Слобожанський науковий вісник. Серія: Психологія

ШОПОГОЛІЗМ (ОНІОМАНІЯ) ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН У СИСТЕМІ КУЛЬТУРИ СПОЖИВАННЯ

Лілія Олексіївна Бондаренко — 2026-04-23

Стаття присвячена теоретичному аналізу шопоголізму (оніоманії) як специфічного феномену культури споживання сучасного суспільства. У фокусі дослідження перебуває розгляд шопоголізму не лише як індивідуальної девіантної або компульсивної поведінки, а як соціально зумовленого явища, тісно пов’язаного з трансформаціями ціннісних орієнтацій, символічних практик та механізмів соціальної ідентифікації в умовах пізнього капіталізму. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять класичні й сучасні концепції соціології споживання, зокрема ідеї демонстративного споживання Торстейна Веблена, теорія соціальної диференціації та символічного капіталу П’єра Бурдьє, а також підходи представників критичної соціальної теорії та соціальної психології. У статті проаналізовано основні соціальні чинники поширення шопоголізму, серед яких масова культура, реклама, медіа та цифрові платформи, що формують установки на постійне оновлення стилю життя та споживчих практик. Особливу увагу приділено ролі емоційних і ірраціональних компонентів споживчої поведінки, а також механізмам соціального порівняння та конструювання престижу. Показано, що оніоманія виступає симптомом ширших соціокультурних процесів – комерціалізації повсякденності, розмивання традиційних норм самоконтролю та зростання значущості споживання як засобу самовираження. Зроблено висновок, що шопоголізм доцільно розглядати як комплексне соціальне явище, яке поєднує економічні, культурні та психологічні виміри й потребує міждисциплінарного підходу до аналізу. Отримані результати можуть бути використані у подальших соціологічних дослідженнях культури споживання, девіантної поведінки та соціальних наслідків масового споживання.

ЕКОЛОГІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ЦІННІСНО-СМИСЛОВИЙ КОМПОНЕНТ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Ганна Борисівна Варіна — 2026-04-23

У статті представлено теоретико-емпіричне дослідження екологічної самосвідомості як ціннісно-смислового компонента ресурсного потенціалу особистості. Актуальність дослідження зумовлена зростанням глобальних екологічних викликів та необхідністю виявлення психологічних механізмів формування екологічно орієнтованої поведінки. Метою роботи є концептуалізація екологічної самосвідомості як інтегративного особистісного ресурсу та емпіричне визначення її взаємозв’язків із психологічною ресурсністю і рефлексивністю. Методологія дослідження ґрунтується на кроссекційному кореляційному дизайні. У дослідженні взяли участь 142 здобувачі вищої освіти Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. Для збору даних використано валідизовані психодіагностичні методики: шкалу New Ecological Paradigm (NEP), шкалу проекологічної соціальної відповідальності (PSR), шкалу саморефлексії та інсайту (SRIS) та опитувальник психологічної ресурсності. Надійність інструментів підтверджено показниками внутрішньої узгодженості (α = 0.78–0.84). Результати засвідчили, що у вибірці домінують середні та високі рівні екологічних переконань, екологічної відповідальності, саморефлексії та психологічної ресурсності. Виявлено статистично значущі позитивні кореляції між екологічними переконаннями та екологічною відповідальністю (r = 0.42; p < 0.01), психологічною ресурсністю (r = 0.35; p < 0.01), а також між саморефлексією та ресурсністю (r = 0.47; p < 0.01). Встановлено відносну асиметрію між когнітивно-світоглядним і ціннісно-нормативним компонентами, що проявляється у більш високій вираженості нормативних орієнтацій порівняно з глибиною їх когнітивної інтеріоризації. Наукова новизна полягає у трактуванні екологічної самосвідомості як інтегративного ціннісно-смислового ресурсу, що поєднує когнітивні, нормативні та рефлексивні компоненти у єдину систему саморегуляції. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання при розробленні програм екологічної освіти та психологічних інтервенцій, спрямованих на розвиток ресурсності та екологічно відповідальної поведінки

МЕТОДОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ ПСИХОАНАЛІТИЧНОЇ ТЕОРІЇ У ПЕРЕОСМИСЛЕННІ ПАРАДИГМАЛЬНИХ ЗАСАД ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Антон Вікторович Вертель — 2026-04-23

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз психоаналітичної теорії як концептуальної основи переосмислення парадигмальних засад виховання особистості. Розкрито наукові передумови становлення психоаналітичного підходу, започаткованого З. Фройдом, а також його подальший розвиток у межах постфройдистських і неофройдистських інтерпретацій. Обґрунтовано доцільність інтеграції психоаналітичного дискурсу в сучасний психологічний та педагогічний простір у контексті гуманізації освіти та посилення уваги до внутрішнього світу дитини. Визначено, що методологічні імперативи психоаналітичної теорії полягають у визнанні ролі несвідомих детермінант психічного розвитку, урахуванні внутрішньоособистісної конфліктності як закономірного механізму становлення особистості та необхідності гармонізації індивідуальних потягів і соціокультурних вимог. Наголошено на переорієнтації виховного впливу з авторитарно-нормативної моделі на особистісно орієнтовану взаємодію, що передбачає підтримку автономії, рефлексії та емоційної зрілості суб’єкта, формування здатності до саморегуляції та конструктивного переживання внутрішніх суперечностей. Показано, що звернення до глибинних механізмів формування психіки розширює теоретичний інструментарій сучасної психології виховання, зокрема в аспектах мотивації, соціалізації, емоційного розвитку та адаптації до соціальних змін. Акцентовано на принципі психологічної компетентності вихователя як необхідній умові ефективного виховного процесу та профілактики деструктивних форм поведінки. Зроблено висновок, що психоаналітична теорія постає як цілісний світоглядно-методологічний конструкт, здатний сприяти трансформації сучасної парадигми виховання особистості в напрямі її гуманізації, індивідуалізації та посилення психічного благополуччя

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Наталія Олександрівна Губа — 2026-04-23

Дослідження професійної ідентичності працівників правоохоронних органів має особливу значущість у контексті сучасних соціально-психологічних викликів, пов’язаних із високим рівнем відповідальності, стресу та морального навантаження, характерного для прокурорської діяльності. Статтю присвячено аналізу результатів емпіричного дослідження рівня сформованості професійної ідентичності працівників прокуратури та визначенню психологічних чинників, що впливають на її становлення й збереження. Дослідження було направлено на виявлення чинників, які найбільш тісно пов’язані з рівнем сформованості професійної ідентичності та можуть виступати її психологічними детермінантами або ризиковими предикторами. У контексті даної роботи професійна ідентичність розглядається не лише як статичний статус, а як динамічна система взаємопов’язаних мотиваційних, емоційних і смислових компонентів, що забезпечують цілісність професійного «Я», стійкість до стресу та внутрішню узгодженість особистості в умовах високої соціальної відповідальності прокурорської діяльності. Результати засвідчили неоднорідність структури професійної ідентичності та її тісний зв’язок із мотиваційною сферою і проявами емоційного вигорання. Зріла ідентичність поєднується з внутрішньою мотивацією, ціннісним ставленням до професії та емоційною стійкістю, тоді як низький рівень ідентичності супроводжується вигоранням і зниженням професійної ефективності. Отримані дані свідчать про необхідність розроблення програм психологічного супроводу, спрямованих на підтримку професійної ідентичності, розвиток внутрішніх ресурсів та профілактику емоційного виснаження серед працівників правоохоронних органів.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ БАТЬКІВСЬКОГО ВИГОРАННЯ У СУЧАСНИХ СІМ’ЯХ

Наталія Олександрівна Єрмакова — 2026-04-23

У статті здійснено аналіз складових, чинників та показників оцінювання батьківського вигорання як особливої форми хронічного стресу, що виникає внаслідок тривалого емоційного виснаження, пов’язаного з виконанням батьківських функцій. Даний психологічний феномен має суттєве значення для розуміння специфіки функціонування сучасної сім’ї, оскільки визначає якість взаємодії між батьками та дітьми, впливає на психоемоційний стан дорослих і формує умови соціалізації дітей. Для діагностики застосовано комплекс стандартизованих методик: Parental Burnout Assessment (PBA), розроблений І. Роскам, М. Мікольяйчак та М.-Е. Бріандою (2018), опитувальник тривожності Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна, а також методику дослідження копінг-поведінки (S. Norman, D. F. Endler, D. A. James, M. I. Parker; адаптація Т. А. Крюкової). Використання цих інструментів забезпечило багатовимірне вивчення структури та чинників розвитку батьківського вигорання. Результати засвідчили високу поширеність вигорання серед батьків, особливо матерів дошкільників, які поєднують виховання з професійною діяльністю. Найбільш вираженими симптомами є емоційне виснаження та зниження ефективності батьківської ролі, тоді як відчуження від дитини проявляється меншою мірою, що вказує на збереження емоційного зв’язку навіть у стані перевтоми. Встановлено, що тривожність є ключовим чинником розвитку вигорання: ситуативна тривожність у матерів зумовлена зовнішніми обставинами (війна, економічна нестабільність, соціальна ізоляція), тоді як у батьків більш виражена особистісна тривожність, що відображає стійку схильність до тривожного реагування. Поєднання високої тривожності з неадаптивними копінг-стратегіями (уникання) значно підсилює ризик вигорання, тоді як проблемно-орієнтований копінг частково компенсує його негативний вплив. Виявлені гендерні відмінності підтверджують необхідність диференційованого підходу до профілактики та психокорекції: для матерів важливо знижувати ситуативну тривожність і підтримувати емоційні ресурси, для батьків – розвивати довготривалу саморегуляцію та впевненість у власній компетентності. Отримані результати підкреслюють багатофакторний характер батьківського вигорання та актуалізують потребу у комплексних програмах підтримки, що включають розвиток навичок саморегуляції, формування адаптивних копінг-механізмів, психоосвітню допомогу та врахування гендерних особливостей

БАЙЄСІВСЬКЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ПРИЙНЯТТЯ ДІАГНОСТИЧНИХ РІШЕНЬ КЛІНІЧНИМИ ПСИХОЛОГАМИ В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Михайло Володимирович Жилін — 2026-04-23

Процес прийняття діагностичних рішень у клінічній психології характеризується високим рівнем невизначеності, зумовленим обмеженістю, неповнотою та неоднорідністю психодіагностичної інформації. У таких умовах особливої значущості набуває застосування формалізованих імовірнісних підходів, здатних забезпечити послідовне уточнення діагностичних оцінок. Метою статті є розроблення та наукове обґрунтування байєсівського підходу до моделювання процесу прийняття діагностичних рішень клінічними психологами, який забезпечує формалізоване уточнення ймовірностей альтернативних діагностичних гіпотез і підвищення обґрунтованості клінічних висновків в умовах обмеженості та неповноти психодіагностичної інформації. У дослідженні застосовано системний і структурно-функціональний аналіз процесу клініко-психологічної діагностики, логіко-ймовірнісне моделювання та метод послідовного байєсівського оновлення діагностичних оцінок. Здійснено прикладне моделювання процесу уточнення діагностичних гіпотез на основі результатів клінічного інтерв’ю та стандартизованих психодіагностичних методик із використанням механізму апостеріорного оцінювання їх імовірності. У результаті дослідження з’ясовано специфіку формування діагностичних рішень в умовах інформаційної невизначеності та встановлено, що процес клінічного висновку має динамічний і ймовірнісний характер. Обґрунтовано можливість застосування байєсівського підходу для формалізації процесу інтеграції психодіагностичних даних. Проведене моделювання продемонструвало, що послідовне врахування результатів психодіагностичних інструментів забезпечує уточнення ймовірності альтернативних діагностичних гіпотез і зниження рівня діагностичної невизначеності. Виявлено, що найбільшу діагностичну інформативність мають стандартизовані психометричні показники, які дозволяють кількісно обґрунтувати діагностичне рішення. У висновках зазначено, що використання байєсівського підходу забезпечує формалізоване оцінювання обґрунтованості діагностичних гіпотез і підвищує точність, об’єктивність та відтворюваність клінічних рішень. Виявлено обмеження застосування підходу, пов’язані з недостатністю емпіричних даних, складністю формалізації клінічних ознак і варіативністю індивідуальних проявів психічних станів. Обґрунтовано доцільність використання байєсівських моделей як інструменту підтримки прийняття діагностичних рішень.

ТЕНДЕНЦІЇ У ДОСЛІДЖЕННІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ЛОЯЛЬНОСТІ ТА КОУЧИНГУ

Всеволод Володимирович Зеленін — 2026-04-23

Сучасні вимоги до професійного рівня спеціалістів, високий рівень навантаження та вигорання вказують на необхідність підтримки психологічного добробуту працівників. Мета роботи – вивчити основні особливості сучасних тенденцій дослідження організаційної лояльності та коучингу. У статті було розглянуто зміна та якісне ускладнення управлінських процесів які ведуть до необхідності підготовки та формування управлінців нового типу. Для сучасних керівників необхідним є володіння професійною компетентністю, управлінськими навичками та вміннями, здатністю швидко вирішувати нові проблеми та конфлікти. Соціально-економічна реальність вимагає переосмислення ролі особистості управлінця в організації та впровадженні нових підходів до їх навчання та розвитку. Серед ефективних підходів науковці визначають коучинг, який має сприяти зниженню рівня вигорання та покращує благополуччя. У лідерському вимірі він пов’язаний зі сприятливими змінами вигорання та компонентів залученості, а цифрові формати асоціюються з позитивною динамікою окремих індикаторів психологічного здоров’я. Організаційна лояльність пов’язана із залученістю та намірами залишатися, деструктивні взаємодії (зокрема булінг) підвищують намір звільнення через послаблення відданості. Крім того, психологічний добробут, підтримка, відчуття приналежності та психологічний капітал асоціюються з відданістю та зниженням ризику зміни кадрів. Стиль лідерства та культура організації виступають основними умовами цих зв’язків, які визначають рівень взаємодії у колективах. Висновки. Коучинг як ефективна технологія розвитку управлінської компетентності набуває особливого значення в сучасних умовах забезпечує системний та комплексний розвиток професійних та особистих якостей, необхідних для успішної управлінської діяльності. Коучинг може підсилювати утримання персоналу через зменшення вигорання, розвиток підтримувального лідерства та покращення соціально-психологічного середовища

ПРОЕКТИВНЕ МАЛЮВАННЯ ЯК ПРОСТІР РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО ДОСВІДУ ОСОБИСТОСТІ

Богдана Борисівна Іваненко — 2026-04-23

У статті здійснено теоретичний огляд проективного малювання як різновиду арт-терапевтичних практик і простору репрезентації емоційного досвіду особистості. Узагальнено підходи, що пояснюють, яким чином образотворча активність запускає механізми спонтанної символізації, емоційного вивільнення та саморегуляції. Проективне малювання розглядається як засіб об’єктивації психологічного досвіду через механізми символізації, емоційного вивільнення, саморегуляції, когнітивної переоцінки та нейропсихологічної активації мереж внутрішньої образності. Показано, що в американській школі арт-терапії (М. Наумбург) ключовою умовою терапевтичної дії є спонтанність: створення образів виступає “динамічним діалогом” між свідомим і несвідомим та виявляє конфлікти, які складно вербалізувати. У європейській традиції (Е. Крамер) акцент перенесено на лікувальну цінність процесу: “вплив на матеріал” і створення форми з хаосу відновлюють відчуття контролю та забезпечують “емоційне скидання” почуттів у символічний простір. Окреслено внесок психодинамічного підходу у розуміння символізації: проекція як захисний процес (З. та А. Фрейд) розглядається як винесення внутрішніх імпульсів у зовнішній образ; у К. Юнга підкреслено роль образів несвідомого та інтеграційний потенціал творчого акту; у Д. Віннікотта малювання віднесено до перехідних феноменів і “перехідного простору”, де можливе безпечне експериментування з переживаннями; у В. Біона символізація пов’язується з α-функцією, що перетворює “сирі” афекти на символи, придатні для осмислення. Додатково згадано культурно-історичний ракурс Л. Виготського та уявлення С. Лангер про мистецтво як символічну форму афекту. Подано нейропсихологічні дані, які демонструють, що під час малювання активується мережа внутрішньої образності (default mode network), знижується тривожна реактивність і посилюється роль префронтальної кори в когнітивному контролі. Показано зв’язок малювання з інтероцепцією та з сенсомоторною інтеграцією, що підтримує “заземлення” у станах тривоги, перевантаження й ПТСР. У межах теорії подвійного кодування А. Паівіо обґрунтовано, що малювання активує невербальну систему обробки, завдяки чому переживання можуть бути виражені точніше, ніж у слові. Окремо представлено когнітивно-поведінковий погляд: проективний малюнок розглядається як інструмент об’єктивації автоматичних думок, візуалізації дезадаптив- них схем, розвитку когнітивної гнучкості та переоцінки (J. Gross), а також як ресурс у реконструкції травматичного досвіду. У підсумку підкреслюється універсальність проективного малювання для роботи з емоціями, травмою, стресом і труднощами символізації завдяки поєднанню психодинамічних, когнітивних і нейропсихологічних механізмів.

ПСИХОЛОГ-КОНСУЛЬТАНТ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТА КРАЇНАХ СВІТУ: ТРАДИЦІЇ ТА ТРЕНДИ 2026 РОКУ

Георгій Валентинович Калмиков — 2026-04-23

Стаття присвячена актуальним питанням діяльності психологів з консультування, що працюють у сфері охорони здоров’я. В статті розкриваються їх професійні функції, ключові завдання, важливі принципи, основні напрямки роботи, відмінності від психотерапевтичної роботи, роль психологічного консультування, як ключового елементу комплексної терапії, й сучасні тренди у психологічному консультуванні. Зазначається, що на думку автора статті, професійні функції психолога-консультанта мають включати діагностику запиту і стану клієнта, побудову довірчих відносин, розробку індивідуального плану роботи, застосування консультаційних і деяких терапевтичних технік, доречних у консультуванні, допомогу в усвідомленні проблем, розвитку ресурсів і формуванні навичок саморегуляції та прийняття рішень, а також – оцінку прогресу, підтримки на підвищення самооцінки клієнтів. Також у статті приділена увага висвітленню питань функціонування психологів-консультантів у ЄС і США, зокрема вимог до освіти цих фахівців, локації їхньої праці, психостанів клієнтів, з якими вони мають право працювати, вимог до їх кваліфікації, нострифікації і ліцензування, основних завдань і обов’язків у роботі, психологічних трендів в 2026 році, професійних функцій та відмінностей між психологами-консультантами і клінічними психологами. У висновках наголошується, що у психологічному консультуванні в Україні та зарубіжних країнах є багато спільного, але є й певні відмінності, на які варто звернути увагу як при підготовці психологів з консультування в ЗВО, так і при висуванні вимог до діяльності практикуючих психологів-консультантів, які працюють в Україні у системі охорони здоров’я – специфічній сфері роботи психолога. Варті уваги і такі функції зарубіжних психологів-консультантів, як робота з психосоматикою та управління болем, використання VR-технологій для терапії, питання цифрового здоров’я, інтеграція психологічних даних з медичною картою пацієнта, кризове втручання, командна взаємодія, психоутворення та ін.

ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО НАСТУПАЛЬНИХ ДІЙ

Андрій Володимирович Кириченко — 2026-04-23

У статті розкрито теоретичні та практичні засади розроблення Програми розвитку психологічної готовності військовослужбовців до наступальних дій (Далі – Програма) в умовах сучасної війни. Встановлено, що повномасштабна російсько-українська війна актуалізувала потребу не лише у вдосконаленні технічної та тактичної складових бойової діяльності, а й у посиленні психологічного компоненту підготовки особового складу. Психологічна готовність визначається як інтегративна властивість особистості, що поєднує мотиваційні, професійні (когнітивні) та емоційно-вольові аспекти, які забезпечують здатність воїна діяти ефективно й рішуче у бойових ситуаціях. Головним задумом Програми є всебічний розвиток психологічної готовності військовослужбовців до наступальних дій, що забезпечує ефективне виконання бойових завдань у складних та динамічних умовах сучасного бою. Особлива увага приділяється формуванню стресостійкості, здатності до психофізіологічної саморегуляції, розвитку ініціативності та відповідальності за власні дії, а також підготовці до взаємодії у складі підрозділу під час наступу. Програма інтегрує теоретичні знання про природу стресу, психологію бойової діяльності та механізми прийняття рішень з практичними тренінговими завданнями, що моделюють реальні бойові ситуації. Практична частина Програми реалізується у форматі психологічного тренінгу з використанням активних методів навчання (міні-лекцій, дискусій, мозкових штурмів, моделювання бойових ситуацій). Розроблена програма може бути використана у системі психологічної підтримки персоналу ЗС України для підвищення ефективності бойової діяльності та збереження психічного здоров’я особового складу

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ТРИВАЛОГО ТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСУ У ФАХІВЦІВ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

Олег Матвійович Кокун — 2026-04-23

У статті представлено результати емпіричного дослідження впливу тривалого травматичного стресу в умовах воєнного стану на здоров’я, психоемоційний та психофізіологічний стан у фахівців психолого-педагогічних професій. Теоретичний аналіз сучасних українських та зарубіжних досліджень засвідчує, що війна виступає потужним хронічним стресором, який зумовлює розвиток посттравматичних, емоційних, когнітивних і соматичних порушень, а також моральної травми. Водночас проблема впливу пролонгованого військового стану на представників освітньої сфери потребує подальшого емпіричного осмислення, що зумовлює актуальність дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей впливу тривалого травматичного стресу на здоров’я, емоційний стан та соматичні прояви моральної травми у педагогічних працівників і здобувачів педагогічної освіти. Отримані результати засвідчили значне погіршення емоційного стану (81,3%) та здоров’я (58,9%) опитуваних фахівців освітнього напрямку діяльності. У більшості респондентів показники реакції на тривалий травматичний стрес перебувають на низькому та середньому рівнях, що вказує на стан напруженої адаптації; 5,6–6,5% мають високі показники моральної травми. Соматичні прояви представлені переважно виснаженням і больовими симптомами. Виявлено групові відмінності: у магістрантів педагогічного напрямку освіти вищі показники за шкалою «виснаження та лють». Це вказує на необхідність системного моніторингу, дослідження показників професійного вигорання, резильєнтності, самоефективності та професійної життєстійкості для розробки і впровадження комплексних програм психологічної підтримки й психофізіологічного відновлення фахівців освітньої сфери як важливого ресурсу стійкості в умовах пролонгованої війни

ХАРАКТЕРИСТИКИ ЖИТТЄВИХ ПОДІЙ ТА СИТУАЦІЙ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Ольга Дмитрівна Кресан — 2026-04-23

Статтю присвячено теоретичному аналізу життєвих подій стресового характеру як одного з важливих чинників формування стресостійкості особистості. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості кризових, травматичних та екстремальних подій у сучасному соціальному контексті, що істотно впливають на психічне здоров’я та адаптаційні можливості людини. У роботі узагальнено наукові підходи до розуміння життєвих подій у психології, зокрема в межах біографічного, ситуаційного, когнітивного та наративного підходів. Розкрито психологічні особливості впливу стресових життєвих подій на особистість, обґрунтовано їх подвійну роль як джерела стресу та потенційного ресурсу розвитку стресостійкості. Проаналізовано концепцію стресового епізоду Р. Лазаруса, що дозволяє розглядати стрес не лише як реакцію на подію, а як процес когнітивної та емоційної переробки ситуації. Залежно від сили стресу та ступеня деструктивного впливу на особистість виокремлено стресогенні, кризові, травматичні та екстремальні життєві події, охарактеризовано їх психологічні наслідки та потенціал щодо формування або зниження стресостійкості. Показано, що формування стресостійкості можливе за умови відповідності рівня стресового навантаження наявним особистісним ресурсам, копінг-стратегіям і соціальній підтримці. Особливу увагу приділено ролі суб’єктивного осмислення подій та наративного підходу, який розглядається як важливий психологічний механізм інтеграції стресового й травматичного досвіду, зниження емоційної напруги та посилення адаптаційних можливостей особистості. Зроблено висновок, що життєві події стресового характеру є значущим чинником як виникнення стресу, так і розвитку стресостійкості, що потребує подальших емпіричних досліджень у цьому напрямі

ЕТИЧНІ ДИЛЕМИ ТА МЕЖІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Світлана Борисівна Кузікова — 2026-04-23

Робота психолога в Україні сьогодні – це унікальний у світовому масштабі досвід, оскільки фахівці працюють у стані хронічної екстремальності, де межа між фронтом і тилом є дуже умовною через постійні ракетні загрози. Відповідно, психолог і клієнт взаємодіють в умовах спільної травматичної реальності. Результати емпіричного дослідження (PCL-5, опитувальник посттравматичного зростання) засвідчують статистично значущу різницю між групами: студенти демонструють вищу інтенсивність інтрузій та негативних когніцій у поєднанні з «незахищеною відкритістю», тоді як викладачі-практики виявляють «прагматичну стійкість» через опанування нових професійних можливостей, що свідчить про необхідність диференційованого підходу до етичної підготовки фахівців, де пріоритетом для майбутніх психологів є засвоєння алгоритмів безпечного співчуття, а для досвідчених практиків – стратегій відновлення професійних сенсів у межах спільної травматичної реальності. Відповідно, актуальна необхідність переходу від етики стабільності до «польової етики» виживання, де принцип мінімізації шкоди та самозбереження терапевта стають фундаментальними імперативами. Особливу увагу приділено етичним дилемам ідентифікації, нейтралізації упереджень та переходу від глибинної трансформації особистості до стратегій стабілізації та свідчення. Наголошується, що в умовах війни професійна етика трансформується у систему життєзабезпечення, яка дозволяє фахівцю зберігати стійкість у межах спільного травматичного поля. Український досвід роботи в умовах мілітарної повсякденності створює підґрунтя для перегляду світових протоколів кризової допомоги. Традиційні моделі, що базуються на суворій дистанції та стабільності терапевтичних протоколів, виявляються недостатніми в ситуаціях хронічної екстремальності. Натомість українська практика пропонує перехід до моделі адаптивної стійкості, де легітимізація вразливості терапевта та етика самозбереження стають новими стандартами професійної життєздатності в зонах глобальних конфліктів. Перспективи подальших розвідок вбачаються у порівняльному аналізі вітчизняних адаптивних стратегій із міжнародним досвідом функціонування психологічної допомоги в зонах воєнних конфліктів

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ МОЛИТВИ НА ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Микола Миколайович Лагодич — 2026-04-23

Прагнучи трансцендентного подолання меж власної обмеженості в кризових обставинах, людина через духовно-молитовні практики прагне пізнати істину, відшукати зв’язок з Богом, повернути точку опори та заповнити ціннісно-смислову сферу буття. Дослідження зосереджене на аналізі ключових механізмів впливу феномену молитви на рівень тривожності особистості в складних умовах повномасштабної війни. У рамках статті розглянуто різні типи молитов та обґрунтовано, що різний контекст молитви може чинити варіативний вплив на психологічний добробут людини – деякі форми дають відчуття спокою, інші сприяють більш глибокому зв’язку з Богом. У цілому молитва, як релігійна копінг-стратегія, сприяє подоланню перманентної тривожності та стійких наслідків стресу. З’ясовано, що з позиції психології феномен молитви доцільно розглядати у чотирьох основних вимірах – мотиваційному, соціально-психологічному, когнітивному і нейропсихологічному. При цьому мотиваційний вимір охоплює низку причин, через які людина приймається до молитви; нейропсихологічний актуалізує вплив молитви на реакції мозку та нейропсихологічних змінах при використанні духовної практики молитви; когнітивний вимір концентрує увагу на переконаннях особистості щодо молитви і природи Бога, що дає змогу справитись зі стресовими ситуаціями, горем і втратою; соціально-психологічний – зосереджується на взаєминах між людьми та Богом, відчутті присутності Бога протягом молитви чи після неї. У дослідженні доведено, що для глибшого осмислення цього питання важливо розвивати тісну взаємодію між фахівцями в галузі психічного здоров’я та релігійними громадами. Окрім того, інвестуючи ресурси та зусилля у освіту та співпрацю, можна активно сприяти психічному добробуту соціуму в часі кризових обставин та створювати безпечні простори для кращого розуміння особистістю власних духовних потреб без стигматизації чи дискримінації

ГЕНОГРАМА ЯК ІНСТРУМЕНТ ВІДНОВЛЕННЯ МІЖПОКОЛІННОЇ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ В ПРОЦЕСІ РЕКОНСТРУКЦІЇ СІМЕЙНОГО ХРОНОТОПУ

Наталя Едуардівна Мілорадова — 2026-04-23

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні аспекти застосування генограми як стратегічного інструменту відновлення міжпоколінної безперервності в процесі реконструкції сімейного хронотопу. Актуальність дослідження зумовлена критичним станом колективної та індивідуальної пам’яті українського суспільства в умовах сучасних масштабних історичних зламів, військової агресії та масових міграційних процесів. Зазначені чинники спричиняють деструкцію сімейного хронотопу – цілісної єдності часових і просторових координат роду, що виступає фундаментом ідентичності особистості. Розглянуто явище деструкції генеалогічної спадковості, де просторове відчуження та раптові антропологічні втрати формують структурні розриви в історичному наративі сім’ї, що призводить до руйнації цілісного родинного хронотопу. Автори аналізують генограму не лише як графічний метод збору генеалогічних даних, а як потужний терапевтичний інструмент реконструкції деформованої системи міжпоколінних зв’язків. У статті розкрито механізми трансгенераційної передачі травм, таємниць та деструктивних поведінкових патернів, які в умовах розірваного хронотопу перетворюються на «білі плями», що провокують екзистенційну тривогу та втрату життєвої орієнтації у нащадків. Окрему увагу приділено генезису методу, зокрема внеску Пало-Альтінської групи, концепціям сімейної системи, міжособистісної етики та невидимих лояльностей. У межах дослідження запропоновано покроковий алгоритм відновлення міжпоколінної безперервності, що включає рівні осмислення фактичних даних (хронос), рефлексію емоційних зв’язків та застосування технік символічної реконструкції. Доведено, що свідоме заповнення інформаційних прогалин та легалізація «фігур замовчування» дозволяє структурувати вертикальний час роду та відновити зв’язок із «місцями сили». У результаті генограмного аналізу відбувається трансформація суб’єктивного сприйняття родинного минулого: травматичний досвід перетворюється на інтегровану частину особистої історії, що звільняє суб’єкта від автоматичного повторення сценаріїв предків. Наукова новизна роботи полягає в синтезі літературознавчого поняття «хронотоп» із методами системної сімейної психотерапії для розв’язання проблем ідентичності в кризових умовах. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання запропонованих підходів у клінічній практиці, соціальній реабілітації та в межах програм самодопомоги для відновлення наративної цілісності особистості та зміцнення психологічної стійкості через звернення до ресурсів власного родоводу

ВПЛИВ СТРЕСОВИХ ФАКТОРІВ НА ОСОБИСТІСТЬ ПІДЛІТКА ПІД ЧАС ТРЕНІНГОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Людмила Павлівна Московець — 2026-04-23

У статті здійснено теоретичний аналіз впливу стресових факторів на особистість підлітка під час тренінгової взаємо- дії. Вказано, що тренінг є ефективним інструментом у роботі з підлітками, оскільки передбачає взаємодію з однолітками, дає можливість отримати підтримку з розвитку певних якостей, сприяє задоволенню соціальних та емоційних потреб, але через стресові фактори може по-різному впливати на їх особистість. У дослідженні стрес розглядається як еустрес, що є позитивним та мобілізуюче впливає на учасників, активізує внутрішні ресурси для подолання перешкод та досягнення резуль- татів. Визначено, що долучаючись до тренінгу, особливо вперше, підлітки потрапляють у нову ситуацію, яка є стресовою та потребує виходу з зони комфорту, зумовлює стан невизначеності, когнітивний дисонанс, соціальну тривожність учасників, фасилітацію, інгібіцію. Зазначено, що підлітки, беручи участь у тренінгу, можуть бути дуже чутливими до соціальних кон- текстів; почуватися невпевнено та перейматися тим, як їх сприймають оточуючі; переживати страх необхідності соціаль- ного контакту в новій ситуації; нові знання ймовірно будуть вступати у суперечність зі сформованим досвідом; при виконанні складних, невідомих завдань, незвичних справ учасники та учасниці можуть проявляти пасивність (спрацює ефект соціаль- ної інгібіції), або посилиться активність, поліпшаться результати індивідуальної діяльності (проявиться ефект соціальної фасилітації). Акцентовано увагу на тому, що тренер несе відповідальність за наслідки групової взаємодії, має подбати про зниження впливу стресових факторів на особистість підлітка та продумати дії оптимізації групової взаємодії. Виокремлено кроки, які має здійснити тренер з метою поліпшення стану учасників та учасниць під час проведення тренінгу для досягнення ефективності даного інструменту у роботі з підлітками

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНИХ СТРАТЕГІЙ ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ У КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Алімє Маметівна Османова — 2026-04-23

Стаття присвячена дослідженню ефективності соціально-психологічного тренінгу з попередження конфліктної поведінки в умовах соціальної нестабільності для студентів-психологів. Наголошується, що сучасні соціальні трансформації, економічна невизначеність та воєнні конфлікти супроводжуються високим рівнем психоемоційного навантаження, порушенням усталених систем соціальних орієнтирів і потребують постійної адаптації до нестабільних умов життя. У таких умовах цілеспрямована психологічна профілактика конфліктів постає як ефективний засіб формування конструктивних моделей поведінки, розвитку психологічної стійкості та зниження рівня сприйнятого стресу. У статті представлено структуру тренінгової програми, спрямованої на розвиток конструктивних стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях. Програма передбачає кілька ключових етапів: початкову психодіагностику стилів конфліктної поведінки, рівня сприйнятого стресу та резильєнтності; визначення індивідуальних і групових цілей; інтеграцію психотехнік регуляції емоцій, управління стресом, розвитку резильєнтності, медіаційних і комунікативних навичок; а також завершальне оцінювання результатів. Використані методи включають освоєння технік емоційної регуляції, конструктивної комунікації, формування адаптивних копінг-стратегій та розвитку навичок співпраці у конфліктних ситуаціях, що сприяє зниженню деструктивних моделей поведінки та підвищенню ефективності міжособистісної взаємодії. Емпіричні результати демонструють високу ефективність програми: спостерігається суттєве збільшення частки студентів, які віддають перевагу конструктивному стилю співпраці, одночасно з помітним зниженням домінування деструктивних стилів поведінки, таких як уникнення та суперництво. Крім того, програма сприяла значному зниженню рівня сприйнятого стресу та підвищенню психологічної стійкості (резильєнтності) учасників, що підтверджує її здатність формувати адаптивні навички поведінки та ефективні механізми подолання стресових ситуацій. Отримані дані свідчать про високий потенціал соціально-психологічного тренінгу як інструменту психологічної підтримки студентів-психологів та інших груп, що функціонують у нестабільних соціальних умовах. Важливою є розробка адаптованих програм для різних категорій учасників, включно з онлайн-форматом, що забезпечує доступ до психологічної допомоги за обмеженого контакту з фахівцями. Подальше впровадження тренінгових програм у навчальні та професійні середовища доз

ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ПРОЦЕСІ РЕЛЯЦІЙНО-ОБРАЗНО-СЦЕНАРНОЇ ТЕРАПІЇ

В. А. Павловська-Кравчук — 2026-04-23

В умовах воєнного стану проблема психологічної адаптації військовослужбовців набуває особливої ваги. Копінг-стратегії виступають ключовим механізмом регуляції психоемоційного стану та визначають ефективність подолання стресу. Дослідження впливу психотерапевтичних втручань на структуру копінгу є важливим напрямом прикладної військової психології. Метою дослідження є вивчення динаміки копінг-стратегій військовослужбовців під впливом реляційно-образно-сценарної терапії (РОСТ) у квазіекспериментальному дизайні pre-test → post-test та порівняння характеру змін із контрольною та клінічною вибірками. У дослідженні взяли участь військовослужбовці Збройних Сил України (N = 57 на етапі повного аналізу). Було сформовано три групи: експериментальна (n = 19) – проходили РОСТ; контрольна (n = 24) – без психотерапевтичного втручання; клінічна (n = 24) – військовослужбовці з межовими тривожно-депресивними розладами, які перебували на лікуванні у психіатричному стаціонарі. Для оцінки копінг-стратегій застосовано опитувальник Brief COPE (Carver, 1997). У групі РОСТ зафіксовано тенденцію до зростання проблемно-орієнтованого копінгу за відсутності статистично значущих змін в емоційно-орієнтованих та стратегіях уникання, що свідчить про стабілізаційний характер психотерапевтичного впливу. У клінічній групі виявлено статистично значуще зниження проблемно-орієнтованого та емоційно-орієнтованого копінгу з великими розмірами ефекту, а також тенденцію до редукції стратегій уникання. Міжгруповий аналіз показав найбільш виражені відмінності траєкторій змін між контрольною та клінічною групами. РОСТ не зумовлює різкої трансформації копінг-структури, однак сприяє збереженню адаптивного потенціалу та запобігає редукції проблемно-орієнтованих стратегій подолання в умовах психоемоційного навантаження. Найбільш виражена перебудова копінг-профілю спостерігається у клінічній вибірці

РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СТРЕСОВИХ УМОВАХ

Тетяна Ігорівна Пономаренко — 2026-04-23

В умовах повномасштабної війни українське студентство перебуває під подвійним тиском: традиційних академічних стресорів та екстремальних воєнних чинників (загроза життю, соціальна нестабільність). Це створює комплексний травматичний контекст, де вивчення резильєнтності як механізму підтримки психологічного благополуччя стає стратегічно важливим для збереження ментального здоров’я молоді. Резильєнтність розглядається як динамічний процес адаптації, що дозволяє особистості відновлюватися після негативних подій та досягати посттравматичного зростання. Аналіз наукових праць (О. Ковальчук, О. Чиханцова, К. Ріфф та ін.) свідчить, що цей ресурс є ключовим чинником психологічного благополуччя, академічного успіху та соціальної інтеграції. Дослідження підкреслюють, що резильєнтність допомагає знизити рівень румінацій та дистресу, проте її рівень може варіюватися залежно від гендерних аспектів, соціально-економічного статусу та професійної спрямованості студентів. Емпіричне дослідження проведено взимку 2025-2026 рр. в онлайн-форматі (Google Forms) на базі УДУ імені Михайла Драгоманова, БІЕУ та БНАУ. Вибірку склали 208 студентів віком 17-25 років. Використано методики: шкала резильєнтності Коннора-Девідсона (CD-RISC-10), шкала психологічного благополуччя К. Ріфф, шкала сприйнятого стресу (PSS-10). Статистична обробка здійснювалася за допомогою кореляційного аналізу Пірсона. Встановлено, що більшість студентів мають високий та середній рівні психологічного благополуччя, з найвищими показниками за шкалами «особистісне зростання» та «ціль у житті». Середній рівень резильєнтності виявлено у більш ніж половини респондентів, а високий у третини учасників дослідження. Рівень сприйнятого стресу наближається до верхньої межі норми, що вказує на значне емоційне напруження. Кореляційний аналіз підтвердив статистично значущий прямий зв’язок між резильєнтністю та психологічним благополуччям (r = 0,195; 0,01) та обернений зв’язок між благополуччям і сприйнятим стресом (r = -0,212; 0,01). Результати доводять, що розвиток резильєнтності є необхідною умовою підтримки психологічної стійкості молоді в умовах війни

ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІЇ РОЗВИТКУ В ПРАЦЯХ ПРЕДСТАВНИКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Світлана Валеріївна Пухно — 2026-04-23

В статті представлені результати теоретичного аналізу питань психології розвитку та популяризації цих знань представниками вітчизняної психології першої половини ХІХ століття – представниками професорсько-викладацького складу Львівського і Харківського університетів, Університету святого Володимира міста Києва та інших вітчизняних освітніх закладів. Представлено аналіз наукової спадщини з питань психології розвитку викладача філософії Львівського університету П. Д. Лодія (1758–1834), магістра філософії, викладача Слобідсько-української гімназії представника університетської психологічної думки Харківського університету П. М. Любовського (роки життя невідомі), представників професорсько-викладацької корпорації Університету святого Володимира міста Києва І. М. Скворцова (1795–1863), В. М. Карпова (1798–1867), О. М. Новицького (1806–1884), П. С. Авсенєва (1810 –1852), С. С. Гогоцького (1813–1889). В результаті аналізу наукових творів психологічної тематики вказаних представників психологічної думки першої половини ХІХ століття, визначено, що психологічні ідеї щодо питань психологічного розвитку особистості містять особистісні філософські конструкти дослідників психічного життя людини, що ґрунтувались на тогочасних філософських системах, і мають певну практичну спрямованість. Психологічні ідеї представників філософської думки першої половини ХІХ століття, друковані академічні посібники і праці з психологічних проблем в тогочасних періодичних виданнях є внеском в розвиток психологічної культури населення України ХІХ століття. Представлено розуміння значення і завдань психології в структурних складових тогочасних філософських знань, доведення значення емпіричних методів пізнання проявів психічного життя людини. В статті представлені питання психології розвитку і просвітницька діяльність представників викладацького складу закладів освіти України першої половини ХІХ століття: видання підручників з курсів філософії, логіки, що містили психологічні знання і підручників з психології, проведення публічних лекцій для широкої аудиторії, публікацій психологічного змісту в тогочасних періодичних виданнях

ОСОБЛИВОСТІ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ МЕТОДАМИ МАТЕМАТИЧНОЇ СТАТИСТИКИ ПСИХОДІАГНОСТИЧНОГО ЕТАПУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО ФАХОВОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Сергій Олександрович Рабійчук — 2026-04-23

У процесі активної взаємодії із молоддю з особливими потребами було висунуто гіпотезу про те, що фахове самовизначення даної категорії потребує організованої оптимізації. З метою аналізу ефективності проведеної роботи була здійснена психологічна діагностика за: 1) методикою дослідження фахового самовизначення О. Трифонової та Ю. Горбенко; 2) тестом П. Вілсона для визначення емоційного стану. Отримані результати успішно підтвердили висунуту нами гіпотезу, що досліджувана категорія молодих людей з особливими потребами потребує покращення емоційного стану, впевненості у собі, позбавлення страху, розвитку фахового самовизначення, допитливості тощо. Відповідно до цього нами була розроблена і апробована програма формування фахового самовизначення молоді з особливими потребами технологіями соціально-культурної діяльності. Перевірка отриманих показників після діагностики результатів дослідно-експериментальної роботи здійснювалась за допомогою математично-статистичних методів (зіставлення значень «до і після» G-критерій знаків) засвідчила достовірність і позитивну динаміку емоційних станів та фахової компетентності. У статті представленні порівняльні результати емпіричного дослідження фахового самовизначення та емоційного стану молоді з особливими потребами, короткий опис апробованої програми формування фахового самовизначення молоді з особливими потребами технологіями соціально-культурної діяльності. Програма реалізує такі основні завдання – формування стійкого інтересу до професії, визначення професійних намірів, здійснення зваженого, обдуманого вибору як результату фахового самовизначення, покращення емоційного стану. Особлива увага зосереджена на психодіагностичному етапі, обробці результатів та застосуванні методів математичної статистики. Представлені в статті матеріали можуть бути корисними для практичних психологів, педагогів, соціальних працівників

ЕМОЦІЙНА РЕГУЛЯЦІЯ ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ПЕДАГОГІВ У СУЧАСНИХ КРИЗОВИХ УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Інесса Вікторівна Сергєєва — 2026-04-23

У статті здійснено огляд наукових досліджень, присвячених проблемі емоційної регуляції як чинника психологічної стійкості педагогічних працівників у сучасних кризових умовах професійної діяльності та в контексті професійного вигорання. Проаналізовано сучасні теоретичні підходи до розуміння професійного вигорання, емоційної регуляції та психологічної стійкості, а також узагальнено результати емпіричних досліджень, що розкривають взаємозв’язок між зазначеними феноменами. Встановлено, що ефективна емоційна регуляція виступає важливим психологічним ресурсом збереження професійного благополуччя педагогів та зниження ризику емоційного виснаження в умовах високого професійного навантаження. Показано, що педагоги, які володіють стратегіями усвідомленого управління емоціями, легше адаптуються до змін в освітньому процесі, зберігають психоемоційний баланс та підвищують ефективність педагогічної діяльності. Окрему увагу приділено сучасним викликам, пов’язаним із соціально-психологічними наслідками війни в Україні, що значно підвищує емоційне навантаження педагогів і ризик професійного вигорання. Висвітлено перспективи застосування механізмів емоційної регуляції для підтримки психологічної стійкості педагогів у кризових умовах та підвищення якості освітнього процесу. У статті визначено наукові та практичні аспекти подальших досліджень, серед яких: вивчення впливу різних стратегій емоційної регуляції на компоненти професійного вигорання, розробка тренінгових програм психологічної підтримки для педагогів, інтеграція вітчизняного та міжнародного досвіду у систему професійної підготовки. Отримані висновки можуть бути використані для розробки комплексних програм психологічної підтримки та профілактики професійного вигорання педагогів, а також для підвищення їхньої психоемоційної стійкості в умовах сучасних соціальних та воєнних викликів

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ТУРИЗМУ

Вікторія Миколаївна Тихонович — 2026-04-23

У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних чинників формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців сфери туризму в умовах компетентнісно орієнтованої професійної підготовки. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі комунікації в туристичній діяльності, підвищенням вимог до якості сервісу, клієнтоорієнтованості та психологічної готовності фахівців до професійної взаємодії в умовах емоційного навантаження й полікультурного середовища. Проаналізовано наукові підходи до трактування понять «компетентність» і «комунікативна компетентність», окреслено її психологічний зміст та структурні компоненти: гностичний, конативний та емоційний. Обґрунтовано, що комунікативна компетентність майбутніх фахівців сфери туризму є інтегральною особистісною характеристикою, яка забезпечує ефективність міжособистісної та професійної взаємодії, психологічну адаптацію до різноманітних комунікативних ситуацій і кон- структивне розв’язання професійних завдань. Визначено та схарактеризовано основні психологічні чинники формування комунікативної компетентності: когнітивно-перцептивний (забезпечує адекватне пізнання партнерів по спілкуванню та усвідомлений вибір комунікативних стратегій), емоційно-регулятивний (сприяє психологічній стійкості, самоконтролю та конструктивній поведінці в умовах підвищеного емоційного навантаження), емпатійно-ціннісний (визначає гуманістичну спрямованість комунікації, толерантність і клієнтоорієнтованість) та ідентифікаційно-мотиваційний (забезпечує внутрішню готовність до професійної взаємодії, усвідомлення професійної ролі та стійку мотивацію до саморозвитку). Показано їхній взаємозв’язок і роль у забезпеченні психологічної готовності майбутніх фахівців сфери туризму до професійного спілкування. Доведено, що цілеспрямоване врахування зазначених чинників у процесі професійної підготовки сприяє формуванню стійкої комунікативної позиції, розвитку емоційної саморегуляції, емпатії, толерантності та усвідомлення професійної ролі. Окреслено перспективи подальших досліджень, які пов’язані з емпіричним вивченням психологічних чинників комунікативної компетентності та розробленням психолого-педагогічних технологій їх формування у майбутніх фахівців сфери туризму

ОЦІНКА ВПЛИВУ ПРАКТИК УСВІДОМЛЕНОСТІ НА ПСИХОЛОГІЧНУ СТІЙКІСТЬ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Дарія Ігорівна Токарева — 2026-04-23

У статті здійснено комплексну оцінку впливу практик усвідомленості на формування й підтримання психологічної стійкості науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти (далі – ЗВО) в умовах зростання професійного, емоційного та соціального навантаження. Актуальність дослідження зумовлена трансформаціями сучасного академічного середовища, інтенсифікацією науково-освітньої діяльності, розширенням функціональних ролей викладача та підвищеними вимогами до здатності фахівців зберігати психоемоційний баланс і професійне благополуччя. У цьому розумінні особливої значущості набуває пошук науково обґрунтованих психологічних інструментів, здатних активізувати внутрішні ресурси особистості та знизити ризики професійного виснаження. Мета дослідження полягає у визначенні характеру, механізмів та спрямованості впливу практик усвідомленої регуляції психічних процесів на показники психологічної стійкості науково-педагогічних працівників ЗВО. У процесі роботи застосовано методи аналізу, систематизації та узагальнення актуальних наукових джерел, присвячених проблематиці усвідомленості й психологічної стійкості. Результати дослідження засвідчили, що регулярне застосування практик усвідомленої уваги асоціюється зі зниженням рівня емоційного напруження, підвищенням здатності до саморегуляції, стабілізацією емоційного стану та зростанням адаптивного потенціалу особистості. З’ясовано, що вплив практик усвідомленості на психологічну стійкість має опосередкований характер і реалізується через активацію внутрішніх психологічних ресурсів, зокрема когнітивної гнучкості, емоційної стабільності та усвідомленого ставлення до професійних викликів. Запропоновано авторську модель впливу практик усвідомленості на психологічну стійкість та алгоритм їх інтеграції в професійну діяльність науково-педагогічних працівників. Отримані результати підтверджують доцільність використання практик усвідомленої регуляції як ефективного інструменту зміцнення психологічної стійкості та підтримки професійного благополуччя в академічному середовищі. Запропоновані підходи можуть бути використані при розробленні програм психологічного супроводу, профілактики професійного вигорання та підвищення якості професійного функціонування науково-педагогічних працівників ЗВО.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ З УКРАЇНИ У СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЯХ ЖИТТЯ

Дмитро Борисович Усик — 2026-04-23

У статті здійснено теоретичний та емпіричний аналіз психологічних чинників адаптації вимушених переселенців з України в умовах стресових життєвих обставин. Актуальність дослідження зумовлена масштабними міграційними процесами, спричиненими воєнними подіями, що супроводжуються підвищеним рівнем психоемоційного напруження, порушенням соціальних зв’язків, кризою ідентичності та необхідністю інтеграції в нове соціокультурне середовище. Вимушене переселення розглядається як потужний стресогенний чинник, який перевищує звичайні адаптаційні навантаження та істотно впливає на психічне благополуччя особистості. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять положення концепції загального адаптаційного синдрому Ганса Сельє, когнітивної теорії стресу і копінгу Річарда Лазаруса та Сьюзен Фолкман, моделі акультураційних стратегій Джона Беррі, а також сучасні підходи до вивчення психічного здоров’я та травматизації біженців. У статті узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння адаптації як динамічного процесу взаємодії особистісних ресурсів, копінг-стратегій, рівня тривожності, стресостійкості та соціальної підтримки. Комплексний аналіз результатів дозволив встановити взаємозв’язок між високою тривожністю, хронічним стресом, дефіцитом соціальної підтримки та домінуванням неадаптивних копінг-стратегій як системними чинниками дезадаптації. Водночас наявність групи з високими показниками адаптації та резилієнтності свідчить про потенціал внутрішніх ресурсів особистості, що може бути актуалізований у процесі психокорекційної та соціально-психологічної роботи. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному емпіричному вивченні психологічних чинників адаптації вимушених переселенців у реальних умовах воєнного стресу та тривалих соціальних трансформацій. Практична значущість результатів полягає у можливості їх використання для розроблення програм психологічної підтримки, спрямованих на зниження рівня тривожності, формування адаптивних копінг-стратегій, розвиток життєстійкості та зміцнення соціальних ресурсів вимушених переселенців.

БІОЛОГІЧНІ КОРЕНІ СОЦІАЛЬНОСТІ: ЯК ЕВОЛЮЦІЯ МОЗКУ ТА ТІЛА ПРИВЕЛА НАС ВІД ГРУМІНГУ ДО СОЦМЕРЕЖ

Володимир Миколайович Філоненко — 2026-04-23

У статті здійснено комплексний теоретичний міждисциплінарний аналіз біологічних та еволюційних витоків людської соціальності, що розглядається як фундаментальна стратегія виживання виду Homo sapiens. Обґрунтовано, що сучасні форми цифрової комунікації та соціальної когезії є прямим продовженням архаїчних біологічних програм, закладених на етапі антропогенезу. Дослідження базується на трирівневій моделі детермінації соціальної поведінки: анатомічній, нейрофізіологічній та ендокринній. Анатомічний рівень аналізу сфокусований на «акушерській дилемі», що виникла внаслідок переходу до прямоходіння. Доведено, що народження біологічно незрілого потомства зробило алопарентинг (колективний догляд) та високу групову згуртованість обов’язковою умовою збереження виду. Нейрофізіологічний рівень дослідження розкриває роль енцефалізації та розвитку неокортексу як «соціального органа». Особливу увагу приділено системі дзеркальних нейронів та зонам мовлення (Брока і Верніке), які дозволили трансформувати обмежений тактильний грумінг у дистанційні форми когнітивного зв’язку, що зробило можливим масштабування людських спільнот. Ендокринний рівень описує нейрогуморальну регуляцію афіліації, де окситоцинова та ендорфінова системи виступають «хімічним клеєм», який забезпечує внутрішню винагороду за соціальну взаємодію та виступає природним антидотом стресу. У заключній частині роботи проаналізовано феномен «цифрового грумінгу» в епоху соціальних мереж. Виявлено еволюційний розрив (mismatch) між сучасними технологічними інтерфейсами, що стимулюють дофамінову систему винагороди, та архаїчним «залізом» людської психіки, яке потребує окситоцинового підкріплення через реальний контакт. Стаття доводить, що розуміння зоопсихологічних підвалин еволюції центральної нервової системи (ЦНС) є ключовим для подолання кризи «цифрової самотності» та гармонізації сучасного соціального середовища.

КОУЧИНГОВІ ІНТЕРВЕНЦІЇ ЯК СКЛАДОВА КРИЗОВОЇ ДОПОМОГИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Олена Олександрівна Халік — 2026-04-23

Стаття присвячена аналізу коучингових інтервенцій як складової кризової психологічної допомоги в умовах війни. Повномасштабні воєнні дії в Україні зумовили тривалий психоемоційний стрес, зростання рівня невизначеності та виснаження, що актуалізує потребу в диференційованих, ресурсно-орієнтованих формах психологічної підтримки дорослого населення. У цьому контексті коучинг розглядається як комплементарний підхід, спрямований не на опрацювання травматичного досвіду, а на відновлення суб’єктної позиції, внутрішнього контролю, здатності до усвідомлених рішень і цілепокладання в умовах хронічного стресу. У теоретичній частині статті здійснено аналіз сучасних підходів до розуміння коучингу в кризовому контексті, окреслено його відмінності від психологічного консультування та психотерапії, а також визначено межі доцільного застосування коучингових інтервенцій у системі психосоціальної допомоги. Особливу увагу приділено тілесно орієнтованим та аркоучинговим підходам, які ґрунтуються на ідеї єдності психічних і тілесних процесів та сприяють відновленню саморегуляції без прямого заглиблення у травматичний матеріал. Показано, що коучингові інтервенції можуть виконувати стабілізаційну функцію, актуалізуючи внутрішні ресурси особистості та знижуючи рівень дезорганізації поведінки. Емпірична частина дослідження спрямована на вивчення суб’єктивної ефективності коучингової підтримки в умовах війни. Узагальнення результатів свідчить про позитивну динаміку показників, пов’язаних із відчуттям суб’єктності, внутрішнього контролю, мотиваційної визначеності та ресурсності. Отримані дані свідчать, що коучингові інтервенції сприяють відновленню структурованості дій і здатності до адаптивного функціонування в умовах тривалої воєнної нестабільності. Зроблено висновок про доцільність інтеграції коучингу в систему кризової психологічної допомоги як ресурсно-орієнтованого інструменту підтримки життєздатності та психологічної стійкості особистості

ОСОБИСТІСНІ ТА ДУХОВНІ ЯКОСТІ КАПЕЛАНА, ЩО СПРИЯЮТЬ ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПІДТРИМЦІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Олексій Іванович Ходаківський — 2026-04-23

У статті розглядається актуальна проблема забезпечення ефективної психологічної та духовної підтримки військовослужбовців Сил оборони України в умовах повномасштабної збройної агресії. Метою дослідження є виявлення та аналіз ключових особистісних і духовних характеристик, які, за експертними уявленнями самих капеланів, забезпечують найбільш виразний позитивний психологічний вплив на військовослужбовців. Для реалізації мети застосовано змішаний кількісно-якісний дизайн дослідження. Емпіричну базу склали результати опитування 53 респондентів (штатних військових капеланів та капеланів-волонтерів різних конфесій), які мають безпосередній досвід міжособистісної взаємодії з військовими в умовах бойових дій. Збір даних здійснювався за допомогою авторської анкети з подальшим застосуванням індуктивного контент-аналізу відкритих відповідей (виокремлення смислових одиниць) та зваженого рангового аналізу для визначення їхньої пріоритетності. У результаті дослідження з 265 названих характеристик емпірично виокремлено дев’ять узагальнених категорій: «емпатійне слухання та підтримувальна присутність» (найвищий ранг), «духовна зрілість», «любов, прийняття і повага», «професійна компетентність», «емоційна стійкість», «комунікативність», «автентичність», «практична підтримка» та «конфіденційність». Виявлено, що перші чотири категорії формують базовий кластер найвпливовіших фахових якостей. Встановлено, що класичні умови терапевтичних змін (емпатія, безумовне прийняття, конгруентність) знаходять специфічне відображення у капеланському служінні. Особлива увага приділяється феномену «духовної зрілості», яка розглядається як глибинний конструкт, що інтегрує в собі двовимірну автентичність: узгодженість зовнішніх проявів із внутрішнім станом та гармонізацію внутрішнього світу з релігійно-моральними ідеалами. Зроблено висновок, що процес капеланської підтримки є глибоко людиноцентрованим, відносинним і духовно опосередкованим. Отримані результати мають практичне значення і можуть бути імплементовані в систему професійного відбору, спеціалізованої підготовки та підвищення кваліфікації військових капеланів

САНОГЕННЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЧИННИК АВТОНОМНОСТІ ЦІННІСНОГО ВИБОРУ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Христина Богданівна Цьомик — 2026-04-23

У статті досліджувалося взаємозв’язок між саногенним мисленням, ціннісними орієнтаціями, ціннісним вибором та автономністю особистості у юнацькому віці як одному з найбільш сенситивних періодів для становлення психологічної зрілості та ціннісного самовизначення. Теоретичну основу дослідження становили концепція саногенного мислення, розроблена в межах педагогіки самопізнання, та теорія самодетермінації особистості. На основі теоретичного аналізу обґрунтовано роль саногенного мислення як психологічного ресурсу, що забезпечує усвідомлений і незалежний ціннісний вибір через трансформацію деструктивних психічних автоматизмів – образи, провини, страху, сорому та заздрості. Описано, що нерозпізнані автоматичні реакції діють як психологічні бар’єри між особистістю та її автентичними цінностями, підмінюючи вільний вибір реактивним захистом або підкоренням зовнішньому тиску. Аналіз наукової літератури засвідчив, що проблема ціннісного самовизначення у юнацькому віці активно досліджувалась українськими вченими однак взаємозв’язок між рефлексивним мисленням та автономністю ціннісного вибору залишається недостатньо дослідженим. Емпіричне дослідження, кореляційний аналіз виявив значущі позитивні зв’язки між рівнем саногенного мислення, автономністю особистості (r = 0,58, p < 0,01) та ієрархічною узгодженістю цінностей (r = 0,46, p < 0,01). Найсильнішим предиктором автономності серед підшкал виявилась рефлексія страху. Якісний аналіз напівструктурованих інтерв’ю розкрив п’ять феноменологічних тем суб’єктивного досвіду ціннісного вибору залежно від рівня саногенного мислення: здатність розрізняти внутрішню і зовнішню регуляцію, конструктивне ставлення до помилок, усвідомлена робота зі страхом, вихід за межі образи та досягнення ціннісної ясності. Отримані результати мають практичне значення для розробки психологічних програм підтримки юнаків у процесі особистісного самовизначення та впровадження технік розвитку рефлексивного мислення у психологічну практику роботи зі студентською молоддю

ЗМІНИ У ДОВІРІ ОСОБИСТОСТІ ДО СВІТУ, ЛЮДЕЙ, СЕБЕ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ

Галина Василівна Чайка — 2026-04-23

У статті був розглянутий такий внутрішній ресурс особистості як базова довіра до світу, інших людей, самої себе та її зміни протягом дії військового стану у країні. Мета роботи: провести досліджування базових припущень українців щодо світу, інших людей, себе, порівняти результати з попередніми дослідженнями, проведеними у 2023 році для виявлення як базові припущення змінювалися протягом кількох років війни. В опитування взяли учать громадяни Україні з усіх областей, залучені на добровільній основі через механізм соціальної реклами на Фейсбуці. Базові припущення вивчалися за відповідною методикою Р.Янов-Бульман в українському перекладі. Результати: Дослідження 2025 виявило зниження показників базових припущень у порівнянні із нормативними (довоєнними) даними. Додатково у досліджені 20025 низка показників змінилися на статистично значимому рівні порівняно з 2023 роком і при цьому результати вивчення базових припущень погіршилися. Сам факт війни викликав появу сумнів щодо світу навкруги. Подальше погіршення показника Доброта людей можна пояснити розвитком загального виснаження через війну. Зниження показника Контрольованість світу вказує на те, що все більше зникає в українців віра, що власних зусиль достатньо, щоб налагодити своє життя. Показник Випадковість у світі трохи зріс, що говорить про те, що війна вже не трактується як «випадковість» і швидко закінчиться, а стала негативним життєвим фоном. Хоч в цілому по вибірці ми не виявили подальшого погіршення показників, які входять до інтегрального показника Власна цінність, проте таке погіршення спостерігалося у підгрупі респондентів, які фізично постраждали від час військових дій. Прямі фізичні страждання суттєво знижують довіру людини до самої себе, оскільки руйнується невидимий контракт між волею людини та її можливостями. Отримані результати вказують на суттєве погіршення психічного здоров’я українців, вичерпування їх психічних резервів

ОСОБИСТІСНІ РИСИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ЯК ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ АНТИКРИХКОСТІ

Алла Андріївна Шиліна — 2026-04-23

У статті здійснено теоретико-емпіричний аналіз особистісних передумов антикрихкості поліцейських у контексті їхньої професійної діяльності. Антикрихкість розглянуто як здатність не лише зберігати функціональність в умовах професійного стресу, а й трансформувати складний досвід у ресурс особистісно-професійного зростання. Мета дослідження – емпірично визначити особистісні предиктори антикрихкості поліцейських та з’ясувати роль базових рис особистості у здатності трансформувати професійні стресори в ресурс розвитку. У дослідженні взяли участь 128 поліцейських різних підрозділів Національної поліції України (75% чоловіків, 25% жінок) віком від 18 до 65 років. 60,9% респондентів мали досвід роботи в умовах підвищеного професійного ризику. Для вивчення особистісних характеристик застосовано короткий п’ятифакторний опитувальник особистості (TIPI-UKR). Обробку даних здійснено з використанням методів описової статистики та кореляційного аналізу (ρ Спірмена). Емпіричні результати засвідчили наявність статистично значущих позитивних зв’язків між антикрихкістю та відкритістю досвіду, добросовісністю й екстраверсією. Найбільш виражений кореляційний зв’язок встановлено з відкритістю досвіду, що дозволяє розглядати її як ключову когнітивно-смислову передумову розвитку під впливом професійних викликів. Добросовісність пов’язана з поведінковою саморегуляцією, відповідальністю та структурованістю діяльності, що сприяє продуктивному використанню стресових ситуацій. Екстраверсія опосередковує соціальний вимір антикрихкості, забезпечуючи активну взаємодію та мобілізацію соціальної підтримки. Водночас дружелюбність та емоційна стабільність не продемонстрували статистично значущих асоціацій із показниками антикрихкості, що свідчить про їх менш визначальну роль у процесах трансформації стресу в ресурс розвитку. Отримані дані підтверджують, що антикрихкість поліцейських має виразне особистісне підґрунтя та формується на перетині когнітивної гнучкості, саморегуляції та соціальної активності