ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ТРАВМОЮ У МЕТОДІ АРТ-ТЕРАПІЇ

Анотація

У даній статті розглядаються причини і прояви травми, а також зазначено методи арт-терапії, що можуть бути використані арт-терапевтом в ході роботи з травматичним досвідом клієнта. Так, з психологічного погляду травма є результатом непереборної загрози для особистості, яка запускає реакцію людини на стрес «бий/біжи/замри». Якщо людина пригнічена загрозою, у неї може розвинутися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), за якого її тіло застрягає в реакції на стрес і продовжує поводитися так, начебто воно бореться з ворогом.Травма може бути спричинена зневагою і насильством – емоційним, фізичним або сексуальним. Спостереження за домашнім насильством або травмуючими подіями, такими як нещасні випадки, травми або війна, також є відомими причинами. Дані свідчать про те, що люди з несприятливим дитячим досвідом більш схильні відчувати ПТСР, ніж ті, хто в дитинстві мав надійну прихильність до опікунів. Симптоми травми включають повторне переживання подій у спогадах або кошмарах, уникнення ситуацій, які можуть викликати травматичні спогади, депресію, тривогу, відключення (дисоціацію) і низьку самооцінку. Травма може бути проявлена у вигляді порушення сну, панічних атак, прискореного серцебиття, задишки, «нервовості», сильно виражених емоцій або замкнутості. Деякі люди висловлюють своє горе через фізичне нездужання або біль (це називається соматизацією). Травмовані люди можуть демонструвати нездатність регулювати свої емоції, дуже швидко впадаючи в гнів або розлад. Коли людина переживає травматичну подію, частина її мозку, яка відповідає за мову (зона Брока), відключається. Водночас центр розпізнавання небезпеки в мозку (мигдалеподібне тіло) перебуває в стані підвищеної готовності та реєструє травматичний спогад візуально та у формі тілесних відчуттів [6].Застосування мистецтва для вираження емоцій відкриває доступ до візуальної пам’яті та тілесних відчуттів. Воно не лише дозволяє людям створювати образи, а й передбачає використання художніх матеріалів, як-от глина та фарба, може відновити їхній зв’язок із фізичними відчуттями. Вони можуть бути відірвані від своїх почуттів тіла, особливо у випадках фізичного та сексуального насильства. Деякі дослідники припустили, що почуття дотику і зору прямо пов’язані з центром страху в мозку людини [5], тому арт-терапія є відмінним методом для роботи з травматичною пам’яттю особистості. Терапевтичні стосунки допомагають жертвам травми почуватися в безпеці та вкоренитися в теперішньому моменті.Це необхідно до того, як буде отримано доступ до будь-якого травмуючого спогаду, щоб вони почувалися в безпеці, знаючи, що травма минула і що в терапевтичній кімнаті вони перебувають «тут і зараз». Це може запобігти їхньому почуттю пригніченості під час опрацювання травмуючого спогаду. Оскільки травматична памʼять зберігається візуально, підключення до неї через мистецтво може бути більш безпосереднім. Це дає змогу людині, яка страждає від травми, вибирати, що вона створює, і вона звільняється від аспектів травми у своєму власному темпі, що не дає їй бути пригніченою. Для дітей це може бути особливо корисним інструментом, оскільки дорослі могли сказати їм «не розповідати» про негативний досвід, такий як насильство або зневага. Мистецтво допускає невербальну розповідь, яка може змусити їх почуватися в більшій безпеці і з більшою ймовірністю поділитися своїм досвідом.У них також може не бути словникового запасу, тому зображення може дозволити їм висловити словами те, що вони відчувають.