ЕВОЛЮЦІЯ МУЗИЧНОГО СУПРОВОДУ В КОНТЕКСТІ ТАНЦЮ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.32782/art/2026.1.24Ключові слова:
музичний супровід, хореографічне мистецтво, еволюція танцю, синкретизм, античність, балетна музика, симфонічний оркестр, драматургія танцюАнотація
У поданій статті здійснюється комплексне дослідження історичної ретроспективи та фундаментальних закономірностей розвитку музичного супроводу хореографічних постановок як цілісного мистецтвознавчого феномену. Актуальність роботи зумовлена необхідністю наукового переосмислення взаємодії звуку та руху в умовах сучасної трансформації мистецьких форм. У роботі ґрунтовно проаналізовано шлях тривалої еволюції цієї взаємодії – від стадії первісного синкретизму, де музика, спів та танець існували як неподільна ритуальна дія, до виникнення складних сучасних цифрових та мультимедійних форм акомпанементу. Автор детально розглядає роль музики як домінантного та невід’ємного компонента хореографічного мистецтва, що не лише створює ритмічну опору, а й глибинно підкреслює характер, емоційну наповненість та загальну драматургічну лінію танцю. Особлива увага в дослідженні приділяється радикальній зміні інструментарію та музичних структур у різні культурно-історичні епохи. Простежується лінія розвитку від античних лір, авлосів та кіфар, що супроводжували грецькі хореї, через формування камерних ансамблів доби Відродження та бароко, до потужних симфонічних оркестрів епохи романтизму. Окремим аспектом висвітлено функціональне значення музики в класичному балеті, де вона виступає не лише як художній засіб створення емоційної атмосфери та розкриття психологізму персонажів, а й виконує практичну роль маскування технічних звуків сцени, таких як скрип підлоги чи удари при приземленні танцівників, що забезпечує ефект ефірності та легкості виконання. У заключній частині досліджується вплив технічного прогресу ХХ–ХХІ століть, зокрема впровадження електронних синтезаторів та комп’ютерних технологій, що змінили парадигму сприйняття танцювальної музики. Наукова новизна дослідження базується на системному аналізі мистецтвознавчої літератури, що дозволяє автору простежити еволюцію музичного супроводу як самостійного та самодостатнього культурного феномену, що перебуває у постійному діалозі з пластичним мистецтвом
Посилання
Волошина Л. В. Взаємовплив музики і хореографії в історичному контексті. Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. Львів, 2012. Вип. 11. С. 237–243.
Демків Д., Чуперчук Я. Феномен гуцульської хореографії. Коломия, 2001. 165 с.
Досінчук С. Історичні науки традиційні обрядові танці на покутсько-гуцульському пограниччя. URL: https://cutt.ly/SMtYR42 (дата звернення: 12.05.2022).
Забредовський С. Г., Вантух М. М. Центр національних культур. Витоки українського танцю. Київ, 2008. 191 с.
Корінний М., Шевченко В. Короткий енциклопедичний словник з культури. Київ, 2003. 384 с.
Кривохижа А. М. Роздуми про мистецтво танцю. Кіровоград, 2012. 172 с.
Плахотнюк О. А. Українське хореографічне мистецтво в контексті світової художньої культури (сучасний поліжанровий дискурс). Львів, 2020. 308 с.
Станішевський Ю. Танець у менталітеті нації. Київ, № 3.С. 21–22.
Чепалов О. І. Хореологія статті та лекції. Київ, 2020. 228 с.
Шабаліна О. Розвиток українського хореографічного мистецтва на початку ХХ ст.: джерела та тенденції. Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 28 С. 263–273.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.






