ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ПИЛИПОВИЧА МИШУГИ (1853–1922) У КОНТЕКСТІ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ

Анотація

У статті розглядається постать відомого українського виконавця ХІХ – початку ХХ століття – Олександра Пилиповича Мишуги (1853–1922) у контексті становлення й розвитку української вокальної школи, яка наслідувала традиції європейських вокальних шкіл, передусім італійської вокальної школи. Робиться наголос, що впродовж тривалої еволюції європейської музичної культури вдосконалювалися можливості голосового апарату співаків, методи та принципи музичного виконавства. Найвідоміша в Європі й світі італійська школа співу сформувалася впродовж ХVІІ–ХІХ ст., завдяки їй вироблено еталон класичного звучання голосу – техніка bel canto, якого й донині дотримуються репрезентанти багатьох національних вокальних шкіл. Зазначається, що потужний вплив західноєвропейської вокальної традиції на українську школу співу кінця ХІХ – початку ХХ ст. рельєфно виявився у творчості Олександра Мишуги – одного з найосвіченіших музикантів свого часу, оперного й концертно-камерного співака, видатного педагога кінця XIX – початку XX ст., ім’я якого належить до плеяди виконавців світової слави: співака-українця О. Мишугу (сценічне ім’я Філіппі-Мишуга) у кінці XIX ст. вважали «королем тенорів» і володарем прекрасного ліричного тембру. Виступи О. Мишуги були окрасою оперних і концертних сцен Риму, Мілана, Турина, Лондона, Парижа, Відня, Берліна, Праги, Варшави, Кракова, Санкт-Петербурга, Києва, Львова, Харкова. Завдяки виконавському професіоналізму О. Мишуги, розширенню ним жанрового діапазону виконуваних партій у творчості, особливої актуальності набула спрямованість розвитку української вокальної школи оперного й камерного виконавства до «європеїзації» в контексті змістового розмаїття творчих індивідуальностей композиторів і співаків.