Inclusion and Diversity

КЕЙС-МЕТОД ЯК СПОСІБ АКТИВІЗАЦІЇ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ В УЧНІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

Руслан Артурович Адамов — 2024-03-14

У статті висвітлено проблему активізації словникової роботи в учнів з інтелектуальними порушеннями на уроках історії, визначено актуальність проблеми, розглянуто кейс-метод як ефективний спосіб засвоєння нових історичних понять, їх використання на заняттях історії та в інших ситуаціях. Наголошено на діяльнісний основі кейс-методу та практичній значущості, яка полягає у розвитку, корекції та вдосконаленні роботи школярів з інтелектуальними порушеннями з текстами підручника, адаптованими історичними документами, знаковими системами тощо. Виокремлено три види кейсів з історії: друковані матеріали (тексти, документи, ілюстрації, таблиці, діаграми), мультимедіа матеріали (презентації, окремі слайди тощо), відео матеріали (уривки художніх, телевізійних та документальних фільмів та інше). Описано особливості кейс-методу як способу навчання учнів з інтелектуальними порушеннями (передбачає варіативність відповідей, певну кількість поглядів, акцентованість на спільній діяльності групи школярів, учителя та учнів, роботі за алгоритмом). Підкреслено універсальність кейс-методу, його схильність інтегруватися з іншими дидактичними методами (описом, системним аналізом, проблемним методом, бесідою, методом класифікації, дидактичними іграми тощо). Наведено структурну складову алгоритму використання кейс-методу на уроках історії. Охарактеризовано найбільш важливі компоненти зазначеного алгоритму: інформування дітей про мету і завдання, визначення проблеми і запитань (завдань) для їх розв’язання, спеціальна пропедевтика, обговорення, узагальнення результатів роботи групи, результат роботи над кейсом (текст, малюнок, таблиця, визначення поняття, виступ тощо). На конкретному прикладі детально розглянуто кожний компонент алгоритму активізації словникової роботи в учнів з інтелектуальними порушеннями на уроках історії з використанням кейс-методу.

ЦЕНТРИ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Оксана Володимирівна Боряк — 2024-03-14

Центри реабілітації – це спеціалізовані установи або заклади, де надається комплексна медична, психологічна та соціальна допомога людям з різними видами фізичних або психічних обмежень, травмами чи захворюваннями. Їх основна мета полягає в реабілітації та відновленні функцій тіла, покращенні якості життя та інтеграції пацієнтів у суспільство. У таких центрах зазвичай пропонуються різноманітні терапевтичні, реабілітаційні та соціальні програми, спрямовані на покращення фізичного стану та психологічного самопочуття людей з обмеженнями можливостями здоров’я, порушеннями психофізичного розвитку. В країнах Європи існує велика кількість реабілітаційних центрів, що спеціалізуються на наданні допомоги пацієнтам з різними видами потреб. Ці центри можуть пропонувати широкий спектр послуг, включаючи фізичну терапію, реабілітацію після операцій, лікування травм, а також реабілітацію для людей з обмеженими можливостями здоров’я, такими як обмеження життєдіяльності (інвалідність), захворювання нервової системи, вроджені порушення або труднощі з опорно-руховою діяльністю. Центри реабілітації в країнах Європи (Німеччині, Франції, Польщі) зазвичай відомі своєю високою якістю послуг та використанням сучасних методик лікування. Вони мають кваліфікованих фахівців, включаючи лікарів, фізіотерапевтів, психологів, логопедів та інших спеціалістів, які працюють над індивідуальними програмами для кожного клієнта. Багато реабілітаційних центрів також співпрацюють зі страховими компаніями або медичними фондами для оплати послуг. Ці центри зазвичай надають висококласну допомогу і підтримку пацієнтам у відновленні їх фізичного стану та психологічного самопочуття. Сьогодні в Україні реабілітаційні центри спеціалізуються на наданні різних видів послуг для пацієнтів з різними потребами. Деякі з них в основному спрямовані на медичну реабілітацію після операцій, травм або хвороб, інші фокусуються на соціальну або професійну реабілітацію. Ці установи поділяються на: медичні, психіатричні, соціальні, онкологічні, дитячі, нейрореабілітаційні реабілітаційні центри. Ці реабілітаційні центри можуть надавати широкий спектр послуг, включаючи фізичні та психологічні методи лікування, фізіотерапію, психотерапію, реабілітаційні вправи, а також консультативну підтримку та навчання у сфері самозахисту або самостійного функціонування.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ФАХІВЦІВ В ІНКЛЮЗИВНОМУ НАВЧАННІ

Мар’яна Геннадіївна Буйняк — 2024-03-14

Стаття присвячена теоретичному аналізу наукових джерел та нормативно-правових документів, які висвітлюють сутність, особливості та труднощі партнерської взаємодії фахівців в інклюзивному навчанні дітей з особливими освітніми потребами. Обґрунтовано значущість педагогіки партнерства та партнерської взаємодії фахівців в освітньому процесі; проаналізовано теоретичні підходи до розуміння поняття «партнерська взаємодія»; описано складові та зміст партнерської взаємодії; акцентовано, що партнерська взаємодія фахівців в інклюзивному закладі виходить за межі сфери «вчитель» – «учень» – «батьки» та передбачає залучення всіх фахівців команди психолого-педагогічного супроводу; зазначено, що більша кількість суб’єктів взаємодії призводить до виникнення нових труднощів, які пов’язані не лише з міжособистісними контактами, а й з розподілом професійних функцій, узгодженням дій та прийняттям спільних рішень; визначено напрями формування партнерської взаємодії між учасниками освітнього процесу інклюзивного закладу та труднощі, які цьому перешкоджають; акцентовано на особливостях партнерської взаємодії вчителя та асистента вчителя інклюзивного класу: доведено її вагомість з огляду на нормативно-правові документи та дослідження науковців, описано зміст взаємодії вчителя та асистента вчителя, наголошено, що вона є однією з вагомих умов ефективності навчання дітей з особливими освітніми потребами; відзначено основні аспекти взаємодії вчителя інклюзивного класу з вчителем-дефектологом та практичним психологом, які стосуються навчання дітей з особливими освітніми потребами; сформульовано труднощі партнерської взаємодії фахівців в інклюзивному навчанні дітей з особливими освітніми потребами; зроблено висновки про необхідність розробки методичного забезпечення для формування партнерської взаємодії учасників освітнього процесу в інклюзивному закладі.

ДОСЛІДЖЕННЯ СФОРМОВАНОСТІ МОВЛЕННЄВИХ ВМІНЬ У ДІТЕЙ З КОМБІНОВАНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Юлія Вячеславівна Галецька — 2024-03-14

В статті описано результати дослідження сформованості мовленнєвих вмінь у дітей з комбінованими порушеннями. Розмаїття мовлення навколишніх, що чує дитина, вона вибирає, засвоює і створює необхідне їй для розв’язання комунікативних завдань, які постають перед нею у зв’язку з особливостями життєдіяльності на даному етапі розвитку. Саме розвиток комунікативної діяльності визначає розвиток мовлення, а не навпаки. Так, мовлення, однакових за віком дітей, але різних за рівнями розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей, які мають різний вік, але перебувають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакове за лексичним складом, складністю граматичного оформлення і розгорнутістю речень. Це пояснюється тим, що типові для певного рівня розвитку спілкування комунікативні завдання визначають вибіркове сприймання і привласнення дітьми різних особливостей мовлення, яке вони чують. Відповідно до типових комунікативних завдань діти з різними формами спілкування визначають і засвоюють в даному мовному матеріалі різні лексичні та граматичні особливості. Отже, для розвитку мовлення дитини недостатньо пропонувати їй лише різноманітний мовний матеріал, необхідно ставити перед дитиною нові завдання спілкування, що вимагали б нових мовленнєвих засобів спілкування. З’ясовано, що у дітей з комбінованими порушеннями спостерігається недорозвиток змістовної сторони мовлення та вимови звуків, лексико-граматичного складу мови, словника. Такі розлади мовлення виникають внаслідок глибоких порушень зору, спричинених порушенням зорового аналізатора, також прослідковується ранній недорозвиток мовлення. Для більшості дітей експериментальної групи була характерна низька пізнавальна активність, оскільки діти майже не ставили запитань; мовлення дітей дещо сповільнене; власна мовленнєва ініціатива виникає вкрай рідко. На поставлені запитання дошкільники відповідали із затримкою, не завжди влучно, спрощеними мовленнєвими конструкціями. Спостерігалась обмеженість дітей у виборі лексики, особливо дієслів. Діти не показували зацікавленості у мовленнєвих контактах як під час прогулянок, так і під час ігрової діяльності. Загалом дошкільники з комбінованими порушеннями недостатньо орієнтуються в ситуаціях спілкування, обумовлених певними видами діяльності.

ІНКЛЮЗИВНА КУЛЬТУРА В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Ольга Григорівна Губарь — 2024-03-14

У статті розглядається проблема формування інклюзивної культури учасників освітнього процесу, як основа успішності організації інклюзивного навчання. Шляхом науково-теоретичного аналізу літературних джерел доведено істотне збільшення інтересу науковців до інклюзії та «інклюзивної культури», як невід’ємної складової її успішної реалізації. Проаналізовано погляди вітчизняних науковців на поняттям «інклюзивна культура», визначено її зміст, доведено необхідність її подальшого розвитку та формування в суспільстві гуманного ставлення до дітей з особливими освітніми потребами. Шляхом емпіричного дослідження доведено взаємозв’язок між рівнем сформованості інклюзивної культури та дотичністю учасників освітнього процесу до інклюзії. Результати дослідження, яскраво доводять, що існує різниця в поглядах та рівнях сформованості інклюзивної культури між батьками та учнями, які отримують освіту в умовах інклюзивного навчання та на загальних умовах. Доведено вплив рівня обізнаності батьків з зазначеної проблеми та рівня сформованості їх інклюзивної культури на формування інклюзивної культури учнів та їх контактності з учнями з особливими освітніми потребами. За результатами проведеного експерименту, визначено основні причини неприйняття осіб з інвалідністю або дітей з особливими освітніми потребами до соціальної взаємодії, які постають на шляху розвитку інклюзивної культури учасників освітнього процесу. Основними перешкодами формування інклюзивної культури визначено: низька поінформованість суспільства щодо основних понять інклюзії та умов реалізації інклюзивної освіти, що викликає негативізм або агресію серед батьківського колективу; наявність суспільних стереотипів та упереджене ставлення до осіб з інвалідністю; недостатній рівень просвітницької роботи в стінах закладів загальної освіти з учасниками освітнього процесу. Намічено подальші шляхи досліджень з метою подолання основних перешкод у формуванні інклюзивної культури учасників освітнього процесу.

ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ ВЗАЄМОДІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ЛЮДЬМИ З ІНВАЛІДНІСТЮ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ТРЕНІНГ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК КОРЕКЦІЙНОГО ПЕДАГОГА»

Оксана Іванівна Дмітрієва — 2024-03-14

У статті розглянуто поняття «спілкування», обґрунтовано важливість формування у здобувачів вищої освіти спеціальності «016 Спеціальна освіта» практичних навичок та умінь співпрацювати з дітьми та дорослими людьми з інвалідністю: встановлювати контакт, підтримувати його, ефективно спілкуватися, налагоджувати ефективну взаємодію. Ці важливі для професійної діяльності корекційного педагога знання, уміння та навички формуються у здобувачів вищої освіти у процесі вивчення навчальної дисципліни «Тренінг комунікативних навичок корекційного педагога». Особливої вагомості набуває сформованість навички спілкування у взаємодії з дітьми та з дорослими людьми з інвалідністю. Зазначено, що здобувачі вищої освіти мають можливість не лише опанувати теоретичні знання, але й відпрацювати їх у практичній взаємодії у процесі тренінгової роботи, що вимагає ґрунтовних знань стосовно особливостей організації такої взаємодії відповідно до категорії порушення співрозмовника та, відповідно, специфіки сприйняття, розуміння, відтворення інформації, особливостей поведінки. Наголошується на важливості врахування категорії психофізичного порушення, засобів комунікації, доступних для різних категорій людей з порушеннями психофізичного розвитку, просторовому розташуванні співрозмовників під час комунікації, врахуванні емоційного стану та специфічних індивідуальних можливостей кожної людини, особливостях пізнавального розвитку, поведінкових особливостях та труднощах, які можуть виникнути при взаємодії з людьми з інвалідністю, що є повноправними членами суспільства, у якому має бути забезпечена реалізація усіх їхніх свобод і прав, у тому числі, права на те, щоб бути почутими, щоб з ними могли взаємодіяти та знаходити вирішення певних запитів та проблем, які виникають у кожної людини у процесі життя.

ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Юрій Миколайович Косенко — 2024-03-14

У статті запропоновано класифікацію історичних уявлень, які диференціюються автором на кількісні, локальні (просторові), хронологічні (часові), образні та логічні. Проаналізовано підручники з історії України для школярів з інтелектуальними порушеннями та наведено конкретні приклади на основі яких здійснюється процес формування історичних уявлень. Висвітлено труднощі, які необхідно враховувати вчителю історії при формуванні історичних уявлень у школярів із порушеннями інтелектуального розвитку. До таких труднощів автор відносить: значне зменшення або нерозуміння реальних відстаней, труднощі при орієнтуванні в географічних напрямках, нерозуміння розташування об’єктів відносно один одного, сприймання різних за величиною об’єктів, розташованих на різній відстані однаково неправильно, складність визначення причинно-наслідкових зв’язків та інші. Описано дидактичні методи та прийоми формування історичних уявлень у школярів означеної категорії, висвітлено засоби ефективного формування уявлень про минуле на уроках історії у дітей з інтелектуальними порушеннями. Наголошено на ефективності образної наочності, відеоматеріалів, словесному описі, уривках художньої літератури, адаптованих історичних текстових джерелах, проблемних питаннях, пояснюючому читанні тощо. Підкреслено важливість записів хронологічних дат на дошці, у зошиті, чіткому називанні дат, століть (частини століття), неодноразовому повторенні та актуалізації раніше вивченого історичного матеріалу. Автором наголошено на різних потенційних можливостях учнів з інтелектуальними порушеннями щодо роботи з історичними та сучасними картами, атласами, при виконанні хронологічних завдань, написанні історичних диктантів, встановленні причинно-наслідкових зв’язків тощо. Рекомендовано вчителям враховувати індивідуальні психофізичні та пізнавальні можливості учнів спеціальних закладів загальної середньої освіти при формуванні в них історичних уявлень.

ВІД ІСТОРИЧНИХ ПЕРЕДУМОВ ДО СУЧАСНИХ ПРАКТИК: ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ У ЗАГАЛЬНООСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Євгенія Юріївна Линдіна — 2024-03-14

У статті детально розглядається історичний процес впровадження та розвитку інклюзивної освіти в Україні, з особливим акцентом на інтеграцію дітей з порушеннями мовлення у загальноосвітнє середовище. У статті підкреслюється важливість створення адаптованого освітнього середовища, яке враховує індивідуальні потреби та особливості кожної дитини, а також необхідність розробки індивідуалізованих навчальних планів. Аналізується роль логопедичної допомоги у підтримці дітей з мовленнєвими порушеннями, включаючи значення раннього виявлення та втручання, а також комплексний підхід до корекції та розвитку мовленнєвих навичок. Автор вказує на необхідність професійної підготовки вчителів та фахівців, залучених до процесу інклюзивної освіти, щоб вони могли ефективно взаємодіяти з дітьми з різними освітніми потребами. Обговорюється важливість знання сучасних методик навчання, уміння адаптувати навчальний процес до індивідуальних потреб учнів, а також розуміння психологічних особливостей роботи з дітьми, які мають порушення мовлення. Стаття також звертає увагу на історичні аспекти розвитку інклюзивної освіти в Україні, включаючи етапи її впровадження та основні виклики, з якими зіткнулася система освіти на шляху до інтеграції дітей з особливими освітніми потребами. В статті наголошується на необхідності створення ефективної системи підтримки, яка об’єднує зусилля вчителів, батьків, фахівців та громадськості, для створення інклюзивного та підтримуючого освітнього середовища. Висвітлюються шляхи оптимізації освітнього процесу, спрямовані на підвищення ефективності інклюзивної освіти, включаючи адекватне фінансування, законодавчу підтримку, та розвиток відкритого діалогу між всіма зацікавленими сторонами. Ці шляхи мають на меті не тільки поліпшення якості освіти для дітей з порушеннями мовлення, але й створення умов для їх повноцінної соціалізації та інтеграції у суспільство. Стаття закликає до подальшого дослідження в області спеціальної освіти, щоб визначити найбільш ефективні підходи та стратегії для задоволення освітніх потреб усіх дітей.

РОЛЬ КОРЕКЦІЙНОГО ПЕДАГОГА У ФОРМУВАННІ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ

Світлана Анатоліївна Михальська — 2024-03-14

У статті висвітлюються результати дослідження ролі корекційного педагога у формуванні мотивації навчальної діяльності молодших школярів з розладами спектру аутизму. З’ясовано, що мотивами у навчанні можуть бути потреби учнів, пізнавальний інтерес, емоції, які виникли на уроці, ідеали, установки. Методами дослідження були аналіз літературних джерел та опитування корекційних педагогів. Автором розглянуто чинники розвитку мотивів навчання в молодшому шкільному віці, особливості мотивації учіння у дітей з розладами спектру аутизму, роль вчителя у формуванні мотивації до навчання учнів. Проведене опитування фахівців свідчить, що корекційні педагоги розуміють роль мотивації навчальної діяльності у досягненні успішності учнів з розладами спектру аутизму. До найвагоміших чинників позитивної мотивації до навчання відноситься особистість корекційного педагога та процес навчання. Виділяючи найбільш прийнятні якості особистості корекційного педагога, які позитивно впливають на формування мотивації навчальної діяльності учнів з розладами спектру аутизму респонденти вказали на креативність, вміння співпрацювати, толерантність, терплячість, врівноваженість. Серед методів підвищення мотивації навчальної діяльності учнів з розладами спектру аутизму корекційні педагоги у своїй роботі найчастіше використовують заохочення, комфортну психологічну атмосферу, похвалу, зацікавленість, створення ситуацій успіху. Також корекційні педагоги вважають, що важлива роль у формуванні мотивації навчання належить батькам, а серед шляхів підвищення мотивації до навчання вони використовують заохочення, гроші, гаджети, подарунки. Встановлено, що роль корекційного педагога у формуванні мотивації навчальної діяльності учнів з розладами спектру аутизму є надзвичайно важливою, а для підвищення мотивації навчальної діяльності учнів з розладами спектру аутизму необхідно застосовувати різні методи, засоби та прийоми стимулювання.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПОГЛИБЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ

Лариса Одинченко — 2024-03-14

Стаття присвячена висвітленню проблеми формування в учнів із інтелектуальними порушеннями географічних знань соціально-економічного спрямування, розкриттю ролі шкільної географії в економічної соціалізації й професійно-трудової адаптації випускників в умовах ринкової економіки. Розкрито значення шкільного курсу «Географія України» в формуванні соціально-економічних знань у старшокласників спеціальних закладів загальної середньої освіти. Аналітичний огляд теоретичних і емпіричних досліджень в рамках окресленої проблеми довів, що наукові пошуки вчених спрямовані на вдосконалення методичних підходів вивчення соціальної й економічної географії України, розкриття педагогічних шляхів формування економіко-географічних понять на уроках географії в спеціальній школі. Особливу увагу зосереджено на аналізі практичного досвіду формування в учнів соціально-економічних знань на уроках географії в умовах традиційного навчання. На основі проведеного анкетування вчителів географії спеціальних закладів загальної середньої освіти різних регіонів України узагальнено результати відповідей щодо значення географічних знань соціально-економічного характеру в навчанні та вихованні старшокласників з інтелектуальними порушеннями, корекції їхньої пізнавальної діяльності, соціальної й трудової адаптації. Виявлено деякі особливості предметно-методичної компетентності вчителів спеціальних шкіл із соціально-економічної географії України, визначено педагогічні умови й оптимальні методи й прийоми формування у школярів географічних уявлень і понять соціально-економічного спрямування. Аналіз отриманих результатів дозволив констатувати необхідність урахування в практичній діяльності педагогів специфіку формування в учнів із інтелектуальними порушеннями на уроках географії соціально-економічних знань, яка обумовлена, з одного боку, високим рівнем абстрактності економіко-соціального навчального матеріалу, а з іншого – особливостями розуміння та засвоєння даної категорією дітей складних за характером міжпонятійних зв’язків і причинно-наслідкових залежностей.

РОЗВИТОК ІНКЛЮЗИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ В УМОВАХ ІНСТИТУТУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Любов Олексіївна Прядко — 2024-03-14

У статті представлені результати дослідження розвитку інклюзивної компетентності сучасного вчителя в умовах інституту післядипломної освіти засобами курсів за вибором. Визначено, що однією з форм підвищення інклюзивної компетентності є організація та проведення курсів за вибором в інституті післядипломної освіти. Вони мають на меті оволодіння слухачами системою знань, умінь та навичок створення інклюзивно-освітнього середовища у залежності від необхідного рівня підтримки та мають відповідати актуальним потребам сучасної науки і практики. У ході дослідження встановлено найпоширенішу категорію дітей з освітніми труднощами: діти з інтелектуальними труднощами. Розкрито дидактичні труднощі сучасного вчителя та актуальні проблеми вчителів, які стосуються навчання дітей з особливими освітніми потребами в очному та дистанційному форматі. Виявлено, що вчителі Сумської області переважно потребують курсів за вибором, спрямованих на роботу з дітьми з інтелектуальними, комплексними та соціоадаптаційними труднощами, а також курсів спрямованих на формування навичок взаємодії з ними та надання різних видів підтримки. У першу чергу вони мають стосуватися створення безпечного та інклюзивного освітнього середовища, забезпечення додаткової підтримки в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами, реалізації педагогіки партнерства. Авторкою було запропоновано тематику курсів, яка б охоплювала актуальні запити педагогів Сумської області: 1. Інтелектуальні труднощі дітей з особливими освітніми потребами та стратегії допомоги. 2. Дистанційне навчання дітей з особливими освітніми потребами. 3. Корекційно-розвивальні технології навчання дітей з комплексними порушеннями розвитку. 4. Методи взаємодії з дітьми з особливими освітніми потребами різних видів підтримки. 5. Рівні підтримки дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивно-освітньому середовищі.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДОСТУПНОСТІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ З КОГНІТИВНИМИ ПОРУШЕННЯМИ (ОГЛЯД МІЖНАРОДНИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ДОСЛІДЖЕНЬ)

Ірина Олександрівна Сасіна — 2024-03-14

У статті розкрито аналіз змісту міжнародних документів щодо забезпечення доступності для людей з інвалідністю. Проаналізовано статті Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, в яких розкрито зміст поняття «доступність» та описано основні характеристики інформаційної доступністі. Мета статті полягає у тому, щоб детально проаналізувати міжнародні правові документи, стандарти та наукові дослідження щодо забезпечення інформаційної доступності для людей з когнітивними порушеннями. Визначено, що інформаційна доступність є пріоритетним напрямом багатьох міжнародних організацій, зокрема ЮНЕСКО та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Громадські організації в усьому світі (Plain Language Action and Information Network, Inclusion Europe, Netzwerk Leichte Sprache, AbilityNet та інші) розглядають необхідність забезпечення інформаційної доступності для людей з когнітивними порушеннями як необхідність захисту інтересів даної категорії осіб. Окреслено основні напрями наукових досліджень з доступності інформації для людей з когнітивними інтелектуальними: 1) висвітлення змісту практичних розробок фахівців; 2) залучення людей з порушеннями когнітивного розвитку до робочих груп з розробки та оцінки доступності інформаційних ресурсів; 3) цілеспрямовані спостереження за використанням доступних інформаційних ресурсів людьми з когнітивними порушеннями у повсякденному житті; 4) оцінка доступності формату адаптованої інформації для людей з когнітивними порушеннями. Проаналізовано алгоритм створення доступних інформаційних ресурсів у форматі легкого читання, що включає: розробку проєкту; створення макету; вимоги до використання спеціальної лексики документу; дотримання правил написання речень; оформлення дизайну макету; дотримання правил відбору зображень; перевірку тексту цільовою аудиторією.

ДИСКАЛЬКУЛІЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Ганна Василівна Свириденко — 2024-03-14

У статті обгрунтовано психолого-педагогічний підхід до визначення проблеми дискалькулії в учнів початкових класів з порушеннями мовлення. Визначено, що вивчення феномену дискалькулії в теоретико-методичному плані має велике значення. Встановлено, що дискалькулія, як специфічне порушення розвитку шкільних навичок є проблемою, пов’язаною зі значними труднощами учнів в процесі вивчення математичної галузі знань. В статті розкриті теоретичні аспекти дискалькулії, наведені класифікація, механізми та симптоматика порушення. Світовий та вітчизняний досвід доводить, що мовленнєві порушення в учнів не можуть не відобразитися на оволодінні математичними уміннями і навичками. Тому своєчасна логопедична робота з корекції та профілактики дискалькулії у молодшому шкільному віці дає більш успішний результат. Обгрунтовано особливості застосування під час корекційної роботи словесних, наочних та практичних методів. У статті запропоновано педагогічні умови, що мають забезпечити ефективність психолого-педагогічного процесу корекції математичних порушень. Зроблено висновок, що профілактика, рання діагностика та корекція дискалькулії в учнів початкових класів має велике теоретичне і практичне значення, тому що успішне оволодіння рахунком та обчислювальними операціями є однією з необхідних умов шкільної успішності.

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ГОТОВНОСТІ ЛОГОПЕДІВ ДО РОБОТИ З ГЕТЕРОГЕННИМИ ГРУПАМИ ДІТЕЙ

Анастасія Володимирівна Турубарова — 2024-03-14

Стаття є докладним дослідженням готовності логопедів до роботи з гетерогенними групами учнів в умовах інклюзивної освіти. Автори ретельно проаналізували ряд факторів, які визначають ефективність педагогічної взаємодії в цьому контексті. Зокрема, в статті розглядається визначення понять «гетерогенність» та «гетерогенна група у школі», що становлять важливу основу для подальшого розгортання дослідження. Окремо виділяється структура готовності логопеда до роботи з гетерогенними групами, яка включає в себе вісім ключових компонентів. Це теоретична підготовка, педагогічні методи та прийоми, мовленнєвий аспект, психологічна готовність, комунікаційні навички, технології та інновації, співпраця з іншими фахівцями, і особистісний розвиток. Кожен з цих компонентів визначає важливі аспекти готовності логопеда до роботи в інклюзивному середовищі. Дослідження виокремлює три рівні готовності логопедів до педагогічної взаємодії з гетерогенними групами учнів – низький, середній та високий. Для оцінки цих рівнів використовуються чотири критерії: мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, особистісний та аналітичний. Такий підхід дозволяє детально визначити ступінь готовності кожного логопеда до роботи в гетерогенних групах та розкрити особливості їхньої професійної компетентності. Окремий аспект дослідження стосується зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на готовність логопедів. Зовнішні чинники включають реформування системи освіти, які створюють передумови для інклюзивної парадигми та підсилюють суспільний попит на фахівців, здатних ефективно працювати в умовах інклюзії. Внутрішні чинники стосуються професійно-особистісних якостей майбутнього педагога, таких як толерантність, емпатія, стресостійкість, емоційна мобільність, рефлексивність, педагогічна майстерність, творчість та інші. Ці якості визначають успішну роботу логопеда в гетерогенному середовищі.

МОВЛЯНКА: КОМП’ЮТЕРНИЙ ПРОГРАМНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ЗАСІБ ДЛЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ З ООП ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Оксана Іванівна Чекан — 2024-03-14

У публікації подано аналіз, використання інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) та варіативність їх застосування при навчанні дітей із особливими освітніми потребами. Закцентовано увагу на те, що авторами для розвитку мовленнєвої сфери у дітей з ООП (особливі освітні потреби) дошкільного віку, що мають ЗПР (затримка психічного розвитку), РАС (розлади аутистичного спектра), ТПМ (тяжкі порушення мовлення) та порушення інтелектуального розвитку, розроблено комп’ютерну програму «Мобільний та комп’ютерний програмно-педагогічний засіб «Мовлянка» (далі ППЗ «Мовлянка») для дітей 4, 5, 6 та 7-го років життя. Розкрито принципи та методику використання комп’ютерної програми «Мобільний та комп’ютерний програмно-педагогічний засіб «Мовлянка» (ППЗ «Мовлянка»). Методика використання ППЗ «Мовлянка» включає в себе обґрунтування вимог до впровадження комп’ютера у практику навчання дітей з ООП дошкільного віку та напрямки його використання у освітньому процесі ЗДО (заклад дошкільної освіти), ІРЦ (інклюзивно-ресурсний центр), НРЦ (навчально-реабілітаційний центр); характеристику сучасних програмно-педагогічних засобів з розвитку мовлення для дітей 4–7 років та дослідження їх застосування на практиці; рекомендації та вимоги до створення програмно-педагогічного засобу; застосування комп’ютера для розвитку мовленнєвої сфери дітей з ООП дошкільного віку 4, 5, 6 та 7 року життя, що мають затримку психічного розвитку (ЗПР), розлади аутистичного спектру (РАС), тяжкі порушеннями мовлення (ТПМ) та порушення інтелектуального розвитку з використанням комп’ютера на прикладі ППЗ «Мовлянка». Розкрито організацію корекційної роботи дітей в комп’ютерно-ігровому комплексі. Схарактеризовано переваги розробленої комп’ютерної програми ППЗ «Мовлянка». Кожна із трьох частин ППЗ «Мовлянка» містить у собі по 2 розділи: «казкова розмовляночка» та «казковий зошит». Кожен із поданих розділів містить окремі теми.

РОЛЬ ПЕДАГОГІВ У НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Олена Василівна Чопік — 2024-03-14

У статті проаналізовано проблему національно-патріотичного виховання молодших школярів з інтелектуальними порушеннями. Визначено особливості формування національної свідомості у цієї категорії дітей. Зазначено, що патріотичне виховання учнів з інтелектуальними порушеннями є складнішим у порівнянні з дітьми з нормотиповим розвитком, враховуючи особливості їхнього психофізичного розвитку. Проаналізовано роль педагогів у національно-патріотичному вихованні школярів з інтелектуальними порушеннями. Зазначено рекомендації вчителям щодо виховання патріотизму в учнів з особливими освітніми потребами. Подано результати опитування педагогів, з метою з’ясування, як вони розуміють поняття «національно-патріотичне виховання», хто, на їхню думку, повинен займатися національно-патріотичним вихованням дітей, чи потрібна їм допомога сімей учнів у здійсненні національно-патріотичного виховання, серед інших видів виховання скільки часу (%) вони б відвели на національно-патріотичне виховання, які форми роботи щодо національно-патріотичного виховання вони вважають ефективними, чи вистачає їм інформації для планування ефективної взаємодії з батьками щодо патріотичного виховання дітей, які чинники ускладнюють процес виховання патріотичності у дітей з інтелектуальними порушеннями. У дослідженні взяли участь педагоги з Кам’янець-Подільського навчально-реабілітаційного центру Хмельницької обласної ради, КЗ «Ізмаїльська спеціальна загальноосвітня школа № 5 І–ІІ ступенів», КЗ «Піщанський навчально-реабілітаційний центр» Вінницької обласної Ради, КЗ «Чорнянська спеціальна школа Одеської обласної ради». Результати анкетування педагогів свідчать про їхню обізнаність у проблемі національно-патріотичного виховання школярів. Вони зазначили, що труднощі у роботі з молодшими школярами з інтелектуальними порушеннями пов’язані як з їхніми особливостями психофізичного розвитку, так і з небажанням батьків долучатися до виховання патріотизму у них. Наголошено, що патріотичне виховання має охоплювати всіх учасників освітнього процесу, сприяти формуванню в учнів та утвердженню у педагогів та батьків національних і загальнолюдських цінностей, якостей особистості, що притаманні громадянину України.

ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Володимир Миколайович Шевченко — 2024-03-14

У статті розглядається інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в соціальне середовище в сучасних умовах. Досліджено особливості розвитку дітей з особливими потребами, розглянуто своєрідність їхньої взаємодії із соціальним середовищем. Розкрито поняття «соціалізація» та його головні компоненти. Охарактеризовано своєрідні особливості розвитку дітей з особливими освітніми потребами, які здатні сприяти розвитку й вдосконаленню інших здібностей та особливостей учнів, а неспроможність задовольнити деякі потреби в конкретній діяльності дає можливість компенсувати її розвиток шляхом досягнення успіхів в інших сферах життя. Встановлено, що на соціалізацію дітей з особливими потребами впливають багато чинників та мікрочинників, від яких залежить подальший розвиток дитини. Визначено, що головною організаційною формою соціальної адаптації та інтеграції в суспільство дітей з особливими потребами в умовах освітнього середовища є інклюзивне навчання, яке включає таких дітей до соціального середовища. Соціалізація осіб з особливими освітніми потребами також відбувається і в інших типах навчальних закладів, наприклад, навчально-реабілітаційних центрах та навчально-виховних комплексах. Їх умови відкривають широкі можливості для соціалізації таких дітей, а також формують у них здатність змінювати середовище, впливаючи на нього. Розглянуто виховання дітей з особливими потребами в сім’ї, метою якого є показати їх значимість для суспільства та розкрити потенціал їхніх можливостей для інтеграції дітей в соціальне середовище. Охарактеризовано батьківську компетентність як важливий чинник розвитку дитини з особливими освітніми потребами. Встановлено, що сім’я є найкращим середовищем для розвитку особистості дитини, головним інститутом виховання, який відіграє значну роль в розвитку суспільства, особливо якщо ця дитина обмежена у своїх можливостях. Саме батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому, щоб дитина розвивалася, соціалізувалася, ставала особистістю, яка може приймати самостійні рішення та займати активні життєві позиції. У статті обґрунтовані причини нежиттєздатності сучасної системи «роботи з родиною». Визначено вплив батьків дітей з особливими потребами на систему надання реабілітаційних послуг та на прийняття державних рішень у цій сфері.