РОБОТА НАД ГОЛОСОМ У КЛАСІ БАНДУРИ: МЕТОДИЧНІ ОРІЄНТИРИ ДЛЯ ВИКЛАДАЧА

Анотація

У статті розглянуто методичні орієнтири для викладачів, які здійснюють підготовку студентів-бандуристів у класі бандури з акцентом на розвиток вокальних навичок. Бандурне мистецтво розглядається як синкретичний феномен української культури, де спів і гра на інструменті становлять нерозривну єдність, що формує особливий художній простір виконавства. Відзначається, що саме вокальна складова є визначальною для виразності та змістовності бандурного звучання, оскільки через інтонацію, дикцію та темброві особливості голосу реалізується ідейний та емоційний зміст твору. Авторка підкреслює, що методика роботи з голосом бандуристів має поєднувати природні засади народного співу (простота звукоутворення, інтонаційна близькість до мовлення, декламаційність, щирість подачі) з академічними принципами вокальної школи (дихальна опора, робота резонаторів, розвиток діапазону, формування тембрової врівноваженості та інтонаційної точності).Дослідницею виокремлено основні завдання викладача: поетапне формування вокально-дихальної опори, вдосконалення гнучкості й стійкості звуковедення, виховання виразної дикції, робота над динамічними відтінками та агогічною свободою, а також інтеграція вокальних і виконавських навичок у єдиному процесі співогри. Особлива увага приділена проблемі координації співу та гри, що потребує від студентів одночасної концентрації, розподілу фізичних і психічних ресурсів, а від викладача — індивідуалізації підходів залежно від вокальних і фізіологічних можливостей учня.Практичне значення статті полягає у розробці системи методичних рекомендацій, які можуть бути використані у мистецьких закладах різних рівнів – від початкової школи до вищої освіти, – сприяючи формуванню гармонійного поєднання вокальних та інструментальних умінь, розкриттю творчого потенціалу студентів і становленню їхньої професійної виконавської майстерності.