МЕТОДИКА «КАРАКУЛЕЙ» Д. ВІННІКОТТА ( SQUIGGLE GAME) У ПСИХОДІАГНОСТИЧНІЙ ТА ПСИХОКОРЕКЦІЙНІЙ ПРАКТИЦІ: ТЕОРІЯ І СУЧАСНІ ПІДХОДИ

Анотація

У статті представлено теоретико-методологічний аналіз методики «каракулей» (Squiggle Game) Д. Віннікотта та її сучасних модифікацій у контексті психодіагностичної та психокорекційної практики. Здійснено систематизацію ключових концептів психоаналітичної традиції, що становлять теоретичний фундамент методики, зокрема положень про терапевтичну гру, перехідний об’єкт і потенційний простір. Показано, що методика «каракулей» є універсальним арт-терапевтичним інструментом, який забезпечує інтеграцію когнітивних, емоційних і соціальних аспектів психічного функціонування особистості, сприяє виявленню несвідомих конфліктів, афективних тенденцій, механізмів саморегуляції та розвитку символічного мислення. У межах проведеного аналізу визначено основні напрями застосування методики: терапевтичний, діагностичний і розвивальний. Розкрито специфіку таких сучасних варіацій, як техніка М. Бетенскі («Клякси, каракулі»), Р. Френкеля («Глиняні каракулі»), Л. Лоуі («Каракулі») та А. Копитіна («Каракулі та метаморфози»), які відрізняються за формою організації, проте зберігають єдину психоаналітичну логіку. Наголошено, що методика «каракулей» виконує діагностичну, терапевтичну, комунікативну та інтегративну функції, сприяючи формуванню емпатійності, емоційної гнучкості, розвитку творчого потенціалу й особистісної цілісності. Доведено, що ефективність цієї техніки базується на поєднанні принципів психоаналітичної символізації, феноменологічної інтерпретації та арт-терапевтичної експресії, що забезпечує її універсальність у роботі з різними віковими категоріями. Зроблено висновок про науково-практичну релевантність методики у сучасній психології, її відповідність інтегративним тенденціям психотерапевтичної практики, зорієнтованої на оптимізацію психоемоційного функціонування, розширення рефлексивних здібностей і підвищення адаптивного потенціалу особистості.