Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія

ЕМБОДІМЕНТ-ПІДХІД ТА ЕМБОДІМЕНТ-ПІЗНАННЯ: ДОСВІД ВИВЧЕННЯ Й ПЕРСПЕКТИВИ

2024-05-28T10:12:57+03:00

Стаття розкриває результати теоретико-методологічного аналізу та підходів до вивчення явища ембодіменту. Аналіз численних досліджень веде до усвідомлення, що в основі поняття «ембодімент» лежить такий термін, як «embodied cognition» – «втілене пізнання» або «втілений розум». Здійснено аналіз цих понять у низці досліджень закордонних науковців у сфері когнітивних наук. У результаті аналізу психологічних досліджень цього конструкту в українській психологічній та психотерапевтичній літературі встановлено недостатню представленість його вивчення. Проаналізовано підходи до аналізу проблеми ембодіменту. Зазначається, що попри низку досліджень, у яких є традиція вивчення ембодіменту з погляду підпорядкованості людини центральній нервовій системі, ембодімент не зводиться лише до односторонніх зв’язків «тіло – розум», а є взаємопов’язаним процесом взаємовпливу тіла на психіку та психіки на тіло. Ембодімент стосується не лише розумових процесів, а й сенсомоторного досвіду людей, їхніх здібностей. Крім того, автор пише, що ембодімент проявляється через інтеграцію сенсорних і моторних процесів у формуванні пізнання, а також передбачає, що когнітивні процеси часто передбачають моделювання сенсомоторних переживань у розумі, підкреслює ситуаційну природу пізнання, тобто когнітивні процеси формуються конкретними контекстами та середовищами, у яких вони відбуваються. Загалом, спроба трактувати ембодімент-пізнання полягає у визначенні цього явища як процесу розуміння ідей і зв’язків між ними. У результаті такого трактування встановлено, що ембодімент-пізнання стосується не лише розумових процесів, а й сенсомоторного досвіду людей, їхніх здібностей. Будова тіла та його руху, пози й дихання визначає спосіб і стратегії нашого мислення, почуттів, вчинків та досягнень. Тіло і мозок єдині. Перебуваючи у зв’язку, вони впливають одне на одного. Тіло нічого не забуває. У ситуації відсутності розрядки травматичної енергії для тіла травматична ситуація залишається актуальною. Для розрядки цієї енергії необхідно навчитися відчувати себе нерозривно від тіла й довіряти йому. Основний метод розрядки та терапії – у спеціально створених умовах, які дозволяють тілу самостійно визначити адекватний вихід із ситуації.

КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ СТРЕСОГЕННИХ ЧИННИКІВ НА РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ ЖІНОК

2024-05-28T10:30:42+03:00

Розлади харчової поведінки є важливим об’єктом вивчення як психологів, так і фахівців з галузі медицини. Розлади харчової поведінки характеризуються важкими психологічними й вторинними соматичними порушеннями, а також високою смертністю. Вивчення можливих причин виникнення розладів харчової поведінки є актуальним напрямом у сучасних дослідженнях. Дані цих досліджень можуть бути використані для уточнення патогенетичних механізмів у психотерапії й психологічному консультуванні. На наш погляд, найбільш релевантним є поділ харчової поведінки на адаптивну й дезадаптивну, тобто таку, що сприяє або перешкоджає адаптаційним процесам організму й особистості. Наявні проблеми класифікації типів харчової поведінки в нормі й при патології багато в чому пояснюються домінуванням практики поділу «здорової» харчової поведінки на три типи: емоціогенний, екстернальний і обмежувальний, а клінічних – переважно на анорексію й булімію. Аналіз результатів досліджень дає змогу підтвердити тезис про те, що порушення харчової поведінки пов’язані з різними психічними й соматичними розладами. Харчова поведінка жінок виникає в онтогенезі як складна міжфункціональна психологічна система й регулюється суперечливою єдністю природних потреб та культурних форм їх задоволення. У дослідженні ми вивчили харчову поведінку респондентів, суб’єктивну оцінку стресу, проаналізували взаємозв’язок харчової поведінки, суб’єктивної оцінки стресу й копінг-стратегіями. У дослідженні виявлено, що жінки, які сприймають стресову ситуацію негативно, схильні звинувачувати себе, були незадоволеними собою і власною поведінкою в стресовій ситуації, приписували собі негативні якості і водночас мають більш високу схильність до порушень харчової поведінки. Так само чим більше в жінки виражений емоціогенний тип харчової поведінки, тим частіше вона користується стратегією «втеча-уникнення», частіше переїдає й відчуває бажання їсти солодке більше, ніж зазвичай.

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ: КЛЮЧОВІ ФУНКЦІЇ HR-МЕНЕДЖЕРА В СУЧАСНОМУ БІЗНЕСІ

2024-05-28T10:37:24+03:00

Наймання фахівця з людських ресурсів має низку важливих переваг для будь-якої організації. Адже HR-фахівці вивчають ринок праці, аналізують резюме, проводять співбесіди, допомагають компанії знайти та дібрати кваліфікованих кандидатів на вакансії. Працюють над збереженням і розвитком персоналу через розробку та впровадження програм навчання й перекваліфікації працівників. Організовують та проводять тренінги для підвищення кваліфікації, покращення навичок і компетенцій співпрацівників, особистісного й професійного саморозвитку. Допомагають новим працівникам адаптуватися до робочого середовища, проводять ознайомлювальні тренінги та онбордингові програми. Беруть участь у вирішенні питань звільнення, переведення, відпусток та інших аспектів управління персоналом, а також відстежують зміни в законодавстві про працю та забезпечують відповідність організації всім вимогам і правилам у сфері трудових відносин. У статті авторка досліджує стратегічне значення HR-функцій для успішної діяльності підприємства, зосереджуючись на ключових аспектах управління персоналом. Розкриває основні функції, які виконує фахівець з людських ресурсів у компанії, до яких зараховує: рекрутинг, адаптацію, навчання, розвиток, оцінку та мотивацію працівників, управління конфліктами й збереження талантів. На основі актуальних досліджень та практичного досвіду роботи HR-спеціалістів аналізує основні напрями для оптимізації роботи відділу управління персоналом та підвищення його ефективності в сучасному бізнес-середовищі. Стаття надає читачам зрозуміле уявлення про ключові функції HR-менеджера, визначає їх значущість для успішного функціонування бізнесу, забезпечення ефективної роботи персоналу та сприяння досягненню стратегічних цілей організації в сучасних умовах глобального ринку праці.

ФАКТОРИ ВНУТРІШНЬОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ

2024-05-28T10:39:29+03:00

Останнім часом професійне благополуччя працівників стало актуальною проблемою організацій й важливою темою численних досліджень, що пов’язано із запитами управлінської практики, а також зі щораз вищою потребою в повному розумінні того, що сприяє професійному благополуччю особистості. Метою цього дослідження є теоретичний аналіз факторів внутрішньої детермінації професійного благополуччя особистості. Специфіка мети дослідження зумовила доцільність використання комплексу загальнонаукових теоретичних методів, як-от аналіз, узагальнення, систематизація та порівняння наукових даних. Теоретичний аналіз дав змогу встановити, що в межах мотиваційно-ціннісної моделі професійного благополуччя важливими змінними, що заслуговують на емпіричну перевірку їх зв’язку з рівнем благополуччя працівників у професійному контексті, є: автентичне функціонування особистості як схильність спиратися на власний особистий досвід і діяти відповідно до істинного Я; залученість як особливий вид мотивації, що є, з одного боку, наслідком внутрішніх спонукальних елементів, як-от потреби, інтереси, ціннісні орієнтири, а з іншого – це результат впливу факторів зовнішнього середовища; індивідуальне ставлення до роботи, зокрема трудоголізм, що може бути суттєвим негативним фактором впливу на благополуччя; внутрішні особисті ресурси, як-от позитивна самооцінка, загальна самоефективність і локус контролю. Позитивна самооцінка, підвищена віра в здатність контролювати події у своєму оточенні, а також схильність пов’язувати одержані результати з власними навичками можуть сприяти підвищенню професійного благополуччя. Перспективним у контексті планування майбутньої корекційної роботи представляється чинник цільової самоузгодженості, що забезпечує реалізацію цілей через внутрішні та ціннісно-конгруентні причини і, очевидно, є умовою досягнення професійного благополуччя.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2024-05-28T10:42:08+03:00

У статті проаналізовано сутність поняття резильєнтності як здатності психіки відновлюватися після несприятливих умов. Розглянуто різні підходи та погляди характеристик цього феномену. Узагальнено широко представлені в сучасній психологічній літературі тлумачення резильєнтності як характеристики особистості та динамічного процесу. Зазначено, що резильєнтність як динамічний процес призводить до адаптації в умовах стресових / складних ситуацій, забезпечує здатність людини або соціальної системи долати життєві труднощі й будувати повноцінне життя в складних умовах, характеризується здатністю до правильного розподілу й використання ресурсів у важких ситуаціях, що сприяє підтримці психологічного благополуччя. Підкреслено значення резильєнтності в здатності та формуванні посттравматичного стресового зростання особистості. Вказано, що чинниками резильєнтності вважається взаємодія біологічних, психологічних, соціальних та культурних факторів. Відображено погляди позитивної психотерапії на модель резильєнтності. Розкрито складники моделі резильєнтності особистості, які є функцією шести компонентів (PR6): бачення, спокій, впертість, міркування, співпраця, здоров’я. Представлено аналіз емпіричного дослідження резильєнтності особистості серед здобувачів вищої освіти різних вікових груп. За результатами проведеного дослідження виявлено, що в обох вікових групах досліджуваних переважає середній рівень резильєнтності, який характеризується прийняттям ситуації, орієнтацією на потенційні рішення, взяттям на себе відповідальності за власне життя, активністю, регуляцією емоцій. Досліджено такий ресурс резильєнтності, як соціальна підтримка, в ієрархії видів соціальної підтримки перші три позиції посідають сім’я, кохані, освіта (розвиток). Проведений аналіз підкреслив необхідність розвивальної та корекційної роботи щодо гармонізації резильєнтності здобувачів вищої освіти.

МІЖОСОБИСТІСНА ДОВІРА: СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ

2024-05-28T10:45:01+03:00

У статті проаналізовано феномен міжособистісної довіри, його сутність, види та функції. Показано, що наявність довіри в житті людини сприяє стабільності та передбачуваності в її соціальній взаємодії, що сприяє почуттю єднання, полегшує спільну працю та співпрацю між людьми. Міжособистісна довіра може виникати через узгодження різноманітних чинників, як-от особисті інтереси, переконання, емоції, досвід, а також адаптивність та рівень інтелектуального розвитку. Зазначено, що вона формується, коли людина впевнена у відповідності й адекватності процесів, явищ та реакцій інших людей власним цінностям. Значущими ознаками міжособистісної довіри визначаються: позитивне та доброзичливе ставлення між особами; спільний позитивний досвід взаємодії; відчуття впевненості в цінностях та надійності іншої особи, що є важливим аспектом виявлення довіри. Міжособистісна довіра розглядається як динамічна характеристика взаємин між людьми. Виокремлено компоненти міжособистісної довіри: когнітивний, конативний і афективний. Перший компонент – когнітивний – відображає знання особи про себе та світ, а також норми поведінки, на основі яких людина робить прогноз можливих наслідків передбачуваного вчинку. Внаслідок порівняння знань про ситуацію та оцінку власних перспектив формується другий компонент – конативний, який охоплює вибір індивідом певної стратегії поведінки. Третій компонент – афективний – вміщує припущення особи про рівень безпеки під час взаємодії з іншим суб’єктом та оцінку власних можливостей. Відмічено: чим більш складні та виразні взаємини між людьми, тим більша ймовірність, що вони відчуватимуть довіру одне до одного, і тим глибше розвиватиметься їхнє спілкування. Виокремлено види міжособистісної довіри: стратегічну, генералізовану, моралістичну, односторонню, взаємну. Визначено функції міжособистісної довіри: забезпечення спільної діяльності (основна), інтегрувальна, комунікативна, інтерактивна, перцептивна, редукувальна, управлінська, передбачувальна, орієнтувальна, ефективізувальна, стабілізувальна, психологічна, особиста, узагальнювальна та фонова.

КРЕАТИВНІСТЬ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ: РОЗВИТОК ТА ПІДТРИМКА ТВОРЧИХ ПОТЕНЦІАЛІВ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

2024-05-28T10:47:15+03:00

У статті розкривається компетенція креативності як необхідна умова успішної реалізації людини в професійному просторі. Саме тому для досягнення певних професійних успіхів дуже важливо навчитися креативності, а потім уміло виявляти та використовувати її в професійній сфері. Це твердження стосується не тільки творчих професій, а й багатьох інших, оскільки спектр соціономічних професій постійно розширюється та збільшується. Успішність фахівця починає залежати від його творчих здібностей, уміння генерувати нові ідеї, гнучкості та швидкості адаптації. Саме тому креативність стає необхідною й важливою рисою фахівця, що відповідає сучасним вимогам професійних співтовариств та численним викликам соціокультурного простору. Участь у навчанні майбутніх педагогів повинна сприяти розвитку їхньої індивідуальної творчості. Це може здійснюватися через проведення творчих майстеркласів, спільні проєкти з іншими студентами та викладачами, а також заохочення до експериментування зі своїми ідеями й методами роботи. У сучасному освітньому середовищі важливо використовувати інноваційні підходи до навчання, а для цього потрібна креативність. Майбутні педагоги повинні бути відкритими до впровадження нових технологій, ідей та методик у свою педагогічну практику. Розглянуто, що під час навчання майбутні педагоги повинні мати змогу розвивати своє креативне мислення. Цього може бути досягнуто через використання різноманітних методів та завдань, які сприяють розвитку творчих здібностей, як-от мозковий штурм, рольові ігри та проєктна діяльність. Це особливо важливо в сучасному освітньому контексті, де трапляються різноманітні виклики, такі як інклюзивна освіта, розвиток цифрових технологій тощо. У висновках ідеться про те, що в професійному становленні майбутніх педагогів креативність відіграє ключову роль, сприяючи розвитку їхньої творчої особистості та готовності до впровадження новаторських підходів у навчальний процес. Важливо, щоб освітні заклади надавали можливості для розвитку креативних здібностей майбутніх педагогів, щоб вони могли успішно впроваджувати інновації у свою педагогічну практику.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ УСКЛАДНЕНОГО СПІЛКУВАННЯ В СТУДЕНТІВ

2024-05-28T10:50:32+03:00

У статті розкриваються особливості ускладненого спілкування. Розглядається його структура, чинники, різновиди (деструктивне, дефектне, дефіцитне), показники вимірювання та рівні. Ускладнене спілкування визначено як комунікацію, що характеризується зниженим рівнем усвідомленості труднощів у спілкуванні, зменшенням спроб пошуку самостійного виходу з ускладнень, які виникли, деструктивними змінами поведінки партнерів. Подаються результати проведеного теоретико-емпіричного аналізу проблеми. Методами діагностики досліджуваного психологічного явища були стандартизовані методики: «КОЗ-2» В. В. Синявського – Б. А. Федоришина; «Діагностика тривожності» Ч. Спілбергера – Ю. Л. Ханіна; «Діагностика оцінки самоконтролю у спілкуванні» М. Снайдера, «Шкала емоційного відгуку» А. Меграбяна та Н. Епштейна. Під час емпіричного дослідження рівневої динаміки ускладненого спілкування в студентів ми визначили переважання середнього рівня сформованості комунікативних навичок, що є свідченням ускладненості спілкування. Досліджуючи емпатію як емоційний компонент прояву ускладненого спілкування, ми виявили, що низький рівень емпатії та самоконтролю переважає в респондентів з несформованими комунікативними навичками. Аналізуючи самоконтроль у спілкуванні як поведінковий компонент прояву ускладненого спілкування, ми виявили переважання низького рівня його прояву в студентів з низьким та середнім рівнем сформованості комунікативних навичок. Серед студентів з високим і середнім рівнем прояву ускладненого спілкування дві третини респондентів мають високий рівень особистісної тривожності. Виявлені під час дослідження тенденції вказують на важливість проведення своєчасної корекційної роботи зі студентами з метою зниження проявів ускладненості в спілкуванні. Розробка ефективних психокорекційних стратегій, спрямованих на оптимізацію ускладненого спілкування у студентів, є перспективним напрямом роботи в цьому напрямі.

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2024-05-28T11:01:50+03:00

У статті розкрито питання про розуміння поняття «емоційна компетентність особистості» в сучасній психології. Здійснено огляд відомих концепцій емоційної компетентності, зокрема, зарубіжних і українських дослідників К. Саарні, Д. Гоулмана, В. В. Зарицької, В. М. Борисенко, О. О. Лазуренко, О. А. Льошенко, Я. М. Раєвської, О. П. Солякової та ін. Проаналізовано відмінність поняття емоційної компетентності й близького за значенням поняття емоційного інтелекту, визначено їх взаємозв’язок. Зазначається, що емоційна компетентність базується на емоційному інтелекті, але є набутим утворенням, яке формується під впливом соціокультурного оточення. Розглянуто уявлення науковців про базові компоненти в конструкті емоційної компетентності: рефлексію, саморегуляцію, регуляцію взаємин та емпатію, що утворюють чотири функціональні блоки: поведінковий, когнітивний, інтраперсональний та інтерперсональний. Надається авторське розуміння поняття «емоційна компетентність», яке ґрунтується на аналізі більш загального поняття «компетентність». Емоційну компетентність пропонується розуміти як інтегральну характеристику особистості. Теоретично обґрунтовуються ключові компоненти емоційної компетентності, як-от знання, уміння, навички, досвід, цінності та установки, що стосуються емоційної сфери особистості. Перераховані компоненти згруповано в три блоки: когнітивний (знання), діяльнісний (уміння та навички) та особистісний (досвід, установки, цінності). Зазначається, що складові компоненти емоційної компетентності можуть існувати та виявлятися двовекторно: інрапсихологічно (спрямовані на себе) та інтерпсихологічно (спрямовані на інших). Наголошено на вагомому значенні емоційної компетентності в підтриманні психічного здоров’я й психологічного благополуччя особистості.

ПСИХОЛОГО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ КОРУПЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ

2024-05-28T11:33:09+03:00

Корупцію представлено як одне з наймасовіших та найнебезпечніших явищ сучасності, складність вивчення якого полягає в його мультидисциплінарності, адже корупція тільки в її наслідках виявляється проблемою правовою та економічною, а за своїми витоками вона є проблемою суто психологічною й загальнолюдською. Запропоновано критерії для класифікації корупційних явищ: за суб’єктами корупційних діянь виокремлено державну, комерційну та політичну корупцію; за частотою корупційних явищ – епізодичну, системну корупцію та клептократію; за видами корупційних діянь – хабарництво, підкуп, одержання незаконних доходів, вимагання, «відкати»; приватизація державних ресурсів та коштів; незаконне присвоєння; фальсифікація, розкрадання; привласнення грошей та майна обманним шляхом, зловживання під час використання державних фондів, розтрати; непотизм, або кумівство, фаворитизм (призначення на посади родичів та друзів); просування особистих інтересів, змова (надання преференцій окремим особам, конфлікт інтересів); подарунки для прискорення розв’язання проблем; захист та заступництво («кришування», лжесвідчення); зловживання владою (залякування тощо); маніпуляції регулюванням (фальсифікація виборів, ухвалення рішень на користь тієї чи тієї групи або людини тощо); електоральні порушення; здирництво, клієнтелізм та патронаж тощо. Показано, що корупція має яскраво виражені психологічні складники, а також соціокультурне коріння. Зокрема, зазначено, що корисливі мотиви в корупційній поведінці можуть переплітатися з ігровими й починають потужно детермінувати одне одного. Розкрито такі соціокультурні особливості ставлення громадян до корупції, як толерантність (ставлення до корупції як до повсюдного, невикорінного й неминучого «мінімального рівня зла»), байдужість, непослідовність та суперечливість. Наголошено на соціально-психологічних особливостях культури, що створюють сприятливе середовище для корупції.

ЧИННИКИ ІНТЕНЦІЙНО-ПОВЕДІНКОВОГО РОЗРИВУ ТУРБОТИ ПРО ЗДОРОВ’Я ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ЕКСПЛОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2024-05-28T11:47:32+03:00

У публікації висвітлено результати пошукового якісного дослідження, спрямованого на визначення ймовірних чинників інтенційно-поведінкового розриву турботи про здоров’я серед військовослужбовців. Поняття розриву описує труднощі реалізації сформованого наміру щодо збереження чи зміцнення здоров’я. З огляду на визначену вибірку, реабілітаційні заходи обрано наріжною формою турботи про здоров’я, що досліджується. Наголошено на цінності адаптивного сприйняття втручань у подоланні розриву та відновленні психологічної функціональності цільової групи. Опрацьовано матеріали 24 напівструктурованих інтерв’ю з комбатантами, що проходили реабілітацію у Відділенні медико-психологічної реабілітації Київського обласного центру ментального здоров’я. Записи інтерв’ю щодо їхньої залученості до реабілітаційної програми було опрацьовано, послуговуючись методами контент-аналізу за ключовими словами (keyword-based content analysis), латентного моделювання концептів на основі латентного розподілу Діріхле (Latent Dirichlet Allocation, LDA) та t-розподіленого вкладення стохастичної близькості (t-distributed Stochastic Neighbour Embedding, t-SNE). За результатами аналізу даних виявлено ключові теми, що можуть визначати міру залученості військовослужбовців у реабілітаційних заходах: переживання екзистенційної незахищеності, сприймана невідповідність інтервенцій потребам особи, сприйманий негативний вплив чи неефективність втручань. Потенційні дистальні чинники інтенційно-поведінкового розриву в реабілітаційних намірах містять міру інституційної зради та силу мережі соціальної підтримки, що узгоджується з первинним рефлективним процесами моделі багаторівневого підходу до керування дією (Multi‑Process Action Control, M‑PAC). Сприйняті наслідки втручання, грамотність і переконання, а також прихильність до персоналу можуть слугувати проксимальними чинниками розриву.

АКСІОМЕТРИКА ДИСПОЗИЦІЙНОГО АНТАГОНІЗМУ В СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

2024-05-28T11:53:28+03:00

Статтю присвячено теоретичному моделюванню диспозиційного антагонізму в структурі особистості з позицій аксіологічного підходу в персонології та принципу інтегральної суб’єктності. Зазначено, що історичною логікою розвитку теорій рис у психології особистості доведено існування найбільш генералізованих позитивних рис-диспозицій, відображених у «Великій п’ятірці» (нейротизм / емоційна стабільність, екстраверсія / інтроверсія, відкритість / закритість досвіду, доброзичливість / дружелюбність, свідомість / сумлінність), згодом доповнених фактором «Чесність, скромність» у HEXACO. В останні два десятиліття верифіковано існування «Темної тріади» у складі неклінічних форм психопатії, нарцисизму й макіавелізму, доповнених згодом неклінічним садизмом у «Темній тетраді». Аргументовано ієрархічну концептуальну модель диспозиційного антагонізму позитивних і негативних предикторів поведінки на п’яти рівнях суб’єктної репрезентації особистості: 1) відносний суб’єкт або психосоматичний індивід – нейротизм vs первинна психопатія; 2) моносуб’єкт або суб’єкт індивідуальної предметної діяльності – екстраверсія vs нарцисизм; 3) полісуб’єкт або соціальний індивід, особистість у вузькому значенні – доброзичливість vs макіавелізм; 4) метасуб’єкт або творча індивідуальність – відкритість досвіду vs садизм; 5) абсолютний суб’єкт або цілісна, універсальна людина чи особистість у широкому значенні – свідомість vs вторинна психопатія, що сукупно маркують біофільний та некрофільний ціннісно-мотиваційні чинники структури особистості й зумовлені ними відповідні вчинки. На часі – масштабна емпірична перевірка валідності запропонованої моделі з метою запобігання й корекції різноманітних поведінкових девіацій на рівні як особистості, так і суспільних феноменів.

ОГЛЯД СТАНУ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ ТА ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ БІЖЕНЦІВ

2024-05-28T11:55:59+03:00

Статтю присвячено сучасному огляду стану дослідження психоемоційних розладів. Окрему увагу приділено висвітленню сучасних досліджень із питань посттравматичного зростання вимушених мігрантів. За мету обрано надання транспарентного бачення стану досліджень психоемоційних розладів та розширення уявлення наукового концепту посттравматичного зростання. Застосовано такі методи дослідження: теоретичні – аналіз, узагальнення, моделювання. Через війну значно погіршилися показники психологічного та соматичного здоров’я, у третини постраждалих це призвело до можливості розвитку ПТСР. Згідно з даними, психологічної підтримки потребуватимуть понад п’ятнадцять мільйонів українців, близько трьох-чотирьох мільйонів громадян із часом потребуватимуть призначення медикаментозного лікування. Констатовано, що ПТСР є поширеною реакцією після пережитої травмівної події, характерними симптомами якого є стресові спогади про подію, поведінка уникнення, емоційне заціпеніння та психофізіологічне гіперзбудження; подеколи входить до психопатології тимчасовості. Згідно з теоретичним узагальненням, близько третини біженців долають діагностичний поріг ПТСР, депресії та тривоги. Наведено негативний вплив ПТСР на образ тіла, значне погіршення показників психологічного та соматичного здоров’я, пов’язане з факторами воєнних дій; поточні щоденні стресори повністю опосередковують зв’язок між травмою війни та психологічним стражданням. Посттравматичне зростання натомість розглядається як «позитивна психологічна зміна, що виникає в результаті боротьби з надзвичайно складними життєвими обставинами», показниками якого можуть бути: покращення близькості у стосунках, усвідомлення нових можливостей у житті, відчуття збільшення особистої сили, позитивні духовні зміни та підвищення оцінки життя. Минулий травмівний досвід і постміграційні стресори опосередковано пов’язані з посттравматичним зростанням (ПТЗ).

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

2024-05-28T11:59:34+03:00

Сучасна система підготовки майбутнього фахівця вимагає від студента як розвитку творчого потенціалу, так і розкриття індивідуальних якостей особистості. Студент розглядається як суб’єкт ініціювання особистої діяльності, який здатний довільно регулювати власну діяльність для досягнення професійних цілей. У цьому контексті провідними особистісними характеристиками є ініціативність, креативність, відповідальність, здатність до самовизначення, самоактуалізації та саморефлексії. У статті автори здійснили теоретичний аналіз змісту та структурної організації психологічної саморегуляції в процесі становлення майбутнього фахівця. Обґрунтовано, що саморегуляція – це управління власним психоемоційним станом, якого досягають шляхом впливу на себе за допомогою слів, уявних образів, а також контролю м’язового тонусу та дихання. Схарактеризовано методи саморегуляції емоційного стану, які сприяють відновленню сил, нормалізації емоційного фону та посиленню мобілізації ресурсів організму. На основі аналізу надано рекомендації щодо формування певних компонентів психологічної саморегуляції особистості в процесі розвитку майбутнього фахівця. Доведено, що процес розвитку емоційно-вольового самоконтролю ґрунтується на трьох основних моментах: релаксації, візуалізації та самонавіюванні. Головна мета – навчитися свідомо створювати в собі оптимальну «внутрішню атмосферу». Техніки релаксації допомагають зменшити м’язове напруження, сповільнити дихання та сприяти більш спокійному стану розуму. Візуалізація передбачає формування яскравих розумових образів, які можуть формувати емоції та налаштування розуму. Самонавіювання використовує позитивні ствердження та самоконтроль для підкріплення бажаних установок і моделей поведінки. Опанувавши ці методи саморегуляції, студенти зможуть краще керувати стресом, поліпшити концентрацію, підвищити впевненість та підтримувати мотивацію протягом професійної підготовки. Автори наголошують, що навички саморегуляції життєво важливі не лише для академічного успіху, а й для досягнення успіхів у майбутній кар’єрі. Фахівці будь-якої галузі повинні вміти зберігати витримку під тиском, швидко відновлюватися після невдач та проактивно створювати психологічні умови, які сприяють піковій продуктивності. Отже, формування у студентів міцних здібностей до саморегуляції готує їх до успішного подолання неминучих викликів, що виникатимуть. Це культивує життєстійкість, емоційний інтелект та самоконтроль, необхідні для повної реалізації свого потенціалу як фахівця в будь-якій сфері.

ЗВ’ЯЗОК ДОЛАЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ ІЗ ЗАЛЕЖНІСТЮ ЯК НЕКОНСТРУКТИВНОЮ ФОРМОЮ РЕАКЦІЇ НА СТРЕС

2024-05-28T12:02:15+03:00

В умовах мінливого сьогодення актуальним постає дослідження стратегій долаючої поведінки, що визначає основні механізми взаємодії суб’єкта зі стресовими ситуаціями, а також рівень адаптаційних можливостей особистості. У разі відсутності навичок подолання стресу або вибору неконструктивної стратегії реагування на стрес суб’єкт може опинитися в кризовій ситуації, яка стимулюватиме негативні емоційні стани й порушуватиме його гармонійний розвиток. Швидкий темп життя, інформаційне перевантаження, постійна зміна та зростання вимог, невизначеність майбутнього постають чинниками, що порушують стан психологічної рівноваги й можуть призводити до виникнення негативних емоційних станів, внутрішньої напруги. Постійне психоемоційне перенапруження стимулюватиме вибір неадаптивних форм подолання стресу, однією з яких може бути схильність до залежності. Психологічні дослідження залежної поведінки та схильності до залежності як категорії психологічної теорії й практики є, на нашу думку, відкритим питанням у сучасній науковій психології. Загалом, більшість досліджень, що стосуються залежної поведінки, охоплюють хімічні види залежності та інтернет-залежність. Проте поняття залежності в психологічній науці має набагато ширше значення, а саме стійку потребу людини в чомусь, що виникає з метою одержання задоволення або адаптації. Метою дослідження є ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз особливостей долаючої поведінки, що містить копінг-стратегії та захисні механізми психіки, а також психологічний феномен залежної поведінки, що може виступати неконструктивною формою подолання складних життєвих ситуацій; емпіричне дослідження взаємозв’язку стратегій долаючої поведінки та тринадцяти видів залежностей в осіб, що є представниками різних вікових категорій, серед яких респонденти підліткового, юнацького та раннього дорослого віку.

ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2024-05-28T12:05:31+03:00

У статті представлено теоретико-емпіричний аналіз особливостей мотивації навчання студентів педагогічних спеціальностей закладу вищої освіти. Проаналізовано психологічні феномени, як-от мотивація навчання, зовнішня і внутрішня мотивація навчання, мотивація досягнення успіху, наслідки домінування певної мотивації навчання для процесу соціально-психологічної адаптації студентів, що є фактором академічної успішності здобувача вищої освіти, його соціальної активності, психоемоційної стабільності, задоволеності професійним навчанням та комунікаціями в новій соціальній системі, особистісному розвитку. Зазначено, що в сучасних умовах воєнних дій на території України як у викладачів, так і у здобувачів вищої освіти зміщено фокус уваги з академічних досягнень на підтримку й нормалізацію психоемоційного стану. Представлено, що особливості мотивації навчання студентів закладу вищої освіти позначаються на якості навчання й формуванні особистісних характеристик майбутніх фахівців. Подано результати емпіричного дослідження особливостей мотивації навчання й мотивації досягнення успіху студентів закладу вищої освіти. Визначено фактори, що сприяють розвитку мотивації навчання здобувачів вищої освіти на різних етапах: усвідомлення студентами близьких і віддалених цілей навчання; забезпечення науковим і методичним матеріалом для дистанційної форми навчання; впровадження інноваційних методів навчання; організація й здійснення індивідуальної, консультативної роботи; сприятлива психологічна атмосфера взаємодії, входження в професійну діяльність. Засвідчено, що серед завдань закладів вищої освіти на сьогодні – формування у студентів навичок самоорганізації, відчуття самоефективності, впевненості у власних інтелектуальних можливостях як здобутку орієнтації представників професорсько-викладацького складу й адміністрації закладу на таку взаємодію та співпрацю зі студентом, що сприяє створенню ситуації успіху в освітньому процесі.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ ДО РОБОТИ З ГОРЕМ ТА ВТРАТОЮ

2024-05-28T12:08:27+03:00

Враховуючи універсальний характер горя, всі психологи повинні володіти навичками консультування в ситуації горя та втрати. Проте дослідження свідчать про те, що натепер студенти не отримують належної підготовки щодо консультування клієнтів у горі. Поширеність хронічного горя різна серед різних груп населення, однак зазвичай становить приблизно 9,8% осіб, які пережили втрату близької людини. При цьому поширеність може бути вищою серед певних груп, як-от особи, які зазнали травматичної або раптової втрати. За умов війни зростає актуальність аналізу поняття гострого горя й травмівного стресу. Теоретичною основою нашого дослідження є модель подвійних процесів у вправлянні з втратою, що поєднує теорію когнітивного стресу та традиційні теорії горя. Спочатку вона розроблялася в контексті втрати одного з подружжя, а потім стала застосовуватися й щодо інших видів втрати та травми загалом. Проаналізувавши низку навчальних програм для студентів-психологів, ми виявили, що в більшості з них робота з горем та втратою зазвичай входить до різних, часто не пов’язаних між собою та непослідовних спецкурсів і тренінгів. У результаті чого психологи – випускники закладів вищої освіти можуть практикувати без належного базового розуміння консультування горя. Впровадження ж освіти з питань консультування в горі надасть студентам-випускникам інформацію про їхню майбутню практику через ознайомлення з передовими дослідженнями та найкращим досвідом, гарантуючи безпеку клієнтів і дотримання норм етики в роботі з ними. У психологічній допомозі людям, які переживають горе, найефективнішими є три принципи: низька директивність, людиноцентрованість та опора на особистий досвід клієнта – саме ці навички повинні розвинути студенти під час навчання в закладі вищої освіти. Психологи, як прихильники соціальної справедливості, повинні вміти розпізнавати, коли клієнти переживають горе та втрату, а також належно підтримувати їх протягом усього процесу горя, використовуючи відповідні моделі та методики психологічної допомоги.

СОЦІОФОБІЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ СОЦІАЛЬНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ

2024-05-28T12:11:25+03:00

У статті розглянуто актуальну проблему соціальної ізоляції української молоді в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) та повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України. Висвітлено супутні проблеми, пов’язані з дистанційним навчанням, становленням та подальшим розвитком особистості серед юнаків і юнок, соціальною взаємодією з оточенням та кризою юнацького віку. Розглянуто ключові потреби й важливість спілкування з однолітками в період юності. Розкрито й теоретично обґрунтовано поняття соціальної тривожності (соціофобії) та чинників, що можуть вплинути на її розвиток. Зазначається актуальність проблеми соціальної тривоги в сучасному світі й серед молоді загалом. Розглядається важливість комунікації та взаємодії з оточенням в умовах живого спілкування й за допомогою використання різноманітних соціально-інтерактивних технологій, що передбачає обмін повідомленнями за допомогою відповідних застосунків або соціальних сторінок. Представлено зв’язок соціальної ізоляції з появою, розвитком та/або посиленням симптомів, які характерні для соціальної тривоги. Досліджено рівень соціальної фобії та психологічного стану української молоді в умовах соціальної ізоляції з урахуванням гендерного аспекту за допомогою наведеного в статті психологічного інструментарію, що містив чотири методики та розроблену авторську анкету. Проводилося дослідження впливу соціальної ізоляції на прояви соціофобії. Висвітлені результати вказують на незадоволення досліджуваних наявним рівнем спілкування з близькими людьми, що супроводжується відчуттям самотності, апатією, проявами депресії та тривогою. Дослідження соціальної фобії серед опитуваних показало, що більшість респондентів має нормальний рівень прояву соціальної тривоги в ситуаціях, які потребують взаємодії з іншими.

ФОРМУВАННЯ МІЛІТАРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ІГОР

2024-05-28T12:15:09+03:00

Вплив ігор та ігрової культури на психологічне благополуччя й поведінку дітей та підлітків був джерелом занепокоєння й інтересу на ранніх етапах розвитку сучасних цифрових ігор наприкінці 1970-х років, а вивчення їх негативних і позитивних впливів залишається актуальним донині. Натепер цифрові ігри є частиною повсякденного життя, тому вони із засобу для розваг стали важливою частиною розвитку особистості й соціального функціонування, зокрема в умовах високої невизначеності, загрози життю й психологічному благополуччю, як-от під час пандемії COVID-19 та нинішньої російсько-української війни. Доведено, що зазвичай наголошується на негативному впливі цифрових ігор на поведінку дітей і підлітків. Однак багато аспектів ігор виходять за межі дихотомії на безперечно корисні чи шкідливі, світлі чи темні, але все ж є суттю ігор, що особливо виявляється у формуванні мілітарної ідентичності – шкідливої в мирних умовах та необхідної в часи війни, коли в кожного українця відбувається трансформація цивільної ідентичності на ідентичність мілітарну та пов’язану з нею моральну, сформовану в контексті подолання моральної травми як невід’ємного складника залученості до воєнного стану. Доведено, що мілітарна ідентичність є соціальною, яка формується та інтегрується в самооцінку, коли цивільна ідентичність стає менш помітною через військову інкультурацію. Безперервність мілітарної ідентичності відіграє ключову роль у збереженні психологічного благополуччя в контексті зміни життя. Це пояснюється тим, що спадкоємність є важливою основою для збереження відчуття стабільності, сенсу життя та зв’язків з іншими членами групи (наприклад, сімейними, професійними чи громадськими), тому цифрові ігри відіграють важливу роль у цьому процесі, використовуючись як засіб для розваг і розвитку навичок, необхідних для ефективної адаптації до життя в умовах війни.

ПСИХОТРАВМУВАЛЬНА СИТУАЦІЯ: ВИДИ, ОЗНАКИ, ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ

2024-05-28T12:17:09+03:00

Надання компетентної психологічної допомоги особистості, що пережила психотравмувальну ситуацію, є на сьогоднішній день надважливим завданням фахівців у галузі психології. Метою статті є розкриття особливостей психотравмувальних, травматичних ситуацій через виділення ознак та провідних характеристик. До подій, що спричиняють травматичний вплив, належать воєнні дії, катастрофи різноманітного походження, терористичні акти, присутність при насильницькій смерті іншої людини, присутність при суїциді, сексуальне насильство тощо. Важливими характеристиками для оцінки та вибору адекватної психологічної допомоги можуть бути масштаби події, її очікуваність / неочікуваність, швидкість розповсюдження та тривалість надзвичайної ситуації. Визначено, що індивідуально-психологічні характеристики особистості впливають на особливості переживання нею психотравмувальної ситуації. Пережита надзвичайна, критична, травматична ситуація запускає процес травматизації психологічної, що супроводжуються крахом або трансформацією ціннісної ієрархії особистості, втратою або дефіцитом сенсу й цілей життя, неможливістю реалізації планів. Проаналізовано види реакцій особистості на травматичну подію, що виявляються через емоційну напругу різних ступенів, стрес, гостру стресову реакцію та посттравматичний стресовий розлад. Найчастішими реакціями людей на травматичні ситуації є: безпорадність, розгубленість, зневіра, тривожність, страх, апатичність; у сфері рухової активності можуть спостерігатися діаметрально протилежні прояви – від стану ступору до надмірної рухової хаотичної, активності; у поведінковій сфері – від пасивного підкорення до відчайдушного протистояння та боротьби. У протоколах щодо надання першої психологічної допомоги визначено спільні універсальні рекомендації щодо надання психологічної допомоги, серед яких: контакт з постраждалим та залучення, його безпека й комфорт, стабілізація стану, збирання інформації, практична допомога, надання інформації щодо способів і стратегій подолання гострого стресу, взаємодія із суміжними службами та перенаправлення. Визначено різні підходи до виокремлення етапів переживання психотравмувальних подій та проаналізовано особливості перебігу, їх емоційного й поведінкового наповнення.

ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ЗЛОЧИННОЇ ВІЙНИ МОСКОВІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

2024-05-28T12:19:25+03:00

Статтю присвячено дослідженню впливу злочинної війни московії проти України на психологічну стійкість українських студентів та її підтримки й зміцнення. Стаття має на меті аналіз сучасного стану досліджень цієї проблематики; виявлення факторів впливу цієї війни на психологічну стійкість наших студентів; презентацію ефективних концептуальних підходів, методів, засобів підтримки та зміцнення психологічної стійкості українських студентів в умовах цієї війни. Стаття містить аналіз вітчизняних та закордонних наукових повідомлень про результати досліджень резильєнтності (психологічної стійкості) в умовах війни; травмування психіки українських студентів злочинною війною московії проти України; умов, чинників, ресурсів підтримки та зміцнення психологічної стійкості українських студентів в умовах цієї війни, зокрема, соціальних, ціннісно-смислових, духовно-психологічних, інформаційних, психологічного супроводу, психологічної компетентності, саморегуляції. У статті здійснюється аналіз факторів впливу на психологічну стійкість (резильєнтність) студентів, а також надаються рекомендації щодо підтримки їхнього психічного здоров’я та збереження психологічної стійкості в умовах військових дій. Аналізуються стратегії сприяння розвитку психологічної стійкості студентів під час війни та пропонуються рекомендації щодо забезпечення психологічної підтримки в соціальному середовищі. На основі аналізу сучасних викликів війни акцентовано увагу на необхідності розробки та впровадження ефективних психологічних програм і підходів для підтримки психологічної стійкості студентів в умовах війни. Саме на цьому аспекті війни, розв’язаної проти нас московитами, ми робимо основний акцент і в індивідуальній, і в груповій психопрофілактичній роботі щодо підтримки й зміцнення резильєнтності наших студентів.

МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ РЕФЛЕКСІЇ ТА УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ

2024-05-28T12:25:54+03:00

У статті представлено теоретичний аналіз методологічних засад вивчення процесів рефлексії та ухвалення рішень. Охарактеризовано особливості західного і вітчизняного підходів до емпіричного дослідження рефлексії та процесу ухвалення рішень. Розкрито показники процесу рефлексії відповідно до етапів його перебігу (здатність адекватно описувати ситуацію/ подію зі здатністю визначати основне та описувати власні думки і почуття – етап перегляду досвіду; здатність ставити пошукові запитання і здатність відповідати на пошукові запитання та усвідомлювати умови ситуації, в якій це відбувається, – етап критичного аналізу; здатність формулювати висновки та здатність описувати конкретні плани і цілі для майбутніх дій – етап рефлексивного результату). Виокремлені сфери особистості, які залучені до процесу ухвалення рішень (ціннісно-смислова, когнітивна та вольова) зіставлено з компонентами психологічної структури процесу ухвалення рішень (ціннісно-смислова сфера включає мету(очікуваний результат) та критерії оцінювання альтернатив; когнітивна сфера містить усвідомлення та оцінювання проблемної ситуації, відтворення в пам’яті альтернативних рішень чи генерація нових у разі новизни ситуації та оцінювання альтернатив; вольова включає власне вибір найоптимальнішої альтернативи, на думку особи, що ухвалює рішення та виконання (реалізація вибраної альтернативи). На основі виокремлених показників і критеріїв процесів рефлексії та ухвалення рішень обґрунтовано набір валідних і надійних методик та опитувальників для їхнього емпіричного дослідження. Запропоновані методики і опитувальники дозволяють як вивчати окремі аспекти рефлексії та ухвалення рішень, так і досліджувати їх загалом. Методичний інструментарій спрямований на вивчення здатностей і властивостей особистості, які лежать в основі досліджуваних процесів.

ПОДОЛАННЯ ТРАВМАТИЧНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ ЗАСОБАМИ АРТТЕРАПІЇ

2024-05-28T12:29:01+03:00

В результаті військової агресії рф проти України більше 5 млн українців мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та перебувають зараз в інших областях України [1]. Згідно з дослідженням В. Єременко з Active Group, ці люди стикаються з багатьма факторами вразливості: від побутових (їжа, одяг, житло, робота) до емоційно-психологічних проблем, пов’язаних зі стресом, у якому вони зараз перебувають [2]. Часто такі люди втрачають віру в майбутнє, бажання розвиватися, працювати, в них активно проявляються ознаки депресії, а іноді й суїцидальна поведінка. Вивченням соціальних та психологічних наслідків цієї війни займається багато українських та міжнародних фахівців, наприклад О. Литвиненко та Л. Кеніг [3]. Ця тема стає актуальним питанням сьогодні, а вирішення емоційно-психологічних проблем українських родин буде довгий час важливим та актуальним після перемоги України над загарбниками. Окрема категорія громадян – родини загиблих воїнів. Згідно з оприлюдненою інформацією Президентом України В. Зеленським, станом на березень 2024 року офіційна кількість загиблих воїнів склала 31 000 осіб. В багатьох з них залишились родини з дітьми, які потребують психологічної допомоги для подолання травматичних переживань. У статті описано розроблену Програма, а також результати тестування психоемоційного стану учасників до та після проведення Програми. Практичне значення дослідження полягає у розробленні методичних рекомендацій для роботи з особами, які відчувають вплив травматичних переживань, та швидкого подолання травматичних переживань цивільним населенням України. Ключові моменти дослідження увійшли в методичні рекомендації для організаторів реабілітаційних таборів для родин, постраждалих від агресії рф проти України. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у дослідженні зміни стану осіб, які брали участь у програмі подолання травматичних переживань, через певний період часу та можливому розробленні повторних коригувальних програм.

РІВНІ ПРОФІЛАКТИКИ МОБІНГУ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2024-05-28T12:31:59+03:00

Сучасний рівень розвитку психологічної науки ставить перед науковцями численні завдання стосовно проведення досліджень щодо міжособистісної взаємодії на різних рівнях її прояву. Проблематика конфліктної взаємодії залишається актуальною протягом усього існування людства, оскільки соціальний прогрес передбачає як створення, так і подолання конфліктів. У сучасних умовах з урахуванням різноманітних зовнішніх загроз, таких як війна та інші небезпечні ситуації, особливо важливою стає місія створення безпечного освітнього середовища. Багато учнівських груп стикаються з проблемою мобінгу, який характеризується цілеспрямованим та систематичним психологічним тиском групи на окремих учнів класу. Це втручання порушує їхню гідність і право на повагу. Мобінг впливає на роботу групи, відволікаючи від позитивних справ, сприяє збільшенню конфліктності та погіршенню морально-психологічного клімату, обмежує можливості самореалізації тих, хто стає об’єктом мобінгу, у колективі ровесників. У дослідженнях науковців мобінг часто розглядається як соціально-психологічне явище, деструктивна взаємодія та підтип агресії, що може набувати різних форм вияву, зокрема фізичних та словесних проявів. Мобінг розглядається як усвідомлене насильство над слабкими, неспроможними захистити себе особистостями. Дослідження явища мобінгу в освітньому середовищі вимагає глибокого аналізу та розгляду через його потенційно серйозний вплив на психічний стан та фізичне здоров’я як учнів, так і педагогічних працівників. Це явище може призвести до погіршення академічних досягнень учнів та вплинути на ефективність навчання й виховання. Постійний мобінг у навчальному закладі здатний створити негативний психологічний клімат, що вплине на загальну атмосферу, взаємовідносини між учнями та педагогічним персоналом, а також загальну безпеку та благополуччя всіх учасників освітнього процесу. Крім того, він може впливати на уявлення учнів про взаємовідносини та спричиняти тривалі конфлікти.

ВИКОРИСТАННЯ АРТТЕРАПЕВТИЧНИХ ЗАСОБІВ У РОБОТІ З ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

2024-05-28T12:37:35+03:00

У статті приділено увагу актуальним проблемам психологічної допомоги населенню в результаті різних соціальних потрясінь, запропоновано стратегію психосоціального відновлення особистості, що представлено низкою арттерапевтичних вправ для роботи з різновіковими категоріями клієнтів, які потребують психологічної допомоги, проаналізовано переваги застосування методу арттерапії. Арттерапія – це різновид психотерапії. Загалом цей напрям використовує процес включення особистості у творчість для поліпшення її емоційного, когнітивного та фізичного благополуччя. Це форма експресивної терапії, що спонукає людей досліджувати і виражати свої думки й почуття за допомогою творчості, а не покладатися виключно на вербальне спілкування. Більш повне визначення арттерапії було надано Американською асоціацією арттерапії (2013): це інтегративна професія у сфері психічного здоровʼя та соціальних послуг, яка збагачує життя людей, сімей та спільнот через активну творчість, творчий процес, прикладну психологічну теорію та людський досвід у рамках психотерапевтичних відносин [4]. Арттерапія як метод роботи з різновіковими категоріями клієнтів поєднує «розмовну» терапію з інтерпретацією візуальних образів для проникнення в підсвідомість людини, використовуючи засоби, що розкривають думки і почуття людини, які не можуть бути негайно виражені словами, і досягаючи успіху, коли інші втручання не справляються. Терапія за допомогою мистецтва як засобу зцілення і спілкування вельми актуальна для дітей і підлітків. В роботі з маленькими дітьми можна уникнути проблеми обмежених мовних навичок для вираження складних думок і емоцій. Зазначений барʼєр вдасться подолати за допомогою методів вираження, які діти розуміють достатньо добре, наприклад малювання або розфарбовування. Підліткам може бути корисним вільне від тиску і наслідків середовище для вираження своїх думок і почуттів. Дистрес від стримуваних емоцій і складних переживань, що потребують вираження, особливо поширений серед дорослих людей. Арттерапія в таких випадках допомагає розвивати емоційно орієнтовані навички подолання труднощів і підвищувати емоційну усвідомленість дорослих тощо. Слід зазначити, що заняття арттерапією слугують цілям, що виходять за рамки декоративно-прикладного мистецтва. Навіть самостійні артзаняття задіюють розум, тіло і дух таким чином, що людина може передавати свої думки та емоції за допомогою візуальних і символічних методів, а не тільки через слова, що сприяє підвищенню самооцінки і самосвідомості особистості.

ПСИХОЛОГІЧНІ ТРАВМИ ТА ТРУДНОЩІ АДАПТАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

2024-05-28T12:39:40+03:00

Статтю присвячено проблемі психологічних змін у людей, які були змушені через воєнні дії в Україні покинути домівки і змінити місце проживання. Виділено і обґрунтовано необхідність проведення дослідження проблеми психотравм та особливостей адаптації переселенців. Наведено результати емпіричного дослідження рівня впливу тяжкості травматичної події та стану адаптації у сферах життєдіяльності на внутрішньо переміщених осіб різного віку та статі. Сьогоднішня соціально-політична ситуація в нашій державі поставила перед її громадянами нові виклики: збереження психологічного здоров’я в умовах нестабільності та суспільних криз. Особливо гостро наслідки нестабільності відчули внутрішньо переміщені особи – люди, які змушені були залишити своє минуле життя та будувати майбутнє в нових умовах. Все це негативно вплинуло на їх емоційно-психічну сферу, що може призвести до психологічних травм. Загальної типології психотравми у науці поки що не існує. З аналізу літератури можна зробити лише загальні уявлення, а саме: травма негативно впливає на особистість, порушує її стосунки з оточуючими, призводить до труднощів у особистому житті, асоціальної та девіантної поведінки. Неадекватне переживання психотравми призводить до глибоких порушень у особистісній сфері людини. З проблемою психологічної травми тісно пов’язана проблема адаптації, яка зумовлює відновлення особистості після травматичних подій та повернення її функціонування у нормальне життя та життєдіяльність, а також специфічні аспекти, що охоплюють досвід переселення, труднощі в адаптації, травматизацією психіки та особистісної сфери. Нові труднощі постали і перед фахівцями, які були не підготовлені до роботи із соціально-психологічними проблемами внутрішньо переміщених осіб у зв’язку з відсутністю теоретичних і практичних досліджень з питань впливу надсильних змін життя та наслідків переїзду, що призвело до пошуків нових ефективних (або адаптування наявних) методів та напрямів роботи з переселенцями практичних психологів, психологів-консультантів, психотерапевтів, травмотерапевтів та інших спеціалістів у галузі психології. Аналіз теоретико-методологічних джерел із досліджуваної проблеми виявив відсутність єдино визнаної концепції психологічного супроводу внутрішньо переміщеної особи і необхідності з’ясування рівня задоволеності у неї першочергових потреб на етапі підготовки до надання психологічної допомоги, що стало метою цього дослідження.

ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ТА ТИПОЛОГІЯ ТВОРЧОГО Я КЕРІВНИКА ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ

2024-05-28T12:42:41+03:00

У статті зазначено, що аналіз психологічних аспектів творчого Я є особливо важливим з огляду на ту роль, яку відіграють керівники педагогічних колективів у сучасних умовах модернізації системи національної освіти. Між тим стосовно сучасних процесів модернізації системи національної освіти тема творчого Я керівника педагогічного колективу, її психологічний аспект розкриваються недостатньо. Автори розуміють творчість як джерело руху, що веде до розвитку особистості. Теоретично обґрунтовано психологічну структуру творчого Я, що являє собою багатокомпонентне, багаторівневе утворення, яке актуалізує особистісні ресурси та можливості у розмаїтті індивідуальних особливостей особистості керівника педагогічного колективу. Творче Я як система характеризується внутрішньокомпонентними та міжкомпонентними зв’язками різного ступеня значущості між діяльнісним, когнітивним, мотиваційним та емоційним компонентами. Визначено змістові характеристики показників. Якісна зміна їхнього змістовного складу на різних етапах розвитку забезпечує вищий рівень функціонування творчого Я. Результати теоретико-методологічного аналізу стану дослідженості проблеми дозволяють визначити у професійній діяльності керівника педагогічного колективу функції його творчого Я: адаптивну (дає змогу прийняти відповідний тип професійної поведінки та соціальну роль залежно від вимог оточуючого соціуму, подолати труднощі і суперечності у досягненні професійної мети, мобілізувавши особистісні ресурси); перетворювальну (здійснює пошук нових індивідуальних способів та стратегій у професійній творчості на основі соціальних та культурних особливостей); перетворювальну (здійснює пошук нових індивідуальних способів та стратегій у професійній творчості на основі соціумів).

РОЛЬ ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНОМУ ПОТЕНЦІАЛІ ПІДЛІТКА

2024-05-28T12:45:24+03:00

Стаття містить огляд останніх досліджень у галузі вивчення можливостей та впливу віртуальних технологій на психіку та розвиток особистості в підлітковому віці, зокрема на активізацію внутрішніх психологічних потенціалів у цей віковий період, коли ситуація військового вторгнення в нашу країну часто не дає підліткам можливості реалізувати себе у звичних соціально прийнятних формах відповідно до соціальної ситуації розвитку та провідної діяльності. Широке використання різноманітних медіапристроїв дало змогу запровадити різноманітні форми віртуального спілкування та розваг у їхньому повсякденному житті, плавно інтегруючи онлайн- та офлайн-комунікації для підтримки соціальних мереж, легко перемикаючись між типами медіакомунікації. Проведено дослідницький дискурс щодо потенціалу цифрових просторів як готових (COTS), так і навчальних ігор, для розвитку когнітивних навичок, таких як оперативна пам’ять, увага та просторове пізнання [33; 32] та психологічного потенціалу підлітка загалом [41]. Розроблено теоретичну модель психосемантичної ідентичності особистості підлітка та ризоморфну модель психологічного потенціалу підлітка у віртуальному просторі. Обґрунтовано актуальність використання віртуальної реальності для різнобічного розвитку особистості в підлітковому віці. Віртуальний світ служить ігровим майданчиком для моделювання ситуацій психологічного розвитку з фізичного світу, таких як побудова ідентичності та самовираження, виникає резонне питання про ефективність віртуального світу для процесів покращення чи погіршення когнітивних навичок, розвитку чи втрати психологічних ресурсів особистості. Проєктування та розроблення будь-якого віртуального середовища має бути захоплюючим для дітей та молоді, щоб усвідомити весь потенціал творця та технології.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ФОРМ ПІДТРИМКИ ОСОБИСТОСТІ У ПОШУКУ, ПЕРЕОСМИСЛЕННІ ТА ФОРМУВАННІ СЕНСУ ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2024-05-28T12:49:28+03:00

Російська агресія поставила перед багатьма українцями питання про сенс життя, розуміння специфіки власного та загальнолюдського існування в принципово новій соціально-духовній атмосфері, яку вирізняють напруга, постійна суперечливість і боротьба поглядів. Це спонукає особистість до активних моральних пошуків, усвідомлення змісту власного життя, активного пошуку свого місця й ролі в умовах жорстокої та несталої дійсності, сенсу життя зокрема. Висвітлення методологічних підходів до визначення форм підтримки та допомоги особистості у пошуку, переосмисленні та формуванні сенсу життя стало метою дослідження. Визначено, що поглиблене вивчення питань про сенс життя відображає не лише історичну та філософську динаміку, але й постійну актуальність цього питання в контексті людського існування. Війна спонукує людину до пошуку сенсу під впливом таких переживань, як страх, тривога, близькість смерті, безсилля, безпорадність. Такі виклики, як втрата оточення, майна, стосунків, смерть близьких, роблять драматичним цей процес. Описано сутність психологічних теорій сенсу життя З. Фройда, А. Адлера, К. Юнга, В. Франкла, Р. Мея. Проведено аналіз методології надання психологічної допомоги особистості в наукових підходах до пошуку та формуванню сенсу життя під час війни, а саме гедоністичний підхід, евдемонічний підхід, інтегрований підхід, суб’єктно-вчинковий та екзистенційний підходи. Особливий акцент авторкою зроблено на юнгіанській підхід, відповідно до якого розвиток особистості орієнтований на трансцендентну функцію, яка відображає здатність особистості перейти за рамки раціонального мислення та свідомості, розкриваючи невідомі аспекти і архетипи, що сприяє інтеграції різних психічних аспектів та розширенню особистісного досвіду. К. Юнг наголошував також на важливості врахування і впливу минулого та перспективи майбутнього на формування особистості. Він підкреслював, що вплив на сьогодення виникає не лише від минулого (каузальний підхід), але й від майбутнього (телеологічний підхід), отже, важливою темою в контексті цієї концепції стає питання про «сенс життя». Розглянуто засоби, що широко застосовуються в психотерапії незалежно від теоретичної моделі і визнані як ефективні щодо сприяння саморефлексії, розумінню власних ресурсів та пошуку й формуванню сенсу життя особистості, а саме волонтерство («творення добра» як шлях, що надасть людині омріяне щастя й сенс); Сократівський метод (полегшення у житті шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів особистості); метод реконструкції спогадів (вивчення, зміни або відновлення спогадів у пам’яті людини); юнгіанська мета- форо- та казкотерапія (метафори, легенди, казки та притчі надають багатий матеріал для вивчення образів та сприяють роботі з несвідомим, що може допомагати людині розкрити несвідоме і спровокувати внутрішній розвиток).

ОСОБЛИВОСТІ ЦІННІСНО-СМИСЛОВОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ ІЗ РІЗНОЮ УСПІШНІСТЮ АДАПТАЦІЇ ДО ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-05-28T12:52:10+03:00

Актуальність дослідження, представленого у статті, обумовлена суспільним запитом на фахівців, що характеризуються високим рівнем професійної компетентності, здатні вирішувати важливі життєві завдання з опорою на власні особистісні смисли та ціннісні орієнтири самореалізації. Водночас успішність підготовки висококваліфікованих фахівців сьогодні багато в чому обумовлена здатністю студентів адаптуватися до дистанційного навчання в умовах воєнного стану. Визначення особливостей ціннісно-смислової сфери особистості студентів із різним рівнем адаптації до дистанційного навчання в умовах воєнного стану стало метою дослідження. За результатами проведеного дослідження визначено відмінності у значущості термінальних та інструментальних цінностей, а також показниках складників смислу життя між групами студентів із високим і низьким рівнями адаптації до дистанційного навчання в умовах воєнного стану. Визначено, що структура ціннісно-смислової сфери студентів із високим рівнем адаптації до дистанційного навчання в умовах воєнного стану характеризується більшою організованістю порівняно зі структурою ціннісно-смислової сфери студентів із низьким рівнем адаптації. Визначено, що серед базових елементів структури ціннісно-смислової сфери студентів із високим рівнем адаптації до дистанційного навчання в умовах воєнного стану представлені цінності щодо сфери професійної самореалізації особистості. Також до базових елементів структури ціннісно-смислової сфери студентів цієї групи увійшли цілі в житті. Базові елементи структури ціннісно-смислової сфери студентів із низьким рівнем адаптації переважно складають цінності особистого життя. Складові частини смислу життя серед базових елементів структури ціннісно-смислової сфери студентів цієї групи не представлені.

ПСИХІЧНИЙ СТАН ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ РОБОТИ

2024-05-28T12:54:31+03:00

Значущість трудової діяльності визначається тим, що вона володіє потужним сенсотворним потенціалом, виступаючи одним із джерел сенсу буття людини, цариною реалізації її фізичних, інтелектуальних, емоційних ресурсів. Професійна діяльність передбачає від суб’єкта її здійснення вагомих енерговитратних зусиль, достатньо часто здійснюється в особливих умовах та має виражений стресогенний вплив на нього, а також вимагає значних внутрішніх та зовнішніх компетенцій. Тому очевидним є те, що професійна діяльність, будучи глибоко включеною та вплетеною у загальний плин життєдіяльності особистості, визначає особливості перебігу її психічних процесів та станів, а також бере участь у формуванні стійких поведінкових схильностей та диспозиційних особистісних рис. Актуальність дослідження особливостей впливу форми професійної діяльності на психоемоційний стан та характеристики соціальної поведінки суб’єкта праці пов’язана з тим, що саме форма професійної діяльності виступає одним з потужних соціально-психологічних чинників, що визначає стиль життя індивіда, когнітивну оцінку власної життєвої ситуації, його сімейну ситуацію тощо. Крім цього, форма професійної діяльності визначає стратегію її здійснення, інтенсивність зайнятості, впевненість у майбутньому, рівень матеріального забезпечення працівника. Перехід на ринкові рейки економіки, глобальні суспільні зрушення та стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, початок яких припав на кінець ХХ ст. та продовжується досі, спричинив виникнення нових професій, а також привів до стрімкого збагачення форм професійної діяльності. Зокрема, сьогодні фахівці мають можливість працювати у таких форматах реалізації професійної діяльності, які раніше були просто неможливими. Умови повномасштабного вторгнення вплинули на психічний стан, що має відображення і на професійній діяльності особистості. Тому метою нашої роботи є емпіричне дослідження психологічних особливостей впливу форми професійної діяльності.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ – УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

2024-05-28T14:04:51+03:00

Дезадаптація у поведінці військовослужбовців може проявлятися як тільки після потрапляння в екстремальні умови, так і після демобілізації. Дезадаптивні прояви військовослужбовців на полі бою можуть проявлятися на різних рівнях, зокрема на вегетативному, афективному та астенічному. Чинниками, що впливають на якість формування адаптації військовослужбовця на полі бою є: безпосередня загроза життю та здоров’ю, контакт зі смертю, споглядання її та страждань оточуючих, фізичні та психологічні умови несення служби, обізнаність у ситуації, досвід перебування у подібних екстремальних умовах, погодні умови та природні обставини, ставлення самого військовослужбовця до несення служби, важливість виконуваних завдань для особистості та соціуму, ставлення родини до перебування особи в зоні бойових дій, релігійні переконання, індивідуальна чутливість та оцінювання набутого досвіду. Дослідження проявів дезадаптації військовослужбовців є важливим етапом розроблення методологічного апарату, спрямованого на покращення рівня життя українських воїнів та допомоги їм повернутися до життя з урахуванням нового набутого досвіду. Теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження дало змогу дійти таких висновків. Серед опитаних військовослужбовців є люди з різним рівнем інтенсивності бойового досвіду. Деякі респонденти були залучені до тривалих та важких бойових дій, стали свідками безпосереднього насильства, людських страждань, надавали допомогу пораненим або ж, власне, зазнали травмування. Цей досвід має сильний негативний вплив на психіку військового, призводить до розвитку порушень адаптації та посттравматичних реакцій. Половина опитаних військовослужбовців має яскраво виражені порушення нормальної адаптації до умов цивільного середовища. Здебільшого це проявляється у зниженні загального психоемоційного фону, роздратованості, вторгненні у свідомість елементів події, яка була травматичною, труднощах із засинанням, нічних кошмарах, зміні інтересів та вподобань, трансформації кола спілкування та зміні його вектору. Існує пряма кореляція між інтенсивністю пережитого військовослужбовцем бойового досвіду та проявами у нього посттравматичних реакцій і порушень реадаптації. Проте на це співвідношення також мають вплив особистісні характеристики воїна, такі як риси характеру, наявність подібного досвіду, чутливість до переживань них, сила нервової системи, особливості фізіології.

ПРОФЕСІЙНА ФРУСТРОВАНІСТЬ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ТА УМОВИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2024-05-28T14:09:36+03:00

У статті розглянуто актуальне питання відсутності єдиного розуміння сутності професійної фрустрованості вчителя початкової школи. Проаналізовано феномен професійної фрустрованості. Зазначено, що на особистість вчителя та якість його професійної діяльності впливають внутрішні та зовнішні чинники, які детермінують стан фрустрованості. Проаналізовано особливості емоційного подолання професійної фрустрованості. Визначено, що необхідним елементом подолання професійної фрустрованості є розвиток самосвідомості, самооцінки, в тому числі професійної, вміння звертати увагу на тілесні прояви, які можуть виникати внаслідок тривалих емоційних переживань. Акцентовано увагу на важливості адекватного і усвідомленого ставлення вчителів початкової школи до власного професійного вдосконалення, знання основних закономірностей і негативних наслідків фрустрованості. Зазначено важливість підвищення професійної компетентності та професіоналізму вчителів. Визначено функції професійної фрустрованості. Проведено аналіз рівнів особистості та особливості прояву професійної фрустрованості на кожному з них. Виявлено, що здебільшого переживання професійної фрустрованості, як і фрустрації загалом, може призвести до негативних наслідків, наприклад до таких глибинних психологічних станів, як депресія, хронічний стрес, психосоматичні розлади. Запропоновано стратегію подолання професійної фрустрованості вчителя початкової школи. Описано психологічні умови, необхідні для подолання професійної фрустрованості на ціннісному, емоційному, поведінковому та когнітивному рівнях. Визначено психологічні умови, що сприяють подоланню професійної фрустрованості вчителів початкової школи. Акцентовано увагу на необхідності гармонійного розвитку всіх структурних рівнів особистості вчителя. Визначено психологічні методи подолання професійної фрустрованості вчителів початкової школи.

ПСИХОГЕНЕТИЧНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ

2024-05-28T14:11:48+03:00

У статті розглянуто феномен індивідуальності людини як комплексна міждисциплінарна проблема, що привертає пильну увагу вчених різних спеціальностей, зокрема психології та генетики. Підкреслено, що вивчення ролі генотипу та середовища у формуванні різних психологічних та психофізіологічних ознак особистості та формування індивідуальності людини є одним з найбільш актуальних та перспективних напрямів сучасної психогенетики. На основі аналізу джерел з проблеми впливу психогенетичних факторів на розвиток індивідуально-типологічних рис особистості показано, що психогенетичний підхід суттєво розширює розуміння ролі генетичних та середовищних факторів на розвиток індивідуальності. Представлено результати дослідження впливу на індивідуальність таких психогенетичних детермінант розвитку, як темперамент (генетична детермінанта) і спрямованість особистості (середовищна детермінанта). Доведено, що індивідуально-типологічні риси, які визначаються спадковістю, проявляються незалежно від впливу середовища, а набуті якості визначаються генотип-середовищними факторами. Наведено дані кореляційного аналізу, які підтверджують зв’язок між спрямованістю особистості і комунікативними, суб’єктивно орієнтованими аспектами індивідуальності, які формуються під впливом соціального оточення. Підтверджено, що спадкові фактори визначають індивідуальність, переломлюючись через середовище. Інтеграція темпераменту та особистості змінює насамперед властивості, пов’язані із соціальною взаємодією, а активаційні та емоційні характеристики діяльності є найбільш стабільними щодо вікової динаміки генотип-середовищних впливів. Перспектива дослідження вбачається в проведенні лонгітюдного дослідження, в якому б можна було проаналізувати динаміку генетичних факторів міжіндивідуальної мінливості психологічних характеристик в ході онтогенезу.

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ВОЛОНТЕРІВ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

2024-05-28T14:14:15+03:00

Мета статті полягає у презентації результатів дослідження особливостей резильєнтності волонтерів в умовах війни. Застосовано теоретичні методи: аналізування, порівняння, систематизації, узагальнення літературних наукових джерел і даних експериментальних досліджень; емпіричні: психодіагностичні методики: шкала резильєнтності CD-RISC-10 К. Коннера та Дж. Девідсона; «Коротка шкала резильєнтності» Б. Сміта, «Методика діагностики життєстійкості» С. Мадді. Визначений психодіагностичний інструментарій дав змогу дослідити, проаналізувати та інтерпретувати рівні резильєнтності волонтерів в умовах війни. Загальні параметри вибірки: кількість респондентів – 31 волонтер, з яких 27 жінок та 4 чоловіки; віковий діапазон – від 26 до 59 років (середній вік вибірки – 34 роки). 74% волонтерів з опитаних перебували в Україні, більшість – у прифронтових містах, тоді як 25,8% становили волонтери, що вимушені були переїхати за кордон. Дослідження презентує аналіз резильєнтності як психологічного феномена. Подано аналіз теоретичних досліджень наукових підходів до визначення та змісту поняття «резильєнтність». Представлено погляди науковців на резильєнтність залежно від предмета дослідження, зокрема цей феномен розглянуто як рису особистості, динамічний процес та адаптаційно-захисний механізм. Визначено типи та компоненти резильєнтності. Проаналізовано виникнення та розвиток волонтерського руху в Україні, а також розквіт волонтерської діяльності під час повномасштабного вторгнення. Систематизовано ризики психічного здоров’я волонтерів під час війни. Виділено та окреслено необхідність формування та розвитку резильєнтності волонтерів у воєнний та післявоєнний часи. Констатовано, що рівень резильєнтності більшості опитаних волонтерів є низьким. Волонтерів з високим рівень резильєнтності, отже, тих, що можуть подолати напруженість, відновитися та зрости особистісно навіть в умовах війни, незначна кількість. Рівень резильєнтності волонтерів, які проживають в Україні в умовах щоденних стресів та воєнних загроз, переважно низький, отже, недостатній. При цьому у волонтерів, які вимушено проживають за кордоном, дещо переважає середній рівень резильєнтності, отже, цим респондентам легше пристосуватися до нових змін з огляду на безпечні умови.