ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ БАТЬКІВСЬКОГО ВИГОРАННЯ У СУЧАСНИХ СІМ’ЯХ

Анотація

У статті здійснено аналіз складових, чинників та показників оцінювання батьківського вигорання як особливої форми хронічного стресу, що виникає внаслідок тривалого емоційного виснаження, пов’язаного з виконанням батьківських функцій. Даний психологічний феномен має суттєве значення для розуміння специфіки функціонування сучасної сім’ї, оскільки визначає якість взаємодії між батьками та дітьми, впливає на психоемоційний стан дорослих і формує умови соціалізації дітей. Для діагностики застосовано комплекс стандартизованих методик: Parental Burnout Assessment (PBA), розроблений І. Роскам, М. Мікольяйчак та М.-Е. Бріандою (2018), опитувальник тривожності Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна, а також методику дослідження копінг-поведінки (S. Norman, D. F. Endler, D. A. James, M. I. Parker; адаптація Т. А. Крюкової). Використання цих інструментів забезпечило багатовимірне вивчення структури та чинників розвитку батьківського вигорання. Результати засвідчили високу поширеність вигорання серед батьків, особливо матерів дошкільників, які поєднують виховання з професійною діяльністю. Найбільш вираженими симптомами є емоційне виснаження та зниження ефективності батьківської ролі, тоді як відчуження від дитини проявляється меншою мірою, що вказує на збереження емоційного зв’язку навіть у стані перевтоми. Встановлено, що тривожність є ключовим чинником розвитку вигорання: ситуативна тривожність у матерів зумовлена зовнішніми обставинами (війна, економічна нестабільність, соціальна ізоляція), тоді як у батьків більш виражена особистісна тривожність, що відображає стійку схильність до тривожного реагування. Поєднання високої тривожності з неадаптивними копінг-стратегіями (уникання) значно підсилює ризик вигорання, тоді як проблемно-орієнтований копінг частково компенсує його негативний вплив. Виявлені гендерні відмінності підтверджують необхідність диференційованого підходу до профілактики та психокорекції: для матерів важливо знижувати ситуативну тривожність і підтримувати емоційні ресурси, для батьків – розвивати довготривалу саморегуляцію та впевненість у власній компетентності. Отримані результати підкреслюють багатофакторний характер батьківського вигорання та актуалізують потребу у комплексних програмах підтримки, що включають розвиток навичок саморегуляції, формування адаптивних копінг-механізмів, психоосвітню допомогу та врахування гендерних особливостей