Слобожанський науковий вісник. Серія: Природничі науки

ВПЛИВ ФЕРМЕНТАЦІЇ МІЦЕЛІЄМ ЇСТІВНИХ ГРИБІВ НА ОРГАНОЛЕПТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ХАРЧОВИХ КРУП

2026-05-07T08:40:24+03:00

У статті представлено результати органолептичної оцінки ферментованих круп (цільнозернової гречки, гороху, пшениці, перловки, рису, кукурудзи) міцелієм базидієвих видів грибів (Cyclocybe cylindracea, Flammulina velutipes, Hericium erinaceus, Hypsizygus marmoreus, Laetiporus sulphureus, Lentinula edodes, Pholiota nameko, Pleurotus citrinopileatus, P. djamor, P. eryngii, P. ostreatus, P. pulmonarius) з метою оцінки потенційної можливості створення веганської продукції аналогічної «Темпе». Для оцінки органолептичних характеристик було розроблено словник дескрипторів, який містив терміни, що описують властивості продуктів, такі як смак, запах, консистенція та зовнішній вигляд. Виявлено відмінності в органолептичних показниках ферментованих круп залежно від виду гриба, основи та тривалості ферментації. Усі види грибів ефективно колонізували харчові крупи міцелієм. За результатами скринінгу, найвищі органолептичні показники за зовнішнім виглядом, запахом, смаком та консистенцією були досягнуті при ферментації пшениці та рису міцелієм P. eryngii, P. ostreatus, P. pulmonarius та F. velutipes. Загальний зовнішній вигляд круп, ферментованих міцелієм грибів, суттєво не відрізнявся, при цьому спостерігалась тенденція формування білого міцелію, більш щільного ззовні, ніж всередині. Найбільше змінювався запах круп залежно від тривалості ферментації. Найбільш виражені запахи, що отримали максимальні оцінки, були встановлені на 14-ту добу ферментації в усіх зразках, за винятком ферментації пшениці міцелієм P. ostreatus. Найбільш вираженими запахами ферментованих круп міцелієм грибів були трав’яний, грибний, земляний та горіховий, тоді як найчастіше реєстрували солодкий, грибний та трав’яний смак. Найменш варіативним показником була консистенція ферментованих харчових круп. Результати аналізу головних компонентів показали наявність двох факторів, що впливають на органолептичні показники ферментованих круп: домінуючий фактор – основа ферментації, інший – взаємопов’язані між собою видова приналежність гриба та тривалість ферментації. Пшениця була виявлена як більш універсальна основа для отримання ферментованого продукту з високими органолептичними властивостями. Найвищі органолептичні оцінки за всіма параметрами були отримані для зразків пшениці, ферментованої міцелієм P. ostreatus, з оптимальним періодом ферментації від 21 до 28 доби. Відносну стабільність усіх чотирьох сенсорних дескрипторів було встановлено для P. eryngii, що може свідчити про більш сталий характер метаболічних процесів цього виду на досліджених зразках рису та пшениці. Обидва види Pleurotus є перспективними об’єктами для подальших досліджень, спрямованих на вивчення біосинтетичної активності метаболітів, які потенційно можуть визначати функціональні властивості ферментованої продукції

СУЧАСНИЙ СТАН РОСЛИННОСТІ ГІДРОЛОГІЧНОГО ЗАКАЗНИКА ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО ЗНАЧЕННЯ «БІЛОВОДСЬКИЙ» (СУМСЬКА ОБЛАСТЬ)

2026-05-07T08:50:24+03:00

У статті наведено результати дослідження сучасного стану рослинності гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Біловодський», розташованого в Роменському районі Сумської області. Приуроченість території заказника до долини р. Сула, зокрема до її заплави, зумовлює специфіку рослинного покриву, що проявляється у домінуванні інтразональної рослинності. Найбільші площі займають болотна (60,5%), лучна (20,7%) та водна (7,5%) рослинність. Ліси разом із чагарни- ками та захисними насадженнями охоплюють 139,5 га (9,2%), а 32,0 га припадає на дороги, піски та інші землі. Лісова рослинність характеризується відносною флористичною одноманітністю. Найбільш поширеними є ліси форма- ції Alneta glutinosae, приурочені до притерасних ділянок заплави. На менших площах трапляються ліси формацій Populeta nigrae, Populeta albae, Querceta roboris та Pineta sylvestris. Лучна рослинність представлена остепненими, справжніми, боло- тистими та торф’янистими луками. Серед лучних угруповань найбільші площі займають формації Festuceta pratensis, Poetea annuae, Elytrigieta repentis, Phleeta pratensis, Glycerieta maximae, Cariceta acutae, Cariceta cespitosae, Agrostideta stoloniferae та Deschampsieta cespitosae. Провідне місце в рослинному покриві належить болотній рослинності, угруповання якої відносяться до евтрофних боліт і представлені лісовими та трав’яними болотами. Лісові болота сформовані формацією Alneta glutinosae, тоді як трав’яні болота представлені формаціями Phragmiteta australis, Glycerieta maximae, Acoreta calami, Typheta angustifoliae, Schoenoplecteta lacustris, Cariceta acutiformis, Cariceta elatae та Cariceta vesicariae. Серед водної рослинності найбільш поширені угруповання формацій Phragmiteta australis, Typheta latifoliae, Typheta angustifoliae, Glycerieta maximae, Sagittarieta sagittifoliae, Sparganieta erecti, Nuphareta luteae, Potamogetoneta pectinati, Myriophylleta spicati, Ceratophylleta demersi, Lemneta minoris та Spirodeleta polyrhizae. У межах досліджуваної території виявлено популяції восьми видів рідкісних рослин, з яких чотири занесені до Червоної книги України, п’ять – до офіційного переліку регіонально рідкісних видів Сумської області та один – до Резолюції №6 Берн- ської конвенції. Отримані результати можуть бути використані для розроблення природоохоронних заходів, спрямованих на збереження цінних природних комплексів цього об’єкта природно-заповідного фонду.

ВАРІАБЕЛЬНІСТЬ СЕРЦЕВОГО РИТМУ ЯК МАРКЕР ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ТА АВТОНОМНОГО СТАТУСУ ОРГАНІЗМУ В УМОВАХ СТАТИКО-ДИНАМІЧНИХ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ

2026-05-07T09:18:05+03:00

У статті досліджено варіабельність серцевого ритму (ВСР) як маркер функціонального стану та автономного статусу організму в умовах статико-динамічних фізичних навантажень на прикладі стрільби з лука. Метою роботи було проаналізувати особливості адаптаційних змін автономної нервової системи у висококваліфікованих лучників під час виконання ізометричних навантажень та оцінити індивідуальну динаміку вегетативної регуляції впродовж тренування. У дослідженні взяли участь 19 спортсменів (КМС–МС) віком 18–20 років. Реєстрацію серцевого ритму проводили в польових умовах під час стрільби на дистанції 70 м. Аналіз ВСР здійснювали за допомогою програмного забезпечення «Kubios HRV Standard» із використанням часових, спектральних та нелінійних показників. Для оцінки кумулятивного впливу навантаження додатково проаналізовано індивідуальну динаміку показників ВСР у десяти спортсменів упродовж годинного тренування. Встановлено, що виконання стрільби супроводжується помірною тахікардією та зміщенням автономного балансу у бік симпатичної активації. Значення SDNN утримувалися в межах фізіологічної норми (48–52 мс), що свідчить про економізацію функцій серцево-судинної системи. Показники RMSSD та pNN50 були зниженими порівняно з умовами спокою, однак їх абсолютні значення (RMSSD >25 мс) вказують на збереження мінімально необхідного рівня парасимпатичного контролю. Співвідношення LF/HF становило 2,86±1,6 у жінок та 2,78±1,3 у чоловіків, а індекс напруження відповідав стану оптимальної функціональної мобілізації. Статистично значущих статевих відмінностей у показниках ВСР не виявлено (p>0,05). За результатами аналізу індивідуальної динаміки виділено три типи автономних адаптаційних реакцій: парасимпатичний зсув, функціональна стабільність та регуляторне напруження з ознаками автономної втоми. Найбільш інформативними маркерами розвитку втоми визначено індекс напруження, LF/HF, HF% та ентропію вибірки. Отримані результати підтверджують доцільність використання аналізу ВСР для персоналізованого контролю адаптації лучників до статико-динамічних фізичних навантажень

ДИНАМІКА ВМІСТУ ХЛОРОФІЛУ В ЛИСТКАХ ВИДІВ VІBURNUM L. ЗА УМОВ ПОСУХИ ТА КІЛЬКІСНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ГІДРОТЕРМІЧНОГО СТРЕСУ

2026-05-07T09:42:46+03:00

В сучасних умовах наростаючої аридизації клімату, збільшення тривалості літніх посух та зневоднення ґрунтів все більшої актуальності набувають дослідження, пов’язані з вивченням стійкості деревно-чагарникових видів, що становлять основу культурфітоценозів у районах нестійкого зволоження. З огляду на високі декоративні якості та цінність окремих видів калини як плодових та лікарських рослин, рід Viburnum L. представляє значний потенціал видового різноманіття для інтродукційних випробувань в Україні, який ще не повною мірою використовується. Вивчення пігментного комплексу 12 видів роду Viburnum L. проводили на основі колекції ботанічного саду ДНУ впродовж п’яти місяців вегетаційного періоду 2025 року, який відзначався глибокою тривалою посухою. За реакцією на умови тривалого водно-температурного стресу виділені види, що відзначаються більшою стабільністю кількісного складу хлоррофілів в динаміці вегетаційного періоду (V. opulus, V. trilobum, V. lentago, V. plicatum, V. ×bodnantense) та найбільш чутливі до посухи види (V. lantana, V. farreri ‘fragrans’, V. × juddi). Співвідношення фракцій chl a / chl b мало змінюється впродовж вегетаційного періоду району інтродукції, що свідчить про значимість даної функції у забезпеченні життєдіяльності досліджуваних рослин в нових умовах. Установлено, що найбільш високі значення chl a / chl b притаманні видам східноазіатського походження, нижчі значення характерні для видів з двох інших центрів видового різноманіття калин – середземноморського та атлантично-північноамериканського. Для кількісної оцінки впливу гідротермічних факторів на вміст хлорофілу використовували методи статистичної апроксимації даних та регресійного аналізу. Трендові криві за факторами зволоженості грунту, температурного режиму та вмісту пігментів будували використовуючи методологію векторного Фур’є-аналізу та метод квадратичних сплайнів. Ступінь впливу зволоженості грунту становить 64,3 %, температурного фактору – 35,7 % у формуванні видоспецифічних змін інтегральних величин кількості хлорофілу в умовах тривалого комбінованого гідротермічного стресу

ЕКОЛОГО-БІОМОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВТОХТОННОЇ ФРАКЦІЇ СПОНТАННОЇ ФЛОРИ ТРАВ’ЯНОГО ПОКРИВУ УЗБІЧ МІСЬКИХ АВТОШЛЯХІВ

2026-05-07T09:52:30+03:00

В статті аналізується видовий склад автохтонної фракції спонтанної флори трав’яного покриву узбіч автошляхів окремих районів міста Києва, з метою виявлення еколого-біоморфологічного профілю трав’янистих багаторічних рослин місцевої флори, які пристосувалися до умов узбіч міських автотранспортних систем. На досліджених ділянках було зафіксовано 51 вид трав’янистих рослин. Фракційний аналіз показав, що тут переважають автохтонні (аборигенні) види – 37 видів, адвентивна фракція представлена 14 видами. Враховуючи те, що автохтонні види є важливим індикатором умов, що склалися в конкретному екотопі, та є перспективним джерелом збагачення видового різноманіття міського трав’яного покриву, було проведено систематичний, географічний та еколого-біоморфологічний аналіз автохтонної фракції спонтанної флори трав’яного покриву модельних ділянок в шести районах міста Києва. Встановлено, що автохтонна фракція представлена апофітами, серед яких переважають геміапофіти (17 видів) та евапофіти (15 видів) з родин Poaceae, Asteraceae та Fabaceae, що належить до голарктичної, євразійської палеарктичної та поліконтинентальної груп географічних елементів (за зональними типами – до бореально-субмеридіонального, бореально-меридіонального, темпоратно-субмеридіонального та аркто-субмери- діонального географічних елементів). Це переважно гемікриптофіти (26 видів), багаторічні полікарпики (27 видів), літньо- та літньо-зимовозелені, напіврозеткові та безрозеткові види зі стрижневою безкореневищною кореневою системою. Переважно геліофіти (27 видів), ксеромезофіти (16 видів) та мезофіти (12 видів), мезотрофи (24 види), що зростають переважно в лучних та лучно-степових ценозах, майже половина (16 видів) з них є синантропами, мезо-, еугемеробами, урбанонейтралами (25 видів), що зростають в урбан-, субурбанзоні. Зазначений екологічний спектр характерний для лісостепової зони України

ІНТРОДУКЦІЯ ДЕРЕВНИХ І КУЩОВИХ РОСЛИН У БОТАНІЧНОМУ РОЗСАДНИКУ УМАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

2026-05-07T10:04:29+03:00

У статті розкрито історію інтродукції дендрофлори лісопаркової зони ботанічного розсадника з часів Головного училища садівництва (нині Уманський національний університет). Колекції інтродуцентів створені для забезпечення навчального процесу з фундаментальних дисциплін: ботаніки, інтродукція та збереження рослинного світу, та декоративного садівництва. Тут збереглися вікові насадження Pinus nigra subsp. pallasiana (Lamb.) Holmboe., вік яких перевищує 170 років. Ділянка межує з арборетумом імені В.В. Пашкевича Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України. Подано таксономічний склад дерев і кущів колекційної ділянки, їх природній ареал, де представлено 4 родини, 9 родів, 11 видів із відділу Gimnosperms та 25 родини, 49 родів, 79 видів Angiosperms. Колекція поповнюється новими культиварами й донині. Використано загальноприйняті методики флористичних досліджень у ботаніці, дендрології запропоновані українськими науковцями О.Л. Липою, М.М. Гришко, М.А. Кохно, О.О. Калініченко, які досліджували інтродукцію та адаптацію рослин в Україні. Проведено оцінку успішності інтродукції в умовах Правобережного Лісостепу України, зокрема м. Умань, Черкаська область. Отримано дані діагностичного стану насаджень в озелененні студмістечка університету, які свідчать про їхні відмінні адаптивні властивості. Види Acer campestre L., A. platanoides L., A. tataricum L., Carpinus betulus L., Corylus colurna L., Euonymus europaeus L., Juglans cinerea L., J. nigra L., J. regia L., Liriodendron tulipifera L., Magnolia kobus DC., Morus nigra L., Sambucus nigra L. не потребують ретельного догляду, є перспективними для інтродукції в даних умовах. Декоративні кущові види роду Buddleja Houst. ex L., Calycanthus L., Deutzia Thunb., Hydrangea Gronov. ex L., Exochorda Lindl., Forsythia Vahl, Kerria DC., Kolkwitzia Graebn., Prunus L., Pyracantha M.Roem., Rhododendron L., Spiraea L., Syringa L., Weigela Thunb. є маточними рослинами з отримання живцевого матеріалу для їх розмноження в умовах теплично-оранжерейного комплексу університету. Ботанічний розсадник є важливою науково-дослідною базою для здобувачів спеціальності Е1 Біологія та біохімія. Він функціонує як осередок для вивчення таксономічного різноманіття, аналізу еколог-біологічних особливостей рослин, їх розмноження та використання у ландшафтних композиціях під час виконання кваліфікаційних робіт. Під час занять студенти отримують теоретичні та практичні навики з вивчення дендрофлори, інтродукції та збереження рослин, використання в озелененні, заготівлі гербарного матеріалу, карпологічної колекції для поповнення фондів гербарію (UM).

СМЕРТНІСТЬ ДИТЯЧОГО НАСЕЛЕННЯ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

2026-05-07T10:14:30+03:00

У статті представлені дані про смертність дитячого (0–17 років) населення Сумської області у 2012–2019 роках. Проведено аналіз динаміки зміни смертності за вказаний період часу та наведені дані з летальності даної вікової групи. Було використано матеріали Державної служби статистики України, Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України, Українського інституту стратегічних досліджень, Обласного інформаційно-аналітичного центру медичної статистики м. Суми, Головного управління статистики в Сумській області. Встановлено, що загальний рівень смертності дитячого населення Сумської області у 2012 році становив 0,75, а у 2019 році 0,4 випадки на 1000 дітей. Для порівняння, у 2019 році в Україні даний показник становив 0,5 випадки на 1000 дітей. В м. Суми смертність дитячого населення кожного року (за винятком 2019) була меншою, ніж серед дітей, які проживали на території районів. В містах області смертність дитячого населення була кожного року меншою, ніж серед дітей із сіл. Ця відмінність в різні роки була неоднаковою – 14% у 2013 році та 29% у 2017 році. Тривалий період – з 2013 по 2017 роки смертність дітей в селах трималась на постійному рівні – 0,7 випадки на 1000 відповідного населення. Летальність серед дітей до 1 року протягом всього періоду дослідження була в різні роки у 4-7 разів вище летальності серед всіх дітей до 17 років включно. Зафіксовано зниження рівня смертності дитячого населення Сумської області протягом 2012-2019 років. Перше місце, як причина смертності дитячого населення в регіоні займали патології в перинатальний період; другі – вроджені аномалії; треті – різноманітні захворювання центральної нервової системи. Протягом періоду досліджень смертність дітей віком до 17 років включно Сумської області була меншою, ніж загальнодержавні показники. В обласному центрі смертність дитячого населення кожного року (за винятком 2019) була меншою, ніж у дітей, які проживали на території районів області. В середньому за всі роки дослідження смертність дитячого населення до 17 років включно в Сумської області переважала летальність даної вікової групи більш ніж у 4 рази.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ЧАГАРНИКОВОГО ЯРУСУ ЛІСОВИХ УГРУПОВАНЬ У МЕЖАХ БАСЕЙНУ РІЧКИ ВОРСКЛА ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2026-05-07T10:23:07+03:00

У статті досліджено закономірності формування, просторову та екологічну структуру чагарникового ярусу лісових угруповань у межах басейну річки Ворскла Полтавської області. Актуальність дослідження зумовлена тим, що чагарниковий ярус є невід’ємним структурним компонентом зрілих лісів, який виконує низку важливих екосистемних послуг, створює специфічний мікроклімат під наметом та безпосередньо впливає на природне поновлення деревних видів. Метою роботи є встановлення екоценотичних закономірностей формування чагарникового ярусу, математичне доведення впливу домінантних видів деревного намету (едифікаторів) та розробка математичних моделей реакції підліску на вікові зміни лісу. Дослідження базувалося на методах системного аналізу, математичної статистики та екологічного моделювання з використанням оцифрованої бази даних, що охоплювала 4115 лісотаксаційних виділів ДП «Ліси України». Для оцінки біорізноманіття застосовано індекс Шеннона-Вінера, а для перевірки гіпотези щодо впливу едифікатора – непараметричний критерій Крускала-Уолліса. Встановлено, що видова структура підліску характеризується значною диспропорцією і формується за рахунок кількох ключових видів. Абсолютним домінантом виступає Corylus avellana L., яка займає площу понад 5740 га. Найвища складність та стійкість угруповань формується в умовах формацій Ulmeta minoris та Fraxineta excelsioris. Доведено на найвищому рівні значущості (p < 10-22), що густота чагарників контролюється домінантним видом деревного ярусу: світлолюбні породи (Pinus sylvestris L., Fraxinus excelsioris L.) створюють оптимальний фітоклімат. Розвиток чагарників має нелінійну вікову динаміку з фазами максимального розвитку (10–40 років), інтенсивного витіснення (50–90 років) та стабілізації (> 100 років). Розроблена множинна регресійна модель доводить сувору зворотну залежність повноти чагарників від віку та зімкнутості крон деревного намету (p < 0.001). Окремо виділено проблему біологічних інвазій, які є загрозою для аборигенного біорізноманіття: зафіксовано поширення 5 чужорідних видів чагарників на загальній площі 515,8 га (4,02% від площі покриття), серед яких головним експансіоністом виступає Caragana arborescens Lam. (понад 202 га), що змінює хімізм ґрунту і потребує розробки спеціальних лісогосподарських заходів для контролю.

ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ: ТЕХНОЛОГІЇ ТА СТАЛЕ УПРАВЛІННЯ

2026-05-07T12:28:43+03:00

Проаналізовано систему поводження з промисловими та побутовими відходами у межах Львівської області у 2022–2024 рр. Актуальність теми зумовлена критичним накопиченням понад 5 млн т відходів та середнім рівнем захоронення полігонів на 75 %, що в умовах воєнного стану та енергетичної кризи створює додаткові техногенні ризики для регіону. Метою роботи є встановлення закономірностей між структурою утворення відходів та наявною інфраструктурою їхнього оброблення для визначення стратегічних векторів екологічної безпеки. Вивчено показники діяльності найбільших промислових накопичувачів, зокрема АТ «ДТЕК Західенерго» (969 063 т золи) і ТОВ «Барком» (74 753 т біогенних залишків). Результати аналізу продемонстрували регресію загального утворення до 2 172 500 т у 2024 р. при одночасному зростанні обсягів передачі сировини стороннім операторам до 940 500 т. Виявлено глибоку територіальну спеціалізацію, де Шептицький район зосереджує понад 1 178 500 т мінеральних залишків, а Стрийський район акумулює найбільшу в області частку рідких шламів обсягом 28 038 т. Отримані результати вказують на професіоналізацію ринку управління відходами та зміщення стратегій у бік енергетичної утилізації, частка якої у процесах спалювання перевищила 99 %. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні логістичної трансформації потоків вторинної сировини в умовах дефіциту потужностей. Стратегічні заходи з покращення ситуації включають створення міжмуніципальних центрів управління, впровадження технологій механіко-біологічного оброблення та використання промислових залишків у дорожньому будівництві. Практичне значення дослідження полягає у використанні даних для проєктування шести сортувальних ліній та оптимізації мережі пунктів роздільного збирання небезпечних фракцій. Результати можуть бути безпосередньо застосовані для модернізації 22-х санкціонованих полігонів та розроблення планів рекультивації 140,15 га порушених територій з метою відновлення екосистемного балансу регіону

СТРУКТУРНО-ЛІТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА РУДОНОСНІСТЬ СЕРЕДНЬОГО ГОРИЗОНТУ НОВОПЕТРІВСЬКОЇ СВІТИ ПІВНІЧНОЇ ЧАСТИНИ ТАРАСІВСЬКОГО РОДОВИЩА

2026-05-07T12:40:24+03:00

Тарасівське родовище вирізняється полімінеральним складом рудних пісків, що робить його стратегічним джерелом не лише титану й цирконію, але й рідкісних елементів. У статті подано історичні аспекти дослідження Тарасівського родовища та коротку характеристику його геологічної будови. Основна увага акцентована на відкладах новопетрівської світи полтавської серії неогену, зокрема на середньому її горизонті, який містить основні запаси титано-цирконієвих мінералів. Аналіз структурно-екстурних особливостей пісків новопетрівської світи дозволив уточнити фаціальні і гідродинамічні умови утворення нижнього, середнього і верхнього її горизонтів. Утворення відкладів новопетрівської світи відбувалося на трансгресивно-регресивному етапі геологічного розвитку території, що зумовило зміну фаціальних умов від алювіально-дельтових до мілководно-лагунних і до алювіальних. Осадонагромадження у новопетрівський час проходило за низькоенергетичних і стабільних гідродинамічних умов, проте з короткочасними високоенергетичними імпульсами. На основі координат, опису та результатів опробування свердловин створено комплект карт, які відображають рельєф підошви, покрівлі, товщину продуктивних відкладів та латеральне поширення середньозваженого вмісту ільменіту, рутилу, циркону, дистену+силіманіту, монациту+ка- ситериту та хроміту в межах північної частини родовища. Картографічні побудови дозволили з’ясувати особливості структурних і речовинних параметрів рудоносності середнього горизонту новопетрівської світи. Зокрема, з’ясовано, що рельєф підошви і поверхні нерівний з локальними западинами і підвищеннями. Амплітуда перепаду їхніх абсолютних відміток – до 52 м. У межах ділянки встановлено локальні пониження в рельєфі підошви де товщина продуктивних відкладів збільшується до 30–51,2 м. Найбільші середньозважені вмісти ільменіту, рутилу, циркону і колективного концентрату локалізуються в південно-західній, західній і північно-східній частинах ділянки. За допомогою кореляційного аналізу встановлено напрям і силу взаємозв’язків між середнім вмістом у свердловинах окремих мінералів та між структурними параметрами продуктивних відкладів. З’ясовано, що усі кореляційні зв’язки між середнім вмістом мінералів прямі і здебільшого сильні та середні. Основне ядро сильних кореляційних зв’язків утворюють ільменіт, рутил і циркон. Досліджено розподіл вмісту мінералів та кореляційні зв’язки між ними у вертикальному перетині свердловин

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ТА НАПРЯМИ ОХОРОНИ ДЖЕРЕЛ БАСЕЙНУ РІЧКИ СТОХІД

2026-05-07T12:49:39+03:00

У статті подано комплексну оцінку екологічного стану джерел водозбірного басейну річки Стохід. Встановлено, що за умов відносної водозабезпеченості Волинської області проблема охорони та раціонального використання природних джерел поступово загострюється внаслідок зростання антропогенного навантаження, техногенного забруднення, трансформації ландшафтів та погіршення якості поверхневих і підземних вод. Метою дослідження є оцінка екологічного стану природних джерел басейну р. Стохід, визначення основних чинників їх деградації та обґрунтування пріоритетних напрямів охорони, відновлення і сталого використання з метою забезпечення екологічної та водної безпеки регіону. Джерела басейну річки Стохід виконують важливі водоохоронні, гідрорегулювальні й екосистемні функції, підтримують стабільність гідрологічного режиму, є чутливими індикаторами екологічного стану території та потенційними резервними джерелами водопостачання у надзвичайних ситуаціях. На основі польових обстежень, аналізу гідрохімічних показників (мінералізація, жорсткість, вміст нітратів, амонію, заліза), картографічних методів і геоінформаційного аналізу охарактеризовано просторове поширення джерел, умови їх живлення та сучасний екологічний стан. Визначено рівень антропогенного впливу в межах зон формування підземного стоку, оцінено природоохоронну цінність об’єктів та їх представленість у межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду. Проаналізовано відповідність якості води чинним санітарним нормативам та можливості її використання для господарсько-питних потреб. Виявлено, що недостатній санітарний контроль, відсутність системного моніторингу зон живлення, розорювання прилеглих територій, несанкціоноване облаштування водозаборів і неналежний технічний стан каптажів знижують екологічну безпечність використання джерельних вод і підвищують ризик їх деградації. Обґрунтовано необхідність створення локальних охоронних зон, впровадження регулярного гідрохімічного моніторингу та екологічної паспортизації джерел. Використано методи аналізу й узагальнення, екологічного моніторингу, картографування, математичного моделювання та експертної оцінки.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ХАРАКТЕРИСТИК РІЧКОВОГО СТОКУ (НА ПРИКЛАДІ РІЧОК ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

2026-05-07T12:59:47+03:00

У статті представлено методичні підходи до визначення розрахункових характеристик річкового стоку на прикладі річок Тернопільської області: Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Нічлава та Збруч. Проведено комплексний аналіз багаторічних змін стоку та внутрішньорічного розподілу водності на основі гідрологічних спостережень за період 1981–2020 рр., що забезпечує достатню репрезентативність даних для статистичних розрахунків. Для виявлення багаторічних фаз водності використано різницеві інтегральні криві, що дозволяє оцінити циклічність стоку, виділити багатоводні та маловодні періоди, а також визначити тривалість і амплітуду коливань водності. Дослідження середньомісячних витрат води дало змогу оцінити сезонні особливості водного режиму, визначити внутрішньорічні максимуми та мінімуми витрат води, а також характер весняного водопілля, літньо-осінньої межені та зимового стабільного стоку. Встановлено, що для річок (Серет, Збруч) сезонні коливання водності більш згладжені, тоді як малі річки (Золота Липа, Коропець, Нічлава) характеризуються більш контрастними змінами стоку. Комплексний підхід, що поєднує середньорічні, середньомісячні та інтегральні методики, дозволяє формувати цілісне уявлення про структуру річкового стоку, оцінювати ризик виникнення паводків та маловодних фаз, а також враховувати просторові та гідрографічні особливості басейнів. Результати дослідження підкреслюють важливість адаптації методик визначення розрахункових характеристик річкового стоку до сучасних гідрокліматичних умов, що є особливо актуальним в умовах кліматичних змін та антропогенного впливу. Отримані висновки мають практичне значення для водогосподарського планування, прогнозування гідрологічних явищ та управління водними ресурсами середніх і малих річок у складних природно-кліматичних умовах Подільської височини

ВПЛИВ РІЗНИХ ТИПІВ РОСЛИННИХ УГРУПУВАНЬ НА КИСЛОТНІСТЬ ТА ВМІСТ ГУМУСУ ЧОРНОЗЕМІВ ПІВДЕННИХ МІСТА ОДЕСИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

2026-05-07T13:06:45+03:00

У статті представлено результати дослідження впливу різних типів рослинності (трав’янистої, листяної та хвойної) на ключові фізико-хімічні показники чорноземів південних у межах міської екосистеми Одеси. Актуальність роботи зумовлена необхідністю розуміння ролі біологічного чинника у трансформації міських ґрунтів під впливом антропогенного навантаження. Дослідження базується на порівняльному аналізі зразків, відібраних на територіях Ботанічного саду ОНУ імені І. І. Мечникова та штучних насаджень уздовж проспекту Шевченка. Досліджено кислотність (рН водне) та загальний вміст гумусу. Встановлено, що тип рослинного покриву є визначальним модифікатором рН та вмісту загального гумусу, проте його вплив локалізований переважно у верхньому шарі ґрунту (0–20 см). Найвищі показники рН (8,01–8,15) та максимальний вміст гумусу (4,92–4,95%) зафіксовано під трав’янистою рослинністю, що підтверджує її виняткову роль у накопиченні органічної речовини. Натомість хвойні насадження сприяють підкисленню середовища (рН 7,40–7,45) та характеризуються найнижчим вмістом гумусу (2,35–3,18%) через специфіку хімічного складу опаду. Авторами доведено, що вплив рослинності на властивості чорноземів південних має чітко виражену профільну диференціацію і суттєво нівелюється на глибині понад 30 см. Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні знань про роль біологічного чинника в антропогенно змінених ландшафтах, тоді як практична цінність результатів визначається можливістю їх застосування для розробки стратегій сталого управління міськими екосистемами, формування стійких біогеоценозів та збереження родючості урбоземів

ЕЛЕКТРОННІ СЕРВІСИ В ЗЕМЕЛЬНОМУ КАДАСТРІ УКРАЇНИ: ГЕОГРАФІЧНА ОСНОВА ТА ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

2026-05-07T11:20:36+03:00

Публікація присвячена дослідженню сучасних електронних сервісів різних рівнів ведення земельного кадастру в Україні, головно державного інституційного забезпечення та альтернативних комерційних платформ. У статті проаналізовано феномен цифрової трансформації суспільного життя у частині діджитилізації земельних відносин та механізми її впливу на оперативність доступу до геопросторових даних земельно-кадастрового призначення. Досліджено можливості використання різних функцій електронних ресурсів, таких як процес пошуку земельних ділянок, отримання офіційних витягів, аналіз кадастрової інформації та геовізуалізація. В умовах теперішньої діджиталізації та потреби у прозорості ринку землі, електронні сервіси набувають глибшого значення, стаючи інструментом верифікації даних та основою для наукових досліджень та прикладних завдань у науках про Землю, географії, екології, землеустрої, містобудуванні, тощо. Вони допомагають підвищити точність планування та забезпечують більшу інформованість суб’єктів господарювання через доступність офіційної інформації. Практичну значущість дослідження підтверджено шляхом експериментальної інтеграції різнорідних даних в єдине інформаційне середовище. Продемонстровано алгоритм поєднання юридичних відомостей із спеціалізованих сервісів (Електронний кабінет ДЗК) та засобів дистанційного зондування (Google Earth). Такий підхід дозволив візуалізувати на одній картографічній основі розбіжності між офіційними кадастровими межами та фактичними контурами землекористування, забезпечуючи ефективну верифікацію даних в умовах відсутності доступу до державного земельного картографічного ресурсу. Дослідження, представлене у статті, було здійснене на основі систематизації та порівняльного аналізу функціональних можливостей окремих електронних ресурсів України (Електронний кабінет ДЗК, Кадастрова карта України, Кадастр сервіс, Опендатабот, Google earth, Smartland та ін.). Результати дослідження підтвердили залежність якості і швидкості отримання необхідних даних від різних аспектів використання досліджуваних сервісів, таких як вибір платформи, процес ідентифікації, замовлення платної послуги та ін. Обґрунтовано географічний аспект використання електронних сервісів земельного кадастру як інструменту просторового аналізу. Запропоновано методичний підхід до верифікації даних, що базується на інтеграції юридичних відомостей та відкритих геопросторових даних глобальних систем. Доведено, що такий підхід дозволяє виявляти розбіжності між правовим статусом та фактичним використанням земель, тимчасово компенсуючи відсутність доступу до Публічної кадастрової карти України. Визначено, що в умовах воєнного стану саме прикладні ГІС-системи, інтегровані з глобальними сервісами, беруть на себе роль основного джерела актуальної просторової інформації. З метою збереження та сталого використання ґрунтово-земельних ресурсів країни та громад рекомендується використання прикладних вільнопоширених земельно-кадастрових сервісів

ТИПІЗАЦІЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА РІВНЕМ ГЕОПОЗИЦІЙНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2026-05-07T11:28:20+03:00

У статті здійснено типізацію регіонів України за рівнем геопозиційності в сучасних умовах просторових, транспортно-логістичних і безпекових трансформацій. Геопозиційність розглянуто як інтегральну характеристику регіону, що відображає його положення в системі внутрішніх і зовнішніх зв’язків, рівень транспортно-комунікаційної зв’язності, прикордонно-контактні можливості, логістичну включеність, демографічно-функціональну вагу та інтеграційно-комунікаційний потенціал. Метою дослідження є кількісна оцінка геопозиційності регіонів України, виявлення міжрегіональних відмінностей позиційного характеру та їх типізація на основі системи відповідних індикаторів. Методологічну основу становили порівняльно-географічний, статистичний, типологічний і картографічний методи. У процесі дослідження сформовано систему індикаторів геопозиційності, здійснено їх нормування, визначено інтегральні значення для регіонів України та проведено їх ранжування. Це дало змогу виокремити регіони з високим, середнім і низьким рівнем геопозиційності. Встановлено, що вищі значення характерні для областей, у яких поєднуються вигідне транспортно-комунікаційне положення, активна участь у логістичних потоках, зовнішня контактність і значна функціональна роль у системі міжрегіональних зв’язків. Середній рівень геопозиційності властивий регіонам із помірним позиційним потенціалом, де окремі переваги поєднуються з просторовими або інфраструктурними обмеженнями. Нижчі значення зафіксовано в областях, де сукупний ефект транспортних, логістичних, прикордонних і функціональних характеристик виявився слабшим або істотно послабленим під впливом сучасних умов. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованої типізації для обґрунтування регіональних стратегій розвитку, удосконалення просторового планування, оптимізації транспортно-логістичних рішень та визначення пріоритетів державної регіональної політики.

ТЕНДЕНЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

2026-05-07T11:41:23+03:00

У статті досліджено сучасні тенденції розвитку ринку праці України в умовах повномасштабної війни з позицій суспільно-географічного підходу. Метою дослідження є виявлення ключових структурно-динамічних і просторових трансформацій ринку праці України у воєнний період, а також інтерпретація їхніх регіональних проявів. Методологічну основу дослідження становлять принципи суспільно-географічного аналізу територіальної організації ринку праці, що дозволяють розглядати його як просторову соціально-економічну систему взаємодії попиту та пропозиції робочої сили. Інформаційною базою стали статистичні матеріали Державної служби зайнятості України, аналітичні звіти міжнародних організацій та результати сучасних наукових досліджень. Встановлено, що повномасштабна війна спричинила глибокі трансформації ринку праці, які проявляються у скороченні економічно активного населення, зростанні внутрішньої та зовнішньої міграції, зміні структури зайнятості та посиленні регіональних диспропорцій. Показано, що після початкового різкого зростання безробіття у 2022 році український ринок праці поступово перейшов до моделі структурних дисбалансів, коли зниження безробіття супроводжується дефіцитом робочої сили та професійно-кваліфікаційною невідповідністю між попитом роботодавців і пропозицією праці. Визначено структурні особливості зареєстрованого безробіття, зокрема гендерну асиметрію, вікову концентрацію та значну частку осіб із вищою та професійно-технічною освітою. Важливу роль у трансформації ринку праці відіграє внутрішня міграція населення та інтеграція внутрішньо переміщених осіб у приймаючі регіони. Обґрунтовано, що одним із ключових чинників просторової перебудови економічної активності стала релокація підприємств, яка сприяла перерозподілу робочих місць між регіонами України та формуванню нових центрів економічної активності. Установлено, що великі міста виступають основними полюсами концентрації економічної діяльності, трудових ресурсів і підприємництва, водночас формуючи нові соціально-економічні виклики, пов’язані з житловою доступністю та конкуренцією на ринку праці. Сучасні тенденції розвитку ринку праці України визначаються взаємодією економічних, демографічних і просторових факторів, а подальші дослідження мають бути спрямовані на типізацію регіональних ринків праці та поглиблений аналіз територіальних диспропорцій зайнятості

ПОКРАЩЕННЯ ЗДОРОВ’Я ҐРУНТУ ЯК РУШІЙНА СИЛА СТАЛОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА КЛІМАТИЧНОЇ СТІЙКОСТІ

2026-05-07T11:48:53+03:00

У статті досліджується роль покращення здоров’я ґрунтів як ключового чинника забезпечення сталого розвитку сільського господарства та підвищення його резильєнтності до кліматичних змін. Актуальність теми зумовлена посиленням глобальних кліматичних трансформацій, деградацією ґрунтових ресурсів і зростанням ризиків для продовольчої безпеки. Встановлено, що традиційні моделі агровиробництва не забезпечують необхідного рівня адаптивності агроекосистем, що актуалізує пошук нових підходів до управління природними ресурсами. У роботі узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння концепції «здоров’я ґрунту» як інтегральної характеристики його здатності виконувати екосистемні функції, зокрема забезпечення біопродуктивності, регулювання водного режиму, підтримки біорізноманіття та акумулювання органічного вуглецю. Особливу увагу приділено ролі ґрунтів у глобальному вуглецевому циклі, де вони виступають одним із найбільших резервуарів вуглецю та важливим інструментом пом’якшення кліматичних змін. Обґрунтовано, що ключовим фактором формування вуглецевого потенціалу ґрунтів є діяльність мікроорганізмів, які забезпечують трансформацію органічної речовини та регулюють біогеохімічні цикли. Показано, що кліматичні зміни впливають на мікробіологічну активність, що, у свою чергу, визначає динаміку вуглецевих потоків у системі «ґрунт–атмосфера». Доведено, що впровадження сталих агропрактик, таких як мінімальний обробіток ґрунту, використання покривних культур, агролісомеліорація та оптимізація сівозмін, сприяє підвищенню вмісту органічного вуглецю, покращенню структури ґрунту та його водоутримуючої здатності. Розглянуто вплив нераціонального землекористування, деградаційних процесів і недосконалих систем управління на зниження родючості ґрунтів і їх екологічних функцій. Запропоновано підходи до підвищення якості ґрунтів на основі принципів кліматично орієнтованого та циркулярного сільського господарства, включаючи диверсифікацію культур, відновлення органічної речовини, впровадження ефективних систем зрошення та моніторингу. Зроблено висновок, що покращення здоров’я ґрунтів є системоутворюючим чинником забезпечення сталості аграрних систем і важливим інструментом адаптації до кліматичних змін, що потребує інтеграції у державну політику та практики управління аграрним сектором

ЕКОЛОГО-БЕЗПЕЧНЕ СТАЛЕ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В БАСЕЙНІ РІЧКИ ВЕЛИКИЙ КУЯЛЬНИК І КУЯЛЬНИЦЬКОГО ЛИМАНУ

2026-05-07T11:57:19+03:00

У статті розглянуто сучасний стан чорноземних ґрунтів басейні р. Вел. Куяльник і Куяльницького лиману, висвітлено проблематику еколого-безпечного сталого землекористування в межах цих басейнів. Обґрунтовано доцільність застосування басейнового підходу як методологічної основи для оцінки стану ґрунтів з метою сталого землекористування в умовах зростаючої кліматичної аридизації та посиленого антропогенного навантаження. Проаналізовано основні деградаційні процеси ґрунтів досліджуваної території та їхній зв’язок із антропогенним навантаженням і змінами клімату, оцінено морфогенезу тутешніх чорноземних ґрунтів та встановлено просторову диференціацію за показниками гумусового стану, карбонатності, ступеня прояву деградаційних процесів, тощо. Зафіксовано, що посилення ксероморфізації, активізація деградаційних процесів в досліджуваних ґрунтах має наслідки обумовлені недотриманням нормативів сталого земле- і природокористування. Встановлено, що агрогенний вплив формує загальну тенденцію до зниження екологічної стійкості ґрунтів і ландшафтів загалом в межах басейнів причорноморських лиманів та річок, які в них впадають. На основі отриманих результатів обґрунтовано напрями екологічно врівноважених ґрунтозахисних і відновлювальних заходів, спрямованих на стабілізацію агроландшафтів, збереження потенціалу та забезпечення довгострокової сталої родючості ґрунтів. Доведено, що інтеграція методів басейнового управління, системного моніторингу за показниками стану ґрунтів та адаптивних моделей землекористування є ключовою передумовою сталого розвитку природно-територіальних лиманно-гирлових комплексів Північно-Західного Причорномор’я.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМАТИКИ РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ: ПОЄДНАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ТА ГЕНЕТИЧНОЇ ПАРАДИГМ

2026-05-07T12:08:41+03:00

У вітчизняній суспільно-географічній науці дослідження систематики розселення населення традиційно ґрунтуються на адміністративно-територіальній парадигмі, в межах якої системи розселення різних ієрархічних рівнів розглядаються як задані елементи сучасного адміністративно-територіального устрою. Такий підхід зумовлює переважання описово-порівняльних досліджень і водночас обмежує можливості глибокого аналізу ґенези, еволюції та просторово-часової динаміки розселення населення. В умовах трансформації державної регіональної політики та актуалізації європейських принципів територіальної організації суспільства зростає потреба у переосмисленні методологічних засад дослідження систематики розселення. У статті обґрунтовується доцільність поєднання адміністративно-територіальної та генетичної парадигм у методології дослідження систематики розселення населення. Особливу увагу приділено генетичному підходу, який орієнтований на виявлення історико-географічних передумов формування систем розселення, аналіз процесів первинного заселення, господарського освоєння території, подальших трансформацій та змін просторової структури населення. Показано, що ґенеза розселення є складним суспільно-географічним процесом, який характеризується власною динамікою, тенденціями розвитку та специфічною демографічною і соціально-економічною траєкторією. Доведено, що генетична систематика розселення дозволяє перейти від формального виділення систем розселення за адміністративними межами до їх науково обґрунтованої ідентифікації на основі комплексного врахування історико-географічних чинників і особливостей еволюції поселенської мережі. Зроблено висновок про необхідність подальшого поглиблення теоретико-методологічних і методичних розробок у сфері дослідження систематики розселення населення в контексті розвитку сучасної екістики

СФЕРА КУЛЬТУРИ ЯК ОБ’ЄКТ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО АНАЛІЗУ

2026-05-07T12:21:52+03:00

У статті розкрито теоретико-методологічні засади дослідження сфери культури як об’єкта суспільно-географічного аналізу. Обґрунтовано, що сфера культури повинна розглядатися не лише як сукупність закладів, видів діяльності та культурних практик, а як складно організована територіально-суспільна підсистема, інтегрована в загальну структуру територіальної організації суспільства. Визначено місце сфери культури у системі соціальної інфраструктури, охарактеризовано її просторово-функціональні, інституційні, комунікаційні та символічні виміри. Показано, що суспільно-географічний підхід дає змогу виявити закономірності розміщення закладів культури, рівні культурної забезпеченості населення, ступінь територіальної доступності культурних послуг, ієрархію культурних центрів, ареали концентрації культурного потенціалу та осередки культурної периферії. Особливу увагу приділено категоріальному апарату дослідження: «сфера культури», «культурний простір», «територіальна організація», «культурна інфраструктура», «культурний потенціал території», «культурний каркас розселення», «центр–периферія у сфері культури». Запропоновано розглядати сферу культури як багаторівневу систему, що функціонує на національному, регіональному, локальному та поселенському рівнях і формується під впливом історико-географічних, демографічних, соціально-економічних, етнокультурних, інституційних і політико-управлінських чинників. Аргументовано доцільність поєднання системного, територіального, мережевого, типологічного та управлінського підходів у її вивченні. Доведено, що в сучасних умовах децентралізації, воєнних руйнувань і стратегічного переосмислення державної культурної політики суспільно-географічний аналіз сфери культури набуває не лише пізнавального, а й прикладного значення. Він створює наукові підстави для оцінки територіальних диспропорцій, оптимізації мережі закладів культури, формування культурних округів, підвищення доступності культурних послуг та інтеграції культури у регіональну політику розвитку.

ОЦІНКА ВТРАТ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ЗАГАЛЬНОГЕОЛОГІЧНОГО ЗАКАЗНИКА “ДНІПРОВСЬКІ ПОРОГИ” ВНАСЛІДОК ПІДРИВУ ГРЕБЛІ КАХОВСЬКОЇ ГЕС

2026-05-07T10:38:12+03:00

У статті наведено результати дослідження щодо оцінки втрат біорізноманіття геологічного заказника загальнодер- жавного значення «Дніпровські пороги» (заплавна частина острова Хортиця) внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року. Катастрофічне зниження рівня води в нижньому б’єфі Дніпра призвело до часткового або повного обміління 23 вод- них об’єктів (озер) заказника, що спричинило деградацію унікальних заплавних екосистем та масову загибель гідробіонтів. Загальна площа знищеної донної рослинності становила 85,9 га. Найбільших втрат зазнали водойми північно-західної частини заказника – озера Річище (північна частина), Осокорове, Гвардійське, Черепахове та Безіменне 2. У результаті натурного обстеження із застосуванням методу пробних ділянок та візуального обліку встановлено кількісні показники загибелі пред- ставників флори та фауни. Загальна кількість загиблих водних квіткових рослин (лататтєвих, угруповання водяного горіха плаваючого Trapa natans, рдесники, елодея, кушир) становила 309670 одиниць. Найвищі показники зафіксовано на озері Осо- корове – 211 680 одиниць (середня щільність 21 од./м²) та на озері Гвардійське – 93000 одиниць. Загибель водної папороті (сальвінії плаваючої Salvinia natans) на озері Гвардійське сягнула 29000 одиниць на площі 290 м² (щільність 100 од./м²). Масової загибелі зазнали двостулкові молюски родини Unionidae, загальна кількість яких склала 72260 одиниць, зокрема на озері Осо- корове – 70 000 одиниць (щільність 20 од./м²), на озері Гвардійське – 1500 одиниць, на інших водоймах (оз. Річище, протока 1, оз. Безіменне, оз. Золоте) – від 120 до 300 одиниць. Результати дослідження підтверджують високу вразливість угруповань занурених рослин (лататтєві, водяний горіх, рдесники, сальвінія) і малорухливих донних організмів (двостулкові молюски) до різкого зниження рівня води, що обґрунтовує доцільність їх використання як індикаторних видів при моніторингу постката- строфічного стану водних екосистем. Отримані кількісні дані є науковою основою для подальшого моніторингу відновлю- вальних процесів у заплаві острова Хортиця та можуть слугувати доказовою базою для фіксації екологічних злочинів, скоєних внаслідок військової агресії Російської Федерації

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМ МОНІТОРИНГУ, ВОДОПІДГОТОВКИ ТА УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕЗОРТІВ ПІВДЕННОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

2026-05-07T10:55:14+03:00

У статті розглянуті екотехнології, що впроваджуються сучасними резортами регіону південної та південно-східної Азії. Зокрема, розповсюдженими є системи опріснення води за рахунок сонячної енергії, використання дощової води, знесолення води. У схемах поводження із відходами переважає відмова від пластику та заміна його альтернативними матеріалами. При оцінці відгуків гостей екоорієнтованих резортів, важливими в першу чергу стає взаємодія із природними екоситеми як у пасивному відпочинку, так і у активному – піші прогулянки, снорклінг, каякінг, круїзи тощо. При оцінці номерного фонду найбільше згадуються ергономіка номера, відсутність шуму, підкреслюється важливість натуральних маетріалів у оздобленні. У екстер’єрах гості резортів звертають увагу на наявність зелених насаджень та натуральні матеріалі, що використовуються при побудові стін та стель бунгало. Споживачі достатньо рідко згадують конкретні екотехнології у більшості резортів, однак позитивно сприймають їх наявність, особливо для резорту який чітко позиціонує наявність впроваджених екотехнологій та підкреслює екологічну концепцію резорту навіть у назві. Сучасною перспективою резортів південної та південно-східної Азії є забезпечення захисту територій не власних, а тих, що розташовані близько до резорту. Зокрема, актуальними та ефективними є угода з місцевою громадою про оренду острова Батбітім; проєкт Misool Manta, що передбачає дослідження як океанічних, так і рифових мант; проєкт Misool Community Recycling Project від Misool Eco Resort. Системи моніторингу застосовуються рідко, однак мають важливе значення для оцінки якості навколишнього середовища, зокрема атмосферного повітря, морської та питної води. Тому розвиток та впровадження портативних систем моніторингу є актуальною задачею для резортів, що підтримують екологічну концепцію

ЗЕЛЕНІ НАСАДЖЕННЯ ПАРКІВ МІСТА РІВНЕ: СТРУКТУРА ТА ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

2026-05-07T11:10:46+03:00

У представленій роботі проведений аналіз видового складу та екологічних груп дендрофлори парків міста Рівне, з’ясовані проблеми в системі озеленення та запропоновані заходи для оптимізації їх стану. З’ясовано, що систему озеленення міста утворюють три категорії зелених насаджень: насадження загального користування – 79,53%, обмеженого користування – 12,79% і спеціального призначення – 7,68%. Визначено, що загальна забезпеченість жителів міста Рівне озелененими територіями становить 16,79 м2 на 1 мешканця. Таксономічна структура дендрофлори вивчалася нами для кожного парку окремо. В місті парки розміщені нерівномірно по всій території. За період досліджень в парках обліковано 32908 особин деревно-чагарникових рослин. Тут зростають рослини, які належать до 3 відділів: Magnoliophyta, Pinophyta та Ginkgophyta. Встановлено, що 88,6% (27742 особини) дендрофлори належить до відділу Magnoliophyta, а 11,4% – до відділу Pinophyta (3768 особин). Відділ Ginkgophyta представлений однією особиною в парку ім. Т.Г. Шевченка. Загалом дендрофлора парків представлена аборигенними, інтродукованими видами, культиварами та видами гібридного походження. Для оцінки забезпеченості умов зростання нами були визначені екологічні групи дендрофлори парків міста за вибагливістю до вологи, світла і родючості ґрунтів. Екологічна структура дендрофлори парків за вибагливістю до вологи представлена переважаючою групою мезофітів та ксеромезофітів, так як відсутні оптимальні умови зволоження ґрунту. Найменш представлена група гігрофітами (3 види). За ступенем вибагливості до інтенсивності освітлення переважна кількість видів належить до світлолюбних, малотіневитривалих. В цілому дендрофлора парків відповідає умовам освітлення. З’ясовано, що серед дослідженої дендрофлори парків більше половини видів потребують родючих ґрунтів, які забезпечені мінеральним і водним живленням. Переважно всі зелені насадження загального користування в досліджуваних парках представлені мега- та оліготрофами і тільки незначна кількість видів зростають на ґрунтах середніх за родючістю. Рекомендовано ряд заходів, спрямованих на оптимізацію стану зелених насаджень парків та покращення їх ефективності