ГОМЕР ЯК ТЕКСТ У ЛІРИЦІ ЛІНИ КОСТЕНКО: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ І ТРАНСФОРМАЦІЯ

Анотація

У статті проаналізовані поетичні твори Ліни Костенко, об'єднані топосом «Гомерів текст», під яким розуміється постать давньогрецького поета і його твори як об’єкт художньої рецепції. Дослідження його інтерпретації поеткою зумовлене потребою осмислення авторського прочитання біографії і творів Гомера як певного етапу в розвитку української античності – традиції запозичення і трансформації набутків давніх греків і римлян в нашій літературі. Мета студії – визначити основні тенденції прочитання Ліною Костенко «Гомерового тексту», з’ясувати його функцій у творах письменниці, проаналізувати мотивний комплекс, оприявлений крізь його оптику. З’ясовано, що для авторської інтерпретації притаманне використання імені давньогрецького аеда як синоніма до «давнина» («Міс Істина»), а фактів його легендарної біографії – мотивом для роздумів про час, славу і вічність у поетичному портреті митця іншої епохи («Під вечір виходить на вулицю він...»). Гомер у поезії Ліни Костенко постає і як автор, твори якого формують національну ідентичність читача («Карташинський лиман» і «Циганська муза»), є частиною його знань про історичне минуле («Скіфська одіссея»).Мотиви і образи Гомерової «Одіссеї» Ліна Костенко вплітає в поему-баладу «Скіфська одіссея» як частину інтертексту для характеристики мислення головного героя, його особистого досвіду і колективної пам'яті. Застосувавши порівняльний підхід, автор статті визначає, що, незалежно від контексту, «Гомерів текст» у Ліни Костенко перетворюється на інтертекст у поетичних візіях української історії, універсалізації українського досвіду і в ословленні антропологізму авторки. Рецепція поеткою гомерівських топосів увиразнює діалогізм її ідіостилю.