОКАЛЬНІ ТВОРИ ФРАНЦА ШУБЕРТА ТА ЇХ НОВЕ ЖИТТЯ В ТРАНСКРИПЦІЯХ ФЕРЕНЦА ЛІСТА

2025-03-31T11:22:24+03:00

У статті здійснено музикознавче дослідження фортепіанних транскрипцій Ференца Ліста пісень Франца Шуберта в напрямі історично-смислового обґрунтування їх значення для сучасної виконавської практики. Мета статті полягає у виявленні принципів взаємодії двох нотних текстів – оригіналу вокального твору й інструментального інваріанта з позицій індивідуального підходу до першоджерела у його транскрипції. Виявлена роль фактурних рішень Ліста, внаслідок яких збережена вокальна лінія оригіналу, що надає можливість практикуватися концертмейстерам під час підготовки цих творів із вокалістами, і також стає важливим елементом на шляху інтерпретації самої інструментальної транскрипції. Наукова новизна полягає у тому, що здійснено музикознавчий аналіз транскрипцій Ференца Ліста для фортепіано соло вокальних творів Франца Шуберта в ракурсі специфіки піаністичних інтерпретаційних завдань. Для аналізу були використані, серед інших, методи, які базуються на знаннях у сфері теорії фактури, інтерпретології, музичної творчості. Визначено, що специфіка фортепіанного тексту Ліста орієнтована на високий професійний рівень піаністичної підготовки, але з наданням у нотній партитурі більш легких варіантів виконання з урахуванням індивідуальних спроможностей виконавця. Охарактеризовано основні фактори музичного мислення Ліста, спрямовані на гру, в якій необхідно пластично підходити до співвідношення вокальної лінії з акомпанементом. Зазначено, що цілісне втілення музичного образу та психологічної драматургії пісень Шуберта у варіанті транскрипції Ліста для фортепіано соло поширюється на опанування піаністом складної координації рук і всіх дрібних пальцевих рухів, зміну різних видів фортепіанної техніки з опрацюванням оригіналу та виявленням відмінностей між ним і цією транскрипцією.

«СЛОВ’ЯНСЬКІ ТАНЦІ» АНТОНІНА ДВОРЖАКА В ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ АРАНЖУВАННЯХ

2025-03-31T11:28:12+03:00

У статті досліджуються тенденції щодо оновлення композиторського оригінального тексту шляхом його аранжувань для різних інструментальних складів. Матеріалом роботи вибрано цикл «Слов’янських танців» Антоніна Дворжака, який був написаний композитором для клавірного дуету та в сучасній концертній практиці використовується в нових тембральних варіантах. Прослідковуються чинники, котрі сприяли популяризації цього циклу, пов’язані з допомогою Й. Брамса опублікувати його у виданні Фріца Зімрока. Окрім відомих варіантів самого автора циклу для оркестру, надана інформація про аранжування танців для скрипки і фортепіано Ф. Крейслером, Ріхардом Бартом, Фрідріхом Херманом та українським композитором Вадимом Журавицьким; для оркестру з народними українськими інструментами – С. Г. Омельченко; для фортепіанного тріо – Гастоном Борча; для струнного оркестру – Дорісом Прейсіл; для флейти зі струнними інструментами – Майком Магатагама; для ансамблю кларнетів – Нестором Янссенсом; для саксофонів, фортепіано і віолончелі – Катериною Павліковою. Зроблено висновок, що художньо-виразні особливості музики «Слов’янських танців» Антоніна Дворжака завдяки неповторності мелодійних зворотів і поетичності, які беруть імпульс від фольклорних джерел, значно підіймають змістовність танцювального жанру над розважальною музикою. Під впливом різноманітних за ритмікою та музичними інтонаціями «Угорських танців» зрілого романтика Йоганнеса Брамса Дворжаку вдалося створити експресивно-ліричні мініатюри, ефектні засоби виразності у яких (контрастність між масивністю фактурного звучання та тонкою лірикою), багатство барв і краса мелодій відзначені винахідливістю автора, що сприяло появі різноманітних аранжувань «Слов’янських танців» (як окремих танців, так і всього опусу) від камерного дуету до оркестру.

ВОКАЛЬНІ ТВОРИ ЕДУАРДА БРИЛІНА НА ПОЕЗІЮ ЗОЇ РУЖИН: ЛІРИЧНИЙ МОДУС

2025-03-31T11:30:50+03:00

Ця публікація є логічним продовженням студій творчості Е. Бриліна в жанрі вокальної музики, яка становить значну частину його композиторського спадку. У її контексті ми розумітимемо ліризм не лише як ознаку емоційності, а й комплекс поетичних та музичних засобів, який дає змогу авторам створити унікальний стиль і передати слухачеві свої почуття. Методологічну основу статті становлять системний метод – для комплексного дослідження взаємозв’язку вербального й музичного текстів, метод аналізу – для виявлення особливостей поетичного та музичного текстів у контексті ліричного модусу. Проаналізовано п’ять солоспівів Е. Бриліна на поезію З. Ружин, у яких найбільше виявились ознаки ліричного. В улюбленому для композитора жанрі вокальної мініатюри розкрилися ліричні грані авторського стилю Е. Бриліна. Мовно-стильовий тезаурус, інтонаційно подібний до народнопісенних джерел, сконцентрований у вокальних творах музиканта. Камерний характер творчості свідчить про бажання автора бути щирим, передає тонке відчуття внутрішнього світу митця. Обґрунтовано, що ліризм як основна ознака композиторського мислення Е. Бриліна проявляється в мелодійності та емоційності. З’ясовано, що проявом ліризму у вокальних творах є не лише емоційність, а й комплекс поетичних та музичних засобів, який дає змогу авторам створити унікальний стиль і передати слухачеві свої почуття. Характерними для композитора є поєднання у вокальній партії секундових і терцієвих ходів зі стрибками на сексти, септими, октави; різних ритмічних (дуольних, триольних, пунктирних) формул, що надає фактурі метроритмічної гнучкості. У поезії використано лексеми та словосполучення ліричного змісту, що є ознаками української національної ментальності.