Слобожанський науковий вісник. Серія: Природничі науки

ФЕРМЕНТАЦІЯ ЗЕРНОБОБОВИХ ХАРЧОВИХ КРУП МАКРОМІЦЕТАМИ: СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕНЬ ТА АКТУАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті узагальнено новітні дані щодо актуальності та сучасного стану досліджень ферментації харчових круп макроміцетами. У цьому наративному огляді систематизовано результати ферментації бобових (соєві боби, сочевиця, квасоля), зернових (рис, пшениця, ячмінь, овес, сорго, кукурудза) та псевдозернових (кіноа), здійсненої їстівними й лікарськими видами макроміцетів: Ganoderma lucidum, Grifola spp., Hericium spp., Lentinula edodes, Irpex lacteus, Pleurotus ostreatus. Підкреслено роль макроміцетів як біотехнологічного інструмента, що дозволяє модифікувати харчові крупи, підвищувати їх біодоступність та збагачувати їх корисними біоактивними сполуками. Особлива увага приділена аналізу змін у хімічному складі ферментованих продуктів, включно зі збільшенням вмісту амінокислот, біологічно активних пептидів, ферментів та антиоксидантних сполук. Обговорено потенційні переваги ферментації макроміцетами для покращення поживної цінності та смакових якостей круп, а також пов'язані з цим потенційні ризики. Окремо розглянуто технології ферментації з використанням макроміцетів та наведено стислий аналіз твердофазної та глибинної ферментації, їхніх переваг, обмежень, умов проведення й перспективних інновацій для підвищення ефективності та промислової масштабованості процесів.Наведені результати свідчать про перспективність застосування макроміцетів для створення функціональних харчових продуктів і нутрицевтиків, які відповідають принципам інноваційності, сталого розвитку та сучасних трендів здорового харчування. Стаття узагальнює новітні дані щодо біотехнологічного потенціалу макроміцетів і може слугувати як теоретичною та методологічною основою для подальших експериментальних досліджень та підґрунтям для розроблення нових напрямів їхнього практичного застосування у харчових технологіях.

ВПЛИВ ГЕРБІЦИДУ РАУНДАП НА АЗОТОФІКСУВАЛЬНІ БАКТЕРІЇ РОДУ АZOTOBACTER

Галина Іванівна Звір, Ганна Михайлівна Різун — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті наведено результати дослідження впливу гербіциду Раундап на нагромадження біомаси та утворення йонів амонію клітинами азотофіксувальних бактерій Аzotobacter chroococcum ВКМ В-1272 та Azotobacter sp. А2. Чутливість бактерій до дії гербіциду досліджували диско-дифузійним методом, використовуючи паперові диски, просочені різними концентраціями препарату. З метою дослідження впливу Раундапу на нагромадження біомаси азотофіксувальні бактерії вирощували в середовищі Ешбі упродовж 2–3 діб за температури 28 °С та аеробних умов. Гербіцид додавали в концентраціях 8 мл/л (рекомендована доза) та 16 мл/л. Біомасу та концентрацію йонів амонію вимірювали фотоелектроколориметричним методом за довжини хвилі 390 нм та 640 нм відповідно. Встановлено, що Раундап за рекомендованої до використання та вдвічі вищій дозі інгібував ріст та утворення йонів амонію мікроорганізмами-діазотрофами за лабораторних умов. Внесення у середовище культивування бактерій Раундапу спричинило зниження нагромадження біомаси обома штамами азотофіксувальних бактерій у логарифмічній фазі росту. Зниження біомаси, можливо, відбувається внаслідок присутності в гербіциді, крім діючої речовини, інертних компонентів, консервантів тощо, призначених для підвищення ефективності препарату, стабільності, подовження терміну зберігання тощо.Попереднє культивування азотофіксувальних бактерій у середовищі з Раундапом у рекомендованій дозі робить їх чутливими до дії гербіциду і зумовлює зниження мікробної біомаси порівняно з вихідними культурами. Відновлення атмосферного азоту до аміаку вільноживучими азотофіксувальними бактеріями роду Azotobacter пригнічувалося гербіцидом залежно від його концентрації у середовищі та сенсибілізації мікроорганізмів. Продемонстровано, що неодноразове застосування Раундапу сенсибілізує мікроорганізми до дії гербіциду, що зрештою негативно позначається не лише на нагромадженні біомаси, але й на процесі діазотрофії. Наголошено на важливості дозованого та обґрунтованого застосування гербіцидів на основі гліфосату задля уникнення негативного впливу на мікроорганізми ґрунту, що беруть участь у кругообігу нітрогену.

КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА БІОРІЗНОМАНІТТЯ ПСАМОФІТНИХ ЛУК У ПРИРУСЛОВІЙ ЧАСТИНІ Р. ВОРСКЛА

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Метою дослідження було вивчення прибережних псамофітних лук у заплаві річки Ворскла в межах Гетьманського національного природного парку. Ці угруповання являють собою невеликі за площею, але високо мозаїчні ділянки, які вирізняються значним флористичним багатством, різноманіттям мікобіоти та ентомофауни. У межах досліджуваних територій визначено мозаїчну структуру травостою та варіації продуктивності сирої фітомаси (1,3–3,2 кг/м²), що відповідає 30–70 ц/га сіна. Відсутність господарського використання сприяє накопиченню підстилки, формуванню підросту аборигенних та інвазійних деревно-чагарникових видів і зумовлює потенційні сукцесійні зміни. Найбільше флористичне різноманіття виявлено на тонконогово-гігантськомітлицевих луках, які зберігають вертикальну структуру травостою, тоді як на більш продуктивних угрупованнях, зокрема шорсткоосокових, загальна кількість видів зменшується, проте зростає частка підросту деревних рослин.Мікобіота псамофітних лук характеризується високою представленістю мікроміцетів, переважно облігатних паразитів вищих рослин (борошнисторосяних та іржастих грибів), асоційованих із трав’янистою рослинністю. Серед сапротрофних і гемібіотрофних мікроміцетів чисельно переважають перитеціоїдні сумчасті гриби, адаптовані до ксерофітних умов біотопів. Окрему чисельну групу серед сапротрофів становлять копрофільні сумчасті гриби, що розвиваються на посліді диких тварин (зайців та дрібних гризунів). Макроміцети представлені переважно гумусовими сапротрофами з числа агарикоїдних грибів, що свідчить про менш сприятливі умови для їх розвитку на псамофітних луках.Ентомологічні дослідження зафіксували 138 видів комах із 86 родин та 7 рядів. Ентомокомплекси характеризуються домінуванням фітофагів, серед яких найчисельнішими є представники Hemiptera, Orthoptera та Coleoptera. Значну частку складають ентомофаги (туруни, сонечка, хижі клопи) та запилювачі, включно з дикими бджолами, джмелями та денними метеликами, що формує чітко виражену трофічну структурованість ентомофауни та відображає високу екологічну мозаїчність угруповань. Отримані результати підкреслюють важливу роль прибережних псамофітних луків річки Ворскла як осередків збереження біорізноманіття. Підтримання стану цих екосистем потребує цілеспрямованих заходів охорони та регуляції сукцесійних процесів, що сприятиме збереженню природних комплексів та підвищенню рекреаційної привабливості Гетьманського національного природного парку.

ВПЛИВ ВТОРИННИХ МЕТАБОЛІТІВ МІКРОМІЦЕТІВ НА ЛІПІДНИЙ ПРОФІЛЬ КОРОПОВИХ РИБ

Олександр Васильович Лукаш, Наталія Василівна Ткачук, Віктор Олексійович Янченко — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Проблема забруднення водних екосистем, зокрема антропогенними полютантами та ксенобіотиками, є однією з найактуальніших у сучасному рибництві. Особливу загрозу для здоров'я гідробіонтів становлять вторинні метаболіти мікроміцетів, відомі як мікотоксини, які можуть потрапляти у водойми через контаміновані корми та інші джерела. Ці сполуки здатні накопичуватися в організмі риб та викликати суттєві порушення їх фізіологічних та біохімічних функцій. Встановлено, що однією з найбільш чутливих до токсичного впливу систем є ліпідний обмін, який відіграє ключову роль в енергозабезпеченні та структурній організації клітин. У зв'язку з цим, дослідження впливу мікотоксинів на ліпідний профіль та процеси перекисного окиснення ліпідів у риб є важливим завданням для розуміння механізмів токсикозу та розробки заходів із захисту здоров'я водних організмів.Метою даної роботи було дослідження змін ліпідного профілю та інтенсивності процесів перекисного окиснення ліпідів у тканинах коропових риб, що зазнали впливу мікотоксину Т2. Методи дослідження. Експеримент проводили протягом 14 діб, використовуючи чотири групи риб: контрольну (без токсину) та три експериментальні з різними концентраціями мікотоксину Т2 у воді (1,0 мкг/л, 2,0 мкг/л та 5,0 мкг/л). Для біохімічних аналізів відбирали проби тканин печінки та білих скелетних м’язів. Визначали вміст загальних ліпідів та їх фракцій (тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин). Інтенсивність ПОЛ оцінювали за рівнем малонового діальдегіду (МДА) та вмістом дієнових кон’югатів. Додатково аналізували активність ферментів антиоксидантного захисту (супероксиддисмутаза, каталаза, глутатіонпероксидаза) та ключового ферменту ліпідного обміну – ліпази.Результати. Дослідження показали, що вплив мікотоксину Т2 спричиняє значні порушення ліпідного метаболізму, які мали виражений дозозалежний характер. Встановлено достовірне збільшення вмісту загальних ліпідів та їх тригліцеридної фракції у тканинах печінки у всіх експериментальних групах, що свідчить про розвиток жирової дистрофії. Одночасно спостерігалося інтенсивне зростання рівня МДА та дієнових кон’югатів, особливо у печінці, що вказує на посилення процесів ПОЛ і масове пошкодження клітинних мембран. Реакція антиоксидантної системи мала двофазний характер: при низькій концентрації токсину активність ферментів зростала як компенсаторна реакція, тоді як при високих дозах відзначалося її пригнічення, що вказувало на виснаження захисних механізмів. Крім того, було зафіксовано суттєве зниження активності ліпази, що пояснює механізм накопичення тригліцеридів у тканинах.Висновки. Отримані результати підтверджують, що мікотоксин Т2 є потужним індуктором оксидативного стресу та призводить до глибоких порушень ліпідного обміну у коропових риб. Ці дані є важливими для оцінки екологічних ризиків, пов'язаних із забрудненням водних ресурсів, та мають практичне значення для розробки стратегій захисту гідробіонтів у аквакультурі.

ОЦІНКА ПРОМИСЛОВИХ ЗАПАСІВ І ПРОГНОЗ ВИЛОВУ РИБ РОДИНИ ОКУНЕВІ (PERCIDAE) ДНІПРОВСЬКОГО ВОДОСХОВИЩА НА 2026 РІК

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті наведено результати комплексної оцінки стану промислових популяцій трьох видів риб родини Окуневі (судака звичайного Sander lucioperca (Linnaeus, 1758), окуня звичайного Perca fluviatilis Linnaeus, 1758 та йоржа звичайного Gymnocephalus cernua (Linnaeus, 1758)) за матеріалами із Дніпровського водосховища на основі даних промислових і контрольних ловів, біологічного аналізу особин та статистики вилову за останні 10 років.Актуальність роботи зумовлена зміною гідроекологічних умов та скороченням площі рибогосподарських водойм України унаслідок повномасштабної війни, яка вже спричинила втрату Каховського водосховища та обмеження рибальства у прифронтових регіонах, у басейні Чорного та Азовського морів. На фоні цих подій Дніпровське водосховище набуває стратегічного рибогосподарського значення.Методи дослідження включали контрольні та промислові лови у 2024–2025 рр. на трьох ділянках Дніпровського водосховища, біологічний аналіз риб, визначення вікової структури, коефіцієнтів вгодованості, чисельності цьоголіток, а також аналіз багаторічних іхтіологічних даних. Розраховано коефіцієнти природної смертності риб, промислове зусилля, величини промислового запасу та потенційні обсяги допустимого вилову. Проаналізовано сучасну динаміку чисельності та вікової структури популяцій окуневих видів риб, визначено лінійно-вагові показники і проведено оцінку фізіологічного стану риб. На підставі визначених біологічних і промислових параметрів спрогнозовано обсяги допустимого вилову на 2026 рік: для судака – 47,5 т; окуня – 67,5 т; для йоржа – 0,11 т. Виявлено локальні прояви тугорослості у риб із Самарської затоки, що обґрунтовує необхідність адаптивного управління рибальством на акваторії затоки.

АКТИВНІСТЬ ФЕРМЕНТІВ ВУГЛЕВОДНОГО ОБМІНУ У КАРАСЯ ЗВИЧАЙНОГО (CARASSIUS CARASSIUS) ЗА АФЛАТОКСИКОЗУ ЯК МАРКЕР ОЦІНКИ ТОКСИЧНОСТІ ВОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Сергій Миколайович Матюшко, Руслан Євгенійович Любчиков — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Зміна клімату та зростання антропогенного навантаження на довкілля сприяють поширенню небезпечних токсинів, зокрема мікотоксинів, що становлять загрозу для водних екосистем та аквакультури. Афлатоксин В1 (АФВ1) є одним із найпоширеніших мікотоксинів, що контамінують корми, і його вплив на гідробіонти потребує детального вивчення. Метою дослідження було вивчення впливу афлатоксину В1 на активність ферментів вуглеводного обміну у карася звичайного (Carassius carassius L.) як біохімічного маркера для оцінки токсичності водного середовища. Дослідження проводилося на дворічках карася звичайного, яких утримували в 200-літрових акваріумах. Експериментальна група риб піддавалася впливу АФВ1 у концентрації 1,0 мкг/л. Активність ключових ферментів вуглеводного обміну – глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ), лактатдегідрогенази (ЛДГ), ізоцитратдегідрогенази (ІЦДГ) та глюкозо-6-фосфатази (Г-6-Фази) – визначалася в печінці, головному мозку та білих м’язах. Додатково аналізувалися концентрації глюкози та глікогену в цих тканинах.Результати показали, що вплив АФВ1 спричинив значні зміни в метаболічних процесах. Спостерігалося достовірне підвищення рівня глюкози в печінці (на 110%) та м’язах (на 89%), що супроводжувалося виснаженням запасів глікогену (зниження на 53% та 52% відповідно). Ці зміни свідчать про розвиток стресової гіперглікемії та мобілізацію енергетичних резервів для протидії токсину. Активність ферментів також зазнала значних змін. Активність ЛДГ достовірно зросла в усіх досліджуваних органах (на 90% в печінці, 79% в м’язах та 55% в мозку), тоді як активність ІЦДГ суттєво знизилася (на 53% в печінці, 44% в мозку та 50% в м’язах). Це вказує на перехід організму з аеробного на анаеробний шлях енергетичного обміну, ймовірно, внаслідок мітохондріального пошкодження. Водночас, активність Г-6-ФДГ зросла в печінці та м’язах (на 105% та 64%), що є свідченням активації пентозофосфатного шляху для синтезу НАДФН, необхідного для антиоксидантного захисту та детоксикації.Висновки підтверджують, що зміни в активності ферментів вуглеводного обміну та концентрації глюкози і глікогену є чутливими біохімічними індикаторами токсичного впливу афлатоксину В1. Ці показники можуть слугувати надійними та інформативними маркерами для моніторингу та оцінки рівня токсичності водного середовища, що є критично важливим для охорони навколишнього середовища та забезпечення якості продукції аквакультури.

АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ: АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ТА НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ

Вікторія Вікторівна Мельник-Шамрай, Володимир Ігорович Шамрай — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено критичний синтез та аналітичний огляд сучасного агроекологічного стану сільськогосподарських земель Житомирської області на основі офіційних статистичних даних. Земельний фонд Житомирської області становить 2982,7 тис. га, де сільськогосподарські угіддя займають 1510,1 тис. га, з яких на ріллю припадає майже 74,0 %. На території Житомирської області переважають дерново-підзолисті піщані та супіщані ґрунти, а також на понижених ділянках рельєфу зустрічаються торф’яно-болотні ґрунти. Дані ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, слабкою структурою та високою кислотністю, що робить їх особливо вразливими до деградаційних процесів, зокрема водної та вітрової ерозії, ущільнення, закислення, а також до впливу радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Інтенсивне використання ґрунтового покриву області зумовлює активізацію деградаційних процесів, порушення структури ґрунту та втрати родючості. Погіршення стану ґрунтового покриву Житомирської області підтверджується результатами агрохімічних обстежень. Так, середньозважений показник вмісту гумусу в ґрунті становить 2,03%, що в 1,6 разів менше порівняно з середнім значенням по Україні. Забезпеченість ґрунтів Житомирської області основними поживними елементами, необхідними для росту та розвитку рослин – калієм (78 мг/кг) і азотом (86 мг/кг) – залишається на недостатньому рівні, а от вміст рухомих сполук фосфору (114 мг/кг) відповідає достатньому рівню. Аналіз внесення добрив у сільськогосподарських підприємствах Житомирської області у порівнянні з попереднім роком свідчить про перевагу органічних добрив над мінеральними (у 6,3 рази).Основними засобами захисту сільськогосподарських культур в регіоні є гербіциди (73,1 %) та фунгіциди і бактерициди (20,8%).Проте таке інтенсивне застосування даних речовин потребує постійного перегляду та адаптації стратегії захисту рослин з урахуванням екологічних ризиків, з метою мінімізації негативного впливу на ґрунтовий покрив. Автори статті пропонують впровадження комплексного підходу до збереження та раціонального використання ґрунтового покриву, що включає агрохімічні, агротехнічні, протиерозійні, управлінські та екологічно-економічні заходи, спрямовані на відновлення родючості ґрунтів і забезпечення сталого землекористування.

ВПЛИВ АФЛАТОКСИНУ В1 НА ІНТЕНСИВНІСТЬ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ У ТКАНИНАХ КАРАСЯ ЗВИЧАЙНОГО

Наталія Анатоліївна Симонова, Ольга Борисівна Мехед — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У сучасній аквакультурі інтенсивне використання рослинних інгредієнтів у кормах для риб істотно підвищує ризик їх контамінації мікотоксинами. Ці вторинні метаболіти мікроскопічних грибів становлять серйозну загрозу для здоров’я гідробіонтів, оскільки можуть накопичуватися у кормовій базі та надходити в організм риб навіть у низьких концентраціях. Серед широкого спектра мікотоксинів особливу небезпеку становить афлатоксин В1 (АФВ1) – один із найбільш токсичних та поширених контамінантів, який вважається потужним гепатотоксином, канцерогеном і імунодепресантом. Його небезпека для рибницьких господарств полягає у здатності порушувати метаболізм, індукувати окислювальний стрес та значно знижувати продуктивність аквакультури.У проведеному дослідженні встановлено, що афлатоксин В1 індукує інтенсивні процеси перекисного окиснення ліпідів і спричиняє окислювальний стрес у тканинах карася звичайного (Carassius carassius (Linnaeus, 1758)). Це проявлялося у статистично значущому підвищенні рівня малонового діальдегіду (МДА) та дієнових кон’югатів у всіх досліджених тканинах експериментальної групи порівняно з контролем. Найбільш виражені зміни спостерігалися у печінці, що підтверджує її ключову роль як органу-мішені для токсичної дії афлатоксину. Водночас у відповідь на підвищене навантаження активних форм кисню відбувалася компенсаторна активація ферментів антиоксидантного захисту. Зокрема, було зафіксовано значне зростання активності супероксиддисмутази (СОД), каталази (КАТ) та глутатіонпероксидази (ГП), що свідчить про мобілізацію природних захисних механізмів організму риб.Отримані результати доводять, що афлатоксин В1 навіть у низьких концентраціях чинить виражений токсичний вплив на риб, порушуючи окислювально-відновні процеси, змінюючи біохімічний гомеостаз і провокуючи розвиток окислювального стресу. Це підтверджує необхідність комплексного моніторингу стану риб у системах аквакультури, а також впровадження профілактичних стратегій. Одним із найбільш перспективних напрямів є застосування кормових добавок-адсорбентів та антиоксидантних препаратів, здатних знижувати біодоступність афлатоксину і нейтралізувати його негативний вплив. Таким чином, результати дослідження не лише поглиблюють розуміння механізмів дії АФВ1 на організм риб, але й мають практичне значення для підвищення екологічної та харчової безпеки у сучасних рибогосподарських системах.

БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОСЛИН СОЇ ЗВИЧАЙНОЇ ЗА ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ МОЗАЇКИ СОЇ

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У роботі представлено результати комплексного дослідження впливу вірусу мозаїки сої (ВМС) на біохімічні показники рослин сої української селекції. Актуальність теми зумовлена суттєвими втратами врожаю цієї культури внаслідок інфекції, що може сягати 50–70%, а також недостатнім рівнем знань про біохімічні механізми формування захисних реакцій у рослин-хазяїв. Розкриття цих механізмів має ключове значення для селекції та підвищення імунітету сої проти вірусів.Об’єктом дослідження були здорові та інфіковані ВМС рослини сортів ‘Аврора’, ‘Аріадна’, ‘Васильківська’, ‘Зміна’, ‘Еврідіка’, ‘Серенада’, ‘Сяйво’, ‘Одеситка’, ‘Таврія’, ‘Фенікс’. Оцінювали вміст загального білка, розчинних цукрів, флавоноїдів, хлорофілів а і b, каротиноїдів, а також активність нейтральної протеази та інгібітора трипсину.Отримані результати засвідчили, що вірусна інфекція спричиняє комплексні зміни метаболізму: зниження вмісту білка та хлорофілів, що відображає пригнічення фотосинтетичної активності, поряд із підвищенням рівня розчинних цукрів у частини сортів. Водночас виявлено тенденцію до накопичення флавоноїдів і варіабельні зміни у вмісті каротиноїдів, що може свідчити про активацію антиоксидантних та адаптивних механізмів у відповідь на стрес. Характер реакцій відрізнявся між сортами: деякі (‘Васильківська’, ‘Фенікс’) продемонстрували більш виражене зростання захисних метаболітів, тоді як інші (‘Еврідіка’, ‘Одеситка’) виявили більшу вразливість.Таким чином, результати доводять, що ВМС істотно трансформує білковий, вуглеводний та пігментний обміни у рослин сої, а сортові відмінності реакцій вказують на перспективність використання окремих генотипів у селекції на стійкість до вірусних хвороб. Отримані дані є важливими для глибшого розуміння біохімічних механізмів стійкості та розробки практичних заходів захисту посівів сої.

ГІДРОХІМІЧНИЙ СКЛАД ПОВЕРХНЕВИХ ВОД М. ОХТИРКА

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто проблему погіршення стану водних ресурсів під впливом антропогенного чинника, зокрема забруднення неочищеними стічними водами, продуктами сільськогосподарської діяльності (добрива, органічні відходи, пестициди тощо), здійснення надмірної регуляції стоку та розорювання прибережних зон, їх механічне забруднення, що в свою чергу спричиняє деградацію водних об’єктів, зміну гідрологічного режиму та зниження рівня води, а подекуди призводить до пересихання водойм. Розглянуто вплив неорганічних забрудників на життєдіяльність живих організмів та функціонування водних екосистем. Виокремлено сполуки, перевищення вмісту яких найчастіше спостерігається в об’єктах під впливом активної аграрної діяльності людини. Представлено результати комплексного гідрохімічного аналізу водних об’єктів м. Охтирка (р. Охтирка, р. Гусинка, озера Біле, Чикалове та Ігнатенкове). Станом на сьогодні екологічний стан водних об’єктів Охтирщини перебуває у досить критичному стані, перевищення за гідрохімічними показниками зафіксовано майже в усіх досліджених об’єктах (крім р. Гусинка). На нашу думку, основною мірою такий стан досліджених водойм обумовлений антропогенним навантаженням: стоки та викиди з приватних та комунальних господарств, а також діяльність промислових підприємств.За результатами гідрохімічного аналізу нами було встановлено перевищення деяких показників, а саме: нітратів в 4–х із 7–ми зразків у діапазоні 2–6,9 ГДК, йонів амонію у 5–ти з 7–ми пробах в діапазоні 1,1–8,5 ГДК, а також помірні перевищення допустимого вмісту фосфатів, флуоридів, йонів Феруму, хлоридів та сульфатів у деяких пробах. Вважаємо доцільним проведення моніторингу водних об’єктів з метою фіксації змін їх стану, а також запровадження відповідних заходів у разі погіршення ситуації, оскільки від екологічного стану водних об’єктів напряму залежить здоров’я та добробут населення регіону.

ІЛЬМЕНІТ З НИЖНЬОКРЕЙДОВИХ КОНТИНЕНТАЛЬНИХ ВІДКЛАДІВ АНДРІЇВСЬКОГО РОЗСИПНОГО РОДОВИЩА ТИТАНОВИХ РУД

Мирон Степанович Ковальчук, Юлія Володимирівна Крошко — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Подано коротку характеристику рудоносності Андріївського розсипного родовища титанових руд, яке розміщене в межах Корсунь-Новомиргородського плутону Інгульського мегаблоку Українського щита. Продуктивними відкладами родовища є апт-нижньоальбські алювіально-делювіальні утворення, які представлені піщаними каолінистими відкладами та перевідкладеними каолінами, частково четвертинний алювій (в північній частині) і, іноді, узбережно-морські піски верхнього альбу.Нижньокрейдові континентальні відклади виповнюють тектонічно-ерозійні палеодолини в корі вивітрювання кристалічних порід фундаменту. За даними хімічного аналізу ільменіту досліджено латеральний розподіл цього мінералу з різним вмістом оксидів (TiO2, FeO, Fe2O3, FeO/Fe2O3, V2O5, P2O5, Cr2O3) у нижньокрейдових континентальних відкладах Андріївського родовища. З’ясовано, що хімічний склад і просторовий розподіл середнього вмісту ільменіту з різним вмістом оксидів обумовлений особливостями мінералоутворення в кристалічних породах фундаменту, гіпергенними перетвореннями мінералу в різних зонах кори вивітрювання та трансформацією мінералу при седиментогенезі і діагенезі осадів. На основі аналізу результатів хімічного аналізу ільменіту виявлено, що ступінь зміненості ільменіту Андріївського родовища є незначний. Слід зазначити, що ступінь зміненості ільменіту в піщаних відкладах дещо більший, аніж у перевідкладених каолінах. Це обумовлено більш інтенсивною і тривалою трансформацією ільменіту в піщаних утвореннях у порівнянні з перевідкладеними каолінами. Загалом у нижньокрейдових відкладах вміст TiO2 в ільменіті – 44,71–56,21 %; вміст Cr2O3 – 0,017–0,027; відношення FeO/Fe2O3 – 1,11– 4,15. Це свідчить про те, що ільменіт у нижньокрейдових відкладах слабо змінений і має високу якість. Досліджено напрям і силу кореляційних зв’язків між оксидами в ільменіті. З’ясовано, що в ільменіті з піщаних відкладів і перевідкладених каолінів наявний обернений сильний кореляційний зв’язок між вмістом FeO і Fe2O3; P2O5 і V2O5.

ПЕРСПЕКТИВИ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ РИЗИКИ ПРОЦЕСУ БІОКОНВЕРСІЇ ОРГАНО-МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ З МУЛОВИХ ВІДКЛАДІВ ЗАНЕДБАНИХ МЕЛІОРАТИВНИХ СИСТЕМ

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу перспектив та технологічних ризиків біоконверсії мулових відкладів занедбаних меліоративних систем України у органо-мінеральні добрива. Розглянуто наукові підходи до комплексної характеристики субстрату через триступеневу ієрархію досліджень: фізико-хімічну, агрохімічну та мікробіологічну оцінку сировини. Проаналізовано міжнародні дослідження ефективності біоконверсії органічних відходів, включаючи роботи з термофільними бактеріальними культурами Bacillus thermoamylovorans (67% редукції органічної речовини за 10 діб при 60°C), гідротермальної карбонізації з вилученням азоту з відкладів (6-8% сухої речовини), багатоступеневих анаеробних систем (підвищення продукції метану на 10-30%) та твердофазної ферментації з ризосферними бактеріями Burkholderia cenocepacia. Систематизовано результати польових випробувань біоконвертованих добрив у лентильно-кукурудзяній ротації (підвищення мікробної біомаси вуглецю на 126%, азоту на 49%, зниження еволюції CO₂ на 25%). Представлено концептуальну технологічну схему біоферментації з контрольованими параметрами: вологість 50-60%, температура 50-65°C, pH 6,5-8,0, оптимальне співвідношення C:N 25-30:1, використання селекційованих штамів термофільних мікроорганізмів та контрольованої аерації. Визначено агроекологічні переваги технології: відновлення функціональності меліоративних систем, заміщення мінеральних добрив, покращення структури ґрунтів, пролонговану дію поживних речовин та зниження ризиків евтрофікації. Проведено системну класифікацію технологічних ризиків за трьома категоріями: мікробіологічні (патогенна контамінація, неповна біоконверсія), хімічні (біоакумуляція важких металів, втрати поживних речовин) та технічні (нестабільність процесу, енергетичні витрати, сезонна варіабельність сировини). Запропоновано інтегровану систему управління ризиками на основі принципів HACCP з автоматизованими системами моніторингу та превентивним контролем критичних параметрів.

ФОРМУВАННЯ БІОГЕОГРАФІЧНИХ ЗНАНЬ ЗАСОБАМИ НУМІЗМАТИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ: ОСВІТНІЙ І ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МОНЕТ КРАЇН СВІТУ

Олег Зуфарович Байтеряков, Володимир Зіновійович Мисько, Тетяна Орестівна Мисько — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається нумізматична географія як інноваційний напрям у географічній науці, що поєднує дослідження територіальної специфіки монетного виробництва з аналізом природних об’єктів, відображених на монетах. Обґрунтовується значення екологічної культури як ключового компонента сталого розвитку суспільства та підкреслюється потенціал монет із зображеннями флори й фауни для формування екологічної свідомості учнівської та студентської молоді. Мета статті передбачає виявлення освітнього та виховного потенціалу монет країн світу для формування біогеографічних знань, а також розробку підходів щодо використання нумізматичної географії в освітньому процесі. Особливу увагу приділено огляду монет країн Євразії, Північної та Південної Америки, Австралії, Океанії та Африки, на яких представлені види рослин і тварин, що є символами природного багатства регіонів та індикаторами екологічного стану довкілля. Автори на основі власних досліджень аналізують естетичний, пізнавальний та виховний аспекти використання нумізматичного матеріалу у навчальному процесі. Наголошується, що тематичні колекції монет можуть слугувати ефективним дидактичним засобом для інтеграції географічних, біологічних та екологічних знань, стимулювати інтерес до збереження біорізноманіття та виховувати відповідальне ставлення до природних ресурсів. Методика опрацювання окремих монет та їх тематичних серій може включати визначення поданих об’єктів або представників органічного світу, комплексний опис зображених природних ландшафтів і пояснення умов їхнього утворення, а також складання нумізматично-географічних карт. Представлені авторами таблиці та ілюстративні матеріали дозволяють організувати порівняльно-географічний аналіз, формувати екологічні уявлення на основі наочного сприйняття та розвивати критичне мислення учнів. Зазначено, що впровадження нумізматичної географії в освітню практику є доцільним, оскільки воно сприяє формуванню аналітичного мислення, загальнокультурної обізнаності, екологічної культури та екологічно орієнтованого світогляду здобувачів освіти.

ТРАНСПОРТНА ДОСТУПНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ ЦЕНТРІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ПРОСТОРОВО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена оцінці транспортної доступності районних центрів Сумської області з використанням методів теорії графів. Транспортна мережа була представлена у вигляді зваженого неорієнтованого графа, відстані між центрами вимірювалися по найкоротших автомобільних маршрутах. Як об'єкт дослідження вибрано п’ять опорних пунктів – районних центрів регіону: Суми, Ромни, Конотоп, Охтирка та Шостка. В аналізі було застосовано набір топологічних показників, включаючи суму довжин найкоротших шляхів (абсолютний індекс доступності), ексцентричність (максимальна найкоротша відстань), а також відносні індекси Бавелаша і Бошампа, що нормують абсолютні значення і дозволяють порівнювати вузли в межах однієї мережі та виявляти «центральні» й периферійні позиції. Додатково узагальнено середні значення індексів для мережі в цілому, що дає змогу охарактеризувати її інтегрованість. Розрахунки здійснено із застосуванням програмного середовища Python та бібліотек для аналізу графів і масивів даних NetworkX та NumPy, що забезпечує відтворюваність процедур.Результати демонструють чітку диференціацію рівня доступності серед п'яти проаналізованих центрів. Суми та Ромни займають найсприятливіші позиції, що характеризуються меншою сумою найкоротших відстаней та меншими значеннями ексцентричності, що вказує на їх відносну центральність у регіональній мережі. Конотоп займає проміжну позицію, тоді як Охтирка та Шостка демонструють вищі значення ексцентричності та нижчі значення центральності, що відображає їх більш периферійну роль. На рівні мережі індекси показують помірну зв'язність, причому доступність залежить від просторової конфігурації та відстаней між населеними пунктами. Дослідження підкреслює потенціал графо-теоретичних підходів для аналізу регіональних транспортних структур. Отримані результати можуть слугувати основою для вдосконалення транспортної політики, оптимізації міжрайонних сполучень та визначення пріоритетів інвестицій в інфраструктуру Сумської області.

ГІС ДЛЯ ЕКОТУРИЗМУ: ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА, КАРТОГРАФУВАННЯ ТА ОСВІТА

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються можливості застосування геоінформаційних систем (ГІС) у розвитку екологічного туризму з акцентом на три взаємопов’язані напрями: екологічну оцінку територій, картографування туристичних маршрутів і формування екологічної свідомості в освітньому середовищі. На прикладі сучасних програмних продуктів – ArcGIS Pro, QGIS, Google Earth, Google Earth Pro, Google My Maps – продемонстровано їх роль у створенні картосхем, побудові багатошарових баз даних, організації польових досліджень та моніторингу стану навколишнього середовища.Окрему увагу приділено застосуванню ГІС у процесі екологічної оцінки природних територій та туристичних об’єктів. Завдяки можливостям аналізу просторових даних можна відстежувати антропогенне навантаження, контролювати використання природних лікувальних ресурсів і планувати стратегії сталого розвитку рекреаційних зон. Показано, що картографічне відображення туристичних маршрутів забезпечує зручність у плануванні подорожей, а також виступає дієвим інструментом для підвищення туристичної привабливості регіонів. Приклади побудови екомаршрутів у межах Путивльського туристичного кластера і картографування басейну річки Ворскли підтверджують практичну значущість використання ГІС у туристичній сфері.Водночас стаття акцентує увагу на освітньому потенціалі геоінформаційних технологій. Їхнє використання у навчальному процесі сприяє набуттю практичних навичок у студентів, формуванню екологічної культури та усвідомленню важливості збереження природного середовища. В умовах воєнного часу та обмеженого доступу до низки територій ГІС виступає ефективним засобом для віддаленого картографування, організації віртуальних маршрутів і дослідницьких проєктів. Таким чином, впровадження ГІС у сферу екотуризму дозволяє поєднати науково обґрунтовану екологічну оцінку, просторово-картографічний аналіз і навчально-виховну функцію, що робить цей інструментарій надзвичайно актуальним для забезпечення сталого розвитку туризму в Україні.

СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Костянтин Олександрович Маляренко, Катерина Юріївна Сегіда — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Дослідження економічних трансформацій, спричинених повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну, є важливим для розуміння не лише масштабів руйнувань, а й закономірностей адаптаДослідження економічних трансформацій, спричинених повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну, є важливим для розуміння не лише масштабів руйнувань, а й закономірностей адаптації та відновлення. До 2022 року Хар- ківська область посідала одне з ключових місць в економіці України, виступаючи важливим полюсом зростання, що поєднував потужний промисловий потенціал із динамічним розвитком третинного сектору та науково-освітнім комплексом. Дослі- дження економічних трансформацій Харківської області, яка стала прифронтовим регіоном, набуває особливої актуальності, враховуючи всі нові умови та чинники. Метою цієї статті є виявлення особливостей економічних перетворень в Харківській області впродовж років повномасштабної війни на засадах суспільної географії.У статті охарактеризовано структуру економіки Харківської області та її місце в загальнонаціональному вимірі до початку повномасштабної війни; окреслено зміни в економіці після 2022 року, досліджено динаміку бізнес-релокації, тран- сформацію ключових економічних секторів та їхню стійкість; проведено порівняльний аналіз податкових надходжень за 2023–2025 роки для визначення місця регіону в національному вимірі та виявлення зрушень у структурі економіки; сформульо- вано ключові напрями та рекомендації для сталого відновлення, проаналізовано основні положення та пріоритети регіональ- ної програми відбудови та розвитку Харківської області. Економіка Харківської області пережила глибоку трансформацію.Завдяки резистентності ключових секторів, зокрема ІТ та оборонно-промисловому комплексу, а також фіскальній життєз- датності, підтвердженій показниками податкових надходжень, Харківщина утримує достатньо високі позиції серед інших регіонів України. Водночас просторова поляризація в регіоні посилилася, створивши глибокий розрив між відносно стабільним міським центром та прифронтовою периферією.

СТАЛИЙ АКТИВНИЙ ТУРИЗМ В МЕЖАХ СВИДОВЕЦЬКОГО МАСИВУ: ІНФРАСТРУКТУРНІ ЗАХОДИ, БЕЗПЕКОВІ РІШЕННЯ ТА ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНІ ПРІОРИТЕТИ

Павло Володимирович Романів — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

Соціо-еколого-географічні можливості розвитку активного туризму є ключовим напрямком для переходу від традиційного масового туризму до сталого та відповідального. Цей підхід не лише мінімізує шкоду довкіллю, а й перетворює природні ресурси на основу для унікальних туристичних продуктів. Для досягнення головних завдань використано комплекс взаємо доповнюваних методів: аналіз наукової літератури та нормативних джерел – для теоретичного обґрунтування розвитку активного туризму на засадах сталості; географічний описовий метод – для виявлення природно-рекреаційних ресурсів території, їхнього використанні у організації різновидів активного туризму; порівняльний аналіз і систематизація – при розробці пропозицій та класифікацій. Використано також метод спостереження.Стаття присвячена еколого-географічним аспектам розвитку різновидів активного туризму в межах Свидовецького масиву Українських Карпат. Обґрунтовано, що екологічна складова дозволяє розвивати широкий спектр активного туризму, який є менш шкідливим для довкілля, аніж види господарської діяльності, будівництво селитебної та іншої інфраструктури для функціонування гірськолижних курортів тощо. Запропоновано групи форматів активно-туристичних заходів, що є частинами мандрівок, походів, подорожей, експедицій, відповідно до розуміння дефініції активного туризму.Простежено, що уніфікована модель розвитку форматів активного туризму передбачає такі складові як напрямки, форми реалізації, сезонність, інфраструктурні та організаційні умови, очікувані ефекти.Запропоновано стратегічні рекомендації, такі як розробка тематичної програми «Свидовець – платформа розвитку активного туризму». Виявлено проблеми забезпечення безпеки туристів. Без створення умов доступу, безпеки, навігації та мінімального сервісу, жодна стратегія популяризації нових видів туризму не буде ефективною як з соціально-економічної, так і з екологічної точок зору. Пропонований пакет заходів базується на принципах сталості, збереження природи та безпеки туристів, що у підсумку дозволить досягнути балансу між рекреаційним використанням і збереженням гірських ландшафтів Карпат.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА РЕГІОНАЛЬНОГО МОНІТОРИНГУ ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Каріна Бєлоконь, Ірина Пірогова, Мирослав Мальований, Ірина Джигирей — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення створення регіональних центрів моніторингу довкілля в рамках розбудови державної системи моніторингу довкілля в Україні. Розглянуто ключові положення нових законодавчих актів, що регламентують створення регіональних центрів моніторингу, функціонування інформаційних систем, порядок збору та використання екологічної інформації. Визначено основні недоліки законодавчої бази: нечіткість у визначенні повноважень та відповідальності органів, відсутність механізмів фінансування, стандартів та методик моніторингу, чітких вимог до технічного забезпечення, чітких критеріїв оцінки ефективності системи моніторингу, обмежений доступ громадськості до інформації, недостатня інтеграція з міжнародними системами, кадровий та технічний голод (спеціалісти, програмне, технічне та ресурсне забезпечення регіональних центрів моніторингу довкілля). Запропоновано напрями удосконалення нормативно-правової бази функціонування регіональних центрів моніторингу довкілля для ефективного екологічного управління: чітка ієрархія та розподіл повноважень; визначення конкретних завдань та сфери відповідальності кожного органу; визначення сталих джерел фінансування; обов'язок публікування результатів моніторингу; національні стандарти та методики моніторингу, які відповідатимуть міжнародним вимогам та забезпечать достовірність і порівнянність даних; єдині протоколи обміну інформацією з іншими інформаційними системами, сумісність та оперативність передачі інформації; cтандартизовані технічні вимоги до обладнання та методів вимірювання; cистема показників для регулярної оцінки ефективності моніторингу; набір протоколів, управлінських рішень, які запускаються при настанні певних умов або перевищенні рівнів – для запровадження на регіональному рівні.

БІОІНДИКАЦІЙНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ҐРУНТОВИХ БЕЗХРЕБЕТНИХ В ЕКОСИСТЕМАХ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ

Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті наведено результати дослідження біоіндикаційної ефективності ґрунтових безхребетних у межах чотирьох типів екосистем із різним рівнем антропогенного навантаження (умовно-природна, агроекосистема, урбанізована, техногенна), розташованих у межах Волинській області. Умовно-природна ділянка (Ботанічний заказник загальнодержавного значення «Воротнів» поблизу м. Луцьк) характеризувалася найвищими значеннями показників: чисельність мезофауни становила 1212 екз./м², кількість таксонів – 14, індекс Шеннона – 2,18, індекс домінування Сімпсона (D) – 0,87. У техногенній зоні (промислова територія поблизу ПрАТ «Цумань» у селищі Цумань) чисельність мезофауни знижувалась до 528 екз./м², що відображає істотне зменшення біотичного різноманіття внаслідок деградаційних змін ґрунтового середовища. В агроекосистемі (сільськогосподарські угіддя поблизу села Гірка Полонка) та урбанізованій зоні (зелена смуга центральної частини м. Луцьк) чисельність фауни становила 662 та 734 екз./м², а кількість таксонів – 10 та 9, відповідно. Індекси різноманіття знижувалися за градієнтом порушення: H′ змінювався від 2,18 (природна) до 1,12 (техногенна); D – від 0,87 до 0,53. Виявлено сильну позитивну кореляцію між чисельністю безхребетних і вмістом органічної речовини (R² = 0,952), що вказує на трофічну зумовленість формування угруповань. У стабільних умовах домінували Oribatida, Collembola і Lumbricidae, у техногенній – Collembola (43 %) і Gamasina (31 %), що вказує на домінування пластичних, швидко репродуктивних форм із коротким життєвим циклом. Умовно-природну ділянку характеризувала висока частка сапротрофних форм (сукупно понад 70 %), тоді як у трансформованих екосистемах зростала частка евритопних груп, зокрема мікрофагів із широким екологічним діапазоном. Результати дослідження підтверджують високу чутливість структури мезофауни до антропогенного пресу та обґрунтовують доцільність її використання як надійного індикатора в рамках біомоніторингу для екологічної діагностики ґрунтів, що зазнають техногенного впливу різної інтенсивності.

ХОРОЛОГІЯ І СТАН ЦЕНОПОПУЛЯЦІЙ ASTRAGALUS DASYANTHUS PALL. НА ПІВНІЧНІЙ МЕЖІ АРЕАЛУ В УКРАЇНІ

Людмила Іванівна Довгопола — Fri, 31 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті актуалізовано проблему поширення і стану ценопопуляцій Astragalus dasyanthus Pall. на північній межі ареалу в Україні (Бориспільський район Київської області). Об’єктом дослідження були три популяції астрагалу шерстистоквіткового, що зростають на схилах різної експозиції. Метою статті було вивчення поширення і стану фітопопуляцій A. dasyanthus на досліджуваній території. У роботі використано загальноприйняті фітоценотичні, популяційні та статистичні методи дослідження. Встановлено, що в межах Бориспільщини зосереджено 7 локалітетів (лучно-степових ділянок) A. dasyanthus більшість із яких збереглися лише в межах природо-заповідних об’єктів – Національний природний парк «Білоозерський» – урочище «Церковище» (с. Циблі, Циблівська ОТГ), Ботанічний заказник місцевого значення «Степовий» (с. Ташань, Ташанська ОТГ), Комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Дніпрово-Яненковий вал» або «Змієві вали» (с. Циблі, Циблівська ОТГ), Комплексна пам’ятка природи місцевого значення «Три брати» (с. Стовп’яги, Дівичківська ОТГ) та поза їх межами, зокрема: урочище «Куряче горло» (с. Циблі, Циблівська ОТГ), околиці «Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини» (м. Переяслав, Переяславська ОТГ) та околиці с. Стовп’яги тощо. Проведене дослідження чисельності особин на трьох моніторингових ділянках (МД) засвідчує, що A. dasyanthus формує тут агрегації зі щільністю від 47 до 1588 особин на 1 га. Аналіз вікових станів раритетного виду демонструє, що ценопопуляції МД № 1, № 3 мають статус нормальних, екологічно стійких, із максимумами на прегенеративній групі (проростки, ювенільні, іматурні та віргінільні особини). Вони характеризуються константністю у складі фітоценозів. Ценопопуляція МД № 2 виявляє ознаки неповночленності зокрема відсутність особин прегенеративного онтогенетичного стану, насамперед проростків. Віковий спектр даної ценопопуляції характеризується домінуванням генеративних особин. Встановлено, що окрім абіотичних чинників на стан ценопопуляцій A. dasyanthus негативно впливають і біотичні – заростання лучно-степових схилів чагарниками, деревами та ураження особин означеного виду фітопатогенами.