Слобожанський науковий вісник. Серія: Філологія

ХУДОЖНЄ ВІДОБРАЖЕННЯ ДОСВІДУ ВІЙНИ У РОМАНІ ДМИТРА ВЕРБИЧА «ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ»

2025-11-25T09:49:24+02:00

У статті на основі роману «Точка неповернення» Дмитра Вербича – бійця-добровольця, захисника Донецького аеропорту, громадського активіста – досліджено особливості художнього відображення досвіду війни героями-добровольцями, які у 2014–2015 роках боронили територіальну цілісність і суверенітет України. Вибір стати на захист країни, зміна життєвих пріоритетів героїв, обставини перебування в бойових умовах, на лінії зіткнення з ворогом характеризують героїв твору. Елементи автобіографізму (спроєктовані на образ головного героя), документальна основа твору, екскурси в минуле, хронотоп роману, місткі філософські думки екзистенційного спрямування постають маркерами, що розкривають сутність досвідних знань про війну, увиразнюють загальну концепцію твору, характеризують героїв, означують кордони і розкривають змістове наповнення емоційних процесів і станів, лінії поведінки, світоглядних переконань протагоніста та інших героїв-добровольців.Досвід війни у романі Дмитра Вербича представлено за допомогою сприймання звуків, запахів, стресових ситуацій тощо.Екскурси в минуле підсилюють характеристики персонажів, пояснюють логіку їхнього занурення в атмосферу війни. Герої творів із максимальною правдивістю зображені в реаліях війни – з сумнівами, ваганнями, внутрішніми конфліктами. Стосунки воїнів-побратимів у творі вибудувані на засадах довіри, поваги і взаєморозуміння. Стрес, травма, напруження, тривога як неодмінні «атрибути» війни, гумор як один із способів проговорення травми у романі «Точка неповернення» інформують про набуття героями цінного досвіду в умовах війни. Система образів роману є переконливим свідченням формування в українській літературі початку ХХІ ст. нової концепції героя-українця, воїна-захисника, який, маючи досвід переживання війни, виборює свою ідентичність, вибудовує лінію спротиву агресору, формує життєві пріоритети й світоглядні настанови, відповідні запитам часу.

АРХЕТИП ВОЇНА-КОЗАКА (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ «ПРИГОДИ МОЛОДОГО ЛИЦАРЯ» С. ЧЕРКАСЕНКА)

2025-11-25T10:13:32+02:00

У статті висвітлено художню реалізацію архетипу воїна-козака на матеріалі історико-пригодницького роману Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря». Актуальність роботи зумовлена сучасною потребою у формуванні власної національної ідеї та ціннісних орієнтирів. Апеляція до історичних та літературних архетипів, які є носіями ментальних чеснот народу, набуває особливого значення в контексті пошуку інтегральних символів. У роботі поєднано літературознавчий підхід із соціокультурною рефлексією.Метою дослідження є аналіз художнього моделювання архетипу воїна-козака в романі С. Черкасенка. Окреслено використання письменником системи позитивних та негативних образів, а також ключові опозиції, для розкриття еволюції цього архетипу від ідеалізованого образу до уособлення складної національної ідентичності.Дослідження зроблено на основі історико-літературного, культурно-історичного, міфологічного та структурно-функціонального методів. Міфологічний підхід дозволив розкрити архаїчні основи образу, а структурно-функціональний п̶роаналізувати його роль у системі персонажів роману. У статті характеризовано художнє моделювання архетипу воїна через низку позитивних (воїн-ватажок, герой, старець) та негативних (реєстровий козак, трикстер) образів, протиставлення яких відбувається через опозиції «міщани – козаки», «старі – молоді» тощо. Особливу увагу приділено образам козацьких гетьманів Петра Сагайдачного та Богдана Хмельницького, наділених рисами характерництва та мудрого лідерства, а також образу Павла Похиленка як утілення ідеалу лицаря, що проходить ініціацію від міщанина до справжнього козака. Проаналізовано також негативні образи Дениса Криги та Стаха Пронози як носіїв руйнівного начала.

РИМСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ТЕКСТ У РОМАНІ ДЕНА БРАУНА «ЯНГОЛИ І ДЕМОНИ»

2025-11-25T10:16:18+02:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми римського культурного тексту на матеріалі роману Дена Брауна «Янголи і демони». Мета статті – дослідити складові елементи та особливості римського тексту, що репрезентують його культурну ідентичність.Визначається жанрова специфіка браунівського твору як роману-туристичного путівника, що підтверджується топографізмом, увагою до знакових культурних пам’яток і видатних містян, наявністю своєрідного гіда – фахівця з історії мистецв і симвології, професора Ленґдона.У процесі дослідження культурного тексту міста виділяються генетичний, матеріально-культурний і духовно-культурний елементи, які є значущими в просторово-часовому континуумі. Розглядаються маркери римського тексту, які подаються як name-dropping, нанизування назв визначних сигнатур міста.При визначенні Рима як «вічного міста», що репрезентує всі культурні епохи, увага приділяється добі Відродження і бароко, які представлені іменами Рафаеля, Мікеланджело, Галілея, Берніні та їхніми творчими здобутками, що вписалися в римський культурний простір.Досліджується екфразис архітектурних і скульптурних пам’яток міста, який передається через їхнє сприйняття Ленґдоном за допомогою внутрішнього, невласне-прямого і прямого мовлення.Духовна сфера включає міфи, легенди, історичні перекази, що пов’язані з певними локаціями (острів на Тибрі, де відбуваються зцілення) і персоналіями (агіографічні відомості про святих Терезу і Агнесу). Але головною особистісною персоніфікацією міського топосу є Святий Петро, з яким пов’язана історія, топонімія й архітектура Рима.Виокремлюється ватиканський дискурс, який включає історико-політичні, архітектурно-топографічні, мистецько-культурні, духовно-культурні, церемоніально-традиційні, релігійно-етичні елементи і посідає в романі чільне місце. Аналізується детективна складова роману, яка пов’язана з розгадкою римського дороговказу до таємного храму товариства ілюмінатів.

НАРАТОР І НАРАЦІЯ В МАЛІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ, ГАЛИНИ ПАГУТЯК, ГАЛИНИ ТАРАСЮК

2025-11-25T10:18:16+02:00

У статті досліджено експерименти та модифікації стратегій наратора та нарації у філософській прозі малих жанрів в українській літературі кінця ХХ – початку ХХІ століть Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк. У світовому літературознавсті актуалізуються наратологічні студії, у яких досліджується співвіднощення автора та оповідача, характер розповіді, способи нарації, зокрема об’єкт розповіді, який творить уявний художній світ. Оскільки від позиції наратора залежить художня структура літературного твору та наративні стратегії автора чи авторки, здійснено аналіз особливостей наратора й нарації малих жанрів філософської прози Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк і виявлено особливості їхніх наративних стратегій.Доведено, що наратор у малій філософській прозі Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк постає комплексним суб'єктом комунікації, який має різні варіації, наявні в оповіді, та реалізує текстотвірні наративні стратегії. З'ясовано, що в індивідуальній оповідній манері М. Дочинця переважають змішано-змінні типи нарації та «чистий тип» наратора, що поєднує гомодієгетичну і гетеродієгетичеу, почасти із додаванням екстрадієгетичної наративної стратегії, спостерігаються «роздвоєний» наратор, однак домінантним є гомодієгетичний я-наратор і опозиційні категорії нараторів із змінними або взаємодоповнюваними функціями. Виявлено, що своєрідність авторської нарації Галини Пагутяк полягає в неоміфологічному світосприйнятті й експериментах із гомодієгетичною я-нарацією, гетеродієгетичним наратором або нараторкою, утаємниченим наратором, а організація наративу через першоособову нарацію крізь призму суб’єктивного досвіду використовується з метою викликати довіру в читача, зробити нарататора співучасником філософських роздумів. Визначено, що у філософській малій прозі Галини Тарасюк наявний як гомодієгетичний і гетеродієгетичний наратор, так і змішані наративи, які характеризуються вільним переходом від Він-нарації до Я-нарації та навпаки, причому навіть за гомодієгетичної я-нарації авторка відмежовується від героїні-нараторки.

ФЕНОМЕН АЛІСИ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

2025-11-25T10:20:25+02:00

Образ Аліси, створений Л. Керролом у повістях «Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі», є одним із найбільш упізнаваних і знакових персонажів світової літератури. Водночас ці тексти стали підґрунтям для формування особливої культурної моделі – архетипу дитини-мандрівниці, що проходить шлях ініціації крізь парадоксальний світ уяви. Актуальність дослідження зумовлена глобальним поширенням ідей, мотивів і структур Керролової дилогії в численних літературних, кінематографічних та медійних переосмисленнях, що не лише зберігають, а й активно трансформують початковий образ Аліси відповідно до змін суспільного, культурного та історичного контексту. Мета статті – комплексно дослідити феномен «алісоподібності» в сучасному художньому дискурсі та з’ясувати, яким чином трансформується модель персонажа, наративу й просторової організації твору у зв’язку з переосмисленням архетипу. У дослідженні застосовано порівняльно-типологійний, архетипний та інтертекстуальний підходи. Проаналізовано спільні риси й відмінності в структурі наративу, образі героїні, організації художнього простору та системі випробувань у творах, що демонструють очевидний зв’язок із першоджерелом. Визначено ключові етапи трансформації образу дитини-героїні – від дослідниці парадоксального світу до емоційної, моральної або історичної борчині, що втілює нові моделі самопізнання, страху, опору й сили. Доведено, що архетип Аліси як мандрівниці крізь вигадану реальність перетворився на універсальний художній код, що уможливлює осмислення межі між реальністю й фантазією, дитинством і дорослістю, свободою й обмеженням. Сучасні варіації образу героїні не лише відтворюють його риси, а й розширюють, іноді конфліктуючи з початковим задумом, що свідчить про живучість і гнучкість цього архетипу в нових соціокультурних контекстах.Перспективним є інтермедійний підхід – дослідження трансформацій образу Аліси у театрі, кінематографі, анімації, відеоіграх. Психоаналітичний аспект дає змогу осмислити архетип Аліси в термінах несвідомого, травми, бажання й сублімації. Феномен Аліси – це не артефакт минулого, а динамічна платформа для культурного діалогу, який триває й набуває нових форм.

КОМПОЗИТИ-ПРИКМЕТНИКИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ВИКЛИК: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

2025-11-25T08:22:40+02:00

Статтю присвячено вивченню особливостей перекладу складних прикметників з англійської мови на українську. Вони відіграють ключову роль у створенні художньої образності, у формуванні точності наукового викладу й у досягненні переконливості публіцистичного стилю. Однак унаслідок відмінностей у морфологічних системах англійської та української мов переклад таких одиниць супроводжується численними труднощами, які змушують перекладача вдаватися до складних рішень і балансувати між формальною точністю та комунікативною адекватністю. У статті зосереджено увагу на тому, як англійські прикметникові композити функціонують у художньому дискурсі та якими засобами вони відтворюються українською мовою. Виявлено, що в перекладі особливо часто застосовуються описові конструкції, які компенсують відсутність прямих відповідників і забезпечують природність тексту. Досить поширеним є використання простих прикметників, що відповідає тенденції до економії мовних ресурсів. Значно рідше вдаються до відтворення композитів через складні прикметники, адже українська система менш сприятлива до створення багатокомпонентних структур такого типу. Окрему увагу приділено перекладацьким трансформаціям, що охоплюють різні рівні мови. Показано, що переклад складних прикметників нерідко потребує не лише структурних змін, а й смислових і прагматичних перетворень, коли перекладач адаптує зміст під культурні та стилістичні очікування цільової аудиторії. У результаті складні прикметники постають не просто граматичними конструкціями, а важливим засобом художнього впливу, здатним посилювати експресивність тексту та створювати додаткові смислові відтінки. Зроблено висновок, що переклад прикметникових композитів виконує також культурно-медіативну функцію, адже часто пов’язаний із передачею метафоричних і соціокультурних значень.

ДИСКУРС МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА: ЙОГО БАГАТОВИМІРНИЙ АНАЛІЗ

2025-11-25T08:26:37+02:00

Зазначена стаття присвячена дискурсу міжнародного економічного права. Дотепер тільки одна робота з критичного аналізу дискурсу відповідає цій темі. Таким чином, не існує корпусних досліджень, які стосуються цього типу дискурсу. Водночас минулі роботи з корпусного аналізу дискурсу були взяті до уваги. Усі ці дослідження вивчають різні типи дискурсу: дипломатичний, академічний, медійний, біблійний.Ця робота є розробленим на аналізі корпусів текстів дослідженням, так званим кількісним аналізом дискурсу. Автор порівнює дискурс міжнародного економічного права з оглядами преси та академічною прозою. Зокрема, за допомогою інструменту багатовимірного аналізу корпусу (Nini, 2019), створеного відповідно до розробок Д. Байбера (Biber, 1988; Biber, 1989; Biber,2001) були проведені дослідження англомовного корпусу текстів для того, щоб виявити головні граматичні та стилістичні особливості дискурсу міжнародного економічного права в англійській мові, тому що вона є єдиною цільовою мовою цього корпусного інструменту. Тест ANOVA (Analysis of Variance – аналіз варіативності) був використаний для того, щоб інтерпретувати результати багатовимірного аналізу.У результаті дослідження ми виявили такі основні граматичні та синтаксичні особливості дискурсу міжнародного економічного права: широке використання Present tense; запобігання вживанню займенників у другій особі, do у якості присудка та видалення субординатора that; велика кількість номіналізацій; незначна частка прислівників; тенденція до використання модальних дієслів (will, would, shall) з пріоритетом для shall; незначна кількість таких синтаксичних конструкцій, як підрядні частини речення з that/WH на місці підмета, there is/are; високий рівень точності, щоб бути зрозумілим для всіх представників держав-членів, які, як правило, не є носіями англійської мови.

РИСИ МОВНОГО ПОРТРЕТА БОРИСА ГРІНЧЕНКА

2025-11-25T08:42:00+02:00

У статті зроблено спробу окреслити основні риси мовного портрета Бориса Грінченка як видатної мовної особистості періоду формування модерної української нації. При цьому опис (портрет) мовної особистості не ототожнюється з описом мови художніх творів письменника, а вимальовується переважно на основі формального і неформального спілкування через листування з друзями та однодумцями. Дослідницьку увагу сконцентровано на окремих рівнях лінгвоперсони – лексичному, морфологічному, словотвірному. Особливу увагу приділено орфографічним рисам мовного портрета, адже йдеться про час в історії української мови, коли відбувалось становлення єдиної літературної мови та пошуку принципів правопису для неї.Матеріалом дослідження стали понад двісті егодокументів Бориса Грінченка, датовані 1883, 1884 і частково 1885 роками – часом учителювання на Слобожанщині. Для їх наукового осмислення та цілісного вивчення мовної особистості застосовано методологію епістеміології та лінгвоперсонології. Це дало можливість репрезентувати окрему мовну індивідуальність у всьому обширі її виявів – часовому, просторовому, еволюційному, культурно-естетичному, соціумному, лінгвокультурологійному тощо. У результатах дослідження розділено лінгвоіндивідуацію (спонтанну потребу Бориса Грінченка реалізуватися в мові і через мову) та лінгвоіндивідуалізацію (осмислене прагнення Бориса Грінченка набути мовної самості, впізнаваності, вправності в оперуванні мовними засобами).У висновку постулюється думка, що визначні мовні особистості встановлюють мовні пріоритети й продукують мовні цінності в мовному колективі, а мовну особистість Бориса Грінченка за функціональним статусом можна порівняти з особистостями Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка та інших класиків-реформаторів українськомовного простору нашого минулого.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК МОВНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГРА З ЧИТАЧЕМ (НА МАТЕРІАЛІ ЕСЕ ТАРАСА ПРОХАСЬКА)

2025-11-25T08:43:59+02:00

У статті розглянуто особливості мовного виявлення інтертекстуальних зв’язків та їхнього функціонального навантаження в есе Тараса Прохаська, вміщених у збірці «Так, але…». Показано, що мала проза письменника спрямована на діалогічну взаємодію з читачем: автор заохочує читача до інтелектуальної співпраці, активізуючи уяву, культурну пам’ять і креативні стратегії комунікації. Творенню такої взаємодії слугує ігрова поетика, у межах якої варто розглядати інтертекстуальність. Художній манері письменника властиві різні способи актуалізації інтертекстем в мові есеїв: прямі і трансформовані цитати без лапок (з атрибуцією і без неї), алюзії, ремінісценції, перифрази. В одному тексті часто співіснують кілька інтертекстем: вони «зчеплюються» ключовими словами та перегукуються за змістом. Інтертекстеми виконують помітну текстотвірну функцію, оскільки є поштовхом до розгортання оповіді, способом поглибити її чи підсумувати. Важливими є також концептуальна, експресивна та ігрова функції. Багато назв есе – це трансформовані цитати, які стають рушієм оповіді й водночас своєрідними змістовими «загадками» для читача. Інтертекстуальні елементи підпорядковані різним авторським стратегіям у розгортанні оповіді: пригадування, розмірковування, іронізування тощо. Чужий текст органічно вплітається у власний, що разом творить колажність, поліфонію авторських рефлексій. Відзначено явище гетерогенної природи інтертекстем, які в межах одного есе можуть походити з цілком різнотипних дискурсів, і цей прийом також слугує активізації читацької уваги і формує характерну постмодерністську полістилістичність. Указано провідні синтаксичні засоби, які підкріплюють введення цитат і створюють відчуття мистецького діалогу. Виділено походження інтертекстуальних одиниць із наукового (біологічного, математичного), художньо-літературного, розмовно-побутового, ідеологічно-радянського та інших дискурсів.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЛЕКСИЧНИХ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТУ ПОЛІТИЧНОЇ НОВИНИ (НА МАТЕРІАЛІ НОВИН BBC)

2025-11-25T08:53:34+02:00

У статті досліджено специфіку застосування лексичних перекладацьких трансформацій у процесі перекладу політичних новин з англійської на українську мову на матеріалі текстів BBC. Проаналізовано революційні зміни в галузі масової комунікації початку XXI століття, зокрема вплив розвитку інтернет-технологій та соціальних мереж на формування нових вимог до новинних текстів, що характеризуються оперативністю, доступністю й актуальністю. Представлено огляд наукових досліджень лексичних перекладацьких трансформацій медіатекстів за період 2000–2024 років, що демонструє еволюцію від становлення медіалінгвістики як окремої галузі до сучасних міждисциплінарних підходів з урахуванням цифровізації медіа та впливу штучного інтелекту.Основну увагу приділено детальному аналізу cеми типів лексичних трансформацій: додавання, опущення, заміни, генералізації, компенсації, транслітерації та антонімії. Кожен тип трансформації проілюстровано конкретними прикладами з оригінальних текстів BBC та їх українських перекладів, що дозволяє простежити закономірності та специфіку перекладацького процесу.Дослідження показує, що вибір конкретної трансформації зумовлюється необхідністю подолання відсутності прямих словникових відповідностей, розбіжностями в семантичній структурі слів різних мов, культурними особливостями та стилістичними вимогами цільового тексту. Виокремлено політично марковані трансформації, які відображають специфіку українського контексту сприйняття міжнародних подій.Результати дослідження засвідчують, що лексичні перекладацькі трансформації є ключовим інструментом забезпечення адекватності й еквівалентності перекладу політичних новин. Вони дозволяють адаптувати текст до мовних норм, культурних реалій та інформаційних потреб цільової аудиторії, зберігаючи при цьому фактологічну точність і стилістичну відповідність жанру новинного тексту.

РИТОРИКА ЛЮБОВІ, СПРАВЕДЛИВОСТІ Й ТЕРПЕЛИВОСТІ У БОГОСЛОВСЬКОМУ ДИСКУРСІ ЕБЕРГАРДА ЮНГЕЛЯ

2025-11-25T09:15:56+02:00

Стаття присвячена аналізу богословських засад теономної риторики у працях німецького протестантського теолога Ебергарда Юнгеля (1934–2021), у центрі яких перебувають категорії любові, справедливості та терпеливості як концептуальний каркас християнської комунікації. Вихідною тезою виступає твердження «Бог є любов», яке розглядається не лише як богословське положення, але й як онтологічна та комунікативна парадигма, що змінює розуміння мови: від простого засобу передавання інформації до події взаємності, істини та трансформації. На цій основі християнська риторика інтерпретується як свідчення, укорінене в гідності, милосерді та відповідальності, що протистоїть маніпуляції, страху та примусу. Методологічна основа поєднує герменевтичний аналіз (реконструкція змісту ключових богословських понять у біблійному та історико-богословському контексті), дискурсивний аналіз (виявлення риторичних стратегій, які перетворюють логос з абстрактної істини на подію взаємності) та порівняльний підхід (зіставлення Юнгелевого бачення божественної справедливості з підходами Ганса Йонаса, Юрґена Мольтмана, Йогана Баптиста Меца, а також із класичною філософією Арістотеля, Канта й Лютера). Таке міждисциплінарне поєднання дозволяє показати, як Юнгель інтегрує богослов’я, філософію та риторику у єдине бачення комунікативної дії, що ґрунтується на любові.Дослідження засвідчує, що в Юнгеля божественна справедливість постає не як принцип розподілу чи відплати, а як благодать творчого й перетворюючого характеру, що ґрунтується на Божій любові та спасительній дії. Водночас особливого значення набуває його вчення про терпеливість, осмислену як активний вияв любові, що відкриває простір для свободи людини, діалогу й відповідальності та протистоїть образу суворого чи всесильного Бога. Хрест у цьому контексті постає як найвищий риторичний акт – «мовчазне слово любові», що трансформує і мовця, і слухача. Простежується, що богословські категорії Юнгеля набувають виразного комунікативного виміру та актуалізують мову як онтологічну подію одкровення й зустрічі.Таким чином, його богослов’я не лише повертає мові екзистенційний вимір, але й робить вагомий внесок у сучасні дискусії з філософії, комунікації та лінгвістики, пропонуючи модель істинного, люблячого та трансформуючого діалогу, релевантну як у богословському, так і в суспільному просторі.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ЗЕМЛЯ» В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

2025-11-25T09:18:00+02:00

У статті на матеріалі публіцистичного дискурсу Олеся Гончара проаналізовано концепт «земля», визначено його особливості вираження та смислову значущість, з’ясовано лінгвоментальні особливості – земна кора, ґрунт, планета, країна, край, держава. Письменницьку публіцистику характеризуємо не лише як чинник формування громадської думки, а й важливе джерело інтелектуальних рефлексій, які віддзеркалюють стан суспільного розвитку та його перспектив. Концепт «земля» розглядаємо на рівні глибинного смислу в системі вербалізованих художніх прийомів, що реалізуються у відповідних контекстуальних умовах. У дослідженні зосереджуємось на художній моделі світу, що постає засобом репрезентації Олеся Гончара як письменника-публіциста, носія мовної особистості елітарного типу, розкриває його світоглядні орієнтири, емоційно-чуттєву сферу, настроєві домінанти, пов’язані з концептом «рідна земля». Наголошуємо, що публіцистика письменника-класика, громадського діяча Олеся Гончара становить потужний дискурсивний інструмент для осмислення суспільного життя, позначений виразною авторською ідентичністю, неповторною комунікативною стратегією, особливими механізмами інтерпретації соціально значущих проблем. Субстантивно-атрибутивні конструкції зі стрижневим складником «земля» простежуємо у проєкції національно зумовлених специфічних українських реалій. Виокремлені ядерні складники когнітивної бази національної лінгвокультурної спільноти в публіцистичному дискурсі концентрують знання про репрезентативні факти, а також виконують роль моделей, що забезпечують подальше ретраслювання й поширення сформованої інформації.Встановлюємо, що публіцист послуговується ними як вербальними сигналами, які актуалізують колективний досвід, інтегрують індивідуальні спостереження, репрезентують громадянську авторську позицію та визначають ціннісні пріоритети.Доводимо, що концепт «земля» у публіцистичному дискурсі Олеся Гончара становить невичерпне джерело художнього мислення, символізує Батьківщину, формує особливий сакральний простір, що водночас благословляє й випробовує на міцність.

ОСВОЄННЯ ІНШОМОВНИХ НАЗВ ВІРТУАЛЬНИХ СЕРВІСІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2025-11-25T09:20:38+02:00

У статті докладно проаналізовано особливості освоєння в сучасній українській мові часто вживаних у текстах вітчизняних засобів масової інформації іншомовних назв соціальних мереж, месенджерів та інших віртуальних сервісів. Зокрема, з’ясовано, що досліджувані лексеми у зв’язку із затребуваністю в суспільстві досить добре адаптувалися до її фонетичних, графічних та граматичних традицій. Установлено, що за своєю морфологічною природою іншомовні назви соціальних мереж, месенджерів та інших віртуальних сервісів здебільшого являють собою відмінювані іменники чоловічого роду однини другої відміни з основою на приголосний, а тому немає підстав подавати їх у структурі речення як незмінювані найменування. До того ж визначено, що згідно із чинним «Українським правописом» у родовому відмінку однини для них не характерна варіативність флексій, що трапляється в мовленні ЗМІ; вони набувають тільки одне закінчення -у. Граматичну варіативність флексій -у та -і з дотриманням норм чергування к із м’яким ц перед закінченням -і має лексема «фейсбук» у місцевому відмінку однини.Крім того, у запропонованій праці наголошено на потребі передавати в українськомовних текстах аналізовані назви засобами українського алфавіту, а не латинськими буквами; також акцентовано увагу на обов’язковості дотримання встановлених у чинному «Українському правописі» орфографічних норм, а саме: без родового слова подавати їх із малої літери та без лапок, а з родовим – у лапках і з великої букви. З’ясовано, що швидка адаптація досліджуваних найменувань у середовищі української мови сприяла їхній дериваційній активності. Зокрема, похідні від них новітні слова або ввійшли в українську лексичну систему, або з’явилися у складі словотвірних гнізд, де стрижневими одиницями стали аналізовані найменування. За граматичною природою, як правило, ці неолексеми утворені способом юкстапозиції без сполучного голосного звука з двох іменників, і відповідно до чинного «Українського правопису» їх потрібно писати з дефісом та відмінювати тільки другий іменник-складник.

АНТОНІМІЯ В ПРОМОВАХ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

2025-11-25T09:22:38+02:00

У статті розглянуто антонімію як ключовий стилістичний і риторичний засіб у політичному дискурсі Президента України під час війни. Антонімічні пари у президентських виступах виконують низку функцій: структурування тексту, посилення емоційного впливу на авдиторію, підкреслення ідеологічних цінностей, підвищення переконливости аргументації, мобілізації суспільства. На матеріалі промов за період 1–30 жовтня 2024 року здійснено семантичну класифікацію антонімів (градуальні, комплементарні, векторні) та визначено їх функціональне навантаження. Виявлено, що найбільш частотними є пари війна – мир, сила – слабкість, справедливість – несправедливість, разом – окремо, ми – вони. Комплементарна опозиція війна – мир домінує в риториці Президента, відображаючи прагнення до справедливого миру та протиставлення агресії.Градуальні антоніми сила – слабкість акцентують на стійкості українців, а векторні антоніми (збільшувати – зменшувати, наближати – віддаляти) відображають динаміку подій і цілей. Опозиція ми – вони виступає ідеологічним маркером національної єдности та протиставлення цивілізаційних моделей. Антонімія у виступах Президента відображає базові цінності українського суспільства – свободу, справедливість, єдність – та сприяє посиленню національної ідентичности й мобілізації внутрішньої авдиторії. Для міжнародної спільноти антонімічні конструкції апелюють до універсальних понять, сприяючи підтримці України у боротьбі з агресором. Активне використання антонімів посилює мотиваційний потенціал промов, підтримує патріотичний дух і формує позитивний образ України як держави, що бореться за свободу, справедливість і мир.Отримані результати підтверджують високий функціональний потенціал антонімії в кризовій політичній риториці через формування контрастних образів, активізацію моральних категорій, посилення переконливости аргументації.

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОМОВНИХ РЕПОРТАЖНИХ ТЕКСТІВ ДІАСПОРИ

2025-11-25T09:26:23+02:00

У статті визначено основні лінгвостилістичні особливості сучасних українськомовних репортажів на матеріалах видання «Час і події» (США). Провідним методом дослідження став описовий підхід з метою вивчення та аналізу стилістичних характеристик репортажних текстів української діаспори США та визначення їхньої ролі під час сприйняття інформації реципієнтами. Результати проведеного дослідження показали, що репортажні тексти часто поєднують елементи журналістики різних жанрів – інформаційних, художньо-публіцистичних та аналітичних. З огляду на це в проаналізованих текстах простежуємо використання прийомів розмовного, офіційно-ділового, художнього та публіцистичного стилів. У роботі подано приклади англіцизмів, діаспоризмів, жаргонізмів, термінів, абревіатур, фразеологізмів, художніх засобів, питальних, спонукальних та окличних речень. Значну увагу приділено головним рисам репортажу як жанру, а саме документальності, динамічності, емоційності, логічності викладу. У репортажних текстах репортер може не тільки констатувати факти, а й показати динаміку розвитку події, при цьому виражаючи власне ставлення до всього, що відбувається. Вказано, що присутність автора в таких текстах виражається через внутрішні монологи, ремарки, роздуми, відступи, постскриптуми, а прямі цитати героїв дозволяють передати автентичні почуття, реакції, настрої безпосередніх учасників подій. Крім цього, в репортажах трапляється аналітика, яку простежуємо через цифри та статистику задля фіксації фактів та осмислення суспільно-політичних подій. У репортажних текстах видання «Час і події» виокремлено фрагменти інтерв’ю, елементи нарису з подорожей та зафіксовано звіти із судового чи парламентського засідань. Окремо варто зазначити використання епіграфів як підкреслення основної думки чи теми крізь цитати відомих українських письменників, політиків, громадських діячів, патріархів. У ході дослідження встановлено важливість першого речення в репортажах, сутність якого задати тематичний вектор, створити відповідний настрій, змусити реципієнта прочитати текст.

ДО ПИТАННЯ ПРО ПЕРЕДАЧУ ЗНАЧЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ СТИЛІСТИЧНИХ СУФІКСІВ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ АНГЛІЙСЬКОЮ

2025-11-25T09:28:37+02:00

У статті вивчаються англійські атрибутивні генітивні конструкції як спосіб передачі стилістичних значень українських суфіксів збільшеності та суфіксів зменшуваності при перекладі.Суфіксальний спосіб утворення нових значень слів відіграє в українській мові набагато більш значущу роль, ніж в англійській. Цей факт робить актуальним питання про знаходження в межах мов, що відносяться до різних структурних типів, способів перекладацької компенсації, які дозволили б зберегти усі емоційно-логічні характеристики, що отримують українські лексеми за допомогою стилістичних суфіксів. Атрибутивна генітивна конструкція складається із 3 базових елементів, а саме невизначеного артикля із іменником, що описує / характеризує об’єкт, прийменника «Of» та невизначеного артикля із іменником, що називає об’єкт, наприклад a doll of a girl – дівчина, як лялька, або «лялечка», «красунечка», «красунька», «дівчаточко», «вродливе дівченя» і т. ін. Порівняння із лялькою, яке є семантичною основою англійської конструкції, розкривається в українській мові завдяки численним варіантам пестливих суфіксів, які передають усі наявні конотації та емоційне забарвлення. Зіставний аналіз 500 прикладів генітивної конструкції та їхніх українських відповідників в текстах різних жанрів наочно демонструє, що в англійській мові атрибутивний генітив певною мірою компенсує відсутність достатньої кількості префіксів та суфіксів, які утворюють фундамент словотворення в українській мові. Тобто ті функції, які в українській мові виконують афікси, в англійській мові беруть на себе інші структурні елементи, і атрибутивний генітив є одним із таких елементів.Вибір першого елемента конструкції зумовлює негативний або позитивний характер оцінності, яку передає уся конструкція.Семантика слів із негативною оцінкою (наприклад, devil – диявол, hell – пекло, brute – звір) відтворюється в українських перекладацьких еквівалентах за допомогою суфіксів збільшеності, у отой час як значення слів із позитивною оцінкою (наприклад, slip – щось тонке і маленьке, gem – перлина, beauty – краса) відтворюються завдяки додаванню до твірних основ слів суфіксів зменшуваності.У статті зроблено висновок, що генітивні конструкції є ефективним способом перекладу українських лексем із стилістичними суфіксами, який гарантує збереження експресивно-оцінних значень і конотацій при перекладі англійською. Англійські генітивні конструкції та українські стилістичні суфікси є перекладацькими еквівалентами; вони належать до різних рівнів мови, але виконують одну функцію, яка полягає в емоційно-експресивному збагаченні мови.

РОЛЬ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ КОДІВ ПРИ СТВОРЕННІ МАРКЕТИНГОВИХ ТЕКСТІВ ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ: ЛІНГВІСТИЧНИЙ ВИМІР

2025-11-25T09:30:58+02:00

У статті розглянуто роль етнокультурних кодів у формуванні маркетингових текстів індустрії гостинності. Наголошено, що сучасний готельно-ресторанний бізнес (HoReCa), попри складні соціально-політичні умови, зберігає високу актуальність і активно розвивається, що зумовлює потребу в мовознавчих дослідженнях рекламного дискурсу. Маркетингові тексти у сфері гостинності розглянуто як периферійний різновид документних жанрів, що поєднує інформативність і прагматичний вплив на споживача. У роботі використано культурологічний, дескриптивний, стилістичний методи та контент-аналіз для виявлення етнокультурних маркерів у промоційних матеріалах (фольклорні алюзії, історичні й релігійні образи, фразеологізми). Виявлено, що саме етнокультурні коди формують комунікативний ефект рекламних повідомлень: через алюзії до фольклору, історії, релігійних символів та локальних гастрономічних традицій вони забезпечують не лише емоційний відгук, а й відчуття культурної належності та довіри. Наведено приклади використання національних образів у слоганах українських ресторанів і готелів: апеляція до гуцульських легенд, козацького столу, образів Великодня чи Різдва, стилізація народних прислів’їв. Такі практики показано як інструменти посилення впізнаваності бренду, підвищення його автентичності та конкурентоспроможності.Окрему увагу приділено релігійним символам, що залишаються потужними кодами у масовій свідомості. Використання їх у рекламі ресторанного бізнесу формує атмосферу духовного піднесення та родинного єднання. Також проаналізовано роль фразеологізмів як засобу експресії та носія культурної пам’яті, що полегшує запам’ятовування слоганів. Авторка підкреслює, що ефективність рекламних текстів залежить від їхньої здатності активувати знайомі культурні образи, водночас зберігаючи зрозумілість і легкість декодування.Доведено, що сучасний маркетинговий дискурс у сфері HoReCa є етнокультурно маркованим і поєднує економічні завдання з репрезентацією національної ідентичності. Перспективними напрямами визначено порівняльний аналіз культурних кодів у міжнародному маркетингу, дослідження взаємодії візуальних і вербальних компонентів та аналіз ефективності використання етнокультурних маркерів на практиці.

МЕТОДИ І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИКИ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

2025-11-25T09:33:45+02:00

У статті на основі аналізу праць з методології лінгвістичних досліджень окреслено актуальні проблеми лінгвістики ХХІ століття, визначено сучасний дослідницький інструментарій. Встановлено, що сьогодні науковці особливу увагу приділяють новітнім напрямам мовознавства, співвідношенню методології і методів дослідження, визначенню критеріїв їхньої класифікації.Дискусійним питанням сучасної лінгвометодології є розрізнення понять метод, прийом, методика, підхід, процедура: уживання їх у деяких наукових працях як синонімів ускладнює їхнє розуміння і спричинює неузгодженість у класифікації. Застосування у роботі методу словникових дефініцій уможливило визначення відмінностей у значенні термінів «метод» і «методологія» з погляду філософії та лінгвістики: метод – спосіб або система прийомів, яку застосовують під час дослідження мови; методологія – система методів, принципів і підходів, застосована до організації і здійснення певної теоретичної або практичної діяльності.З’ясовано, що питання систематизації наукових методів є актуальним не лише для сучасної лінгвістики, а й для інших галузей науки. Спостережено різноманітність класифікацій методів дослідження, що спричинено різними підходами до вивчення феномена мови. За часовим критерієм до сучасних і найбільш застосовуваних на тепер у лінгвістиці зараховано психолінгвістичний, дистрибутивний, статистичний методи, метод компонентного аналізу, метод моделювання, до яких долучено метод корпусних технологій та алгоритмування мовних моделей за допомогою ШІ. Жоден окремий метод не в змозі охопити складність такого явища, як мова. Використовуючи різні підходи, які доповнюють один одного, дослідники мають змогу більш повно й об’єктивно вивчати мову як багатогранний феномен.

ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ ВІЙСЬКОВИХ У МАСМЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АНАЛІЗ

2025-11-25T09:36:55+02:00

У статті здійснено комплексне дослідження методології аналізу текстових та вербальних засобів формування образу військових у сучасному воєнному дискурсі. Підкреслено, що конструювання цього образу є не лише мовним, а й соціокультурним процесом, який інтегрує напрацювання лінгвістики, соціології, культурології та психології. Простежене значення засобів масової інформації, художніх творів, політичних промов, інтерв’ю та повсякденної мови у створенні багатовимірних уявлень про військових як символів героїзму, жертовности та національної єдности, а також як учасників жорстоких і травматичних конфліктів. Наукова новизна полягає в поєднанні дискурсивного, критичного, семантичного, метафоричного, стилістичного, риторичного та контекстуального аналізів із лінгвокогнітивним підходом, що дає змогу виявити приховані сенси та механізми впливу на масову свідомість. Результати доводять, що повторювані мовні стратегії («герой», «захисник», «щит нації») сприяють закріпленню позитивного іміджу військових і підсилюють патріотичні наративи, тоді як використання лексем із негативними конотаціями («агресія», «жорстокість», «військова машина») формує критичне або відчужене бачення. Дослідження виявило значення стилістичних прийомів (епітетів, порівнянь, гіпербол), риторичних питань і повторів у мобілізації громадської підтримки. Водночас особливу функцію мають невербальні чинники комунікації (інтонація, паузи, жести, міміка), які, за результатами аналізу, можуть передавати до половини смислового навантаження й формувати цілісне емоційне сприйняття військових. Автори звертають увагу на міжкультурні відмінності у презентації військових образів: якщо в українському дискурсі домінує героїко-патріотична риторика, то в низці зарубіжних текстів частіше простежене критичне, амбівалентне ставлення. У підсумку доведено, що текстові та вербальні стратегії не лише репрезентують соціальний досвід, а й активно конструюють соціальну пам’ять, формують перспективне бачення та визначають ідеологічні орієнтири суспільства. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування його результатів у створенні ефективних комунікаційних та медійних стратегій, а також у виробленні механізмів протидії інформаційним маніпуляціям у глобалізованому інформаційному просторі.

СИНОМІЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ НІМЕЦЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

2025-11-25T09:40:52+02:00

У статті досліджуються синонімічні труднощі, які виникають під час перекладу німецьких фразеологічних одиниць українською мовою. Особливу увагу приділено структурним і семантичним особливостям фразеологізмів, що є однією з основних причин складності підбору адекватних еквівалентів у мові перекладу. Аналізу підлягають як повністю ідіоматичні, так і частково ідіоматичні вирази, а також варіативність і модифікації сталих словосполучень, що створюють умови для появи кількох синонімічних варіантів перекладу. Важливим аспектом дослідження є врахування прагматичних та культурних чинників, які впливають на вибір перекладацької стратегії. Контекст відіграє ключову роль у збереженні смислової точності і стилістичної адекватності перекладу, оскільки фразеологізми часто несуть додаткове емоційне або культурне навантаження. Зіставний аналіз німецьких і українських фразеологізмів здійснюється з урахуванням частотності їх використання, стилістичних обмежень і прагматичної спрямованості, що дозволяє глибше зрозуміти функціонування цих одиниць у різних мовних контекстах.Проведено огляд сучасних досліджень, присвячених проблемам перекладу ідіоматики, що окреслює перспективні напрями подальших наукових розвідок. Особлива увага приділяється ролі контекстуальних чинників у виборі синонімічних варіантів, адже саме контекст визначає функціональне навантаження фразеологізму. Врахування ситуаційних, стилістичних і жанрових особливостей дозволяє уникнути втрати смислової насиченості та підтримати автентичність оригіналу, підкреслюючи важливість міждисциплінарної співпраці між лінгвістикою, культурологією та перекладознавством для досягнення максимально адекватного відтворення фразеологічних одиниць. Таким чином, дослідження не лише розширює уявлення про синонімічний потенціал німецької фразеології, але й сприяє удосконаленню практичних підходів до перекладу. Його результати можуть бути використані у навчальному процесі, при створенні двомовних словників і в подальших теоретичних розвідках у галузі порівняльної фразеології та семантики.

МЕТАФОРИ БРЕНДА ІВ СЕН ЛОРАН ЯК МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ НА МІФОЛОГІЧНУ СВІДОМІСТЬ СПОЖИВАЧА У РАКУРСІ ТЕОРІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

2025-11-25T09:43:54+02:00

Стаття присвячена аналізу ролі метафоричних структур у брендовому дискурсі французького дому моди «Ів Сен Лоран», де метафора розглядається як когнітивний механізм, що сприяє формуванню брендового міфу, впливаючи на міфологічну свідомість цільової аудиторії. Теоретичною основою дослідження є теорія концептуальної інтеграції, що дає змогу виявити, як у метафоричних блендах виникають емерджентні значення, що активують мотиваційні настанови споживача і спрямовують їх на набуття ідентичності, автентичності та самореалізації. Метою статті є аналіз метафоричних моделей, виявлених у висловлюваннях засновника бренда, та визначення їхньої функції у формуванні стійкого, емоційно навантаженого міфу, в якому бренд постає як медіатор між внутрішніми потребами особистості та їх реалізацією. Дослідження демонструє, як у рамках концептуального блендингу створюються ментальні простори, в яких продукція бренда набуває символічної функції засобу трансформації та самоздійснення. Завдяки метафорам продукцію бренда «ІСЛ» позиціонують як метафоричний інструмент, ритуальний предмет, що надає жінці впевненості – «ключ» до внутрішньої краси; як знак глибинної індивідуальності, автентичного «я», чуттєвого саморозкриття, що перевершує мову та письмо; як інструмент комунікації, через який споживач може бути почутий і розповідає світові про себе. Бренд високої моди набуває символічного права говорити від імені особистості. Отже, метафори активують культурні фрейми та фонове знання, пов’язані з ідеологією та міфологією бренда у співвіднесенні з міфологічними структурами сучасної споживчої культури. Результати аналізу розширюють уявлення про роль метафори у брендингу і стратегічній комунікації та можуть бути теоретичною основою для подальших міждисциплінарних досліджень когнітивного моделювання у дискурсі високої моди.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЕМОЦІЇ СТРАХУ В ЩОДЕННИКУ «МАРІУПОЛЬ. НАДІЯ» НАДІЇ СУХОРУКОВОЇ

2025-11-25T09:46:52+02:00

Статтю присвячено дослідженню мовних засобів репрезентації емоції страху в щоденнику «Маріуполь. Надія», який написаний у соціальних мережах у перші блокадні місяці міста в 2022 році маріупольською журналісткою Надією Сухоруковою.З’ясовано, що, попри багатозначність лексеми, страх описується як первинна, базова емоція, яка дає змогу людині уникнути небезпеки та вижити.Виявлено мовні засоби репрезентації емоції страху, серед яких первинні номінації (страх, жах, жахіття), прикметникові епітети (дикий, липкий, неймовірний, смертельний, тваринний, тупий), дієслівні (боятися, жахати, лякати) та прислівникові (лячно, страшно, моторошно) номінації.Розглянуто основні активатори страху, серед яких: загроза здоров’ю і життю, відсутність зв’язку з рідними і близькими, невідомість тощо. Особливістю їх вербалізації є поєднання номінативного та описового способу зображення. Прояв емоції страху реалізується через детальне змалювання емоційно-поведінкових реакцій, які супроводжуються суттєвими змінами у фізіологічному та психологічному стані людини. У щоденникових записах подано описи різних вегетативних змін, викликаних переживанням страху: тремтіння тіла, зміни в роботі серця, порушення ритму дихання, відчуття холоду, заціпеніння тіла тощо. У мовній репрезентації цієї емоції часто поєднуються кілька реакцій, які проявляються одночасно, створюючи комплексний образ внутрішнього стану людини.Страх може зумовлювати появу таких поведінкових станів, як паніка, ступор, апатія. Для їхнього опису Надія Сухорукова використовує дієслова різних лексико-семантичних груп (буття, мовленнєвої діяльності, психоемоційного прояву, сенсорної дії тощо), описові конструкції, метафоричні образи тощо. На синтаксичному рівні в щоденнику переважають короткі, уривчасті речення, що відтворюють напружений емоційний ритм переживань.

ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА В ОСВІТНІЙ ТРАЄКТОРІЇ СТУДЕНТІВ-БОГОСЛОВІВ

2025-11-25T10:22:31+02:00

У статті розглянуто місце та роль навчальної дисципліни «Церковнослов’янська мова» в освітній траєкторії студентів-богословів бакалаврського рівня вищої освіти. Наголошено, що для формування компетентного фахівця у сфері богослов’я необхідна ґрунтовна філологічна підготовка, яка охоплює опанування кількох мов – української, грецької, латинської та церковнослов’янської. Саме церковнослов’янська мова має особливе значення, адже історично була мовою української церкви і її досі використовують у богослужбовій практиці, що зумовлює її вагоме місце у виформуванні духовних і культурних орієнтирів майбутніх священнослужителів. У дослідженні проаналізовано чинний стандарт вищої освіти зі спеціальності «Богослов’я» (бакалаврський рівень вищої освіти), навчально-методичні матеріали та сучасні підручники. Обґрунтовано, що вивчення церковнослов’янської мови забезпечує набуття студентами ключових загальних і фахових компетентностей, пов’язаних із умінням аналізувати тексти Святого Письма, розуміти історико-культурний контекст їх створення, здійснювати порівняння різних богословських традицій і перекладів, а також вести діалог у поліконфесійному та суспільно-політичному середовищі.Важливим аспектом становлення фахівця з богослов’я є формування навичок фонетичного, морфологічного, синтаксичного аналізу давніх текстів, уміння відрізняти старослов’янські й церковнослов’янські тексти, коментувати їхні особливості.Значну увагу приділено практичному використанню церковнослов’янських текстів, зокрема у богослужбовій діяльності, а також розвитку вмінь читати й перекладати тексти з урахуванням української редакції, що сприяє збереженню національної церковної традиції.Дисципліна «Церковнослов’янська мова» має тісний зв’язок з іншими освітніми компонентами – «Українська мова за професійним спрямуванням», «Давньогрецька мова», «Латинська мова», «Історія церкви», «Богослужбова практика». Це дає змогу інтегровано формувати у майбутніх богословів комплекс знань і навичок для професійної та просвітницької діяльності.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ ДОШКІЛЬНОЇ ЛІНГВОДИДАКТИКИ ДО ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-11-25T10:24:35+02:00

У статті визначено особливості підготовки майбутніх педагогів до формування мовленнєвої компетентності в дітей дошкільного віку. Важливим засобом такої підготовки є навчальна дисципліна «Дошкільна лінгводидактика». Приділена увага аналізові змісту Закону України «Про дошкільну освіту», «Концепції дошкільної освіти», якими визначено мету дошкільної освіти, пронципи її здійснення, уточнено періодизацію вікових особливостей дітей від народження до семи років, наголошено на особливостях навчання дітей державної мови. Акцентована увага на тому, що дошкільний вік є сензитивним для мовленнєвого розвитку дітей, який є складником їхнього розумовго розвитку. На основі Державного стандарту дошкільної освіти уточнено дефініцю поняття «компетентність» та її структуру. Окреслено складники мовленнєвої компетентності дошкільників. Вона являє собою складне новоутворення, структуроване відповідно до складу мови. Описано методики формування правильної звуковимови, лексичної і граматичної правильності мовлення дітей дошкільного віку. Зауважено щодо необхідності формування педагогом, який працює із засобами кожного рівня мовленнєвої структури, комунікативної компетентності в дітей зазначеного віку. Зважаючи на те, що процес формування мовленнєвої компетентності в дошкільників відбувається переважно в усній формі, обгрунтована доцільність формування педагогів дошкільної освіти як риторичних особистостей.Важливим для них є розуміння законів риторики: концептуального, моделювання аудиторії, стратегічного, тактичного, ефективного спілкування, мовленнєвого, зіставно-аналітичного. Акцентована увага на врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей дітей дошкільного віку в процесі формування в них мовленнєвої компетентності та на системність і послідовність роботи з ними.

КОНЦЕПТ «ЛЮДИНА»: ВІД НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ ДО ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2025-11-25T10:26:24+02:00

У статті аналізується проблема системи базових понять для наук гуманітарного спрямування. Окреслено важливість логічного переходу: слово – поняття – термін – концепт. Особлива увага звертається на систему базових понять в педагогічній науці. Виокремлено практичні аспекти проблеми для викладачів закладів вищої освіти, вчителів. У зв’язку з масовим поширенням нових інформаційних технологій аналізується коректне використання штучного інтелекту в навчальному процесі. У контексті пропозицій експертів Римського клубу щодо інтегрального мислення розглядаються особливості реалізації цього пріоритетного завдання.У статті також проводиться порівняльний аналіз розв’язання проблеми у працях українських і польських дослідників.Запропонована модель структурування педагогічних понять згідно з вимогами логіки. Зазначена пріоритетність розвитку як поєднання кількісних та якісних змін.Перспективним є виокремлення завдань щодо необхідності зміни в структурі, якісних змін у системі освіти, підвищенні культури населення, позитивного іміджу серед закордонних партнерів. Для досягнення поставлених завдань важливо враховувати досягнення професійної лінгводидактики, компаративістики, дидактичних основ творчості, готовності до інноваційної діяльності. У статті аналізуються відповідні поняття в словниках різного рівня: тлумачних, академічних, педагогічних, психологічних, філософських. Сучасна лексикографія з врахуванням можливостей штучного інтелекту зможе реагувати на нові виклики інформаційного суспільства, поєднувати багаторічний досвід дослідників з викликами сьогодення.У час війни й відбудови для національного самоусвідомлення питання мовленнєвої культури людини досягає рівня національної безпеки. Визначення основних понять є запорукою успіху в наукових пошуках, підвищення рівня дидактичної культури викладачів і студентів, має важливе значення для особистісного розвитку.

РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ МУЛЬТИМОДАЛЬНОГО ТЕКСТУ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КОРЕЙСЬКОЇ МОВИ

2025-11-25T10:28:52+02:00

У статті розглянуто концептуальні та методологічні підходи до формування міжкультурної комунікативної компетенції (МКК) українських студентів засобами мультимодального тексту в процесі вивчення корейської мови. З урахуванням тенденцій глобалізації та зростаючої популярності корейської культури серед української молоді, акцент зроблено на необхідності розвитку здатності студентів ефективно взаємодіяти в багатокультурному середовищі. Визначено, що мультимодальний текст – інтегративний засіб, що поєднує візуальні, аудіальні, текстові та кінетичні модальності – забезпечує глибше занурення в автентичний мовно-культурний контекст, активізує когнітивні процеси, формує емоційну чутливість і адаптивну поведінку в іншомовному спілкуванні. Спираючись на досвід сучасних українських та зарубіжних лінгводидактичних досліджень (Пінчук, Литвинова, Буров, Frezzo, Stefanidis та ін.), автор обґрунтовує педагогічну доцільність використання мультимодальних ресурсів – дорам із субтитрами, цифрових коміксів, культурно маркованої музики, анімаційних діалогів – у викладанні корейської мови. Представлені емпіричні результати експериментального навчання засвідчують зростання рівня МКК студентів на 25% за шкалою Cultural Intelligence Scale. У статті проаналізовано ефективність таких завдань, як культурний аналіз відеофрагментів, ведення мультимодального щоденника, ситуативні рольові ігри, створення кроскультурного колажу.Встановлено, що такі завдання сприяють розвитку культурної емпатії, саморефлексії та розуміння специфіки комунікативної поведінки корейців. Зміст письмових рефлексій студентів після завершення курсу вказує на формування здатності до міжкультурного аналізу, розпізнавання семіотичних маркерів і контекстуальних сигналів. Автор підкреслює, що мультимодальний текст є не лише інструментом лінгвістичного навчання, а й засобом формування культурної чутливості, толерантності та міжкультурної свідомості, що вкрай важливо в умовах сучасного глобалізованого суспільства. У підсумку зроблено висновок про необхідність подальшої розробки методик інтеграції мультимодальних ресурсів у курси східних мов, підвищення цифрової грамотності учасників освітнього процесу та створення локалізованих платформ з мультимодальними навчальними матеріалами. Стаття містить практичні рекомендації для викладачів і дослідників у сфері міжкультурної освіти, цифрової дидактики та викладання корейської мови в українському освітньому контексті.

ФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОГО КРАСНОМОВСТВА У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ МОВ У ЗВО В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

2025-11-25T10:32:55+02:00

У статті проаналізовано особливості формування академічного красномовства здобувачів ЗВО під час вивчення української та іноземних мов в умовах цифровізації освітнього процесу та дистанційного навчання. Обґрунтовано потребу адаптації класичних риторичних стратегій до нових форматів комунікації, зумовлених використанням цифрових платформ, відеозв’язку та інтерактивних інструментів. Зазначено, що дистанційне навчання з використанням інноваційних технологій вимагає від викладачів і здобувачів освіти чіткого, логічного, структурованого і лаконічного мовлення відповідно до норм академічного стилю. Наголошено, що в умовах онлайн-взаємодії академічне красномовство набуває міждисциплінарного характеру, оскільки поєднує елементи педагогіки, психології, та інформаційно-комунікаційних технологій. Виокремлено значення невербальних та паравербальних засобів комунікації, зокрема інтонації, темпу мовлення, пауз, міміки, а також зорового контакту під час відеоконференцій. Аргументовано, що саме ці компоненти сприяють створенню довіри між викладачем і студентами, забезпечують ефективне сприйняття навчального матеріалу і активне залучення здобувачів до освітнього процесу. Зауважено, що для успішного розвитку академічного красномовства важливо враховувати культурні, етичні та естетичні аспекти комунікації учасників освітнього процесу. Підкреслено важливість розвитку навичок міжкультурного спілкування на заняттях з іноземної мови як необхідного компонента сучасної риторики у дистанційному форматі. Указано на необхідність дотримання академічної коректності, принципів інклюзивності та адаптивності в онлайн-взаємодії. З’ясовано, що використання візуальних засобів підтримки, як-от презентацій, інфографіки тощо, сприяє розвитку риторичної майстерності усіх учасників освітнього процесу. Підкреслено, що необхідність адаптації риторичних стратегій до онлайн-форматів вимагає від викладачів навичок роботи з новітніми технологіями та застосування інноваційних методик для ефективної комунікації в онлайн-просторі. Визначено, що застосування інтерактивних методів у практиці викладання мов дає змогу глибше засвоювати матеріал та формувати у здобувачів освіти риторичну компетентність.

ВИКОРИСТАННЯ АВТЕНТИЧНИХ АУДІОПОДКАСТІВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНОЇ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ

2025-11-25T10:35:36+02:00

Дослідження присвячено проблемі використання автентичних аудіоподкастів та інтерактивної подкаст-технології як сучасного ефективного інструменту формування англомовної граматичної компетентності старшокласників. У статті проаналізовано педагогічну, методичну, психологічну літературу та нормативні документи Міністерства освіти і науки України щодо мети та змісту формування англомовної граматичної компетентності у 10 класі закладів загальної середньої освіти, обґрунтовано доцільність використання англомовних автентичних аудіоподкастів у формуванні англомовної граматичної компетентності учнів профільної школи, подано результати проведеного анкетування вчителів та учнів. Розглянуто психологічно-вікові особливості старшокласників; визначено методичний потенціал використання англомовних автентичних аудіоподкастів у навчанні граматики; охарактеризовано етапи формування іншомовних граматичних навичок із урахуванням стратегій навчання граматики та розвитку критичного мислення здобувачів освіти. Запропоновано підсистему вправ і алгоритм роботи з автентичними аудіоподкастами для формування англомовної граматичної компетентності старшокласників. Визначено критерії відбору автентичних аудіоподкастів для формування англомовної граматичної компетеності учнів профільної школи та відібрано подкасти «BBC Learning English Podcasts» у межах тематики 10 класу. Надано методичні рекомендації з використання автентичних подкастів «BBC Learning English Podcasts» для формування англомовної граматичної компетентності учнів 10 класу, подано приклади вправ на матеріалі теми «Communication Technologies». Результати дослідження підтверджують,що використання автентичних аудіоподкастів у процес навчання граматики позитивно впливає на мотивацію учнів, покращує їхнє розуміння та забезпечує системне формування граматичної компетентності старшокласників.

РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ГЕНЕРАТИВНОГО ШІ ЗДОБУВАЧАМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ І УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

2025-11-25T10:40:10+02:00

У статті проаналізовано політики регулювання використання генеративного ШІ здобувачами вищої освіти в українських і європейських університетах. В умовах стрімкої інтеграції ШІ в освітній процес зміст статті сфокусовано на дозволах, заборонах та відповідальності, визначених у відповідних нормативних документах університетів. Особливу увагу приділено тому, як саме ШІ може використовуватися здобувачами в освітньому процесі, які ризики визначають політики та які заходи передбачено в разі недотримання встановлених вимог. Порівняльний аналіз політик провідних університетів дозволив окреслити як спільні, так і відмінні риси в питанні регулювання використання ШІ. Серед спільних рис: безумовна пріоритетність академічної доброчесності, визнання необхідності прозорого використання ШІ, відповідальність здобувачів в контексті використання ШІ, а також трактування ШІ як допоміжного інструмента в навчанні. Питання конфіденційності даних, авторського права, захисту персональних даних також є наскрізними темами більшості політик. До ключових відмінностей зараховано різний ступінь деталізації дисциплінарних заходів, а також різний рівень інституційного забезпечення ШІ-сервісів та підходи до формулювання заборон. Авторки підкреслюють важливість балансування між гнучкістю політик і необхідністю чіткого регламентування взаємодії здобувачів із ШІ, а також наголошують на необхідності постійного перегляду таких політик. Переважна більшість проаналізованих політик зосереджуються не стільки на реактивному контролі, скільки на проактивних стратегіях, які дозволяють перейти від простого контролю до його стратегічної інтеграції як трансформаційного освітнього активу. Цей стратегічний зсув є вкрай важливим для університетів, які хочуть залишатися конкурентоспроможними у світі, керованому штучним інтелектом.

ЦІЛІ ТА ЗМІСТ ЕТАПІВ ФОРМУВАННЯ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ФРАЗЕОЛОГІЇ

2025-11-25T10:44:12+02:00

У статті досліджено цілі та зміст етапів формування німецькомовної соціокультурної компетентності у майбутніх учителів засобами фразеології. Методологія дослідження ґрунтується на вивченні та критичному аналізі наукових публікацій та методичної літератури із проблеми поетапної організації освітнього процесу із формування іншомовної соціокультурної компетентності у закладах вищої освіти; сходженні від абстрактного до конкретного для розкриття змісту етапів формування німецькомовної соціокультурної компетентності у майбутніх учителів засобами фразеології; узагальненні для формулювання висновків дослідження.Наукова новизна дослідження полягає в: 1) узагальненні позитивного досвіду поетапного формування іншомовної соціокультурної компетентності у закладах вищої освіти; 2) подальшому розвитку підходів до поетапного формування німецькомовної соціокультурної компетентності у майбутніх учителів; 3) уточненні цілей та змісту етапів формування німецькомовної соціокультурної компетентності у майбутніх учителів засобами фразеології. Аналіз наукових публікацій та методичної літератури із проблеми поетапної організації освітнього процесу із формування іншомовної соціокультурної компетентності у закладах вищої освіти показав поширеність та продуктивність у методиці викладання іноземних мов таких підходів, за яких в основу поетапного формування соціокультурної компетентності покладено принцип систематичності та послідовності, що дозволяє врахувати послідовність формування навичок і розвитку вмінь та взаємозв’язок різних аспектів мови, а також принципу професіоналізації, які необхідно врахувати у розробці етапів формування соціокультурної компетентності у майбутніх учителів засобами німецької фразеології. Формування соціокультурної компетентності у майбутніх учителів засобами німецької фразеології відбувається на основі діяльнісного підходу. Процес формування соціокультурної компетентності розглядається як культуро-пізнавальна діяльність. Першим етапом формування німецькомовної соціокультурної компетентності виділяємо етап орієнтування, основною метою якого є орієнтування студентів в умовах культуро-пізнавальній діяльності. Другим етапом є етап вправляння, який спрямований на формування соціокультурних лексичних навичок та розвитку соціокультурних вмінь. Третій етап – етап контролю – покликаний забезпечити контроль рівня сформованості соціокультурних лексичних рецептивних та репродуктивних навичок, розвитку соціокультурних вмінь, а також оцінювання навчальних досягнень студентів та рефлексії.

ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ В НАВЧАННІ АНГЛОМОВНОГО АКАДЕМІЧНОГО ПИСЬМА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-11-25T10:46:26+02:00

У статті аналізується проблема інтеграції цифрових технологій у навчання академічного письма іноземними мовами у вищій освіті та оцінюються виклики й можливості в сучасних університетських програмах. Основна увага приділяється використанню цифрових платформ і ресурсів – зокрема редакторів Grammarly та Hemingway Editor, систем автоматизованої перевірки текстів, інструментів для керування бібліографією (наприклад, Zotero), онлайн-редакторів LaTeX (Overleaf), платформи дистанційного навчання Moodle, сервісу для створення інтерактивних вправ H5P та засобів штучного інтелекту (ChatGPT) – для вдосконалення письмових навичок і розвитку академічної компетентності здобувачів освіти. Аналізується вплив цифрових інновацій на мотивацію, автономію та можливості персоналізації навчання. Розглядаються ключові бар’єри впровадження технологій, включно з нерівністю доступу до ресурсів, цифровим розривом, обмеженою підготовкою користувачів і ризиками надмірної залежності від автоматизованих систем. Також висвітлюються етичні аспекти застосування цифрових інструментів і штучного інтелекту в академічному письмі, акцентовано на необхідності збереження академічної доброчесності та розвитку критичного мислення. Дослідження базується на сучасних педагогічних підходах, емпіричних спостереженнях і результатах використання цифрових інструментів у рамках міжнародних освітніх проєктів (зокрема ERASMUS+ DigiFLEd «Модернізація університетських освітніх програм з іноземних мов на основі інтеграції з інформаційними технологіями»), демонструючи ефективність поєднання традиційних методів із технологічно підсиленими моделями навчання. На основі отриманих даних пропонуються практичні рекомендації щодо модернізації програм академічного письма, підвищення цифрових компетентностей здобувачів освіти, інтеграції інноваційних підходів у навчальні плани та формування сучасного й ефективного освітнього середовища.