Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

2025-06-02T08:37:53+03:00

Стаття присвячена дослідженню розвитку емоційного інтелекту (ЕІ) у майбутніх психологів як важливого чинника їхньої професійної компетентності. Визначено, що сучасна система підготовки фахівців у галузі психології переважно зосереджена на засвоєнні теоретичних знань і професійних навичок, однак недостатньо уваги приділяється формуванню емоційної компетентності. Недостатній рівень розвитку емоційного інтелекту може призводити до труднощів у роботі з клієнтами, зниження якості психологічного консультування та зростання ризиків професійного вигорання.Розглядаються основні концепції емоційного інтелекту та його значення для професійної діяльності психолога. Наголошується, що ЕІ є важливим чинником, який забезпечує розвиток таких ключових навичок, як емоційна саморегуляція, емпатія, стресостійкість, ефективна міжособистісна взаємодія та прийняття обґрунтованих рішень у професійній діяльності. Високий рівень ЕІ корелює з академічною успішністю студентів, їхньою здатністю до саморефлексії та ефективної адаптації до майбутньої роботи.У статті обґрунтовується необхідність інтеграції спеціального навчального курсу з розвитку емоційного інтелекту у систему професійної підготовки психологів. Доведено, що традиційні методи навчання не завжди сприяють формуванню емоційної компетентності, тому доцільним є впровадження комплексної освітньої програми, що поєднує академічну підготовку з практичними тренінговими програмами, груповими обговореннями та емоційно-орієнтованими методами навчання.Запропонована модель розвитку ЕІ у майбутніх психологів включає чотири ключові етапи: когнітивно-аналітичний (формування базових знань про емоційний інтелект), рефлективний (усвідомлення власних емоцій та їхнього впливу на поведінку), практично-інтерактивний (опанування технік розвитку емоційного інтелекту) і професійно-орієнтований (застосування навичок у реальних умовах психологічної практики). Такий підхід дозволяє студентам не лише отримати необхідні знання, а й ефективно використовувати їх у майбутній професійній діяльності. Результати дослідження можуть бути використані для розробки спеціалізованих навчальних програм у закладах вищої освіти, вдосконалення методів професійної підготовки психологів, а також для створення психолого-педагогічних заходів, спрямованих на розвиток емоційної компетентності студентів.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦІННІСНОГО КОМПОНЕНТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОРОСЛИХ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-06-02T08:49:23+03:00

У статті презентовано результати теоретичного дослідження психологічних джерел з проблеми цінностей професійної діяльності дорослих. Розкрито теоретичні положення цінностей і ціннісних орієнтацій дорослих як детермінантів їх професійної діяльності у працях зарубіжних і вітчизняних психологів. Визначено, що цінності визначають вибір і здійснення дорослою особистістю професійної діяльності, регулюють поведінку в соціальному та професійному середовищах, впливають на результативність виконання професійних завдань. Доведено, що процес формування цінностей відбувається в різних умовах соціалізації людини та має динамічний характер. Підкреслено, що наявність сформованих професійних ціннісних орієнтацій є важливою умовою як для професійного самовизначення людини, так і для її особистісного та кар’єрного зростання.Емпірично вивчені термінальні та інструментальні цінності дорослих у довоєнний період і в умовах війни. Визначено, що в опитуваних дорослого віку ієрархія цінностей у довоєнний період і під час війни має відмінності. У довоєнний період серед термінальних цінностей у досліджуваних домінували: активне діяльне життя, життєва мудрість, здоров’я, цікава робота, матеріально забезпечене життя та любов. В умовах воєнних дій: здоров’я, розваги, продуктивне життя, творчість, активне діяльне життя та впевненість у собі. Важливими інструментальними цінностями у довоєнний період для дорослих були такі: незалежність, відповідальність, раціоналізм, ефективність у справах, життєрадісність та освіченість. Під час війни стали наступні цінності: непримиренність до недоліків у собі та інших, сміливість у відстоюванні своєї думки та поглядів, життєрадісність, освіченість і чуйність. Констатовано, що ціннісний компонент професійної діяльності трансформується в кризових умовах життя дорослої людини.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОГНІТИВНОГО КОМПОНЕНТУ ПРОАКТИВНОСТІ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНОГО І ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛІВ

2025-06-02T08:52:22+03:00

У статті представлено результати порівняльного аналізу особливостей прояву когнітивного компоненту проактивності у майбутніх фахівців технічного та гуманітарного профілів. Для виявлення достовірних відмінностей в кількісних показниках (середніх значеннях) за шкалами когнітивного компоненту проактивності використано непараметричний метод відмінностей для незалежних вибірок Манна-Уітні. Для перевірки статистичних гіпотез щодо залежності між двома категоріальними змінними використано критерій хі-квадрат Пірсона. В якості категоріальних змінних обрано тип спеціальності (гуманітарна чи технічна) та рівень розвитку показників проактивності. Зіставлення середніх значень за показниками когнітивного компоненту проактивності у досліджуваних диференційованих за спеціальністю дозволило виявити тенденційні відмінності у рівні вираженості лише за шкалою «автономія в ухваленні рішень». Порівняльний аналіз відсоткового розподілу даних показав статистично значущі відмінності у рівнях розвитку таких дескрипторів когнітивного компоненту проактивності як «усвідомленість дій», «прогнозування наслідків поведінки», «автономія в ухваленні рішень», «особистісно-ситуативна антиципація», «просторова антиципація» та «часова антиципація». У групі майбутніх фахівців технічного профілю наявна більша варіативність рівнів усвідомленості (є й низький рівень), в той час як у групі майбутніх фахівців гуманітарного профілю зафіксована менша варіативність (майже всі студенти мають високий рівень). Незважаючи на статистичні відмінності, виявлені за критерієм хі-квадрат (χ² = 11,655; p = 0,003) за шкалою «прогнозування наслідків поведінки» серед студентів технічних і гуманітарних спеціальностей, зафіксовано певну тенденцію до схожості відсоткового розподілу. Переважна більшість досліджуваних обох груп оцінила свій рівень прогнозування наслідків поведінки як високий, третина – як середній, а критично мала кількість – як низький. Прорахований лінійно-лінійний зв’язок (∝=20,669; p = 0,000) доводить наявність сильного взаємозв’язку між рівнем автономії в ухваленні рішень і типом спеціальності, що вказує на тенденцію до більшої автономії серед майбутніх фахівців гуманітарного профілю порівняно з майбутніми фахівцями технічного профілю. Виявлено, що в обох вибірках більшість досліджуваних має середній рівень антиципації, хоча в гуманітаріїв цей показник виявся дещо вищим.Проведений аналіз результатів вивчення рефлексивності не підтвердив суттєвих відмінностей прояву того чи іншого виду рефлексії у досліджуваних.

АТРИБУТИВНІ ОЗНАКИ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ЯК ЧИННИКИ ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕЗИЛІЄНСУ

2025-06-02T08:59:26+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження атрибутивних ознак особистості студентів практичних психологів як чинників психологічного резилієнсу. Здійснено огляд наукових праць, у яких висвітлено ключові аспекти досліджуваного питання. Використано методи: теоретичні – аналіз, систематизація і узагальнення наукової літератури з розглядуваної проблеми; емпіричні – анкетування для збору даних щодо особистісних характеристик здобувачів освіти, їхніх психологічних реакцій і факторів стресостійкості; для кількісного аналізу – математичні. Розроблено авторську анкету. Виявлено, що опитані загалом мають базові якості для успішної роботи (гнучкість, рефлексивність, орієнтація на результат тощо), однак рівень їх самовпевненості й оптимізму варіюється; частина респондентів потребує розвитку навичок подолання труднощів, мотиваційної саморегуляції, внутрішньої стійкості та самопідтримки; майбутні психологи не завжди використовують професійну допомогу; частина респондентів важко відповідають на запитання щодо власного досвіду подолання труднощів; загалом, рівень психологічної стійкості високий, проте майже третина опитаних перебувають на середньому рівні. У цьому зв’язку запропоновано практичні рекомендації: підвищити впевненість та оптимізм опитаних через тренінги, коучинг, майстер-класи; впровадити програми для подолання бар’єрів адаптації, стратегії адаптивної поведінки й управління стресом; розробити тренінги з методик саморегуляції, постановки цілей і подолання криз; організувати семінари для розвитку внутрішніх ресурсів і подолання викликів; формувати культуру використання супервізії та консультацій для професійного зростання; включити рефлексивні практики й інтроспективні методики для усвідомлення власних ресурсів; інтегрувати техніки управління стресом і емоційної регуляції.

ДО ПИТАННЯ ОСНОВНИХ МОТИВОТВОРЧИХ ЧИННИКІВ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2025-06-02T09:02:11+03:00

Аналіз першоджерел допоміг нам зрозуміти витоки спонукальної сили тих чи інших вчинків, осмислити процес виникнення і формування мотивів поведінки. Особливий інтерес для нас становлять дослідження загальних закономірностей виникнення і формування мотивів девіантної поведінки у підлітковому віці. Специфічні особливості, деформації та відхилення в мотиваційній сфері особистості правопорушника є сукупністю основних внутрішніх умов, які мають визначальний вплив на формування кримінальної мотивації, її конкретний соціальний (антисоціальний) зміст. На формування мотивів девіантної поведінки впливають в основному порушення рівноваги між різними видами потреб, актуалізація другорядних потреб і спотворене сприйняття або недооцінка конкретної життєвої ситуації особистістю. Науково-теоретичний і методологічний аналіз сутності психологічних механізмів корекції девіантної поведінки дає змогу розглянути соціальні та педагогічні умови, що дають змогу будувати ефективну практичну педагогічну діяльність із розв’язання завдань корекції девіантної поведінки з використанням психологічних механізмів, які перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Основним критерієм ефективності корекційної діяльності є підтримання системи виховання, в яку було інтегровано корекційну діяльність, в оптимальному стані, що дає змогу успішно розв’язувати завдання формування в здобувачів освіти соціально значущих позитивних якостей особистості. На підставі теоретичного аналізу досвіду чинних педагогічних систем і власного досвіду можна виокремити основні компоненти, що мають стимулюючий вплив на ефективну організацію та діяльність виховно-корекційної системи. При розробці нових інноваційних психолого-педагогічних умов самі методи виховання, залишаючись принципово без змін, здатні мати вищий результат, тобто підвищити ефективність.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ САМОІДЕНТИЧНОСТІ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2025-06-02T09:06:23+03:00

У статті розглядаються складові, чинники, показники вимірювання та рівні самоідентичності як психологічного фено- мену, що полягає в усвідомленні себе як унікальної особи зі стійкими характеристиками. Даний психологічний феномен спрямовує життєві шляхи та рішення, дає змогу людям усвідомлювати відмінності між собою і тими чи іншими соціальними групами, пояснює поведінкові особливості, включно з негативними формами соціальної поведінки щодо представників інших культур і національних груп. Подаються результати проведеного теоретико-емпіричного аналізу проблеми.Методами діагностики були стандартизовані методики: «Визначення психологічного та соціального віку особистості» С. Степанова, опитувальник «Задоволеність життям» Н. Мельникової, тест сенсожиттєвих орієнтацій (Дж. Крамбо, Л. Махолік, адаптація Д. Леонтьєва), опитувальник сенсожиттєвої кризи К. Карпінського.У ході проведеного емпіричного дослідження що лише деякі серед досліджених дівчат і юнаків сприймають і ставляться до свого віку відповідно до його хронологічних показників. Більшість дівчат відчувають себе молодшими, а більшість юнаків – старшими. Рівень задоволеності життям вище у дівчат, показник знаходиться в межах середнього рівня у більшості осіб обох статей. Серед дівчат вище середні показники за шкалою «життєва включеність». Дані значення показують, що вони відчувають насиченість та повноту життя, у них висока активність і бажання щось робити, вони відчувають задоволення та радість від життя. У юнаків даний показник дещо знижений.Виявлені під час дослідження тенденції вказують на важливість проведення своєчасної корекційної роботи зі студентами з метою оптимізації їх самоідентичності. Розробка ефективних психокорекційних стратегій є перспективним напрямком роботи у даному напрямку.

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІНТЕРНЕТУ

2025-06-02T09:08:52+03:00

Метою статті є визначення стратегічних векторів соціально-психологічних досліджень Інтернету та їх теоретичне обґрунтування. Визначено теоретичну й практичну актуальність задекларованої проблематики. Окрему увагу акцентовано на необхідності модернізації досліджень Інтернету в соціальній психології відповідно до сучасних наукових і суспільних реалій.У статті встановлено необхідність вивчення психологічних особливостей інтернет-спільнот. Аргументується актуальність створення теоретичної моделі функціонування соціальних груп в інтернет-просторі, що враховувала б мотиви, мету, особливості діяльності учасників, становлення групових контактів, поділ на мікрогрупи, рівень згуртованості й ефективності командної роботи. Встановлено важливість вивчення міжгрупових процесів в онлайн-середовищі з опертям на сучасні соціально-психологічні теорії. Описується значущість дослідження міжгрупових контактів мережевих груп у політиці, освіті, професійних галузях. Встановлено доцільність вивчення формування й проявів ідентичності особистості в онлайн-просторі. Визначено актуальність емпіричного дослідження розвитку самосвідомості особистості на різних інтернет-ресурсах – професійних, сайтах сайтів знайомств, груп інтересу. Зафіксовано необхідність вивчення специфіки соціальної перцепції в інтернет-просторі відповідно до сучасних соціальних реалій. Проаналізовано доцільність реалізації стратегії соціально-психологічних досліджень лідерства у різних соціальних осередках Інтернету. Акцентовано на важливості емпіричного вивчення агресії, конфліктів, поширення ненависті в онлайн-середовищі. Схарактеризовано практичні аспекти проведеного теоретичного аналізу. Відповідно до викладеного матеріалу зроблено висновки й визначено перспективи подальших досліджень.

ҐЕНДЕРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ШКІЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

2025-06-02T09:15:41+03:00

В умовах російсько-української війни, що триває одинадцятий рік, гендерна компетентність особистості є однією з умов розбудови правового демократичного суспільства та гарантією незворотності його євроатлантичного цивілізаційного вибору. Шкільні педагоги як ключові агенти соціалізації підростаючого покоління найсуттєвішим чином впливають на його світогляд і громадянську позицію. Відтак від політико-ідеологічного самовизначення самих учителів, одним із чинників якого є їх ґендерна компетентність, залежить вибір і відстоювання траєкторії розвитку нашої держави. Мета цього прикладного дослідження полягає в емпіричному вивченні ґендерної компетентності шкільних педагогів як чинника їх політико-ідеологічного самовизначення.У результаті дослідження було встановлено, що шкільним педагогам притаманні високий рівень ґендерної компетентності і зріле політико-ідеологічне самовизначення, що характеризується усвідомленою прихильністю до певних політичних поглядів та відповідних ідеологічних настанов. Зафіксовано зв’язок між ґендерною компетентністю, маркером якої є низька вираженість ґендерних стереотипів, та політико-ідеологічним самовизначенням шкільних учителів. Водночас фемінність негативно пов’язана з політико-ідеологічним самовизначенням й таким його механізмом, як позиційна конкуренція. Виокремлено три фактори політико-ідеологічного самовизначення шкільних педагогів, складником яких є ґендерна компетентність: пасіонарне – з перевагою маскулінності, консервативне – нечутливе до ґендерної самоідентифікації й егалітарне політико-ідеологічне самовизначення з вираженою андрогінною ґендерною ідентичністю, ідеями соціальної рівності та справедливості.

ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО НАСТУПАЛЬНИХ ДІЙ

2025-06-02T09:21:17+03:00

У сучасних умовах боротьби за незалежність України психологічна готовність військовослужбовців до наступальних дій набуває особливого значення. Це обумовлено не лише складністю завдань, які постають перед Збройними Силами України, а й високою ціною успіху в бойових операціях, спрямованих на відновлення територіальної цілісності держави. Ефективність наступальних дій значною мірою залежить від гармонійного поєднання кількох факторів: професійної підготовки, наявності сучасного озброєння, ефективного планування, а також психологічної готовності особового складу. Вона визначає здатність військовослужбовців ефективно виконувати бойові завдання в умовах високої інтенсивності ведення наступальних дій, невизначеності, раптовості, фізичних і психологічних навантажень, а також інформаційного впливу ворога. Стан психологічної готовності дозволяє демонструвати високий рівень стресостійкості, мотивації, згуртованості та впевненості у власних силах, адже саме ці аспекти відіграють ключову роль у досягненні стратегічних і тактичних цілей.У статті розглянуто зміст та структуру психологічної готовності військовослужбовців до наступальних дій. Визначено, що структура такої готовності складається з трьох основних компонентів: мотиваційний, військово професійний (когнетивний) та емоційно-вольовий. Кожен з цих компонентів має свої складові й показники, які є критичними для досягнення високої боєздатності військових частин (підрозділів). Зокрема, психологічна готовність охоплює стресостійкість, мотивацію, здатність до адаптації в умовах бойових дій, впевненість у команді бойових побратимів та наявність чітких моральних орієнтирів. Крім того, під час аналізу виділено дві основні категорії готовності: короткочасну та тривалу, кожна з яких має свої специфічні показники та вимагає відповідних формувальних підходів для їх досягнення та підтримки.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА БАТЬКІВ ДІТЕЙ ІЗ РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ

2025-06-02T09:26:19+03:00

У статті розглядаються проблеми, з якими постійно стикаються сім’ї дітей з аутизмом, та пропонуються шляхи їхнього подолання. Розглянуто зв'язок між встановленням дитині діагнозу «розлад аутистичного спектра» та особливостями під час переживання стадій горя у батьків. До актуальних проблем, з якими постійно стикаються батьки дітей з аутизмом належать: повна відсутність інформації у соціуму стосовно розладу аутистичного спектру та особливостей його прояву, особливостей розвитку і поведінки дитини з аутизмом вдома та серед оточуючих; відсутність спеціалізованих державних закладів освіти для дітей з розладами аутистичного спектру; дефіцит медичних та корекційних фахівців; негативні та різкі зауваження близьких родичів, а особливо оточуючих, що не володіють інформацією, стосовно поведінки дитини з аутизмом; відсутність у батьків необхідної інформації щодо особливостей розвитку дитини, її реальних можливостей, а звідси й постійні страх і пролонгований стрес; відсутність психологічної допомоги батькам дітей із розладами аутистичного спектру в інклюзивно-ресурсних та корекційно-розвиваючих центрах; необхідність батьків у відпочинку з-за відсутності допомоги по догляду за дитиною з аутизмом; страх за майбутнє дитини; фінансові труднощі сім’ї, пов’язані з лікуванням, харчуванням, корекцією і розвитком дитини з розладом аутистичного спектра. Аналізуючи зарубіжні та вітчизняні дослідження, з’ясовано, що донедавна психологічній підтримці батьків приділялось недостатньо уваги, а допомога надавалась лише стосовно виховного та навчального процесу дитини, на зв’язок між психологічним здоров’ям батьків і якісним вихованням дитини майже не зверталось уваги; наголошується, що не тільки матері страждають від хвороби дитини, а й батьки важко переживають сімейну і соціальну ізоляцію. Обґрунтована необхідність надання психологічної допомоги батькам дітей з розладами аутистичного спектра як в системі інклюзивної освіти, так і поза нею.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ТА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-06-02T09:29:40+03:00

Вивчення поведінки підлітків в екстремальних ситуаціях війни, особливості їх адаптації та дезадаптації в умовах хронічного стресу та постійної загрози життю є важливими завдання сучасної вітчизняної науки та практики. Сенс девіантної поведінки полягає в діях або поведінці, які суперечать соціальним нормам або очікуванням. Соціальні норми – це неписані правила, які суспільство чи культура вважають прийнятними. Будь-яка поведінка, яка порушує соціальні норми або формальні закони, вважається девіантною. Ми стверджуємо, що в умовах війни підлітки зазнають як первинної, так і вторинної травматизації, які, у свою чергу, позначаються на поведінці підлітків, часто девіантній та екстремальній. За результатами емпіричного дослідження виявлено, що показники адаптації дівчат та хлопців загалом відповідають відносно успішній адаптації, тобто усі підлітки у переважній більшості потребують психологічних консультацій за конкретними запитами. Підлітки зазначали, що їх турбують проблеми розладів харчової поведінки, зокрема під час і після обстрілів та несуїцидальні самоушкодження як спосіб привернення до себе уваги та зниження рівня тривожності, зумовленою хронічною екстремальністю.Встановлено, що під час війни відбувається нормалізація ненормального, ми можемо стверджувати, що змушені адаптуватися до умов хронічної екстремальності, що складно робити за відсутності раніше сформованих патернів поведінки, тож девіантність, особливо у поведінці підлітків, може бути етапом адаптації до умов токсичного хронічного стресу, зумовленого війною. Виявлено, що нині є високий ризик не допомоги підліткам з так званою девіантною поведінкою, а їх стигматизація, не збільшення довіри, а посилення тоталітарного контролю. За таких умов актуальним стає вивчення ефективних методик надання психологічної допомоги підліткам під час війни.

ЗАСОБИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДІВЧАТ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ФУТБОЛОМ

2025-06-02T09:33:19+03:00

У статті наведено результати експериментальних досліджень щодо рівня емоційного інтелекту дівчат футболісток середнього шкільного віку. Встановлено низький рівень загального показника емоційного інтелекту футболісток. З’ясовано, що у більшості дівчат спостерігаються складнощі в управлінні своїми емоціями та прояв їх, слабка здатність розпізнавати й розуміти емоції інших футболісток.Визначено та обґрунтовано систему засобів та методів формування емоційного інтелекту дівчат в процесі занять футболом, які спрямовані на: розвиток їх емоційної обізнаності (вправа «словник почуттів», спілкування метафорами, використання рефлексивних технологій); формування здатності управляти власними емоціями (навчання навичкам використання різноманітних методів саморегуляції у відповідності до емоційного стану); формування здатності розпізнавання емоцій інших дівчат та емпатію (створення позитивного емоційного середовища (команди), робота в групах під час тренування, аналіз ігрових ситуацій з позитивним і негативним проявом поведінки та емоцій спортсменок футболісток, засоби розвитку здатності до розуміння емоційних станів та їх диференціації). Наведено результати формувального експерименту щодо ефективності впровадження обґрунтованої системи засобів в навчально-тренувальний процес дівчат футболісток. Відбулося покращення загального показника їх емоційного інтелекту на 14,6% (p<0,05), знизилась кількість дівчат футболісток з низьким рівнем емоційного інтелекту на 33,4%. Отримано данні позитивної динаміки змін складових емоційного інтелекту, так найбільші зміни відбулися за показником «емоційна обізнаність» на 20,5%, «розпізнавання емоцій інших людей» – 15,3% та «управління своїми емоціями» – 13,8%. Однак, загальний рівень емоційного інтелекту залишився на низькому рівні, наближеному до середнього, що потребує тривалого впровадження засобів і методів його формування з урахуванням особистісних характеристик дівчат футболісток.

ЕКСТРЕМАЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА МІЛІТАРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-06-02T09:36:59+03:00

Війна призводить до постійної напруги, емоційних змін, масових людських страждань, зниження рівня психологічного благополуччя. Крім того, вже понад два роки в інформаційному полі ключовими є дані про наслідки війни, які шокують кожного українця. Доведено, що війна є способом формування консолідованої української ідентичності, а не змаганням між різними ідентичностями, тому варто запобігти насильницьким процесам конструювання ідентичності, а зосередитися на формуванні тимчасово консолідуючої мілітарної соціальної ідентичності, яка стане важливим чинником виживання нації в буремні часи війни, особливо це стосується нинішніх підлітків, яким випало жити на зламі епох, бути учасниками страшної, кривавої війни, пандемії, боротьби за виживання. При вивченні наслідків полівіктимізації чи кумулятивної травми (тобто численні випадки пережитих травм), доведено сильний зв’язок між кількістю травматичних переживань у дитинстві та ймовірністю розвитку посттравматичного стресового розладу чи інших негативних наслідків психічного здоров’я в підлітковому віці. ПТСР, токсичний стрес та хронічні життєві негаразди, які впливають на людей під час війни, часто, й особливо у підлітковому віці, зумовлюють так звані екстремальні форми поведінки. проблемна поведінка часто є крайньою формою звичайної або типової поведінки, однак в умовах війни, під впливом хронічного, часто токсичного стресу, ненасильницьких травм і посттравматичного розладу, зумовленого комулятивною дією різних травмівних чинників, викликає більш тяжкі, віддалені наслідки, як то екстремальна поведінка, несуїцидальні самоушкодження, агресія та самоагресія, при цьому шкода від проблемною поведінки може завдаватися підлітком як оточуючим, так і самому собі. Ми констатуємо помірно виражений рівень посттравматичного стресового розладу і низький рівень життєстійкості молодших і старших підлітків, зумовлений, ймовірно, невеликим життєвим досвідом, необхідністю виживання в екстремальних умовах – пандемії COVID-19 та нинішньої російсько-української війни.

ГРУПОВА АРТТЕРАПІЯ В ПОДОЛАННІ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ

2025-06-02T09:39:48+03:00

У статті розглядається групова арттерапія як ефективний метод психокорекції агресивної поведінки підлітків, що базується на використанні невербального самовираження для трансформації деструктивних емоцій. Визначаються основні механізми впливу арттерапевтичної діяльності на емоційну регуляцію, зниження рівня агресії, розвиток соціальних навичок та адаптацію особистості до міжособистісних відносин. Аналізуються ключові етапи терапевтичного процесу, зокрема формування безпечного простору, стимулювання емоційного вираження, рефлексивне осмислення власних переживань та інтеграція нового досвіду у повсякденну поведінку. Особлива увага приділяється ролі групової динаміки у терапевтичному процесі, що сприяє формуванню довіри, розвитку емпатії, зниженню рівня соціальної напруги та усвідомленню власного емоційного стану. Групова арттерапія дозволяє підліткам не лише виражати агресивні імпульси через творчість, а й переосмислювати свої деструктивні реакції, замінюючи їх конструктивними стратегіями взаємодії. Застосування таких методів, як малювання, колаж та театралізація, сприяє опрацюванню внутрішніх конфліктів, зниженню рівня тривожності та напруги, а також розвитку альтернативних способів комунікації. Художньо-творча діяльність у структурі терапії сприяє глибшому усвідомленню власних емоційних станів, що дозволяє формувати більш адаптивні способи реагування та розвитку навичок саморегуляції. Досліджуються особливості соціально-психологічного впливу групової арттерапії на осіб з агресивними поведінковими тенденціями, зокрема її здатність моделювати соціально прийнятні моделі поведінки та створювати позитивний досвід співпраці. Підкреслюється значення метафоричних образів та символічних форм вираження для переосмислення конфліктних ситуацій та формування альтернативних стратегій реагування.

РОЗЛАДИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА ЯК ВИД ДИЗОНТОГЕНЕЗУ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

2025-06-02T09:45:12+03:00

Стаття розкриває поняття розладів аутистичного спектра через підхід спеціальної психології, – це галузь психологічної науки, яка має тісні міждисциплінарні зв’язки з такими напрямами психології: загальна, вікова, педагогічна, психофізіологія та навіть нейропсихологія. Зазначено, особливість роботи спеціальних психологів полягає у співпраці з іншими педагогічними і медичними фахівцями у процесі допомоги людям з різноманітними порушеннями розвитку, зокрема особам з аутизмом.У роботі подано структуру найвидатніших вчених сучасної вітчизняної наукової теорії та практики, яка ґрунтується на базі спеціальної психології за кількома сферами діагностичної та корекційно-розвиткової діяльності. Спеціальні психологи мають вивчати засоби сенсорної інтеграція, створення сенсо-моторного профілю осіб з аутизмом; знати про методи активізації мовлення через вербальні та альтернативні засоби комунікації.У статті розкривається зміст розладів аутистичного спектру як варіанту дизонтогенезу, який характеризується дисбалансом психічних процесів, труднощами в когнітивний діяльності, соціальній взаємодії та комунікації у різних ситуативних контекстах. Найзначнішою ознакою визначено наявність обмеженої кількості повторюваних моделей поведінки, інтересів і алгоритму дій. Тому негативним наслідком таких поведінкових проявів людини з РАС стає утруднений освітній процес, що унеможливлює повноцінну адаптацію дитини в колективі однолітків. Психологічний супровід передбачає співпрацю спеціального психолога з іншими фахівцями в закладах дошкільної та загальноосвітнього рівня освіти для розуміння психічного стану дитини з аутизмом, її когнітивних здібностей, можливість запуску писемного мовлення, організації навчальної діяльності.Вирішальну роль має злагодженість диференціальної діагностики та психологічної підтримки у ході супроводу людей з аутизмом протягом життя.

СТИГМАТИЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРЕШКОДИ В СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ РЕАДАПТАЦІЇ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ

2025-06-02T09:48:31+03:00

Війна як соціальне потрясіння викликає глибокі зміни в структурі суспільства, зокрема, утворення нових соціальних груп, які мають особливі потреби та потребують спеціалізованих соціальних послуг. Військовослужбовці, хоча й не є новою категорією в контексті соціальних служб, після початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році стали значно чисельнішими. Кількість демобілізованих та людей, які повертаються з війни, зростає щодня, що створює нові виклики для системи надання соціальних послуг. Крім того, одна з основних проблем полягає у стигматизації військових, що впливає на ефективність надання цих послуг. Спочатку, на самому початку війни, військовослужбовці були сприйняті в суспільстві як герої, що борються за незалежність та безпеку країни. Однак, з часом, позитивне сприйняття змінюється на негативне, що, зокрема, проявляється в соціальних стереотипах, які сприяють їх стигматизації. Стигматизація військових може бути пов’язана з численними факторами, зокрема психологічними відмінностями між тими, хто пережив бойові дії, та тими, хто залишився вдома. Така ситуація призводить до того, що деякі військовослужбовці можуть бути сприйняті суспільством як "інші", що має певні негативні наслідки для їх реінтеграції в соціум після повернення з фронту. Це, у свою чергу, ускладнює надання їм необхідних соціальних послуг, оскільки стигматизація може впливати на доступ до медичних, психологічних та соціальних послуг, а також створює перешкоди для соціальної адаптації. З метою дослідження причин і наслідків стигматизації військових у суспільстві, а також її впливу на надання соціальних послуг, ми провели теоретичний аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень. Виявлено, що стигматизація військових є глобальним явищем, яке проявляється в багатьох країнах, де громадськість відрізняє учасників бойових дій від тих, хто не пережив їх. Одним з основних аспектів такого явища є відчуження, яке виникає через різницю у досвіді війни та мирного життя, що формує нові соціальні бар'єри. Важливим є також розуміння, як такі соціальні стереотипи можуть впливати на процеси реабілітації та реадаптації військових до цивільного життя, а також на їх реінтеграцію в соціальні та економічні процеси. Таким чином, аналіз стигматизації військових допомагає визначити основні бар'єри для ефективного надання соціальних послуг та окреслити шляхи їх подолання. Результати дослідження вказують на важливість змін у суспільному сприйнятті військових та необхідність створення програм підтримки, які сприятимуть їх реабілітації та адаптації до цивільного життя, зокрема через зміну ставлення до них на соціальному рівні.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ТРАВМОЮ У МЕТОДІ АРТ-ТЕРАПІЇ

2025-06-02T09:53:14+03:00

У даній статті розглядаються причини і прояви травми, а також зазначено методи арт-терапії, що можуть бути використані арт-терапевтом в ході роботи з травматичним досвідом клієнта. Так, з психологічного погляду травма є результатом непереборної загрози для особистості, яка запускає реакцію людини на стрес «бий/біжи/замри». Якщо людина пригнічена загрозою, у неї може розвинутися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), за якого її тіло застрягає в реакції на стрес і продовжує поводитися так, начебто воно бореться з ворогом.Травма може бути спричинена зневагою і насильством – емоційним, фізичним або сексуальним. Спостереження за домашнім насильством або травмуючими подіями, такими як нещасні випадки, травми або війна, також є відомими причинами. Дані свідчать про те, що люди з несприятливим дитячим досвідом більш схильні відчувати ПТСР, ніж ті, хто в дитинстві мав надійну прихильність до опікунів. Симптоми травми включають повторне переживання подій у спогадах або кошмарах, уникнення ситуацій, які можуть викликати травматичні спогади, депресію, тривогу, відключення (дисоціацію) і низьку самооцінку. Травма може бути проявлена у вигляді порушення сну, панічних атак, прискореного серцебиття, задишки, «нервовості», сильно виражених емоцій або замкнутості. Деякі люди висловлюють своє горе через фізичне нездужання або біль (це називається соматизацією). Травмовані люди можуть демонструвати нездатність регулювати свої емоції, дуже швидко впадаючи в гнів або розлад. Коли людина переживає травматичну подію, частина її мозку, яка відповідає за мову (зона Брока), відключається. Водночас центр розпізнавання небезпеки в мозку (мигдалеподібне тіло) перебуває в стані підвищеної готовності та реєструє травматичний спогад візуально та у формі тілесних відчуттів [6].Застосування мистецтва для вираження емоцій відкриває доступ до візуальної пам’яті та тілесних відчуттів. Воно не лише дозволяє людям створювати образи, а й передбачає використання художніх матеріалів, як-от глина та фарба, може відновити їхній зв’язок із фізичними відчуттями. Вони можуть бути відірвані від своїх почуттів тіла, особливо у випадках фізичного та сексуального насильства. Деякі дослідники припустили, що почуття дотику і зору прямо пов’язані з центром страху в мозку людини [5], тому арт-терапія є відмінним методом для роботи з травматичною пам’яттю особистості. Терапевтичні стосунки допомагають жертвам травми почуватися в безпеці та вкоренитися в теперішньому моменті.Це необхідно до того, як буде отримано доступ до будь-якого травмуючого спогаду, щоб вони почувалися в безпеці, знаючи, що травма минула і що в терапевтичній кімнаті вони перебувають «тут і зараз». Це може запобігти їхньому почуттю пригніченості під час опрацювання травмуючого спогаду. Оскільки травматична памʼять зберігається візуально, підключення до неї через мистецтво може бути більш безпосереднім. Це дає змогу людині, яка страждає від травми, вибирати, що вона створює, і вона звільняється від аспектів травми у своєму власному темпі, що не дає їй бути пригніченою. Для дітей це може бути особливо корисним інструментом, оскільки дорослі могли сказати їм «не розповідати» про негативний досвід, такий як насильство або зневага. Мистецтво допускає невербальну розповідь, яка може змусити їх почуватися в більшій безпеці і з більшою ймовірністю поділитися своїм досвідом.У них також може не бути словникового запасу, тому зображення може дозволити їм висловити словами те, що вони відчувають.

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

2025-06-02T09:56:07+03:00

Стаття спрямована на вивчення феномену емоційного вигорання викладачів вищих навчальних закладів та його зв’язку з особливостями їхньої професійної діяльності. У ході проведеного дослідження було отримано дані про рівень емоційного вигорання, його структурні компоненти, а також чинники, що сприяють розвитку цього феномену. Встановлено, що емоційне вигорання є складним психологічним феноменом, яке характеризується поступовим виснаженням емоційних і фізичних ресурсів, зниженням мотивації до роботи, розвитком негативних установок щодо себе та оточуючих. Для оцінки рівня емоційного вигорання та пов’язаних із ним психологічних станів у викладачів вищих навчальних закладів було застосовано такі методики: «Оцінка власного потенціалу «вигорання» (Дж. Гібсон), методика діагностики «Синдрому професійного вигорання» (Дж. Грінберг), «Шкала емоційного відгуку» (А. Меграбян) та методика «Діагностика самооцінки психічних станів» (Г. Айзенк). Застосовані методики підтвердили, що емоційне вигорання є поширеною проблемою, яка негативно впливає на професійну ефективність та загальний добробут викладачів. Отримані результати дають можливість стверджувати, що високий рівень навантаження, недостатня соціальна підтримка та обмежені можливості професійного зростання сприяють підвищенню рівня емоційного вигорання викладачів. Результати дослідження також вказують на необхідність впровадження заходів психологічної підтримки та оптимізації умов праці у закладах вищої освіти. Насамперед ідеться про розвиток стратегій подолання стресу, що забезпечували б підтримку емоційного балансу, зниження рівня професійного виснаження та формування конструктивних способів взаємодії у робочому середовищі.

ПОКАЗНИКИ ЗДОРОВ’Я ЯК ЧИННИКИ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЗДОБУВАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-06-02T10:09:00+03:00

Дослідження дозволило виявити достовірні відмінності за рівневими показниками здоров’я у групах «суб’єктивно благополучних» і «суб’єктивно неблагополучних» здобувачів вищої освіти. Суб’єктивно благополучні здобувачі вирізняються нижчим рівнем тривоги і депресії, вищою самооцінкою фізичного і психічного здоров’я; вищою життєстійкістю, зокрема такими її показниками, як залученість, контроль і прийняття ризику; більш вираженою метою у житті та її спрямованістю, зокрема просоціальною; більшим прийняттям ситуації, оптимістичнішою її оцінкою, більшою активністю у ситуації та оцінкою її як більш легкої, більшою екстернальністю в оцінці ситуації.Відповідно до різних життєвих ситуацій виокремлено рівні фізичного, психічного, особистісного та соціального здоров’я.Здобувачі із високим рівнем суб’єктивного благополуччя оцінюють усі рівні здоров’я достовірно вище, ніж здобувачі із низьким рівнем. Підтвердилася гіпотеза про те, що різнорівневі характеристики здоров’я мають різний внесок у суб’єктивне благополуччя здобувачів: мірою зменшення міри впливу розташовуються життєстійкість і мета у житті, самооцінка психічного здоров’я, оптимізм, самооцінка здоров’я, депресія (від’ємна спряженість), прийняття в оцінці значущої життєвої ситуації, просоціальні тенденції. При цьому найбільший вплив мають внутрішньоособистісні (ендопсихічні) чинники – життєстійкість і наявність мети у житті. Меншою мірою впливають екзопсихічні чинники – ставлення до значущої життєвої ситуації та просоціальна спрямованість, а також психічне здоров’я (депресія) та його самооцінка. Найбільший внесок у суб’єктивне благополуччя внутрішньоособистісних характеристик, виявлений в емпіричному дослідженні, підтверджує провідну роль особистості у регуляції взаємовідносин людини і світу. Отримані дані дають можливість вибудувати ієрархію значущих ресурсів здоров’я, що дозволить більш змістовно наповнювати програми здоров’язбереження представників різних сфер діяльності, зокрема здобувачів вищої освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МОЛОДІ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПРОКРАСТИНАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-06-02T10:12:38+03:00

Виклики сьогодення, пов’язані з тривалою невизначеністю та щоденними ризиками через війну, обґрунтували актуальність і доцільність представленої статті. Мета розвідки полягала у виявленні особливостей прояву складових емоційного інтелекту, резильєнтності молоді юнацького віку в умовах війни, враховуючи рівень їхньої прокрастинації. Задля цього було використано методику Н. Холла для визначення рівня та складових емоційного інтелекту, методику діагностики резильєнтності К. Лапперт, шкалу загальної прокрастинації К. Лея (адаптація Т. Юдєєвої). Емпіричне дослідження охопило 215 осіб (30,2 % – чоловічої, 69,8% – жіночої статі), середній вік яких – 18 р. Зафіксовано, що більшість юнаків і юнок наразі мають середній рівень прокрастинації (але з часом в юності її рівень зростає), що увиразнило більшу емпатійність та краще керування своїми емоціями. Особи з низьким рівнем відтермінування виявилися більш самомотивовані, більш обізнані щодо емоцій і почуттів. Показано, що зростання прояву прокрастинації диференціюється за статтю: в юнок помітніша тенденція до зниження резильєнтності, розпізнавання емоцій інших, самомотивації, загального ЕІ, емпатії, керування своїми емоціями; у хлопців – зниження емоційної обізнаності, самомотивації, розпізнання емоцій інших, резильєнтності, а навпаки – зростання емпатії, керування своїми емоціями. Загалом прокрастинація продемонструвала чіткий обернений зв’язок із резильєнтністю та емоційним інтелектом, його складовими. Проведений аналіз засвідчив, що в молодих людей із різним рівнем відтермінування (низьким і середнім) неоднаково спрацьовують складові емоційного інтелекту (йдеться передусім про емоційну обізнаність, емпатію, керування своїми емоціями, самомотивацію).

САМОЕФЕКТИВНІСТЬ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ – МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

2025-06-02T10:15:45+03:00

У статті проаналізовані поняття «самоефективність», «особистісна самоефективність», «професійна самоефективність». Визначено, що особливості самоефективності на різних етапах життя мають свою специфіку, обумовлені соціальною ситуацією розвитку людини, провідною діяльністю, психологічними новоутвореннями. Проаналізовані результати сучасних досліджень, згідно яким юнацький період – віковий етап де актуалізуються питання самоефективності. Це пов’язується дослідниками з професійним самовизначенням, формуванням професійної компетентності, можливостей успішної особистісної і професійної самореалізації. Визначено, що розвиток і формування самоефективності забезпечує вироблення стратегій адаптації, особистісні зміни людини. Проаналізовано поняття «професійної самоефективності» як усвідомлення фахівцем можливостей вирішення складних професійних ситуацій на основі сформованих компетенцій і мобілізації професійних здібностей. Професійна самоефективність формується під час навчання студентів, здійснення завдань практики. Проаналізовані такі види самоефективності майбутніх психологів – діяльнісна, комунікативна, особистісна. Визначено, що особистісна самоефективність свідчить про наявність професійно-важливих якостей людини і впевненості в можливостях виконання завдань професійної діяльності. Визначені психолого-педагогічні умови успішного розвитку особистісної самоефективності майбутніх психологів, а саме: розвиток рефлексивних здібностей студентів; розвиток професійно-важливих особистісних якостей; зміцнення позитивного професійного самоставлення; формування складових професійної «Я-концепції»; формування впевненості у професійному потенціалі.

ОСВІТНЬО-РОЗВИВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ЗДОБУВАЧІВ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ ОБМЕЖЕНЬ

2025-06-02T10:18:26+03:00

Проаналізовано відмінності у прояві та детермінації освітньо-розвивальної активності здобувачів у звичайній життєдіяльності та в умовах вимушеної соціальної ізоляції. Встановлено, що в умовах самоізоляції освітньо-розвивальна активність здобувачів є вищою, ніж у звичайній життєдіяльності. Загалом прояв освітньо-розвивальної активності у здобувачів зумовлений психоемоційними станами особистості.Емпіричне дослідження характеристик освітньо-розвивальної активності в умовах вимушеної самоізоляції дозволило виявити тенденцію до підвищення її вираженості у більшості здобувачів і визначити її детермінанти. За низького ступеня її прояву вони виявилися більш чутливими до змін умов навчання, ніж високоактивні однолітки; вирізнялися вираженими реакціями фрустрації на наслідки вимушених соціальних обмежень і заміщення активності іншими її видами у сфері сімейних стосунків і здоров’я; їхні особистісні ресурси загалом та залученість особистості до процесу життя є чинниками підвищення активності, а стани психічної активації, напруги та комфортності знижують її. У здобувачів із високою освітньо-розвивальною активністю до її детермінант за умов самоізоляції можна зарахувати особистісні ресурси, основним із яких є впевненість у підконтрольності подій, а також їхню спрямованість на реалізацію професійних устремлінь і задоволення інтересів у сфері відпочинку та захоплень. Загалом вираженість освітньо-розвивальної активності у здобувачів в умовах соціальних обмежень зумовлена двома взаємопов’язаними чинниками: активністю особистості, що визначається ступенем фрустрації на наслідки соціальних обмежень, залежить від здатності проявляти активність у сферах життєдіяльності або компенсувати її іншими формами активності та використовувати особистісні ресурси; психічними станами – емоційним тонусом, комфортністю, напруженістю та інтересами, які у сукупності визначають ступінь психічної активації особистості.

АПРОБАЦІЯ МЕТОДИКИ ДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ФРУСТРОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2025-06-02T10:23:21+03:00

У статті викладено результати апробації авторської методики діагностики професійної фрустрованості особистості. Актуальність дослідження зумовлена обмеженою кількістю українськомовних інструментів діагностики характеристик особистості як суб’єкта професійної діяльності та дефіцитом методик вивчення криз професійного розвитку фахівця.Метою дослідження постали розроблення й апробація авторської методики діагностики професійної фрустрованості особистості. Фрустрованість тлумачиться як психологічна характеристика особистості, що проявляється у тривалому пригніченні, розчаруванні, спровокованими неможливістю досягнути бажаної мети, задовольнити свої потреби через перешкоди або труднощі. Відповідно, професійна фрустрованість особистості виникає на підґрунті переживання особистістю стану фрустрації у професійній сфері.Психометричну вибірку склали 597 працюючих осіб з репрезентативним розподілом за критеріями статі, віку та сфери професійної діяльності, що загалом відповідає генеральній сукупності українського суспільства. Змістова надійність пунктів методики перевірена застосуванням альфа Кронбаха, який становить 0,768, що є достатнім показником. Ретестова надійність визначена шляхом повторного опитування через 3 тижні та застосуванням кореляційного аналізу, при цьому коефіцієнт Пірсона становить 0,721. Валідність методики визначена засобами факторизації (пояснена дисперсія становить 66,627%) та кореляційного аналізу із показниками методики професійної самоефективності, де коефіцієнт Пірсона становить r= -0,619. Стандартизація методики передбачала розроблення трьох рівнів професійної фрустрованості особистості з відповідними числовими діапазонами та описовими характеристиками. Психометрична перевірка методики діагностики професійної фрустрованості особистості засвідчила достатні показники надійності та валідності цього діагностичного інструменту.

САМОСВІДОМІСТЬ ПІДЛІТКІВ У КРИЗОВИХ УМОВАХ: ВИКЛИКИ ВІЙНИ

2025-06-02T10:26:15+03:00

У статті досліджується проблема формування самосвідомості підлітків в умовах воєнного часу. Розглядається вплив соціально-економічних та політичних чинників на процес становлення особистості, особливо в період нестабільності та кризових ситуацій. Визначено, що війна виступає потужним стресогенним фактором, який змушує підлітків переглядати свої життєві орієнтири, адаптуватися до нових реалій та шукати сенс у змінених умовах існування. Особливу увагу приділено структурі самосвідомості, яка включає когнітивний, емоційний, соціальний та морально-ціннісний компоненти. Підкреслюється, що в умовах війни традиційні механізми формування самосвідомості (соціальна взаємодія, стабільне середовище, підтримка родини та однолітків) зазнають значних трансформацій. Підлітки можуть стикатися з проблемами втрати стабільності, психологічного стресу, соціальної ізоляції, зміни ціннісних орієнтацій та прискореного дорослішання. У дослідженні використано психодіагностичні методики: «Методика діагностики самосвідомості» (Г. Батлер і Г. Хайг) та Особистісний опитувальник Г. Айзенка (EPI). Проведений кореляційний аналіз за критерієм Пірсона у програмі «SPSS Statistics» показав позитивний зв'язок між рівнем самосвідомості та рівнем нейротизму (0,88). Це свідчить про те, що підлітки з високою самосвідомістю мають підвищену чутливість до власних емоційних станів, що може підвищувати ризики тривожності, депресії та стресових реакцій. Водночас адекватний рівень самосвідомості сприяє зниженню негативних емоційних проявів і формуванню ефективних механізмів психологічної адаптації. Отримані результати підкреслюють необхідність впровадження психологічних програм підтримки підлітків у кризових ситуаціях, спрямованих на розвиток емоційної грамотності, саморегуляції та навичок подолання стресу. Дослідження може слугувати основою для подальших наукових розвідок щодо психологічного супроводу молоді у складних соціальних умовах.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ ТРИВОГИ ТА ДЕПРЕСІЇ У СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-06-02T10:29:40+03:00

Стаття присвячена дослідженню важливих аспектів проблеми ментального здоров’я в Україні, а саме: вивченню проявів тривоги та депресії у студентської молоді в умовах воєнного стану. Значна увага приділяється психологічному аналізу впливу війни на ментальне здоров’я населення. Війна в Україні розглядається як дистрес, що негативно впливає на особистість та її функціонування, психіку та ментальне здоров’я особистості. Ментальне здоров’я нації є потенціалом розвитку держави, адже від психічного здоров’я залежать не тільки особливості життя конкретної людини, але й можливість та ефективність виконання нею соціальних ролей та функцій, її внесок у розвиток суспільства в цілому. В статті розкриваються такі поняття, як «тривога», «депресія», «психічний стан», їх вплив на функціонування особистості в умовах війни. Розглянуто основні компоненти психічного стану, такі як: активаційний, емоційний, когнітивний. Наголошується на тому, що тривожні розлади та депресія є дуже поширеними у сучасному світі. Динамічність, непередбачуваність та важкопрогнозованість сучасного світу, які є характерними для людського соціуму в наш час сприяють формуванню тривожних та депресивних розладів.Стаття містить деякі результати емпіричного дослідження психічних станів студентів, зокрема проявів тривоги та депресії у контексті проблеми ментального здоров’я в умовах воєнного стану. Зазначається, що прояви тривоги спостерігаються у 60 % студентів першого курсу (від легкого ступеня – субклінічно виражена тривога до важкого ступеня – клінічно виражена тривога). 40% студентів-першокурсників мають показники в межах норми, тобто характеризуються відсутністю виражених симптомів тривоги. За показником депресії виявлено, що у 22% студентів першого курсу спостерігаються прояви депресії (від легкого до помірного ступеня). А решта досліджуваних – 78% мають показники в межах норми, тобто характеризуються відсутністю виражених симптомів депресії. Наголошується на тому, що тривога та депресія у студентів можуть негативно позначатися на їх навчальній успішності. Підкреслюється значення соціально-психологічної служби закладу вищої освіти, яка має відігравати важливу роль у подоланні негативних психічних станів у студентів, надаючи психологічну допомогу тим, хто цього потребує.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТІВ У СТУДЕНТСЬКІЙ ГРУПІ В ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2025-06-02T10:32:05+03:00

У статті приводиться аналіз поняття конфлікт, його інтерпретація. Проведено історичний аналіз розуміння природи конфлікту, виокремлено аспекти різних класифікацій конфліктів. Визначено етапи в історії вивчення конфліктів, основні напрямки зарубіжних досліджень конфлікту. Проаналізовано складові структурні компоненти конфліктної поведінки.З’ясовано особливості конфліктної поведінки в студентській групі, визначено що конфлікти виникають переважно у відповідь на перешкоду для досягнення первинних, тобто. основні цілі освітньої діяльності, перешкоди на шляху досягнення другорядних, особистих цілей спільної освітньої діяльності, поведінка, що не відповідає прийнятим нормам відносин, поведінка людей у спільній освітній діяльності, що не відповідає їх очікуванням, особисті конфлікти, що виникають в результаті особистісних особливостей учасників зі студентської команди. Виокремлено теоретичні аспекти дослідження конфліктів у студентській групі. Представлено результати дослідження психологічних особливостей конфліктів у студентській групі в процесі спільної навчальної діяльності. З’ясовано, що більшість студентів показали високий рівень готовності до управління конфліктами, що означає те, що досліджувані володіють широким спектром навичок, знань і підходів, які допомагають їм ефективно розпізнавати, вирішувати та превентивно управляти конфліктами, вміння знаходити ефективні рішення та розвивати стратегії запобігання конфліктам, що є важливими для досягнення гармонійних відносин і попередження конфліктних ситуацій.У студентів яскраво виражені такі стратегії поведінки в конфлікті як співробітництво і компроміс. Ці дві стратегії є конструктивними підходами, оскільки спрямовані на спільне розв’язання проблеми і знаходження взаємоприйнятних рішень. Вони дозволяють студентам прагнути зрозуміння, співпраці та побудови позитивних стосунків з іншими людьми. Крім того, ці стратегії сприяють розвитку навичок комунікації, емоційного інтелекту та толерантності, що є важливими в освітньому середовищі та майбутній кар’єрі. Було підтверджено підтвердило важливість вивчення конфліктів в студентській групі.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЛЬТИПРЕДМЕТНИЙ ТЕСТ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР АКАДЕМІЧНОЇ УСПІШНОСТІ

2025-06-02T10:34:33+03:00

Стаття присвячена емпіричному дослідженню суттєвості впливу чинника НМТ на академічну успішність здобувачів вищої освіти. Через теоретичний огляд з’ясовано вагомість впливу на академічну успішність студентів їх попередніх академічних досягнень, зокрема балу, який отримано на загальнонаціональному вступному іспиті (ACT і SAT в США, ЗНО в Україні). В умовах війни відбулася зміна формату ЗНО на формат НМТ, що потребує відповідної емпіричної перевірки прогностичної ефективності мультипредметного тесту. Висунуто гіпотезу дослідження: серед психологічних чинників академічної успішності здобувачів вищої освіти найбільш вагомим є попередні академічні досягнення (НМТ). Для перевірки гіпотези у 2023-2024 навчальному році проведено емпіричне дослідження, вибірку якого склали 92 здобувача вищої освіти різних спеціальностей денної форми навчання першого та другого курсів бакалаврату двох українських закладів вищої освіти (м. Дніпро), віком 17- 19 років з розподілом за статтю: жінки ‒ 47,8 % та чоловіки ‒ 52,2 %. Емпіричним методом збору даних було психологічне тестування та анкетування із використанням застосунку Microsoft Forms. Використано такі психодіагностичні методики: «Прогресивні матриці Равена», адаптований опитувальник діагностики емоційного інтелекту «ЕмІн», адаптований опитувальник «Шкала академічної мотивації», адаптований опитувальник ADOR, адаптований опитувальник «Переглянута шкала перфекціонізму». За допомогою лінійного регресійного аналізу (парного і множинного) встановлено, по-перше, що предиктор НМТ у порівнянні із іншими предикторами має найбільший коефіцієнт детермінації, що дозволяє пояснити середній бал академічної успішності майже на 31,3 %. По-друге, із врахуванням предиктора НМТ модель множинної лінійної регресії має кращу пояснювальну здатність у порівнянні з моделлю без його врахування, а предиктор НМТ має найбільший стандартизований коефіцієнт регресії. Отже, висунуту гіпотезу було підтверджено.