Слобожанський науковий вісник. Серія: Філологія

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ ТЕРМІНІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ АГЕНТІВ У СУЧАСНІЙ СТАНДАРТНІЙ АРАБСЬКІЙ МОВІ

Ігор Вячеславович Нечипоренко — 2026-09-30

Статтю присвячено теоретичному осмисленню підходів до класифікації термінів на позначення дипломатичних агентів у сучасній стандартній арабській мові. Дипломатичні агенти розглянуто як осіб, уповноважених державою представляти її у зовнішніх зносинах, а відповідну термінологію – як спеціалізовану ділянку лексики, що обслуговує сферу міждержавного спілкування й водночас реалізується засобами арабської мовної системи. Актуальність теми зумовлена відсутністю єдиної загальновизнаної класифікації цієї термінології та потребою узгодити внутрішньомовні критерії впорядкування з нормами міжнародного права й дипломатичного протоколу. У роботі послідовно схарактеризовано три теоретичні підходи: логіко-поняттєвий, за яким терміни впорядковують відповідно до структури позначуваних понять; ономасіологічний, що групує терміни за спільністю виконуваної агентом функції; лексико-семантичний, що враховує відношення гіперо-гіпонімії та антонімії між термінами. Для кожного підходу визначено теоретичне підґрунтя, класифікаційний критерій і межі застосовності, а також наведено відповідний арабський термінологічний матеріал. Особливу увагу приділено співвідношенню лінгвістичної класифікації з нормативно-правовою типологією дипломатичних агентів, закріпленою Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року. Обґрунтовано, що жоден із підходів не є самодостатнім і що вичерпний опис досліджуваної термінології можливий лише за умови їх взаємодоповнювального застосування: той самий термін залежно від обраного критерію потрапляє до різних класів, а тому цілісна характеристика терміносистеми потребує поєднання поняттєвого, функційного та лексико-семантичного вимірів. Установлено також, що статусна ієрархія глав представництв, задана нормою права, накладається на мовну класифікацію й почасти визначає її. Практична цінність результатів дослідження полягає в можливості їх використання під час укладання арабсько-українських і українсько-арабських термінологічних словників, у практиці перекладу дипломатичних документів, а також у викладанні курсів з арабської мови, дипломатичного дискурсу, термінознавства та міжкультурної комунікації. Запропоновані теоретичні підходи можуть бути використані в подальших лінгвістичних дослідженнях арабської дипломатичної термінології, а також у підготовці фахівців-арабістів, перекладачів і працівників дипломатичної служби.

ДОПИС У FACEBOOK ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ АНАЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ: СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

Валерія Павлівна Пилипак — 2026-09-30

Статтю присвячено дослідженню аналітичного допису як відносно нового жанру сучасного українськомовного сегмента соціальної мережі Facebook. Актуальність роботи зумовлена зростанням ролі соціальних мереж у формуванні інформаційного простору, посиленням суспільного запиту на якісну аналітику в умовах повномасштабної війни та необхідністю наукового осмислення нових жанрових форм аналітичного дискурсу. Метою дослідження є визначення структурно-семантичних і прагматичних характеристик аналітичного допису, а також виявлення його специфічних ознак порівняно з іншими жанрами аналітичного дискурсу. Матеріалом дослідження стали дописи українських журналістів, політологів, військових, медіаекспертів і громадських діячів, опубліковані у Facebook упродовж періоду повномасштабного російського вторгнення. У роботі застосовано методи вибірки, спостереження, інтерпретації, описовий, лексико-семантичний, дискурсивний і лінгвопрагматичний аналіз, а також метод узагальнення отриманих результатів. Встановлено, що аналітичний допис поєднує оперативне інформування аудиторії з авторським аналізом, оцінкою, прогнозуванням і рефлексією щодо суспільно значущих подій. Для цього жанру характерними є лаконічність, структурованість, аргументативність, доступність викладу, персоналізованість, емоційно-експресивний компонент, сугестивність та орієнтація на взаємодію з цільовою аудиторією. Визначено його композиційну модель, окреслено основні прагматичні стратегії функціонування: інформаційно-аналітичну, сугестивно-аналітичну та рефлексивно-аналітичну, а також показано їхній вплив на добір мовних засобів і семантичну організацію тексту. Доведено, що аналітичний допис є ефективним інструментом інтерпретації актуальних подій, формування суспільної думки, розвитку критичного мислення та консолідації українськомовної спільноти в умовах інформаційного протистояння. У статті описані жанрові, семантичні і прагматичні особливості аналітичного допису як самостійної форми сучасного аналітичного дискурсу українськомовного сегмента Facebook.

АНТИМІЛІТАРНИЙ ДИСКУРС У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ПРО РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ

Іванна Василівна Волосянко — 2026-09-30

У статті досліджено специфіку антимілітарної репрезентації російсько-української війни в сучасній українській прозі як цілісного художньо-дискурсивного феномена. Актуальність розвідки зумовлена необхідністю осмислення війни не лише як історико-політичної події, а як складного антропологічного, екзистенційного та гуманітарного явища, що радикально трансформує індивідуальну й колективну свідомість. Метою дослідження є виявлення художніх моделей інтерпретації воєнної реальності в антимілітарній оптиці, а також аналіз функціонування антиколоніального й постколоніального дискурсів у сучасному літературному процесі. Матеріалом дослідження слугували твори сучасних українських письменників (С. Талан, Г. Вдовиченко, Н. Фіалко, Є. Положія), у яких репрезентовано різні моделі художнього осмислення війни. Методологічну основу дослідження становить комплекс антимілітарного, антиколоніального, постколоніального, історико-літературного, герменевтичного, наратологічного та психологічного підходів, що забезпечує багатовимірний аналіз текстів. У результаті наукової розвідки з’ясовано, що антимілітарна проза формує особливу художню систему, у якій війна постає як простір дегуманізації, моральної кризи та руйнування соціальних зв’язків. Виявлено, що ключовими ознаками цієї системи є деконструкція міфів про війну, психологізація травматичного досвіду, критика імперських наративів і репрезентація процесів деформації особистості під впливом насильства. У дослідженні також окреслено типологію персонажів (військові, цивільні, колаборанти, представники окупаційних структур), через яку моделюється багатовимірність воєнного досвіду. Зроблено висновок, що антимілітарна репрезентація війни в сучасній українській прозі функціонує як важливий механізм переосмислення історичної реальності та формування нової гуманістичної парадигми літератури. Перспективи подальших досліджень пов’язані з ґендерним аналізом воєнного наративу, компаративістикою антивоєнної прози та вивченням новітніх форм художньої репрезентації війни.

ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТУАЛІЗАЦІЇ СТРАХУ В РОМАНІ ОЛЕНИ ЗВИЧАЙНОЇ

Лариса Михайлівна Горболіс — 2026-09-30

У статті на матеріалі малодослідженого у сучасному літературознавстві роману у двох частинах «Страх» української письменниці Олени Звичайної з’ясовуються особливості художньої реалізації страху на різних рівнях організації літературного тексту. Страх репрезентований на паратекстуальній позиції роману, виконує сюжетотворчу функцію (стимулює вчинки героїв, рухає сюжет, формує внутрішню динаміку та структуру роману), організовує загальну настроєвість та ідейну наповненість твору за допомогою відповідних звукових і кольорових маркерів, фізіологічних індикаторів, тілесних проявів тощо; це структурний елемент художнього мислення авторки, що бере активну участь у формуванні стильової специфіки твору, виконує екзистенційно-характеротворчу функцію – змальовує героїв у межових ситуаціях, складних періодах життя, у моменти себе-пізнання, у процесі розв’язання внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Страх – психологічний стан головних героїв (Марусі Ромашко, Павла Мещерського), другорядних (Орися, Іваниха та інші), колективу працівників і всього суспільства. Страх – інструмент тоталітарної системи для упокорення людей, нівелювання їхньої національної і професійної ідентичності, замовчування трагічних сторінок історії України. У романі представлено державу як складну систему з постійним і багаторівневим контролем (куди потрапляють контролери і контрольовані) на всіх ділянках життєдіяльності українців. Образ Бруха, що його письменниця порівнює з драконом, утілює пекельну більшовицьку машину, яка нещадно нищить людину. Постійний страх для Марусі Ромашко та Павла Мещерського стає поштовхом до осмислення свого внутрішнього потенціалу, пошуку шляхів боротьби, скерованої за захист своєї гідності. Авторка пропонує «рецепт» спротиву тоталітарній системі, акцентуючи на складній внутрішній роботі героїв над собою та зовнішніх виявах протесту. Роман «Страх» Олени Звичайної не лише правдиво розповідає про жахи тоталітарної системи, а й декларує ідею спротиву.

ПОЕТИКА ТА НАРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ЗОБРАЖЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ХХІ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ СЕРГІЯ ЖАДАНА ТА ВАСИЛЯ ШКЛЯРА)

Надія Іванівна Кириленко — 2026-09-30

У статті здійснено комплексний літературознавчий аналіз поетики та наративних стратегій зображення війни в українській прозі ХХІ століття на матеріалі роману С. Жадана «Інтернат» та історико-документальних романів В. Шкляра «Залишенець. Чорний ворон» і «Маруся». Виявлено й аргументовано принципову відмінність новітнього мілітарного дискурсу від воєнної прози ХХ століття: перехід від комеморативних практик, романтизованої ідеологізації та естетики історичної дистанції до безпосередньої художньої рефлексії явища «війни теперішнього часу», від панорамної героїзації – до фактографічної конкретизації, фрагментації наративу та суб’єктивізації фокалізації. Доведено, що в центрі уваги сучасних авторів перебуває не стільки зовнішній батальний вимір чи фронтове протистояння, скільки внутрішній досвід особистості, залученої в ситуацію тотального насильства й аксіологічної невизначеності, а також психотравма, фрустрація та моральний вибір. Проаналізовано наративну архітектоніку роману «Інтернат», де за допомогою поєднання візуального та оповідного рівнів генерується ефект іммерсії (присутності), а також досліджено семантичне навантаження мотиву дороги, мотиву мовчання, зооморфного коду (як анімалістичного маркера війни) та образів дітей, що функціонують як моральний камертон суспільства. У контексті творчості В. Шкляра розкрито аксіологічну модель героя-повстанця, який позбавлений лінійної ідеалізації, та визначено роль опозиції «свій – чужий» у процесі моральної самоідентифікації персонажів. Досліджено інтертекстуальні (біблійні алюзії), міфопоетичні та фольклорні пласти роману «Залишенець. Чорний ворон», а також циклічну модель історичного часу. Окрему увагу приділено специфіці фемінного мілітарного дискурсу в романі «Маруся», де крізь призму жіночого екзистенційного досвіду, соматичних маркерів психотравми та концептуалізації мовчання висвітлено феномен національної стійкості й спадкоємності етичних цінностей. Обґрунтовано, що зіставлення сучасного хронотопу «несформованого теперішнього» у С. Жадана та історичної ретроспективи у В. Шкляра засвідчує формування нової художньої оптики воєнної прози ХХІ століття.

«НОВЕЛЯ ДЛЯ ТЕБЕ» ІГОРЯ КОСТЕЦЬКОГО: ДО ҐЕНЕЗИ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ

Олег Євгенович Соловей — 2026-09-30

Літературна свідомість Ігоря Костецького належить добі історичного аванґарду, звідти походить його індивідуальна поетика, яка цілком логічно узгоджується із загальною поетикою масштабного та всеохоплюючого ґранд-стилю ХХ століття – експресіонізму. Формалізм мистецтва аванґарду, як теорію й суму численних практик першої половини ХХ століття, письменник органічно поєднав із гуманізмом української літератури й мистецтв доби «червоного ренесансу» 1920-х років. На еміґрації письменник продовжував розвивати та вдосконалювати почате великими українськими письменниками попередньої ґенерації. До того ж, Костецький дуже добре розумівся на світовій літературі та мистецтві, чітко усвідомлював логіку руху від доісторичного синкретизму до наймодернішого синтетизму у мистецтвах «атомової доби». Захоплення творчістю Стефана Ґеорґе, Езри Павнда, Томаса С. Еліота, Д. Джойса, К. Едшміда й багатьох інших західних письменників, які творили нові стандарти та масштабні пропозиції для своєї доби, логічно та невимушено залучалися письменником до його власного творчого дискурсу. Разом із дружиною Елізабет Котмаєр він заснував у Німеччині видавництво «На горі», в якому видавав книги, які відповідали його розумінню синтетичної, складно організованої літератури, яка унікально поєднувала найсміливіший формалістичний експеримент із оптимістичним поглядом на сучасність і майбутнє; принцип, який Микола Хвильовий означив дещо химерним терміном «романтика вітаїзму». Цей конструкт поєднував у органічному синтезі життєствердний оптимізм, якими б нестепними були довколишні умови, із найсучаснішим технічним арсеналом літературно-художніх практик, накопичених за півстоліття.

ХУДОЖНЄ МОДЕЛЮВАННЯ ХРОНОТОПУ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА У ВЕЛИКІЙ ЕПІЧНІЙ ПРОЗІ КОСТЯ ГОРДІЄНКА

Тетяна Михайлівна Шарова — 2026-09-30

У статті здійснено комплексний літературознавчий аналіз специфіки художнього моделювання хронотопу українського села в романній трилогії відомого українського письменника ХХ століття Костя Гордієнка, яка об’єднує великі епічні прозові полотна «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею» та «Буймир». Досліджено еволюцію художнього часопростору топосу Буймир. У межах авторського задуму цей простір трансформується від локального осередку класових контрастів періоду революції 1905–1907 років. Далі він проходить крізь ілюзорний вимір радянського колгоспного «благоденства» передвоєнної доби. Зрештою топос виростає до трагічного простору всенародного випробування в роки Другої світової війни та повоєнного відродження, очищеного від тоталітарних міфів. Особливу увагу зосереджено на виявленні динамічної напруги між нормативними приписами соцреалістичного канону та іманентними законами художньої правди письменника. Проаналізовано систему смислових інверсій, «езопову мову» та авторські «обмовки», крізь які в тексті деконструюються офіційні радянські міфи й проступає об’єктивна історична реальність. Доведено чужорідність більшовицьких агітаторів в українському селянському світі, розкрито механізми корупційних схем усередині колгоспної системи ручного управління, а також висвітлено феномен самоорганізації й духовного опору народу, залишеного владою на поталу ворогові в умовах німецької окупації. Визначено, що національно-етнічна ідентичність художнього простору трилогії маркується через багатство народної мови, календарно-обрядовий код, фольклорний мікрохронотоп та архетипний зв’язок українця-хлібороба із землею.