Слобожанський науковий вісник. Серія: Філологія

ВІЙСЬКОВА ЛЕКСИКА В СУЧАСНОМУ ДИСКУРСІ: КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ

2026-02-27T15:21:52+02:00

У статті розглянуто військову лексику як невід’ємну складову військового дискурсу, що відображає специфіку комунікації у сфері оборони, безпеки та збройних сил. З’ясовано сутність військової лексики, її функції у професійному мовленні військовослужбовців та визначено основні принципи класифікації за змістовими, структурними й функціональними ознаками. Військова лексика трактується як специфічний пласт мовної системи, що формується під впливом історичних подій, технологічного розвитку, суспільно-політичних трансформацій і потреб військової практики. У роботі проаналізовано основні групи військових термінів, жаргонізмів, абревіатур і фразеологічних зворотів, що використовуються в сучасному українському військовому дискурсі. Окремо підкреслено роль військових термінів як засобу професійної комунікації, який забезпечує точність, лаконічність і однозначність передавання інформації в умовах бойових дій та службової взаємодії. Зазначено класифікацію військової лексики за тематичними групами: лексика, пов’язана з видами військ, озброєнням, бойовими діями, управлінням військами, зв’язком, тиловим забезпеченням, морально-психологічними аспектами служби. Звернено увагу на появу нових лексем унаслідок трансформацій сучасного воєнного досвіду, зокрема в контексті російсько-української війни. Визначено основні тенденції розвитку військової термінології: активне запозичення з англійської мови, прагнення до стандартизації, а також адаптація нових понять до українського мовного середовища. У підсумку доведено, що її вивчення є важливим для формування єдиної комунікативної системи Збройних Сил України, розвитку військової термінології та удосконалення професійної мовної підготовки.

ОЦІННІ ПРИКМЕТНИКИ ТА КОНСТРУЮВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ ШАРЛОТТИ БРОНТЕ «ДЖЕЙН ЕЙР»: КОРПУСНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

2026-02-27T15:27:13+02:00

У статті проаналізовано оцінні прикметники як механізми конструювання ґендерної ідентичності в романі Шарлотти Бронте «Джейн Ейр». Спираючись на теорію оцінювання в межах системно-функціональної лінгвістики, ми систематично кодуємо 71 оцінний прикметник у трьох перспективах характеризації: самоописи Джейн (26 одиниць), опис Рочестера головною героїнею (34 одиниці) та характеристики Джейн надані Рочестером (11 одиниць). Кількісний аналіз виявляє суттєві ґендерні асиметрії: самохарактеристика Джейн містить 61% негативно маркованих прикметників, використаних переважно на опис зовнішності (“plain”, “poor”, “little”, “obscure”), натомість Рочестер послуговується 73% позитивними прикметниками описуючи красу Джейн. Дослідження розкриває систематичний компенсаційний механізм: Джейн визнає фізичні недоліки, водночас утверджуючи моральну перевагу (“soul”, “heart”, “independent”), що дозволяє їй чинити опір вікторіанській ідеології краси без прямого ідеологічного виклику. Джейн творить образ Рочестера як антиромантичного героя використовуючи негативно-марковані конструкції (“not handsome”, “neither tall nor graceful”), які парадоксально встановлюють маскулінну авторитетність і демонструють, як ідентичні мовні структури набувають різних ґендерних значень. Результати дослідження засвідчують, що оцінна мова функціонує як простір ідеологічного діалогу, а не пасивного відображення: Бронте створює наративний голос, одночасно занурений у вікторіанські ґендерні обмеження та опірний до них, виявляючи можливості лінгвістичної агентності в межах структурних констрейнів. Методологічно дослідження демонструє продуктивність корпусних підходів для аналізу окремих літературних творів через інтеграцію кількісної ідентифікації патернів і якісної контекстуальної інтерпретації, забезпечуючи емпіричне підґрунтя для феміністської літературної критики.

УКРАЇНСЬКА МОВА В ЕПОХУ ЦИФРОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ТЕНДЕНЦІЇ, ЗМІНИ, ПЕРСПЕКТИВИ

2026-02-27T15:50:02+02:00

У статті представлено теоретико-аналітичне дослідження впливу цифровізації на структуру та функціонування української мови в сучасних комунікативних практиках. Увага зосереджена на визначенні спільних та розбіжних характеристик «друкарської» і «цифрової» епох як соціокультурних парадигм комунікації. Потверджено, що епоха друку сприяла централізації та стандартизації мовних практик, натомість цифрова епоха стимулює децентралізацію, відкритість та підвищену варіативність комунікативної поведінки. Дослідження окреслює вплив комп’ютерно-опосередкованої комунікації на лінгвістичні процеси в українській мові. Проаналізовано структурні, семантичні та стилістичні особливості використання мови в онлайн-середовищі, що дало змогу виявити домінантні тенденції розвитку. Найбільш динамічні трансформації зафіксовано на лексичному рівні, де простежено активні запозичення, формування семантичних та морфологічних неологізмів. Також схарактеризовано зміни в синтаксичній організації висловлювань, зумовлені насамперед комунікативним попитом на лінгвістичну економію та прискорений обмін інформацією. Нестандартні практики пунктуації, часте використання графічних маркерів та творче маніпулювання письмовими нормами інтерпретовано як вияв експресивності, емоційності, а також демократизації в цифровому дискурсі. Аналіз підкреслює мультимодальну природу електронних текстів, які інтегрують вербальні, візуальні та гіпертекстуальні компоненти в єдину комунікативну структуру. У дослідженні визначено та схарактеризовано ознаки, що сигналізують про формування цифрової мовної норми. Ця норма не витісняє кодифікований літературний стандарт; радше вона співіснує з ним у динамічному взаємозв’язку. Цифрова норма відображає швидкість, відкритість, емоційну насиченість та поліфонічний характер комунікації цифрової епохи. У висновках наголошено, що цифровізацію не слід розглядати як загрозу українській мові. Навпаки, вона розширює функційні сфери україн- ської мови, підвищує мовну обізнаність соціуму та демонструє високу адаптивність мови до технологічних і комунікативних трансформацій із збереженням національно-культурної самобутності.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕКЗИСТАНЦІЙНОГО КОМПОНЕНТА ЖИТТЯ (LIFE) У ПСИХОЛОГІЧНИХ АНГЛІЙСЬКОМОВНИХ МЕДІАНАРАТИВАХ

2026-02-27T15:52:56+02:00

У статті розглянуто особливості репрезентації екзистенційного компоненту життя в англомовних психологічних медіанаративах крізь призму когнітивно-семіотичного підходу. Медіадискурс трактується як поліаспектний комунікативно-семіотичний простір, у межах якого взаємодіють медіанаратив, медіанаратор і реципієнт. У контексті сучасної антропоцентричної парадигми медіадосліджень екзистенційна тематика набуває статусу ключового когнітивного вектора, що забезпечує інтерпретацію фундаментальних вимірів людського буття – сенсу, ідентичності, свободи, вибору, цінностей, самопізнання та автентичності. Семіотичний аналіз медіатекстів дозволив визначити, що вербальні й лінгвовізуальні компоненти функціонують у межах інтегрованої знакової системи, де мовний знак виконує роль динамічного інструмента репрезентації внутрішнього досвіду, психологічного стану та світоглядних установок. Екзистенційний компонент життя постає як когнітивно-семіотичний конструкт, який відображає процеси осмислення людиною власного існування та виявляє взаємозв’язок індивідуального й колективного досвіду. Встановлено, що семіотична організація медіанаративу сприяє формуванню багаторівневої моделі сприйняття, де когнітивна, емоційна та аксіологічна площини взаємодіють у процесі інтерпретації тексту. Репрезентація життя як центрального екзистенційного концепту у психологічному медіадискурсі реалізується через комплексну систему знакових, когнітивних та прагматичних механізмів, що забезпечують актуалізацію ціннісних орієнтирів, інтенцій саморозуміння та конструювання цілісної ідентичності. Результати дослідження поглиблюють уявлення про семіотичну структуру сучасного англомовного медіадискурсу та окреслюють потенціал когнітивно-семіотичного аналізу для виявлення закономірностей формування смислів у психологічних медіанаративах.

ВІЙСЬКОВА ЛЕКСИКА В ЗБІРЦІ РЕПОРТАЖІВ ТА ЕСЕЇВ «БАХМУТ» МИРОСЛАВА ЛАЮКА

2026-02-27T15:57:31+02:00

Статтю присвячено дослідженню лексико-семантичних груп та функційно-стилістичних особливостей військової лексики в збірці репортажів та есеїв «Бахмут» Мирослава Лаюка, який безпосередньо перебував у зоні бойових бій під час оборони міста Бахмут узимку та в березнів 2023 року. З’ясовано, що військова лексика є важливою складовою мови художнього репортажу, вона відображає реалії сучасної російсько-української війни, мовну реакцію суспільства на військові дії та емоційно-оцінну позицію автора. Виділено і проаналізовано кілька основних лексико-семантичних груп військової лексики: найменування захисників України; назви військових звань, посад, професій; військові позивні; назви ворогів українського народу; назви зброї, її частин та боєприпасів, військово-транспортної техніка; назви бойових дій, процесів тощо. З’ясовано, що склад сучасної військової лексики постійно змінюється і поповнюється новими словами, що пов’язано з повномасштабною російсько-українською війною, веденням інтенсивних бойових дій, реорганізацією армії та модернізацією озброєння тощо. Фемінні лексеми у художніх репортажах М. Лаюка засвідчують зростання ролі жінок у військовій сфері, їхній вагомий внесок у захист країни. Особливістю військових позивних є їх призначення: утаємничення справжнього найменування особи, запобігання розкриттю особистих даних, самоідентифікація і самопозиціонування. Основою формування вторинних найменувань українських бійців стали: зовнішні риси, внутрішні особливості, вік людини; рід занять, професія чи уподобання; родинні стосунки; імена відомих людей, літературних героїв, казкових персонажів, біблійних чи міфічних істот; фауномени, флорономени; етноніми, топоніми; назви явищ природи тощо. З’ясовано, що майстерне використання військової лексики сприяє глибшій передачі атмосфери війни, формує образ воїна-захисника, служить для створення напруженої та драматичної атмосфери.

ОБРИСИ ВІРТУАЛЬНОЇ ЕМІГРАЦІЇ У ЗБІРЦІ «АРКАНУМ» ЮРІЯ ВИННИЧУКА

2026-02-27T16:01:03+02:00

Об’єктом дослідження стало висвітлення рис і особливостей віртуальної еміграції митця в тоталітарному суспільстві на прикладі збірки ранньої малої прози «Арканум» Ю. Винничука. У статті запропоновано рівнобіжний до «внутрішньої еміграції» термін «віртуальна еміграція», позаяк він містить вказівку не так на деструктивну егоцентричну замкненість у собі, як на конструктивне розширення внутрішнього світу за рахунок творення / вивільнення індивідуальних фантазмів, зберігаючи сенс умовності переміщення. Розглянуто структурні, символічні та смислові компоненти збірки крізь призму концепту внутрішньої / віртуальної еміграції. Особливу увагу приділено семіотичному декодуванню багатошарової, культурологічно обумовленої образності, якою автор завуальовував і водночас увиразнював думку, для цього актуалізовано відповідний мистецький контекст. Проаналізовано тематику, структуру та образно-стильову специфіку збірки, окремо висвітлено ґенезу й ідеосферу поеми «Арканум». Визначено, що цілісність сприйняття збірки як ізольованого віртуального топосу забезпечують наскрізний персонаж, емотивні маркери екзистенційного відчаю та смутку, лейтмотивна символіка й метафорика, концептуальна семіосфера. Досліджено, що обриси віртуального світу митця творять необарокова притчовість, алегоричність, антиімперська соціальна критика, втілена завдяки різномодальній іронічності, епатажна еротичність, міфологічність, неоготичний містицизм і всепроникна філософічність. Письменник досягає ефекту відображення постмодерністськи релятивної плинної реальності шляхом використання синкретизму просодичних, кінесичних і візуальних образів, внутрішньої ритмомелодики, засобів магічного реалізму. Доведено, що Ю. Винничук використовував стилістичні й фабульні елементи «арканумських» оповідань у всій подальшій творчості, тож вифантазований в юності велично-декадансний Арканум постає сталим конструктивним віртуальним топосом екзистування душі письменника.

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТВОРЧОСТІ КОСТЯ ГОРДІЄНКА У ХХІ СТОЛІТТІ

2026-02-27T16:03:55+02:00

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей переосмислення творчої спадщини Костя Гордієнка в культурному та літературознавчому дискурсі ХХІ століття. Дослідження зосереджене на трансформації рецептивних моделей сприйняття прози письменника, яка тривалий час інтерпретувалася в межах ідеологічно зумовленої соцреалістичної парадигми. Окреслено основні вектори сучасної рецепції творчості Гордієнка крізь призму новітніх гуманітарних підходів, зокрема рецептивної естетики, постколоніальної критики, студій культурної пам’яті та оновленого прочитання соціалістичного реалізму як складного й суперечливого художнього феномена. Акцентовано увагу на зміні інтерпретаційних стратегій у сприйнятті художнього світу письменника, що виявляється у зміщенні дослідницьких акцентів з ідеологічно програмних аспектів на проблеми психологізму, морального вибору, екзистенційного досвіду війни, травматичної пам’яті та людської гідності. Проаналізовано, яким чином воєнна й післявоєнна проза Костя Гордієнка у сучасному прочитанні постає як багатовимірний художній простір, у якому поєднуються нормативні елементи соцреалістичного письма та приховані гуманістичні смисли. Доведено, що в умовах сучасних соціокультурних викликів творчість Костя Гордієнка набуває нового звучання, входячи в активний діалог із проблемами історичної пам’яті, відповідальності митця перед історією, національної ідентичності та колективного травматичного досвіду. Переосмислення його спадщини у ХХІ столітті сприяє розширенню уявлень про українську прозу ХХ століття та поглибленню розуміння взаємодії літератури, ідеології й культурної пам’яті.

ІНДУКТИВНЕ ТА ДЕДУКТИВНЕ НАВЧАННЯ ГРАМАТИКИ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ СТУДЕНТАМ-МЕДИКАМ

2026-02-27T16:07:10+02:00

У статті представлено порівняльне дослідження ефективності індуктивного та дедуктивного підходів до викладання граматики в рамках курсу англійської мови для студентів-медиків. Викладено теоретичні основи обох підходів з акцентом на їх методологічних принципах, перевагах та обмеженнях у професійній мовній освіті. У статті також описано експериментальне дослідження, проведене в медичному університеті серед студентів другого курсу медичного факультету. Учасники експерименту були розділені на підгрупи: дві підгрупи вивчали граматику дедуктивно (пояснення правил з подальшою практикою), а дві інші підгрупи – індуктивно (відкриття правил на основі автентичних медичних текстів). Дані були зібрані за допомогою попередніх підсумкових тестів та тестів, проведених через кілька тижнів, щоб оцінити здатність студентів зберігати та застосовувати свої мовні навички з плином часу, а також на основі анкетування студентів та спостережень викладачів. Отримані дані свідчать, що підгрупи, які навчалися дедуктивним методом, продемонстрували дещо вищі результати при виконанні підсумкового тесту, тоді як підгрупи, в яких застосовували індуктивний метод навчання, продемонстрували значно кращі результати через чотири тижні. Дані анкетування виявили, що студенти, які навчалися індуктивно, продемонстрували вищу мотивацію, залученість та сприйняття релевантності граматичного навчання для їхньої майбутньої професійної комунікації. У дослідженні встановлено, що змішана модель, яка поєднує індуктивний та дедуктивний підходи, є найефективнішою для вивчення англійської мови за професійним спрямуванням у медичній освіті. Обидва методи характеризуються своїми сильними сторонами і є цінними інструментами в арсеналі викладача. У медичній англійській мові поєднання обох методів – індуктивного (для контекстуального відкриття в клінічних випадках) та дедуктивного (для пояснення правил у технічній термінології) – сприяє розвитку комунікативної компетентності. Крім того, збалансований підхід сприяє розвитку самостійності, точності та впевненості. У статті пропонуються гібридні стратегії та приклади занять із урахуванням потреб студентів-медиків.

РИТОРИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ: СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ

2026-02-27T16:12:06+02:00

У статті здійснено спробу створення структурної моделі риторичної компетентності здобувачів освіти й аналізу методологічних підходів до її формування. Констатовано, що риторична компетентність як складне багатокомпонентне утворення, усвідомлене й мотивоване використання риторичних засобів із поєднанням інтелектуальних, духовних, моральних якостей особистості передбачає володіння техніками публічного мовлення, здатність до аналізу комунікативної ситуації, вибору оптимальних стратегій впливу, створення переконливих і доречних висловлювань. Окреслено теоретико-методологічні засади формування риторичної компетентності здобувачів світи. Проаналізовано специфічні дидактичні принципи комунікативності, діяльності, особистісної орієнтації, культуровідповідності, рефлексивності тощо та узагальнено структурні компоненти риторичної компетентності – когнітивний, операційний, мотиваційний, рефлексивний. Розроблено й обґрунтовано структурну модель риторичної компетентності й представлено порівняльну характеристику ефективних методологічних підходів до формування риторичної компетентності здобувачів освіти та їх можливості. Передбачено перспективність інтеграції різних методологічних підходів у процесі формування риторичної компетентності. Перспективними напрямами розвитку методики формування риторичної компетентності визначено створення електронних навчальних ресурсів, упровадження технологій дистанційного та інформаційно-комунікаційного навчання, розробка нових форм оцінювання риторичних досягнень тощо.

КІНОМИСТЕЦЬКИЙ КОНТЕНТ В ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ЗЗСО: ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

2026-02-27T16:17:45+02:00

Стаття присвячена актуальному питанню оптимізації навчання зарубіжної літератури в 5–11 класах закладів загальної середньої освіти. На прикладі літературних і кінематографічних текстів, рекомендованих програмою зарубіжної літератури для 5-9 класів (підготовленої авторським колективом під керівництвом О. Ніколенко), виявлено послідовність застосування різних видів кіно (з урахуванням вікових особливостей учнів), що сприятимуть формуванню умінь і навичок, необхідних для ефективного аналізу й інтерпретації літературних творі вта розширення досвіду чтання. Проілюстровано, що програма зарубіжної літератури для 10–11 класів (рівень стандарт) також активно пропонує залучати ігрові, документальні, науково-популярні фільми у процесі вивчення життя і творчості письменників, літературних творів, особливостей (культурних, історичних) доби й підсилює літературознавчу та культурологічну лінії ознайомлення з кращими зразками світового письменства в старших класах. Запропонований у статті алгоритм двоетапного (під час підготовки до уроку та у процесі вивчення літературного твору на уроці) опрацювання вчителем зарубіжної літератури кіноматеріалу сприятиме формуванню засад літературної освіти учнів (уміння порівнювати тексти різних видів мистецтва, опановувати елементи теорії літератури), зацікавленню навчальним матеріалом здобувачами та ефективному його засвоєнню. Різні види кіно, рекомендовані укладачами програм для активізації навчальної діяльності на уроках зарубіжної літератури, допомагатимуть здобувачам освіти позиціонувати і сприймати різножанрові твори літератури в контексті культури доби, наочно транслюватимуть взаємодію літератури з кіномистецтвом, розвиватимуть уміння учнів порівнювати літературні тексти з їхнім утіленням у кіно. Застосування кінопродукції на уроках формуватиме потребу читання літературних творів для естетичної насолоди та рефлексії над прочитаним, зміцнюватиме потребу читати художні твори.

АНГЛІЙСЬКИЙ ПРАВОПИС: ТЕОРІЇ ТА ПІДХОДИ ДО НАВЧАННЯ ОРФОГРАФІЇ

2026-02-27T16:20:17+02:00

У статті досліджуються теорії та підходи до навчання орфографії англійської мови, яка формувалася століттями і є результатом багатовікової історії становлення країни як нації. Історія англійської мови та запозичень тісно пов’язана з трьома завоюваннями Британських островів: англосаксонським, скандинавським (вікінги) і найбільш значимим – нормандським в ХІ столітті, після якого почалося панування французької мови. Складність англійського правопису мови охарактеризовано через дихотомію: графо-вимовна відповідність/графо-вимовна невідповідність. Серед графо-вимовних невідповідностей, які складають основні труднощі англійської орфографії, варто зазначити: позначення одною й тою самою буквою різних фонем; зображення однієї і тієї ж фонеми різними графічним способами; наявність невимовних букв, наявність історичних та традиційних написань. Нові теорії опанування правопису показують, що учень повинен одночасно використовувати мовні та писемні знання, включаючи фонологічну та морфологічну базу знань, а також орфографічні знання, щоб досягти успіху в правописі. Англійська система правопису призначена для кодування як вимови, так і значення слів, і, як наслідок, англійський правопис відображає взаємозв’язок фонології, морфології, семантики та етимології. Знання етимології слів є одним з важливих факторів для розуміння особливостей написання та фонетичної адаптації запозичених слів. найбільше у сучасній англійській орфографії домінує історичний (традиційний) принцип організації правопису, коли написання не відповідає морфологічним, фонетичним фактам сучасної мови, а пояснюється лише історією розвитку слова. Вплив історичних чинників таких як нормандське завоювання (ХІ ст.) і науково-технічний стрибок (починаючи з поширення друкарства) є однією з причин відмови англійської орфографії від фонетичного принципу та виникнення графо-вимовних невідповідностей.