ОРГАНІЗАЦІЯ НЕСПЕЦИФІЧНОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ФАКТУРИ В СОНАТІ № 3 ДЛЯ ВІОЛОНЧЕЛІ І ФОРТЕПІАНО ЄВГЕНА СТАНКОВИЧА
DOI:
https://doi.org/10.32782/art/2024.2.3Ключові слова:
українська камерно-інструментальна музика, новітні музичні тенденції, неспецифічні прийоми гри, препароване фортепіано, творчість Є. Станковича, виконавський репертуарАнотація
Розглянуто комплекс проблем, пов’язаних із новітнім трактуванням фортепіано в середині ХХ століття, модернізацією прийомів гри на цьому інструменті й особливостями їх використання в камерному ансамблі. Охарактеризовано основні напрями пошуків найновіших технік виконавства на цьому клавішному інструменті, а також їх реалізацію у творчості українських композиторів. Встановлено, що модернізація музичної тканини у фортепіанному мистецтві другої половини ХХ століття вирізняється пошуком нових технік звуковидобування, розробленням експериментальних, неспецифічних способів виразності, упровадженням новітніх прийомів гри тощо. Окреслено, що пошук нових засобів виразності ділився на два основні напрями – радикальний, де використовувалися всі конструкційні частини рояля, а також уводилися додаткові пристрої різної складності; та помірний, де головним завданням було максимальне використання клавіатури без додаткових пристосувань. Проаналізовано Сонату № 3 для віолончелі та фортепіано Є. Станковича, де яскраво проявилися унікальні тенденції оновлення образу фортепіано в камерному ансамблі, окреслено основні формоутворювальні чинники, відзначено стильові, тембральні, жанрові особливості твору. Розглянуто основні прийоми та техніки, використані автором у фортепіанній партії сонати, новітні прийоми туше та нотного запису. Доведено, що цей твір є зразком пошуків новітніх виразних засобів на фортепіано в камерній музиці, а також важливим етапом авангардного мистецтва України у другій половині ХХ століття. Встановлено роль нетрадиційних способів звуковидобування на фортепіано, їхнє визначальне місце в колористичному наповненні твору. Запропонований аналіз має сприяти повнішому розумінню новітніх тенденцій і їхнього прояву в камерній музиці другої половини ХХ – початку ХХІ століття, ширшому введенню творів Є. Станковича до камерно-ансамблевого репертуару сучасних виконавців.
Посилання
Асталош Г. Скрипкова соната “Post scriptum” Валентина Сильвестрова в аспекті проблеми фортепіанної виразовості. Наукові записки. Тернопіль, 2018. № 1 (38). С. 146–151.
Асталош Ґ. Триптих «На Верховині» Є. Станковича в аспекті темброво-колористичного трактування фортепіанної фактури. Українська музика. Львів, 2019. № 1 (31). С. 96–101.
Головань Є. Новітні підходи до трактування фортепіано в камерно-ансамблевій творчості В. Сильвестрова (на прикладі циклу «Драма» для скрипки, віолончелі та фортепіано). Культурологічна думка. Київ, 2021. № 20. С. 107–114.
Колісник О. Мовно-стильова самобутність камерно-інструментальної музики Євгена Станковича : дис. …канд. мистецтвознав. : 17.00.03. Київ, 2017. 245 с.
Лісецький С. Євген Станкович. Київ : Музична Україна, 1987. 64 с.
Луніна Г. Нова форматність музики Євгена Станковича. Часопис Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Київ, 2012. № 4 (17). С. 43–54.
Рябуха Н. Звукообраз фортепіано в камерно-інструментальній творчості В. Сильвестрова. Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. 2012. № 3. С. 129–133.
Станкович Є. Соната № 3 для віолончелі і фортепіано (ноти). Київ : Музична Україна, 1973. 15 с.
Чекан Ю. Євген Станкович: три штрихи до портрета. Часопис Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. 2013. № 4 (21). С. 153–161.
Bunger R. The Well-Prepared Piano. Colorado Springs : Colorado College Music Press, 1973. 44 p.
Dianova T. John Cage’s Prepared Piano: The Nuts & Bolts. Mutasis Books : Victoria, 2008. 177 p.
Fürst-Heidtmann M. Das präparierte Klavier des John Cage. Regensburg: Gustav Bose Verlag, 1979. 316 p.
John Cage: Music, Philosophy, and Intention, 1933–1950 / D.W. Patterson (ed.). Routledge, 2002. 288 p.