ДУХОВНИЙ СТОЇЦИЗМ СТЕПАНА БУДНОГО (ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПИСЬМЕННИКА)

Анотація

У статті проаналізовано творчий доробок Степана Будного крізь призму жанрово-стильової своєрідності його творів та значення в літературному процесі Тернопільщини середини ХХ століття. Зокрема, простежено основні ознаки поетичної творчості письменника, що дозволило окреслити гуманістичний зміст його творів, а це водночас дає змогу говорити про нього як предтечу шістдесятників, оскільки в його художніх текстах присутні юнацький максималізм, духовний стоїцизм, розумний волюнтаризм, життєствердний вітаїзм, зближуючи його з поетами-шістдесятниками Ліною Костенко, В. Симоненком, В. Стусом, М. Вінграновським, Д. Павличком та ін. З’ясовано, що поезія Степана Будного написана в неоромантичній поетиці: вразливе серце, горда натура, мрійлива душа, висока моральність – основні чесноти ліричного героя поетичних збірок «Людина до сонця йде», «Поезії», «Син землі». Доведено: автор збірки «Людина до сонця йде», опоетизовуючи інтелектуальну, духовну й фізичну красу людини, центральним філософським образом обрав сонце – багатозначний та символічний. У поетичних текстах митця постає простий, повсякденний світ подільського села, водночас складний історично й духовно: своєрідний стиль письма Степана Будного заґрунтований у неоромантичні образи, мотиви, «лицарську модель» ліричного героя. Як «молодий нащадок Прометея», автор у юнацьких пориваннях до ідеалу, краси, волі відроджував прагнення до свободи у різних виявах: національному, соціальному, особистісному. Він, промовляючи від свого імені, продовжував літературні традиції Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, В. Симоненка та ін. (любов до людини та життя, почуття національної гідності, вітаїстичний оптимізм, філософські узагальнення, солярні мотиви, антеїзм та кордоцентризм).