САКСОФОН У ДЖАЗОВОМУ АНСАМБЛЕВОМУ ВИКОНАВСТВІ США ХХ СТОЛІТТЯ

Автор(и)

  • Кирил Олексійович Язиков Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка https://orcid.org/0009-0008-3878-9752

DOI:

https://doi.org/10.32782/art/2026.2.40

Ключові слова:

саксофон, джазове ансамблеве виконавство, еволюція стилістичних напрямків, бі-боп, кул-джаз, хард-боп, модальний джаз, фʼюжн, Чарлі Паркер, Майлз Девіс, Джон Колтрейн, Сонні Роллінз

Анотація

У статті досліджено роль саксофона у становленні та розвитку джазового ансамблевого виконавства США XX століття. Дослідження охоплює широкий хронологічний діапазон – від перших ансамблевих форм раннього джазу (диксиленди, новоорлеанський стиль) до фʼюжн-бендів кінця 1960–1980-х років. Простежується еволюція ансамблевих складів у кожному стилістичному напрямку джазу та з'ясовується специфічна роль саксофона в ній. Особливу увагу приділено трансформації ролі саксофона – від епізодичного використання у ранніх ансамблях до провідного мелодичного та імпровізаційного інструмента у бібопі, кул-джазі, хард-бопі та подальших напрямах. Розкривається внесок провідних виконавців-саксофоністів – Сідні Беше, Колмана Гокінса, Чарлі Паркера, Сонні Роллінза, Джона Колтрейна, Уейна Шортера – у формування стилістичних напрямків джазу та відповідних типів ансамблів. Простежується ряд причин, пов’язаних з розвитком ансамблевого виконавства, зокрема культурних та економічних, що призвели до становлення нових складів після епохи біг-бендів. Аналізуються характерні ансамблеві склади кожного стилю: від бібоп-комбо (квартет, квінтет, секстет) та кул-джазового нонету до без фортепіанного тріо Сонні Роллінза, модального секстету Майлза Девіса і електрифікованих фʼюжн-складів. Зауважується, що здебільшого розвиток джазового мистецтва відбувався в Нью Йорку, частково розділеному на західну та східну частину, з подальшим розповсюдженням на всю країну. Показано, як зміна інструментального складу ансамблю відображала глибші трансформації в естетиці та філософії джазового мистецтва. Обґрунтовується теза про те, що еволюція джазового ансамблю визначалася передусім художніми пошуками видатних особистостей, серед яких було немало саксофоністів, а не лише зовнішніми культурними чинниками. Підкреслюється значення джазового ансамблевого виконавства для розвитку саксофонного мистецтва загалом та його місця в музичній культурі США.

Посилання

Верменич Ю. Джаз: Історія. Стилі. Майстри. Харків : Фоліо, 2011. 608 с.

Заходякін О.В. Передумови становлення та розвитку естрадно-джазового виконавства в Україні. Мистецька освіта та розвиток творчої особистості : зб. наук. пр. Uniwersytet Rzeszowski wydzial Muzyki, Рівнен. держ. гуманіт. ун-т, Ін-т мистецтв. Рівне : Волин. обереги, 2020. Вип. 6. 272 с.

Кузик В. В. Музика естрадна. Енциклопедія Сучасної України : електронна версія [веб-сайт]. Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL : https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70393 .

Ляшенко І. Джаз. Українська радянська енциклопедія. Київ, 1961. Т. 4. С. 131.

Лі Шуай, Лошков Ю. Джаз як системне явище : монографія. Харків : ХДАК, 2019. 183 с.

Симоненко В. Українська енциклопедія джазу. Київ : Центр музінформ, 2004. 45 с.

Cunniffe T. The Bebop Chronicles. Jazz History Online. URL : https://jazzhistoryonline.com/the-bebop-chronicles/ (дата звернення: 2024).

Gitler I. Swing to Bop: An Oral History of the Transition in Jazz in the 1940s. New York : Oxford University Press, 1985. Р. 219–291.

Horricks R. Profiles in Jazz. New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1991. Р. 1–10.

Rosenthal D.H. Hard Bop: Jazz and Black Music 1955–1965. New York : Oxford University Press, 1992. Р. 10–25.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-05-15