БІОЛОГІЧНІ КОРЕНІ СОЦІАЛЬНОСТІ: ЯК ЕВОЛЮЦІЯ МОЗКУ ТА ТІЛА ПРИВЕЛА НАС ВІД ГРУМІНГУ ДО СОЦМЕРЕЖ

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретичний міждисциплінарний аналіз біологічних та еволюційних витоків людської соціальності, що розглядається як фундаментальна стратегія виживання виду Homo sapiens. Обґрунтовано, що сучасні форми цифрової комунікації та соціальної когезії є прямим продовженням архаїчних біологічних програм, закладених на етапі антропогенезу. Дослідження базується на трирівневій моделі детермінації соціальної поведінки: анатомічній, нейрофізіологічній та ендокринній. Анатомічний рівень аналізу сфокусований на «акушерській дилемі», що виникла внаслідок переходу до прямоходіння. Доведено, що народження біологічно незрілого потомства зробило алопарентинг (колективний догляд) та високу групову згуртованість обов’язковою умовою збереження виду. Нейрофізіологічний рівень дослідження розкриває роль енцефалізації та розвитку неокортексу як «соціального органа». Особливу увагу приділено системі дзеркальних нейронів та зонам мовлення (Брока і Верніке), які дозволили трансформувати обмежений тактильний грумінг у дистанційні форми когнітивного зв’язку, що зробило можливим масштабування людських спільнот. Ендокринний рівень описує нейрогуморальну регуляцію афіліації, де окситоцинова та ендорфінова системи виступають «хімічним клеєм», який забезпечує внутрішню винагороду за соціальну взаємодію та виступає природним антидотом стресу. У заключній частині роботи проаналізовано феномен «цифрового грумінгу» в епоху соціальних мереж. Виявлено еволюційний розрив (mismatch) між сучасними технологічними інтерфейсами, що стимулюють дофамінову систему винагороди, та архаїчним «залізом» людської психіки, яке потребує окситоцинового підкріплення через реальний контакт. Стаття доводить, що розуміння зоопсихологічних підвалин еволюції центральної нервової системи (ЦНС) є ключовим для подолання кризи «цифрової самотності» та гармонізації сучасного соціального середовища.