НАРАТОР І НАРАЦІЯ В МАЛІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ПРОЗІ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ, ГАЛИНИ ПАГУТЯК, ГАЛИНИ ТАРАСЮК

Анотація

У статті досліджено експерименти та модифікації стратегій наратора та нарації у філософській прозі малих жанрів в українській літературі кінця ХХ – початку ХХІ століть Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк. У світовому літературознавсті актуалізуються наратологічні студії, у яких досліджується співвіднощення автора та оповідача, характер розповіді, способи нарації, зокрема об’єкт розповіді, який творить уявний художній світ. Оскільки від позиції наратора залежить художня структура літературного твору та наративні стратегії автора чи авторки, здійснено аналіз особливостей наратора й нарації малих жанрів філософської прози Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк і виявлено особливості їхніх наративних стратегій.Доведено, що наратор у малій філософській прозі Мирослава Дочинця, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк постає комплексним суб'єктом комунікації, який має різні варіації, наявні в оповіді, та реалізує текстотвірні наративні стратегії. З'ясовано, що в індивідуальній оповідній манері М. Дочинця переважають змішано-змінні типи нарації та «чистий тип» наратора, що поєднує гомодієгетичну і гетеродієгетичеу, почасти із додаванням екстрадієгетичної наративної стратегії, спостерігаються «роздвоєний» наратор, однак домінантним є гомодієгетичний я-наратор і опозиційні категорії нараторів із змінними або взаємодоповнюваними функціями. Виявлено, що своєрідність авторської нарації Галини Пагутяк полягає в неоміфологічному світосприйнятті й експериментах із гомодієгетичною я-нарацією, гетеродієгетичним наратором або нараторкою, утаємниченим наратором, а організація наративу через першоособову нарацію крізь призму суб’єктивного досвіду використовується з метою викликати довіру в читача, зробити нарататора співучасником філософських роздумів. Визначено, що у філософській малій прозі Галини Тарасюк наявний як гомодієгетичний і гетеродієгетичний наратор, так і змішані наративи, які характеризуються вільним переходом від Він-нарації до Я-нарації та навпаки, причому навіть за гомодієгетичної я-нарації авторка відмежовується від героїні-нараторки.