НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ КИТАЙСЬКОЇ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ МУЗИКИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/art/2023.3.18

Ключові слова:

народні традиції, виконавство, інструментальна музика, періоди, історія, жанри, стилі, підготовка музикантів, освіта, репертуар

Анотація

У статті охарактеризовано народні традиції в контексті розвитку китайської інструментальної музики. Визначено періоди розвитку музичної культури Китаю, а також особливості становлення концертного виконавства європейського типу в Китаї на початку XX століття. Здійснено екскурс в історію розвитку культурно-музичного життя на основі наявних історичних даних, запропоновано загальне поняття про джерела музичного життя в Китаї в XX столітті. Зазначено, що музична культура Китаю ‒ історико-культурний феномен, специфіка якого визначається низкою чинників: багатовіковою історією китайської культури з її унікальним поєднанням музики усної та письмової традицій у палацовому й народно-професійному варіантах; закритістю класичного китайського церемоніалу від зовнішніх впливів, його «самостворення», що призвело до формування особливих інститутів внутрішнього концертного життя імператорського двору та його оточення; імплантацією елементів європейської музичної культури, у тому числі принципів та інститутів концертного життя, на китайський ґрунт – «пересадкою», яка успішно проведена через високий внутрішній потенціал китайської цивілізації. Систематизовано події та факти в історії музичної культури Китаю ХХ століття, що укладається в п’ять етапів, кожен із яких відповідає певному періоду політичної історії країни. Вони відрізняються своєю специфікою, виділяючи той чи інший аспект системи цінностей, що встановлюється, синтезують європейські та національні риси. Базовими для нового китайського мистецтва стають спочатку освітні установи (консерваторії, інститути, школи) й оркестрові колективи, до яких пізніше приєднуються солісти-інструменталісти, хори, солісти-вокалісти. Запозичена в КНР система підготовки професійних музикантів виявилася досить ефективною, її перші плоди належать до 1950-х років. Але справжній концертний бум почався наприкінці 1970-х років, коли, переживши жах «культурної революції», Китай стрімко рушив назустріч світовому культурному соціуму. Крім концертних організацій і театрів, у країні виникла й активно розвивається система побутування музичного мистецтва, компоненти якої поєднують усі види сучасної музичної культури.

Посилання

Ву Гуолінг. Національна виконавська інтонація в камерно-вокальних творах французьких композиторів XIX сторіччя. Гуманітарні науки: історія, соціологія, політологія, психологія, мистецтвознавство. 2008. № 2. С. 143–152.

Ле Ван Тоан. Жанр Куанхо: традиції та сучасність : автореф. дис. … канд. мистецтвознав. : 17.00.03. Київ, 1998. 21 с.

Ма Вей. Концепція форми в музиці Китаю і Європи: аспекти композиції та виконавства : автореф. дис. … канд. мистецтвознав. : 17.00.03. Одеса, 2004. 21 с.

Суббота О.В. Особливості моторно-інтонаційної природи музики. Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської державної консерваторії ім. А.В. Нежданової. Одеса, 2001. № 2. С. 14–151.

Ян Мінькан. Народні пісні і танці в Китаї. Пекін : Народна музика, 1996. 323 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-01-05