Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія

СТРУКТУРА ПСИХІЧНОГО АПАРАТУ В КЛАСИЧНОМУ ПСИХОАНАЛІЗІ З. ФРОЙДА (ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Антон Вертель — 2023-04-05

Стаття присвячена філософському аналізу комплексу питань, пов’язаних з розумінням та інтерпретацією структури психічного апарату у класичному психоаналізі З. Фройда. Показано динаміку розвитку психоаналітичних ідей у системі несвідоме – свідомість. З позицій психоаналізу психіка розщеплюється на дві протилежні сфери: свідомість і несвідоме. Вони є визначальними характеристиками структури особистості. Однак вони не є рівнозначними. Несвідоме – це особлива сфера психіки. Несвідоме – це суть людської психіки. Свідоме надбудовується над несвідомим. Структура психічного апарату, за З. Фройдом, складається із трьох компонентів: «Я» – сфера свідомого, посередник між несвідомим «Воно» та зовнішнім світом. «Воно» – глибинний шар несвідомих потягів, визначає поведінку людини, сфери несвідомого. Несвідоме «Воно» – це те, що є основою особистості будь-якої людини. Їм рухають первинні біологічні потреби, бажання, емоції. При цьому «Воно» – не якийсь сухий фундамент для подальшого розвитку, а початкове живе джерело психічної енергії, яку «Я» і «Над-Я» всього лише «запозичують». «Над Я» – внутрішньоособистісна цензура. «Над Я» породжене нездатністю «Я» приборкати несвідомі пориви та підкорити їх вимогам реальності. «Я» намагається зберегти узгодженість як і з «Воно», так і із зовнішнім світом. При цьому утворюється нова інстанція «Над Я» – совість чи несвідоме почуття провини. «Над Я» відображає соціальні заборони. «Воно» може призвести до конфліктних ситуацій та порушень психіки (неврозів). Неврози – захворювання, породжені конфліктом між свідомістю та несвідомим; вони там, де слабшає контроль свідомості.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ ЕМПАТІЇ У СТУДЕНТІВ ЗВО

Лариса Леонідівна Дворніченко — 2023-04-05

У статті аналізується емпіричне дослідження особливостей прояву емпатії у студентів закладів вищої освіти. Висвітлені особливості різних підходів до розуміння поняття емпатії. Розкриті результати дослідження розвитку емпатії у студентів різний спеціальностей педагогічного університету. Зазначено, що між вибором професійної діяльності, особливостями особистісних рис та проявами емпатичних здібностей є взаємозв’язок. Визначені особливості проявів раціонального, емоційного та інтуїтивного каналів емпатії. Висвітлено пріоритетний розвиток таких рис, як співпереживання та інтуїтивне відчуття людини, та емоційного каналу емпатії у студентів-психологів, інтуїтивного каналу емпатії і таких рис, як «вчування» не тільки у світ людей, але і в художній об’єкт, у студентів інституту мистецтв та раціональний канал емпатії і вміння підпорядковуватись нормам, правилам у студентів – майбутніх учителів початкових класів. Зазначається, що між особистісними рисами та проявами емпатії є зв’язок на рівні статистичної значущості. Доведено існування прямого взаємозв’язку на рівні статистичної значущості р=0,01 між показниками емоційної стабільності-нестабільності та рівнем проникаючої здібності емпатії, тобто властивості, що дозволяє створювати атмосферу довірливості та ефективного спілкування. Зазначений обернений взаємозв’язок на рівні статистичної значущості р=0,01 між показниками емоційної стабільності та раціональним каналом емпатії, а саме здібності розуміти іншу людину, її стани, проблеми, поведінку. Доведений прямий взаємозв’язок на рівні статистичної значущості р=0,05 між такими проявами особистості, як консерватизм-радикалізм, практичність-мрійливість, та інтуїтивним каналом емпатії. Проведений аналіз підкреслив необхідність розвивальної та корекційної роботи щодо гармонізації емпатії у студентів – майбутніх педагогів та психологів.

СУБ’ЄКТНІСТЬ ЗДОБУВАЧІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ЗВО У МІНЛИВОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Олександр Володимирович Кобець — 2023-04-05

Стаття спрямована на виявлення рівнів розвитку суб’єктності здобувачів педагогічного ЗВО та їхнього зв’язку зі здатністю до спільних (кооперативних) взаємодій у мінливих умовах навчання. Під час проведеного дослідження було отримано дані про рівень розвитку стадій суб’єктності та суб’єктні якості, що забезпечують активність у комунікативних взаємодіях. Дослідження мало пілотажний характер і надалі буде продовжене на ширшій вибірці здобувачів. Проте отримані результати вказують на необхідність ширшого використання активних методів навчання здобувачів педагогічного ЗВО. Насамперед ідеться про розвиток таких суб’єктних якостей, які забезпечували б практичне застосування отриманих знань як засіб навчання, включаючи здатність до суб’єкт-породжуючого та суб’єкт-спільного типів взаємодії в процесі навчання. Отримані результати дають можливість стверджувати, що перенесення процесу навчання майбутніх педагогів у шкільне середовище збільшує кількість здобувачів 5-го курсу з високим ступенем виразності «низьких» стадій суб’єктності та знижує кількість здобувачів з високим ступенем виразності «високих» стадій. Кореляційний аналіз (r-Спірмен) виявив меншу кількість зв’язків стадій суб’єктності та характеристик комунікативних взаємодій у вибірці 5-го курсу. Метод структурного аналізу А. Карпова дозволив зробити висновки, що структура досліджуваних параметрів, що сформувалася на 4-му курсі, зазнає серйозних змін у разі перенесення процесу навчання у середовище загальноосвітньої школи: індекс організованості структури у вибірці 5-го курсу нижчий, ніж у вибірці 4-го курсу, що свідчить про появу розривів зв’язків навчальної та комунікативної суб’єктності.

ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК АДАПТАЦІЙНИЙ РЕСУРС ОСОБИСТОСТІ У РЕАЛЬНОСТІ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЖИТТЯ

Світлана Борисівна Кузікова — 2023-04-05

Невизначеність та нестабільність – це те, що спіткає нас щодня у сучасній новій реальності. Життєстійкі переконання, безперечно, мають вплив на оцінку ситуації – вона сприймається як менш травматична через готовність активно діяти та впевненість у здатності вплинути на ситуацію. Теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження особливостей життєстійкості особистості у ситуаціях невизначеності стало метою цього дослідження. Встановлено значення життєстійкості особистості у сучасних мінливих умовах: створення основи внутрішньої гармонії, повноцінного психічного здоров’я і високої здатності до життєдіяльності. Розкрито сутність життєстійкості як ресурсу для адаптації особистості у суспільстві. У результаті проведеного дослідження встановлено, що загальний рівень життєстійкості впливає на саморозвиток, пристрасність, оптимізм, адаптивність. Констатовано, що показники вираженості адаптації мають позитивні значимі зв’язки з усіма компонентами життєстійкості і її загальним показником. Підтверджено, що залученість як компонент життєстійкості має значимі зв’язки з емоційним комфортом і близькі до значимих зв’язки з прийняттям себе та внутрішнім контролем. Встановлено, що показники вираженості «прийняття ризику» мають зворотно пропорційні зв’язки з показником дезадаптації. Статистичним аналізом доведено, що показник «контроль» значущо позитивно корелює з такими показниками, як: «умови саморозвитку» та «оптимізм». Чим вищий показник життєстійкості в особистості, тим яскравіше виражені показники прийняття себе і емоційного комфорту. Було виявлено, що середній рівень життєстійкості сприяє оптимальному переживанню невизначених ситуацій і включає вибір особистістю стратегій подолання, які дозволяють протистояти новим труднощам у професійному та особистому житті. Високий рівень ефективності адаптації мають респонденти з високими показниками життєстійкості.

ПРАКТИКА МАЙНДФУЛНЕС У ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Тетяна Олександрівна Мотрук — 2023-04-05

У статті розглянуто актуальність майндфулнесу як сучасного напряму роботи зі свідомістю, його можливості у подоланні наслідків стресу різного характеру. Розглядаються історичні витоки виникнення методу самоусвідомлення, його зв’язок із практиками медитації усвідомленості, віпассани, йоги. Основною ідеєю у практиці стає ідея наповнення змістом та усвідомленості моменту. Згадуються роботи Джон-Кабат Зінна та відмінність майндфулнесу від релігійних практик. Розглянуто такі складники практики, як дихання, самоспівчуття, соціальний складник через співчуття. У статті зазначається відмінність майндфулнесу від релаксації як одного із засобів саме заспокоєння. Наголошується, що через практику майндфулнес людина не заперечує і не ховається від болю або сильних емоцій, а навчається приймати їх без доданих значень такими, якими вони є. У статті приведено нейрофізіологічне обґрунтування практики майндфулнес. Наукові дослідження свідчать, що регулярна практика медитації має дуже конкретний вплив на нейрофізіологічні процеси. Під час медитації спостерігається підвищення активності й утворення нових нейронних зв’язків у середині префронтальної кори головного мозку, яка відповідає за функції емоційної регуляції, планування, усвідомленого вибору, емпатії. Активуються процеси регуляції функцій організму; спеціальна комунікація (взаємність), яка є важливою здатністю соціального інтелекту; емоційна врівноваженість і гнучкість реакцій, співчуття, функція інсайту, усвідомлена регуляція сприйнятої небезпеки та інтуїція, що заснована на здатності префронтальної кори обробляти інформацію. Ці дані підтверджувалися збільшенням активності префронтальної кори, швидкістю вирішення інтелектуальних завдань після медитації. Гарними наслідками від практики ставали поліпшення контролю уваги, гнучкість емоційної регуляції, зміна самоусвідомлення. Розглянуто застосування практик самоусвідомлення у психотерапевтичній практиці, а саме майндфулнес-орієнтованої когнітивної терапії (МО-КПТ). Одним із важливих ефектів від практики стають навички розпізнавати моменти включення тригерів і запобігання потраплянню у коло румінацій.

САМООЦІНКА СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ЧИННИК УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ

Світлана Валеріївна Пухно — 2023-04-05

У статті проаналізовано такий психологічний феномен, як самооцінка особистості, особливості самооцінки студентів закладів вищої освіти як компонент самоповаги, як чинник успішності проходження соціально-психологічної адаптації, успішності їх навчання та загалом формування професійних компетентностей майбутніх фахівців. Проаналізовані функції самооцінки, особливості цього особистісного компонента людини юнацького віку. Представлено, що особливості самооцінки здобувачів вищої освіти залишаються актуальним питанням дослідників соціальної та вікової психології, психології вищої школи. Узагальнено зв’язок особливостей самооцінки студентів закладу вищої освіти та складнощів адаптаційних періодів навчання, якими є перший рік навчання та випускний курс. Специфіка останнього пов’язана з проходженням студентами виробничої практики, а на сьогодні для значної кількості молодих людей і початком професійної діяльності. З’ясовано, що найбільш складним періодом дослідниками виділено перший рік навчання, що пов’язано з проблемами адаптації юнаків до умов та специфіки навчання у новому закладі освіти. Визначені переваги в цьому процесі студентів з об’єктивною самооцінкою. Проаналізовані труднощі студентів-першокурсників, у яких занижена самооцінка та неадекватно завищена самооцінка, особливості їх навчання, соціальної взаємодії, особливості професійної адаптації. Проаналізовані результати дослідження ґендерних особливостей самооцінки здобувачів вищої освіти. Представлено результати емпіричного дослідження самооцінки студентів Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Визначені чинники, що сприяють успішності соціально-психологічної адаптації, зокрема, діагностична та корекційна діяльність фахівців психологічної служби щодо проблем студентів закладів вищої освіти. Висвітлено особливості організації психологічного супроводу під час навчання студентів у закладі вищої освіти з метою успішності проходження адаптації та формування професійних компетентностей майбутнього фахівця.

МЕХАНІЗМИ МОРАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Дмитро Борисович Усик — 2023-04-05

У статті приводиться аналіз поняття «норма», що закріплене у суспільстві, його головний зміст та вимоги. Проведено історичний аналіз поняття «норма», соціальні норми, загальні та головні моральні норми. Визначено змістові та формальні характеристики та основні функції норми як основного регулятора моральної поведінки. Виходячи з визначення моральних норм як системи вимог, які визначають обов’язки людини до навколишнього світу, які не тільки орієнтують поведінку, але й дають можливість оцінювати і контролювати її, представлено групи моральних орієнтацій. Проаналізовано складники моральної регуляції (вимоги суспільства, засвоєння вимог та відповідна поведінка) та структурні компоненти рівнів моральної регуляції – макросередовище (класи), мікросередовище (малі групи) та особистісний компонент. Розглянуто функції кожного рівня – креативну, акумулюючу, транслюючу та функцію реалізації у макросередовищі; динамічну та ретранслюючу функції в мікросередовищі та функції інтеріоризації, інтрасляції, реалізації та креативну функцію на особистісному рівні. Проаналізовано саморегуляцію, механізми функціонування регулятивного процесу особистості. Як механізми саморегуляції виділено самооцінку як усвідомлення внутрішнього протиріччя між образом «Я» і ідеалом, механізм самоконтролю, що складається у співвіднесенні поведінкового акту з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми, елементарні фіксовані соціальні установки. З’ясовано відповідність механізмів регуляції відповідно до соціально-психологічних рівнів регуляції поведінки з позиції участі в них цінностей: «відкрито-нормативний» рівень, «нормативно-ціннісний» рівень та «ціннісний» рівень. Розглянуто співвідношення зовнішньої (соціальної) і внутрішньої (особистісної) етичної регуляції поведінки. Автор дійшов висновку, що функціонування регулятивного процесу відбувається завдяки внутрішнім психологічним механізмам, у якості яких відокремлюються: контроль і оцінка дій під час їх здійснення; механізм особистісного змісту, самооцінка та самоконтроль, протиріччя позитивного образу себе і негативного образу власної поведінки, внутрішні психологічні установки різних рівнів.