Олімпійський та паралімпійський спорт

ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОРИСТАННЯ СТРИБКІВ НА БАТУТІ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ КООРДИНАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ГІМНАСТІВ 6–8 РОКІВ

Дмитро Іванович Балашов — 2026-05-12

У статті розглядається проблема розвитку координаційних здібностей у спортсменів початкової підготовки, які займаються спортивною гімнастикою. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до технічної підготовленості юних спортсменів, а також необхідністю вдосконалення навчально-тренувального процесу на етапі початкової підготовки. Встановлено, що координаційні здібності є однією з провідних передумов успішного оволодіння складними гімнастичними вправами, проте значна частина дітей, які приходять до секцій, не мають достатнього рівня їх розвитку. Метою дослідження було розробити комплекс вправ на батуті для розвитку координаційних здібностей гімнастів 6–8 років та експериментально перевірити ефективність його застосування. Розроблений комплекс включав базові та спеціалізовані вправи на батуті: темпові стрибки, стрибки з обертаннями, вправи на рівновагу, орієнтацію у просторі та вдосконалення безопорного обертання. При його побудові враховувалися біомеханічні закономірності рухів, кінематичні характеристики стрибків і рівень підготовленості дітей. У процесі занять застосовувалися різноманітні методичні прийоми: варіювання умов виконання вправ, обмеження зорового контролю, використання орієнтирів, поєднання з вправами хореографії та загальної фізичної підготовки. Результати педагогічного експерименту показали позитивну динаміку показників координаційних здібностей у дітей експериментальної групи за всіма тестами порівняно з контрольною групою. Отримані дані свідчать про ефективність впровадженого комплексу вправ на батуті. Доведено доцільність його використання у навчально-тренувальному процесі юних гімнастів на етапі початкової підготовки з метою підвищення рівня координаційної підготовленості.

РОЗВИТОК ШВИДКІСНО-СИЛОВИХ ЯКОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ ХОКЕЇСТІВ 13–14 РОКІВ

Діана Валеріївна Бермудес — 2026-05-12

У сучасному юнацькому хокеї особливе значення набуває силова та швидкісно-силова підготовка як один з важливих факторів підвищення майстерності та спеціальної працездатності гравців. В ході теоретичного аналізу та обґрунтування особливостей розвитку швидкісно-силових якостей в процесі спортивного тренування хокеїстів з’ясовано сучасні підходи до управління навчально-тренувальним процесом хокеїстів. Визначено, що особливу увагу на етапі спеціалізованої підготовки слід приділяти швидкісно-силовим якостям, оскільки вибір та раціональна побудова системи підготовки повинні забезпечити поступове зростання фізичної та психічної майстерності гравців, що в подальшому і визначає рухові дії. В процесі дослідження було розроблено методику розвитку швидкісно-силових здібностей хокеїстів 13−14 років. Основні завдання для розробки змісту методики полягали: в опануванні та подальшому вдосконалені техніки катання на ковзанах, володінні ключкою та техніки роботи з шайбою. Важливим було впровадження вправ для вдосконалення коротких і середніх передач, контролю точності виконання передач, вправ з використанням силових поєдинків та силових технічних прийомів. В результаті педагогічного тестування розвитку швидкісно-силових якостей хокеїстів 13–14 років встановлено, що на початковому етапі експерименту між контрольною і експериментальною групами статистично достовірних відмінностей не виявлено. У ході проведення експерименту доведено, що використання запропонованої нами методики розвитку швидкісно-силових якостей хокеїстів 13–14 років дозволило спортсменам експериментальної групи досягти високих показників у контрольних тестах та суттєво відрізняються від розвитку швидкісно-силових якостей з контрольною групою. Отже, проведене дослідження дозволило встановити ефективність застосування методики розвитку швидкісно-силових якостей у процесі навчально-тренувальних занять хокеїстів 13–14 років.

ДЕТЕРМІНАНТИ ЗНИЖЕННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Оксана Сергіївна Бородіна — 2026-05-12

У статті досліджено детермінанти зниження та підвищення рівня фізичної активності студентської молоді в системі вищої освіти. Основна увага приділяється виявленню бар’єрів, які обмежують рухову активність студентів, та стимулів, що сприяють її підвищенню. Для цього проведено анкетування 120 студентів різних курсів та спеціальностей, що дозволило визначити основні причини низької фізичної активності: дефіцит вільного часу через навчальні навантаження та поєднання навчання з роботою (70%), низьку мотивацію до систематичних занять (60%) та переважання сидячого способу життя (55%). Одночасно були виявлені найбільш підтримувані студентами шляхи підвищення фізичної активності: модернізація змісту занять з фізичного виховання (75%), розвиток різних форм студентського спорту (70%) та посилення мотиваційної складової фізичного виховання (65%). Представлені аналітичні дані дозволяють наочно оцінити співвідношення бар’єрів і стимулів та визначити пріоритети для практичного впровадження заходів щодо підвищення фізичної активності студентів у ЗВО. Отримані результати свідчать, що комплексний підхід, який поєднує оновлення змісту фізичного виховання, розширення можливостей участі у студентському спорті та формування позитивної мотивації до рухової активності, сприяє залученню студентської молоді до регулярних занять фізичними вправами, підтримці здорового способу життя та розвитку студентського спорту. Результати дослідження можуть бути використані у процесі планування та організації фізичного виховання студентської молоді з урахуванням їхніх інтересів, потреб і можливостей. Отримані емпіричні дані створюють підґрунтя для розроблення цільових програм, спрямованих на подолання виявлених бар’єрів рухової активності, підвищення залученості студентів до занять фізичними вправами та формування стійкої мотивації до активного способу життя в умовах освітнього середовища ЗВО.

ФІЗИЧНА РЕКРЕАЦІЯ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Галина Олександрівна Бутенко — 2026-05-12

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз проблеми організації фізичної рекреації в умовах інклюзивної освіти закладу загальної середньої освіти як важливої складової сучасної системи фізичного виховання. Обґрунтовано актуальність упровадження фізкультурно-рекреаційної діяльності в інклюзивне освітнє середовище з урахуванням різноманітності освітніх потреб, функціональних можливостей та психоемоційного стану учнів. Доведено, що фізична рекреація виступає не лише засобом оздоровлення, а й ефективним педагогічним інструментом соціалізації, інтеграції та формування позитивного ставлення до рухової активності в дітей з особливими освітніми потребами. У дослідженні обґрунтовано доцільність застосування структурно-функціонального підходу до організації фізичної рекреації, який забезпечує цілісність, системність і узгодженість усіх компонентів рекреаційної діяльності в умовах інклюзивної освіти. Визначено основні структурні компоненти фізичної рекреації (цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний та результативний) і розкрито їх функціональне наповнення з позицій оздоровчого, психоемоційного, соціалізаційного та інтегративного впливу. Представлено узагальнену структурно-функціональну модель фізичної рекреації, яка враховує міждисциплінарну взаємодію учасників освітнього процесу. Показано, що системна організація фізичної рекреації сприяє підвищенню рівня рухової активності, поліпшенню психоемоційного стану, зростанню соціальної включеності та якості життя учнів з особливими освітніми потребами, а також формуванню ефективного інклюзивного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти.

ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: НОРМАТИВНІ ВИМОГИ ДО СПОРТИВНИХ СПОРУД І ОБЛАДНАННЯ

Віта Вікторівна Ворона — 2026-05-12

У статті розглянуто нормативні вимоги до спортивних споруд і обладнання в системі організації спортивного тренування осіб з інвалідністю. Актуальність дослідження зумовлена посиленням інклюзивних підходів у сфері фізичної культури і спорту, розвитком паралімпійського руху та необхідністю модернізації спортивної інфраструктури відповідно до принципів безбар’єрності. Метою роботи є систематизація міжнародних і національних нормативно-правових вимог до спортивних споруд та визначення їх впливу на організацію тренувального процесу осіб з інвалідністю. У дослідженні використано теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, нормативно-правовий аналіз міжнародних і національних документів, порівняльний та структурно-функціональний аналіз. Встановлено, що організація спортивного тренування осіб з інвалідністю ґрунтується на багаторівневій системі регулювання, яка включає положення міжнародних конвенцій, регламенти паралімпійських федерацій, національні закони та державні будівельні норми. У результаті систематизації чинних вимог виокремлено чотири функціональні блоки нормативного забезпечення: архітектурно-плановий, просторово-функціональний, технічний та санітарно-гігієнічний. Доведено, що відповідність спортивних споруд установленим стандартам безпосередньо впливає на структуру та зміст тренувального заняття, рівень безпеки, щільність фізичного навантаження, автономність спортсменів і потребу в технічному супроводі. Порівняльний аналіз міжнародних і національних стандартів засвідчив вищий рівень деталізації міжнародних регламентів щодо конкретних видів адаптивного спорту та необхідність подальшої галузевої конкретизації національних нормативів. Виявлено проблемні аспекти реалізації вимог, зокрема фрагментарність регулювання, обмежене ресурсне забезпечення та відсутність системного механізму аудиту доступності спортивних об’єктів.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ФІТНЕС-ТЕХНОЛОГІЇ НА ЗАНЯТТЯХ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Наталія Зеновіївна Гуцул — 2026-05-12

У статті розглядається ефективність застосування сучасних фітнес-технологій на заняттях з фізичної культури в закладах вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена зниженням рівня рухової активності студентської молоді, недостатньою мотивацією до систематичних фізичних вправ та потребою модернізації традиційної системи фізичного виховання. У сучасних умовах трансформації освітнього середовища та зростання ролі інноваційних підходів особливої значущості набуває впровадження фітнес-технологій, що поєднують оздоровчу, тренувальну та мотиваційну складові, забезпечуючи комплексний розвиток фізичних, психоемоційних та мотиваційних характеристик студентів та підвищення рівня їх здоров’я. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та визначенні ефективності застосуванні сучасних фітнес-технологій на заняттях з фізичної культури в закладах вищої освіти. Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення даних наукової літератури, контент-аналіз, порівняльний та системний аналіз. Проведений аналіз показав, що фітнес-технології сприяють підвищенню мотивації студентів, активізації їхньої участі у заняттях, розвитку фізичних якостей, покращенню психоемоційного стану та загального рівня здоров’я. Впровадження різноманітних програм у онлайн та офлайн форматах забезпечує доступність занять у будь-який час і місці та формує стійкі навички самостійної фізичної активності. Теоретичне дослідження підтвердило роль фітнес-технологій як інноваційного інструменту фізичного виховання студентів. Систематизація видів технологій і методичних підходів показала необхідність інтеграції цифрових і традиційних методів занять для досягнення максимального оздоровчого, тренувального та мотиваційного ефекту, що сприяє підвищенню рівня здоров’я, розвитку фізичних здібностей і формуванню здорового способу життя студентської молоді.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ БІОДИНАМІКИ ЯК НАПРЯМУ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ

Ольга Віталіївна Джулай — 2026-05-12

У статті здійснено розгорнутий історико-теоретичний аналіз передумов формування біодинаміки як самостійного напряму здоров’язбереження у контексті становлення тілесно-орієнтованої терапії ХХ століття. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психоемоційного навантаження, поширенням хронічного стресу та психосоматичних розладів, що потребують інтегративних моделей підтримки та відновлення здоров’я людини. У сучасних умовах фрагментарність медичних і психологічних підходів актуалізує необхідність осмислення цілісних концепцій, які поєднують тілесні, емоційні та когнітивні процеси в єдину систему регуляції. Метою роботи є систематизація історичних і теоретичних засад становлення біодинамічного підходу та обґрунтування його місця у сучасному науковому дискурсі здоров’язбереження. У процесі дослідження застосовано методи теоретичного аналізу й узагальнення наукових джерел, історико-логічний аналіз еволюції тілесних концепцій, порівняльний аналіз підходів, а також інтерпретацію їх положень у контексті сучасних реабілітаційних і превентивних практик. Розглянуто внесок Вільгельма Райха у формування тілесно-орієнтованої парадигми, зокрема його концепцію м’язового панцира як соматичного еквівалента психологічних захисних механізмів та ідею функціональної єдності психічних і соматичних процесів. Проаналізовано подальший розвиток його ідей у біоенергетичному аналізі Александра Лоуена, який розвинув характерологічну модель тілесної структури та обґрунтував значення заземленості, дихання й тілесної експресії у процесах емоційної регуляції. Доведено, що спільним концептуальним підґрунтям зазначених напрямів є розуміння тіла як носія психоемоційного досвіду, регуляторного ресурсу та інструмента особистісної трансформації. На основі проведеного аналізу, біодинаміку запропоновано розглядати як цілісну міждисциплінарну систему, що інтегрує тілесну усвідомленість, увагу, рух, дихання та механізми саморегуляції у практиках збереження і відновлення здоров’я.

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ КРОСФІТУ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ПАТРУЛЬНИХ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

Валерій Олександрович Кисельов — 2026-05-12

Патрульна поліція України, як і будь-який правоохоронний орган, стоїть перед завданням забезпечення безпеки та порядку в суспільстві. Досягнення цієї мети вимагає від поліцейських не лише знань та навичок у сфері правопорядку, але й фізичної підготовки. Сучасні виклики і потреби суспільства, тема удосконалення фізичних якостей поліцейських, зокрема працівників патрульної поліції України, стає надзвичайно актуальною. Фізична підготовка є невід'ємною складовою професійної діяльності поліцейського. Якісна фізична підготовка робить патрульного готовим до ефективного виконання службових обов'язків. Робота поліцейських часто пов'язана зі стресами, високим рівнем небезпеки та фізичними навантаженнями. Лише міцне здоров'я та відмінна фізична форма можуть забезпечити поліцейського здатністю впоратися з цими викликами. Варто відзначити, що фізична підготовка розвиває спеціальні рухові навички та уміння, які необхідні для виконання службових завдань. Поліцейські мають вправно володіти технікою самозахисту, швидкістю реакції та рухливістю у критичних ситуаціях. Завдяки систематичному тренуванню цих навичок патрульні можуть бути готові ефективно реагувати на будьякі виклики в ході служби. Умови повномасштабного вторгнення та воєнного стану ставлять перед патрульною поліцією надзвичайно складні завдання. Працівники цієї служби, які раніше забезпечували порядок та безпеку в мирний час, тепер залучаються до виконання спеціальних та бойових завдань у відповідь на військову агресію. У нинішніх умовах патрульні поліцейські не лише взаємодіють з іншими правоохоронними та військовими структурами для забезпечення громадського порядку, а й несуть службу на блок-постах, здійснюють роботу з виявлення диверсійно-розвідувальних груп та виконують багато інших місій. Саме патрульні поліцейські зазвичай першими прибувають на місця влучать російських ракет чи ударних безпілотників, надають допомогу постраждалим, здійснюють евакуацію населення. Все це вимагає від патрульного постійного перебування в фізичному тонусі та здатності миттєво реагувати на зміни оперативної обстановки. Зазначені обов'язки патрульних поліцейських ставлять перед ними вимогу до високої фізичної підготовки. У таких ситуаціях фізична сила та стійкість можуть вирішувати питання безпеки та виживання. Тому важливість удосконалення фізичних якостей поліцейських, зокрема за допомогою засобів кросфіту, стає критичною для їхньої здатності ефективно виконувати свої службові обов'язки в умовах воєнного конфлікту.

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІКО-ТАКТИЧНИХ ДІЙ ГРАВЦІВ У ПРОФЕСІЙНИХ ФУТБОЛЬНИХ КОМАНДАХ

Ігор Миколайович Кравченко — 2026-05-12

У статті розглянуто особливості техніко-тактичних дій гравців у професійних футбольних командах в умовах сучасного розвитку гри. Актуальність дослідження зумовлена виявленим відставанням вітчизняних футболістів від провідних зарубіжних гравців за рівнем техніко-тактичної підготовленості та недостатньою ефективністю національної системи підготовки футбольного резерву. Метою дослідження є аналіз техніко-тактичної підготовленості висококваліфікованих футболістів. Методологічну основу роботи становили теоретичний аналіз і синтез науково-методичної літератури, педагогічне спостереження, контроль та оцінка показників техніко-тактичних дій, а також методи математичної статистики. Аналіз змагальної діяльності здійснювався на основі відеоспостережень із використанням кількісних і якісних показників індивідуальних, групових та командних техніко-тактичних дій, зокрема розподілу передач між гравцями та кількості дій у штрафному майданчику суперника. У результаті дослідження визначено інформативні критерії оцінки техніко-тактичної підготовленості та ефективності атакуючих дій у професійному футболі. Встановлено, що кількість і якість техніко-тактичних дій у штрафному майданчику суперника, особливо удари по воротах, мають вирішальний вплив на результат матчу. Графічний аналіз ігрових взаємодій дозволив виявити особливості командної взаємодії в різних зонах поля та підтвердив зв’язок між груповими тактичними діями і застосуванням тактичної системи 1-4-3-3. Зроблено висновок, що ефективність техніко-тактичних дій у професійному футболі значною мірою залежить від рівня ігрового мислення, злагодженості командних взаємодій, тактичної дисципліни та психологічної готовності гравців. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення системи техніко-тактичної підготовки професійних і юнацьких футбольних команд.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ІНТЕРВАЛЬНОГО ТРЕНУВАННЯ У ФІЗИЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ ФУТБОЛІСТІВ

Денис Павлович Левченко — 2026-05-12

Футбол належить до ігрових видів спорту з високою інтенсивністю та складною структурою рухових дій. Специфіка змагального навантаження в даному виді спорту зумовлює необхідність високого рівня фізичної підготовки спортсменів, що передбачає розвиток загальної та спеціальної витривалості, швидкісних і швидкісно-силових якостей, координаційних здібностей, а також здатності ефективно виконувати інтенсивні рухові дії у мінливих ігрових умовах. Метою статті є аналіз науково-методичних підходів до використання інтервального тренування як ефективного засобу підвищення фізичної підготовки футболістів. Проаналізовано дослідження вітчизняних науковців які розглядають інтервальні тренування як систему вправ із чергуванням високої інтенсивності та періодів відновлення, що сприяє розвитку аеробно-анаеробних можливостей, підвищенню лактатного порогу та покращенню економічності рухів. Наведено класифікацію інтервальних методів: високої інтенсивності (HIIT), повторно-інтервальні, фартлек, тощо. На основі аналізу наукових досліджень зазначено, що підготовчий період є найбільш оптимальним для використання інтервального методу, оскільки саме в цей час інтервальні тренування відіграють значну роль у формуванні аеробно-анаеробної бази, дозволяючи поступово підвищувати інтенсивність навантажень і адаптувати організм футболістів до змагальних умов без ризику ранньої втоми. Представлено варіанти реалізації програм інтервального тренування у футболі які грунтуються на виконанні комплексів із різних комбінацій вправ; структурі за видами фізичного навантаження; виконанні постійно варійованих функціональних рухів у відносно високій інтенсивності (кросфіт). Представлено тижневий цикл «Workout of the day» у кросфіті. Розроблено зразкові комплекси інтенсивного тренування для загально-підготовчого та спеціально-підготовчого етапів підготовчого періоду річного циклу. Отже, інтервальні тренування є потужним засобом для оптимізації фізичної підготовки футболістів.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Неоніла Вікторівна Нерода — 2026-05-12

Багатьма фахівцями підкреслюється значення спорту як потужного інструменту соціалізації, інтеграції та реабілітації осіб з інвалідністю та ветеранів бойових дій. Міжнародний досвід демонструє ефективність спорту як засобу фізичного та психологічного відновлення, підвищення самооцінки та якості життя. Мета: узагальнення організаційно-правових основ міжнародної практики з організації спортивної діяльності ветеранів війни та визначення напрямів їх адаптації до українських реалій. У роботі використано комплекс методів: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, документальний метод, індукцію та дедукцію, аналогію, абстрагування і конкретизацію, а також порівняння. В Україні спорт ветеранів війни почав активно розвиватися лише після 2014 року, а повномасштабне вторгнення 2022 року зумовило різке зростання кількості осіб з інвалідністю, що актуалізувало потребу у створенні системної моделі підтримки та соціальної інтеграції через спорт. Важливу роль відіграє міжнародне співробітництво, яке забезпечує обмін досвідом, організацію спільних програм та розвиток інноваційних підходів до спортивної реабілітації. Загальною тенденцією є перехід від вузького реабілітаційного впливу до комплексної підтримки ветеранів, де спорт розглядається як інструмент соціальної інтеграції, професійної реалізації та довготривалої підтримки. Використання новітніх технологій, таких як VR, телемедицина та штучний інтелект, відкриває нові перспективи для персоналізованих програм реабілітації. Дослідження підкреслює актуальність гармонізації нормативно-правової бази України з європейськими стандартами та необхідність створення цілісної системи організації спортивної діяльності ветеранів війни, що сприятиме їхній реабілітації, соціальній адаптації та інтеграції у суспільство. У висновках наведено характеристику моделей: США та Велика Британія мають найбільш розвинені системи, що поєднують державне фінансування та благодійні ініціативи, інтегруючи спорт у систему охорони здоров’я та соціальної підтримки; Німеччина та Нідерланди реалізують інклюзивні моделі, де ветерани інтегровані у загальну систему адаптивного спорту; Канада та Австралія пропонують комплексні програми, які враховують потреби сімей ветеранів та можливості працевлаштування у спортивній сфері; Франція застосовує централізовану модель, інтегруючи ветеранів у загальну систему адаптивного спорту без створення окремих програм.

ВИКОРИСТАННЯ НАЯВНИХ РЕСУРСІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ-СТУДЕНТІВ ДО ЗМАГАНЬ З ВИДІВ СПОРТУ

Віктор Олексійович Павленко — 2026-05-12

У статті розглядається сучасна модель організації та проведення навчально-тренувальної роботи для студентів-спортсменів у позанавчальний час, акцентуючи увагу на використанні наявних ресурсів закладів вищої освіти (ЗВО) України для їхньої ефективної підготовки до змагань. Метою дослідження є визначити чинники, які впливають на процес підготовки студентів-спортсменів. Актуальність роботи зумовлена необхідністю збереження здоров’я населення та сприяння регулярній оздоровчій руховій активності серед студентської молоді, що вимагає ефективного залучення ресурсів ЗВО. Стаття ґрунтується на аналізі досліджень щодо застосування різноманітних моделей підготовки спортсменів, що використовують кадровий потенціал та матеріально-технічну базу вишів. Методологія дослідження включала систематичний огляд публікацій, відібраних із науко-метричних баз Web of Science та Google Scholar, за запитом, пов’язаним зі значимістю створення оптимальних умов для тренувальних занять у вищій школі. Авторами розглянуто, що, окрім освітньої функції, основною метою діяльності ЗВО є забезпечення умов для активного дозвілля та систематичних навчально-тренувальних занять студентів в обраному виді спорту. У статті наведені та проаналізовані різні моделі підготовки спортсменів та форми їх поєднання, які можуть бути впроваджені в університетське середовище: секційна, професійно орієнтована, традиційна та індивідуальна. У ході дослідження визначені ключові чинники, які позитивно впливають на процес підготовки студентів-спортсменів, включаючи наявність кваліфікованого кадрового потенціалу, доступність сучасної матеріально-технічної бази та спортивної інфраструктури, а також створення організаційних умов для повноцінного проведення тренувальних занять. Висновки підтверджують значущість єдиного навчально-спортивного процесу, який має бути побудований на основі підвищення ефективності планування фізичної підготовки спортсменів високої кваліфікації. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою та моделюванням організму спортсмена, що дозволить не лише змістовно пояснювати фізіологічні процеси, але й конструювати більш досконалі та індивідуалізовані методи контролю, тренування та відновлення студентів-спортсменів.

ФІТНЕС ЯК ЗАСІБ ПСИХОФІЗИЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ОСІБ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМ СТРЕСОВИМ РОЗЛАДОМ

Юлія Володимирівна Паришкура — 2026-05-12

У статті розглянуто проблему психофізичної реабілітації осіб із посттравматичним стресовим розладом засобами фітнесу. В умовах військових дій та їхніх наслідків зростає кількість людей, які потребують ефективних немедикаментозних підходів до відновлення. У роботі проаналізовано фізіологічні, психоемоційні та поведінкові прояви розладу, визначено засоби аеробних і силових навантажень, спрямовані на зниження рівня тривожності, покращення серцево-судинної регуляції та підвищення стресостійкості. Розроблено цикл із восьми функціональних занять, побудованих за принципами поступовості, індивідуалізації й емоційної безпеки. Мета дослідження. Обґрунтувати та розробити конспекти функціональних фітнес-занять як засобу психофізичного відновлення осіб із посттравматичним стресовим розладом. Матеріали та методи дослідження: базою для дослідження стала програма з восьми функціональних занять, що включали аеробні, силові, розслаблювальні та дихальні вправи. Методологічний підхід інтегрує психофізичні та педагогічні аспекти відновлення через рухову активність. Завдання дослідження: проаналізувати науково-методичні засади використання фітнесу у психофізичній реабілітації осіб із ПТСР; визначити основні фізіологічні та психологічні особливості людей із різними типами ПТСР; розробити конспекти функціональних фітнес-занять з урахуванням адаптаційних можливостей осіб із ПТСР. Вперше систематизовано принципи побудови функціональних фітнес-занять для осіб із ПТСР, яке поєднує фізичне навантаження, дихальні практики та елементи релаксації. Запропоновано структурно-логічну модель занять, що враховує індивідуальні психофізіологічні особливості учасників та їх рівень мотивації. ПТСР супроводжується глибокими психофізіологічними порушеннями, що знижують життєвий тонус, емоційну стабільність та соціальну активність. Фітнес як немедикаментозний засіб реабілітації забезпечує багатовекторний вплив. Інтеграція рухової активності, дихальних вправ та релаксаційних технік створює умови для відновлення цілісного функціонального стану організму.

ПРОБЛЕМИ СПОРТУ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ БЕЗ НАЗРІЛИХ РЕФОРМ

Володимир Васильович Приходько — 2026-05-12

Сучасний розвиток спорту неможливий без аналізу його стану, перед за все регіонального рівня. Виконання такого аналізу суттєво обмежене складністю устрою системи спорту, значною кількістю пов’язаних між собою елементів, для вивчення яких мала б відбутись велика кількість досліджень з наступною верифікацією даних на основі попередньої польової роботи. Очевидно, що обсяг такої роботи перевищує можливості вченого і не може бути виконаний без підтримки Міністерства молоді та спорту України. Але для формування топіки масштабних досліджень і розробок актуальною є експертна аналітика, чому й присвячена стаття. Мета дослідження – виконати експертний аналіз стану спорту в регіонах і підготувати системні пропозиції щодо реформи спорту в Україні. Методи дослідження: вивчення та узагальнення даних літературних джерел та інформації з Інтернету, а також абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, системний підхід, а також експертиза науковця. Базуючись на виконаних дослідженнях є підстави стверджувати, що без реформ спорт у регіонах України чекає повільний, але невідворотній занепад. Натомість реформа спорту це інвестиція в майбутнє нації: здоров’я мільйонів дітей, соціальні ліфти для талановитих, єдність громад, національна гордість через спортивні перемоги. Досвід інших країн доводить: навіть з обмеженими ресурсами можна побудувати ефективну спортивну систему, якщо є стратегія, воля та правильне виконання. Україна має всі можливості стати регіональною спортивною державою: таланти є, традиції є, потенціал величезний. Потрібна реформа, спрямована на регіони, де народжуються майбутні чемпіони. Ключ до успіху реформи – системність, довгострокова перспектива, професійне управління, прозорість і залучення всіх зацікавлених сторін. Не можна реформувати спорт одним Законом України або однією програмою. Це роки послідовної роботи на всіх рівнях: від держави до місцевої громади, від міністерства до конкретного тренера в селі. Подані результати є експертною аналітикою/стратегічним баченням, базованим на загальних знаннях і логікі, а не строгим науковим дослідженням. Вони можуть бути корисним відправним пунктом для дискусій та подальших досліджень, хоча потребують верифікації даними та польової роботи.

ОСОБЛИВОСТІ УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНІКИ ВИКОНАННЯ ПОДАЧІ У ТРЕНУВАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ВОЛЕЙБОЛІСТОК

Ірина Юріївна Самохвалова — 2026-05-12

Подача у волейболі є початковою дією кожного розіграшу м’яча, яка визначає темп гри та здатна безпосередньо приносити команді очки. Якісне виконання подачі підвищує ймовірність перемоги. Сучасні наукові дослідження техніки подачі у волейболі базуються на комплексному підході, що передбачає поєднання розвитку координаційних здібностей із належним рівнем фізичної підготовленості спортсменів. Мета дослідження – розробка та експериментальна перевірка ефективності впровадження у тренувальний процес волейболісток комплексів вправ для удосконалення техніки виконання верхньої подачі. Дослідницька робота була організована на базі Сумського національного аграрного університету. У педагогічному експерименті взяли участь 15 дівчат, які займаються у групі спортивного вдосконалення з волейболу. Для реалізації поставленої мети застосовано теоретичні та емпіричні методи, педагогічний експеримент і методи математичної статистики. Для покращення техніки верхньої подачі було визначено її основні біомеханічні характеристики та розроблено комплекси вправ, орієнтовані на розвиток сили м’язів плечового поясу, вибухової сили, координації й точності рухів. Запропоновані комплекси застосовували наприкінці основної частини кожного тренувального заняття за інтервальним методом із чітко регламентованими паузами відпочинку. Впровадження комплексів вправ у тренувальний процес забезпечило середній приріст показників спеціальної фізичної підготовленості на 13,14%. У процесі експерименту точність і стабільність подачі зросли відповідно на 31,98% і 35,37%. Під час навчально-тренувальних ігор середня кількість силових і тактичних подач збільшилася на 34,67%, тоді як кількість помилок скоротилася на 15,85%. Отримані результати підтверджують доцільність і ефективність використання у тренувальному процесі волейболісток спеціально розроблених комплексів вправ для вдосконалення техніки верхньої подачі.

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ ТА АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЗАНЯТТЯХ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ (НА ПРИКЛАДІ МОДУЛЯ ВОЛЕЙБОЛ)

Наталія Василівна Семенова — 2026-05-12

У статті досліджено актуальну проблему профілактики шкільного травматизму в системі фізичного виховання з акцентом на заняття волейболом. Актуальність роботи зумовлена невтішною статистикою МОН України, згідно з якою за період 2020–2024 рр. зафіксовано понад 21 тисячу випадків травмування здобувачів освіти, причому 76,7% нещасних випадків припадає саме на уроки фізичної культури, рухливі ігри та перерви. У роботі обґрунтовано, що створення безпечного здоров’язбережувального середовища потребує системного алгоритму, який поєднує організаційно-методичну, адміністративну, матеріально-технічну складові тощо. У ході дослідження проведено аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників ризику, де домінуючими визначено недоліки в організації занять, недостатній рівень фізичної підготовленості та порушення техніки безпеки. Окрему увагу приділено специфіці волейболу як одного з найпопулярніших, але водночас травмонебезпечних модулів шкільної програми. Представлено результати онлайн-опитування 52 вчителів фізичної культури з різних регіонів України. Емпіричні дані підтвердили, що найпоширенішими травмами у волейболі є пошкодження пальців рук (85,3%), розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба (35,3%) та забиття. Встановлено, що 88% травм мають легкий ступінь важкості, проте вони негативно впливають на мотивацію учнів. Результати дослідження засвідчили, що основними причинами травматизму на уроках волейболу є недостатня фізична підготовленість учнів (52,9%) та порушення техніки виконання ігрових елементів (50%). У роботі систематизовано пропозиції практиків щодо мінімізації ризиків, зокрема: впровадження спеціальних підготовчих вправ для суглобів, обов’язкове навчання навичкам самострахування та правильного приземлення, контроль за якістю екіпірування та станом спортивного інвентарю. Наголошено на необхідності диференційованого підходу до превентивних заходів залежно від віку учнів та їхнього стану здоров’я.

ОПТИМІЗАЦІЯ ВІДНОВНИХ ПРОЦЕСІВ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ТА СПОРТІ

Сергій Васильович Семенович — 2026-05-12

У статті розглянуто проблему оптимізації відновних процесів у фізичному вихованні та спорті як одну з ключових умов підвищення ефективності навчально-тренувального процесу, збереження здоров’я та забезпечення сталого зростання фізичної працездатності. Актуальність дослідження зумовлена зростанням обсягів та інтенсивності фізичних навантажень, що потребує науково обґрунтованого підходу до організації відновлення. Проаналізовано сучасні наукові підходи до механізмів відновлення організму після фізичних навантажень, зокрема фізіологічні, біохімічні та психоемоційні аспекти. Висвітлено значення процесів суперкомпенсації як основи адаптації організму до тренувальних впливів. Особливу увагу приділено раціональному співвідношенню навантаження та відпочинку, недотримання якого може призводити до перевтоми, зниження мотивації та розвитку перетренованості. У роботі систематизовано основні засоби відновлення, серед яких активне і пасивне відновлення, стретчинг, дихальні вправи, масаж, водні та фізіотерапевтичні процедури, а також повноцінне харчування і сон. Обґрунтовано доцільність комплексного та індивідуалізованого підходу до застосування відновних заходів з урахуванням вікових, статевих та функціональних особливостей організму, рівня фізичної підготовленості й специфіки рухової діяльності. Доведено, що оптимізація відновних процесів у системі фізичного виховання та спортивної підготовки сприяє прискоренню відновлення працездатності, підвищенню рухових якостей, зниженню ризику травматизму та формуванню стійкої адаптації до фізичних навантажень. Отримані результати можуть бути використані у практиці фізичного виховання та тренувальному процесі спортсменів різного рівня підготовленості.

ОБҐРУНТУВАННЯ РОЗВИТКУ РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ УЧНІВ ЗАСОБАМИ КУЛЬОВОЇ СТРІЛЬБИ

Дмитро Олександрович Смалюга — 2026-05-12

Сучасна парадигма освіти орієнтована на формування компетентнісної, фізично здорової та соціально адаптованої особистості. У цьому контексті предмет «Фізична культура» виходить за межі простого набуття рухових навичок, перетворюючись на ключовий інструмент цілісного розвитку. Одним із найважливіших завдань шкільного фізичного виховання залишається розвиток рухових (фізичних) якостей – морфофункціональних властивостей організму, що визначають потенційні можливості людини у різноманітній руховій діяльності. Традиційно пріоритет у школі віддається розвитку загальної витривалості, швидкості та сили, часто через призму нормативних вимог. Однак у сучасному світі, де професійна діяльність та повсякденне життя дедалі вищі вимоги до нейром’язової регуляції, на перший план висувається розвиток координаційних здібностей. До них, згідно з класифікацією В. І. Ляха, належать здатність до рівноваги, точності, ритмічності, просторової орієнтації, диференціювання силових параметрів руху тощо. Саме ці якості лежать в основі ефективного опанування складними руховими діями, запобігають травматизму і формують основу технічної майстерності у будь-якому виді спорту. Парадоксально, але арсенал засобів для їх цілеспрямованого розвитку в рамках звичайного уроку часто обмежений набором стереотипних вправ (біг зі зміною напрямку, метання на точність і т.д.), які не завжди викликають високий інтерес у підлітків. Виникає потреба у пошуку інноваційних, високомотивуючих методів, які б поєднували у собі елемент новизни, виклику та чіткого зворотного зв’язку про результат. Одним з таких потенційних засобів може виступати кульова стрільба. В громадській свідомості кульова стрільба міцно асоціюється зі статичною позою, неймовірною влучністю та спокійним характером. Проте, з наукової точки зору, процес виконання пострілу – це складний акт сенсомоторної інтеграції. Він вимагає від стрільця одночасної реалізації цілого комплексу умінь: тонкого контролю постуральних м’язів для підтримки ідеальної нерухомої позиції (рівновага), досконалої координації рук, пальців та ока для приведення зброї в лінію прицілювання (точність), та миттєвого, але плавного спрацювання дрібної моторики для здійснення спуску (диференціювання зусиль). Високий рівень концентрації уваги та емоційного самоконтролю є обов’язковою психологічною складовою. Таким чином, виникає науково-практична гіпотеза: чи можна, відійшовши від уявлення про стрільбу як про суто статичну дисципліну, сконструювати комплекс динамічних вправ на її основі, що будуть спрямовані саме на розвиток ключових координаційних здібностей школярів. Дана робота присвячена теоретичному та експериментальному обґрунтуванню відповіді на це питання.

ВПЛИВ КОРЕКЦІЙНО-ОЗДОРОВЧИХ ЗАНЯТЬ З ПЛАВАННЯ НА ПСИХОЕМОЦІЙНЕ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Наталія Олександрівна Хлус — 2026-05-12

У статті розкрито проблему збереження та зміцнення психоемоційного здоров’я дітей дошкільного віку в умовах зростання психоемоційних навантажень і зниження рівня рухової активності. Обґрунтовано актуальність використання корекційно-оздоровчих занять з плавання як ефективного засобу позитивного впливу на психоемоційне здоров’я дітей старшого дошкільного віку у системі дошкільної освіти. Здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до вивчення психоемоційного розвитку дітей дошкільного віку та визначено оздоровчий і корекційний потенціал занять з плавання. Плавання розглядається як комплексний вид фізичної активності, що поєднує фізіологічний, психологічний і соціальний вплив на організм дитини, сприяє зниженню рівня тривожності, емоційної напруги та формуванню позитивного емоційного стану. У статті охарактеризовано психоемоційні особливості здоров’я дітей дошкільного віку, зокрема емоційну нестійкість, підвищену вразливість та недостатню сформованість механізмів емоційної саморегуляції. Проаналізовано можливості корекції цих проявів засобами плавання, організованого з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. Особливу увагу приділено методичним аспектам проведення корекційно-оздоровчих занять з плавання, зокрема використанню ігрових методів, створенню психологічно комфортного середовища та забезпеченню позитивного емоційного супроводу. Доведено, що систематичні корекційно-оздоровчі заняття з плавання сприяють покращенню психоемоційного здоров’я дітей старшого дошкільного віку, що проявляється у зниженні рівня тривожності, підвищенні емоційної стабільності, формуванні впевненості у власних можливостях та розвитку навичок емоційної саморегуляції. Підкреслено значення таких занять для формування позитивного емоційного клімату в дитячому колективі та підвищення загального рівня психічного благополуччя дітей. Зроблено висновок про доцільність і ефективність упровадження корекційно-оздоровчих занять з плавання у практику закладів дошкільної освіти як важливого чинника збереження психоемоційного здоров’я та забезпечення гармонійного розвитку дітей дошкільного віку.

СУЧАСНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Сергій Вікторович Чередніченко — 2026-05-12

У статті розкрито сутність і зміст поняття моделювання освітнього процесу в початковій школі, його роль у вдосконаленні педагогічної діяльності та підвищенні ефективності навчання молодших школярів. На основі аналізу сучасних наукових джерел, праць українських і зарубіжних дослідників (І. Бех, О. Савченко, Н. Бібік, Л. Виготський, Ж. Піаже, Дж. Дьюї та ін.) визначено методологічні засади педагогічного моделювання в умовах Нової української школи. Уточнено поняття педагогічної моделі як системного засобу репрезентації, прогнозування та оптимізації освітнього процесу. Особливу увагу приділено інноваційним технологіям моделювання навчальної діяльності, зокрема використанню компетентнісного, діяльнісного, системного, синергетичного та особистісно орієнтованого підходів. Розглянуто методологію побудови педагогічних моделей, які забезпечують ефективність навчання фізичних, мовних, математичних і художньо-естетичних дисциплін у початковій школі. Визначено критерії та показники якості педагогічного моделювання, а також запропоновано етапи розроблення моделей з урахуванням психофізіологічних особливостей молодших школярів. Наголошено, що моделювання освітнього процесу сприяє підвищенню педагогічної майстерності вчителя, створенню умов для розвитку ключових компетентностей і формуванню в учнів пізнавальної активності, самостійності, критичного мислення. Зроблено висновок про доцільність подальшого удосконалення методики моделювання шляхом інтеграції цифрових технологій, штучного інтелекту та адаптивних навчальних систем.

ФІТНЕС-ІНДУСТРІЯ ЄВРОПИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Любов Чеховська — 2026-05-12

У статті проведено комплексний аналіз європейського ринку фітнес-послуг у період глобальних викликів та цифровізації. Актуальність дослідження зумовлена переходом фітнесу з категорії індустрії послуг у статус стратегічного інструменту національної стійкості та профілактичної медицини. Для України вивчення європейського досвіду є критично важливим у контексті реабілітації населення та відновлення людського капіталу в поствоєнний період. Метою роботи є характеристика сучасного стану функціонування фітнес-індустрії країн Європи та визначення ключових напрямів її розвитку. Проаналізовано документи звітності міжнародних організацій: EuropeActive, Deloitte, IHRSA та HFA за 2019–2024 рр., які є найбільш авторитетними у системі оздоровчого фітнесу, тому достовірність їхніх даних не викликає сумніву. Встановлено, що після падіння доходів галузі на 11,4% через пандемію COVID-19, з 2021 року розпочалося стрімке відновлення. Прогнозований прибуток європейського ринку на 2025 рік сягав 38-40 млрд євро. Виявлено лідерів ринку: топ-3 за доходами на 2024 рік складають Великобританія, Німеччина та Іспанія. Доведено, що пандемія стала каталізатором «цифрової революції»: сегмент онлайн-фітнесу демонструє темпи зростання 33,1% на рік. Очікується, що до 2028 року частка традиційних тренажерних залів у загальному доході знизиться з 61% до 30% за рахунок експансії фітнес-трекерів, мобільних додатків та віртуальної реальності (VR) тощо. Визначено ключові тренди «нової реальності»: концепція Silver Fitness (активне довголіття), біохакінг (Wearables 2.0), гібридні моделі Omni-fitness та автоматизація клубів 24/7. Практичне значення полягає у можливості адаптації європейських моделей (зокрема корпоративних платформ типу Wellhub) для формування інноваційного ринку фітнес-послуг в Україні, що сприятиме євроінтеграції та зміцненню здоров'я нації.

ОБҐРУНТУВАННЯ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФУТБОЛЬНИХ КЛУБІВ В УКРАЇНІ ТА ЗА ЇЇ МЕЖАМИ

Микола Борисович Чхайло — 2026-05-12

У статті здійснено комплексне теоретико-методичне обґрунтування цифрової трансформації футбольних клубів в Україні та за її межами в умовах глобальної цифровізації економіки й спортивної індустрії. Акцентовано, що цифровізація виступає системним драйвером змін, який зумовлює не лише впровадження окремих технологічних рішень, а глибоку трансформацію бізнес-процесів, моделей управління, механізмів монетизації та комунікації з аудиторією. Узагальнено сучасні наукові підходи до трактування сутності цифрової трансформації, зокрема в контексті змін клієнтського досвіду, операційної діяльності та бізнес-моделей професійних спортивних організацій. Розкрито значення цифрових платформ, соціальних мереж, ігрових сервісів і фан-екосистем як інструментів формування додаткової цінності для вболівальників та диверсифікації доходів клубів. Емпіричну частину дослідження присвячено оцінюванню цифрової зрілості футбольних клубів Української Прем’єр-ліги сезону 2024/2025 («Динамо», «Олександрія», «Шахтар») із застосуванням моделі Balanced Scorecard. Аналіз здійснено за чотирма стратегічними напрямами: фінанси; клієнти та продукти; бізнес-процеси; персонал і ресурси. Враховано показники структури власності, операційних і комерційних доходів, активності в соціальних мережах, розвитку цифрової інфраструктури, впровадження інноваційних ініціатив та наявності стратегічного бачення цифрової трансформації. За результатами експертного оцінювання встановлено, що найвищий рівень інтегральної цифрової зрілості демонструє ФК «Шахтар», тоді як ФК «Динамо» займає провідні позиції за напрямом оптимізації бізнес-процесів. ФК «Олександрія» характеризується нижчими показниками цифрової інтеграції порівняно з іншими досліджуваними клубами. Виявлено низку системних проблем цифровізації українських футбольних організацій: переважно реактивний характер інноваційної політики, відсутність формалізованих довгострокових цифрових стратегій, обмеженість інвестиційних ресурсів та недостатня прозорість окремих фінансових показників. Обґрунтовано доцільність переходу до проактивної моделі цифрового розвитку, що передбачає стратегічне планування, інтеграцію цифрових інструментів у всі рівні управління та активне залучення інвестицій. Як перспективний напрям визначено реалізацію стартап-проєктів цифрової спрямованості у футбольній індустрії, що можуть стати ефективним механізмом комерціалізації інновацій і підвищення конкурентоспроможності українських клубів у міжнародному середовищі.