ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСЬКОГО ВИКОНАВСТВА: ВІД СУПРОВОДУ ДО ХУДОЖНЬОГО ПАРТНЕРСТВА

Автор(и)

  • Оксана Іванівна Ігнатовська Навчально-науковий інститут культури і мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка https://orcid.org/0000-0003-3995-7187
  • Тетяна Анатоліївна Iгнатовська Навчально-науковий інститут культури і мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка https://orcid.org/0000-0002-3316-5755
  • Олена Павлівна Гламаздіна Навчально-науковий інститут культури і мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка https://orcid.org/0009-0000-5641-8519

DOI:

https://doi.org/10.32782/art/2026.2.17

Ключові слова:

концертмейстерство, collaborative piano, музична емпатія, камерний ансамбль, звуковий баланс, фактурне мислення, вокальний цикл

Анотація

У статті здійснено комплексний науковий аналіз трансформації ролі піаніста-концертмейстера в контексті сучасної виконавської культури. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення професійної ідентичності піаніста в ансамблі та подолання застарілих ієрархічних упереджень, де роль концертмейстера розглядалася як суто допоміжна. Автори обґрунтовують перехід від традиційної дефініції «акомпанемент» до концепції «collaborative piano» (спільне музикування), що передбачає утвердження статусу піаніста як повноправного творчого партнера та співавтора інтерпретаційної концепції. У межах дослідження висвітлено психологічні аспекти взаємодії в камерному дуеті, де стратегія пасивного слідування за солістом заперечується на користь активного прогностичного моделювання художнього образу. Окрему увагу приділено специфіці фактурного мислення концертмейстера, зокрема інверсії функцій рук, де ліва рука формує гармонійну опору та басовий фундамент, а права забезпечує тембральну прозорість і обертонову насиченість. Розвінчано поширені міфи щодо звукового балансу; за допомогою акустичного аналізу доведено, що відкрита кришка рояля сприяє кращій проєкції звуку та створенню об’ємної звукової аури, яка підтримує вокальну лінію, не пригнічуючи її. На прикладі вокальних циклів Ф. Шуберта проаналізовано роль піаніста як безпосереднього інтерпретатора поетичного тексту, що вимагає глибоких знань у галузі фонетики, лінгвістики та драматургії. Досліджено когнітивні виклики професії, зокрема мистецтво миттєвого транспонування, читання з листа та невербальної комунікації безпосередньо в момент перформансу. Зроблено висновок, що сучасне концертмейстерство є вищою формою музичної емпатії та інтелектуалізму, де відмова від виконавського егоцентризму на користь ансамблевої синергії стає запорукою створення цілісного художнього продукту. Результати дослідження можуть бути інтегровані в навчальний процес вищих мистецьких закладів для вдосконалення методик підготовки бакалаврів та магістрів у галузі камерного ансамблю.

Посилання

Антонюк В. Г. Вокальний ансамбль у контексті камерно-виконавської культури. Київ : КНУКіМ, 2012. 180 с.

Шуберт Ф. Прекрасна мірошниця : вокальний цикл для голосу з фортепіано. Київ : Музична Україна, 1980. 96 с.

Collaborative Piano – History and Evolution. Lund University Publications. 2018. URL: https://lup.lub.lu.se/student-papers/record/9173407/file/9173408.pdf (дата звернення: 15.03.2026).

Hogarth A. When two become one: Top tips for piano accompaniment. Pianist Magazine. 2017. URL: https://www.pianistmagazine.com/blogs/when-two-become-one-top-tips-for-piano-accompaniment/ (дата звернення: 15.03.2026).

Moore G. The Unashamed Accompanist. London : Julia MacRae Books, 1984. 120 p.

Sanders S. The Collaborative Pianist. Journal of Singing. 2000. Vol. 57, № 2. P. 45–48.

Sokolova Ye. V. Breathing Problem in Music Performance. Modern Art Education: Theoretical-Practical Discourse, 2023. C. 227–250. URL: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-301-9-11 (дата звернення: 20.03.2026).

Vignoles R. The Art of the Accompanist. The Musical Times. 1983. Vol. 124, № 1681. P. 159–161.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-05-15