ТРУБА В УКРАЇНСЬКОМУ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ ХХІ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/art/2026.2.29Ключові слова:
труба, український культурний простір, духове мистецтво, фестивальний рухАнотація
Статтю присвячено дослідженню ролі та особливостей розвитку трубного мистецтва в українському культурно-освітньому просторі ХХІ століття. Розглянуто основні тенденції функціонування труби як одного з провідних духових інструментів у сучасній музичній культурі України, зокрема в академічному, джазовому та соціокультурному вимірах. Актуальність дослідження зумовлена динамічними трансформаціями українського мистецького середовища на початку ХХІ століття, що пов’язані з процесами європейської інтеграції, оновленням виконавських практик, розвитком музичної освіти та активізацією культурних комунікацій. У цих умовах труба поступово виходить за межі традиційної функції сигнального або оркестрового інструмента і набуває нових художніх, тембрових та виразових можливостей. Окрему увагу приділено аналізу сучасної системи музичної освіти в Україні. Встановлено, що вітчизняна підготовка трубачів традиційно базується на академічній виконавській школі, яка залишається основою професійного навчання у більшості музичних шкіл, коледжів і закладів вищої мистецької освіти. Саме академічна традиція забезпечує формування фундаментальних технічних навичок виконавця, зокрема опанування дихальної техніки, артикуляції, інтонаційної точності та звуковедення. Водночас у ХХІ столітті в українському музичному середовищі спостерігається поступове зростання інтересу до джазового виконавства на трубі. У провідних мистецьких закладах України функціонують кафедри та освітні програми, орієнтовані на підготовку джазових музикантів, де студенти опановують імпровізаційні техніки, ансамблеве музикування та особливості стилістики сучасної музики. Зазначено, що однією з ключових тенденцій сучасного розвитку трубного мистецтва є взаємопроникнення академічної та джазової виконавських традицій. Такий синтез сприяє формуванню нового типу музиканта – універсального виконавця, здатного працювати у різних стилістичних та жанрових контекстах. Академічна освіта забезпечує технічну стабільність та професійну дисципліну, тоді як джазова практика розвиває імпровізаційне мислення, індивідуальну інтерпретацію та творчий експеримент. У сучасній виконавській практиці ці два напрями дедалі частіше поєднуються, що відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку інструментального мистецтва. Також розглянуто тенденції оновлення репертуару для труби у сучасній українській музиці. Зазначено, що композитори кінця ХХ – початку ХХІ століття активно залучають інструмент до камерних та ансамблевих творів, експериментуючи з тембровими та фактурними можливостями. Наголошується, що розвиток трубного мистецтва в Україні тісно пов’язаний із активізацією фестивального та конкурсного руху. Фестивалі духової музики відіграють важливу роль у популяризації інструментального виконавства, збереженні традицій духових оркестрів та формуванні нових мистецьких комунікацій. Подібні заходи сприяють обміну професійним досвідом між виконавцями, композиторами та педагогами, а також стимулюють інтерес широкої аудиторії до духового мистецтва.
Посилання
Вертіль О. Головною вулицею з оркестром. URL : https://cutt.ly/5vDQINO
Григор’єв Г. Форми концертної діяльності духових оркестрів. Міжнародний вісник: Культурологія. Філологія. Музикознавство. 2015. І (4). С. 173–178.
Давидовський К. Міжнародний фестивальний рух у формуванні культурно-мистецького середовища України. Культурологічна думка. 2012. № 3. С. 94–100.
Зінькевич О. Сучасна українська музика: стильові тенденції. Київ : Музична Україна, 2015. 184 с.
Карась Г. Історія української музичної культури. Київ : Либідь, 2012. 336 с.
Кафедра джазової музики. Київська муніципальна академія музики імені Р.М. Глієра. URL : https://glieracademy.org/golovna/strukturaakadem/fakultet/kafedra-djazmuz/?utm_source=chatgpt.com.
Кафедра джазу та популярної музики. ЛНМА імені М. Лисенка. URL : https://lnma.edu.ua/kafedry/kafedradzhazu-ta-populyarnoji-muzyky/?utm_source=chatgpt.com .
Кафедра музичного мистецтва естради та джазу. URL : https://num.kharkiv.ua/structure/faculties/orchestral/artof-pop-and-jazz?utm_source=chatgpt.com .
Колодуб Л. Енциклопедія сучасної України. URL : https://esu.com.ua/article-5683.
Колодуб Ж. Енциклопедія сучасної України. URL : https://esu.com.ua/article-5681.
Кияновська Л. Українська музика ХХ–ХХІ століть: стильові трансформації. Львів : ЛНМА ім. М. В. Лисенка, 2017. 312 с.
Левчук О. Трубачі Хмельниччини в історії духового інструментально-оркестрового виконавства Поділля. Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя : збірник наукових праць. Рівне : Волинські обереги, 2021. Вип. 13. С. 94–96.
Литовка О. Фестивальний рух України періоду її незалежності. Вісник КНУКІМ. Сер.: Соціальні комунікації. 2013. № 2. С. 111–115.
Пахомов Ю. Фестивалі духової музики Сумської області з точки зору культурно-мистецьких традицій регіону. Культурологічна думка. 2021. Т. 20 (№2). С. 163–170.
Плахотнюк О., Маліченко Н. Творчість В.Квітки в контексті функціонування народного самодіяльного дівочого духового оркестру «Роксолана». Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя. Рівне: Волинські обереги. 2016. № 8. С. 80–88.
Сорокін П. Виконавська творчість трубачів України кінця ХХ – початку ХХІ століття. Слобожанські мистецькі студії. 2024. №1. С. 112–116.
Сорокін П. Фестиваль національних духових оркестрів «Сурми України»: аспекти виконавської творчості. Вісник НАККіМ. 2025. № 2. С. 502–506.
Сіончук О., Сіончук Ю. Концертні форми художньо-творчої діяльності військових духових оркестрів. Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя. Рівне : Волинські обереги. 2019. № 11. С. 71–76.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.






