АНГЛІЙСЬКИЙ ПРАВОПИС: ТЕОРІЇ ТА ПІДХОДИ ДО НАВЧАННЯ ОРФОГРАФІЇ

Анотація

У статті досліджуються теорії та підходи до навчання орфографії англійської мови, яка формувалася століттями і є результатом багатовікової історії становлення країни як нації. Історія англійської мови та запозичень тісно пов’язана з трьома завоюваннями Британських островів: англосаксонським, скандинавським (вікінги) і найбільш значимим – нормандським в ХІ столітті, після якого почалося панування французької мови. Складність англійського правопису мови охарактеризовано через дихотомію: графо-вимовна відповідність/графо-вимовна невідповідність. Серед графо-вимовних невідповідностей, які складають основні труднощі англійської орфографії, варто зазначити: позначення одною й тою самою буквою різних фонем; зображення однієї і тієї ж фонеми різними графічним способами; наявність невимовних букв, наявність історичних та традиційних написань. Нові теорії опанування правопису показують, що учень повинен одночасно використовувати мовні та писемні знання, включаючи фонологічну та морфологічну базу знань, а також орфографічні знання, щоб досягти успіху в правописі. Англійська система правопису призначена для кодування як вимови, так і значення слів, і, як наслідок, англійський правопис відображає взаємозв’язок фонології, морфології, семантики та етимології. Знання етимології слів є одним з важливих факторів для розуміння особливостей написання та фонетичної адаптації запозичених слів. найбільше у сучасній англійській орфографії домінує історичний (традиційний) принцип організації правопису, коли написання не відповідає морфологічним, фонетичним фактам сучасної мови, а пояснюється лише історією розвитку слова. Вплив історичних чинників таких як нормандське завоювання (ХІ ст.) і науково-технічний стрибок (починаючи з поширення друкарства) є однією з причин відмови англійської орфографії від фонетичного принципу та виникнення графо-вимовних невідповідностей.