КАМЕРНО-ВОКАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ПАВЛА СЕНИЦІ У ВИКЛИКАХ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/art/2025.1.20Ключові слова:
камерно-вокальне мистецтво, українська музика першої третини ХХ століття, творчість П. Сениці, романс, солоспів, жанрово-стильові орієнтири, соціально-політичні виклики доби, художньо-естетичні запити, ідеологізація мистецтваАнотація
Розглянуто еволюцію камерно-вокальної творчості визначного українського композитора Павла Сениці (1879–1960) у контексті соціально-політичних зрушень першої третини ХХ століття. Відзначено типовий для митців – вихідців з України шлях композитора до набуття професійності: видатні здібності й прагнення займатися музикою надали можливість навчатися і завершити Московську консерваторію, а після залишитися працювати в ній. Відзначено, що, незважаючи на проживання в столиці імперії, а згодом країни рад, П. Сениця весь час був кревно пов’язаний з Україною, насамперед з Харковом. Камер-но-вокальні твори, які він писав протягом всього життя, змістовно і стилістично відбивають ті зрушення, які відбувались у вітчизняній культурі окресленого періоду. Перші солоспіви на слова Т. Шевченка було створено ще під час навчання у школі Воздвиженського братства. Ці композиції демонструють традиційний національно-романтичний стиль композиції, характерний для М. Лисенка та представників цього напрямку початку ХХ століття. Навчання у консерваторії та впливи культури «срібного віку» позначилось на зверненні композитора до декадансних образів та модерних засобів композиції. Це солоспіви на слова К. Бальмонта, Л. Косуновича, Ф. Сологуба, О. Чюміної, у тому числі схожих за настроями віршів українських поетів М. Кічури, М. Шаповала. Після 1910-х років у камерно-вокальній творчості композитор звертається виключно до текстів українських поетів (О. Коваленко, О. Олесь, В. Сосюра). У 1920-х роках солоспіви та пісні П. Сениці присвячено оспівуванню радісного життя у новій соціалістичній країні (А. Дикий, Я. Мамонтов, М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина). Проте композитор залишається вірним собі, його хвилюють питання людської гідності, щирості почуттів, існування України. Багато камер-но-вокальних композицій у 1920–1930-ті роки пишеться на вірші «неблагонадійних» поетів П. Голоти, М. Кічури, О. Коваленка, О. Неприцького-Грановського, О. Олеся, М. Філянського, М. Шаповала та ін. У романсах і піснях П. Сениці, створених на власні тексти, переважає пейзажно-зображальний характер.
Посилання
Грінченко М. Історія української музики. 2-е вид. / ред. І. Соневицького. Видання Українського музичного інституту в Нью-Йорку, 1961. 192 с.
Каневська Г., Виткалов В. Павло Іванович Сениця. Життєвий і творчий шлях музиканта. Рівне : Волинські обереги, 1999. 382 с.
Костенко В. Павло Сениця. До 25-річчя композиторської діяльності : Критично-біографічний нарис. Харків, 1930. 37 с.
Михайлов М. Композитор П. Сениця. Нарис про життя і творчість. Київ : Мистецтво, 1965. 44 с.
Стех М. Р. Композитор Павло Сениця: Повернення на батьківщину. Збруч. 12.08.2019. URL: https://zbruc.eu/node/91348.
Чепіль О. «Persona incognita» Павло Іванович Сениця (1879‑1960). Естетика і етика педагогічної дії. Полтава, 2015. Вип. 12. С. 137–147.
Шулик І. М. Епістолярій як модель відображення взаємозв’язку: Павло Сениця і Україна. Хорове мистецтво України та його подвижники : матеріали VІ Міжнар. науково-практ. інтернет-конф. (м. Дрогобич, 19–20 жовтня 2017 р.). Дрогобич : РВВ ДДПУ імені Івана Франка, 2017. С. 124–136. URL: http://ddpu.drohobych.net/konf-xorove-mystectvo/.
Юферова З. Як Козицький переміг Сеницю і Хоткевича. Музика. 2014. № 2. С. 32–35.
Яловенко О. Маловідомі імена модерних українських поетів крізь призму вокальної творчості Павла Сениці. Музикознавчий універсум молодих. Україна і світ : вектори музичної комунікації : матеріали засідань міжнар. наук. форуму (1 березня 2023 р.). Львів, 2023. С. 101–105.
