МІНІМАЛЬНА МОЗКОВА ДИСФУНКЦІЯ ТА БЕЗМОВЛЕННЄВІ ДІТИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ: ДІАГНОСТИКА, КОРЕКЦІЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
DOI:
https://doi.org/10.32782/inclusion/2023.2.7Ключові слова:
безмовленнєві діти, порушення мовлення, вищі психічні функції, мінімальна мозкова дисфункція, дошкільний вік, вивчення.Анотація
У статті розглянуто різні підходи до визначення терміна «мінімальна мозкова дисфункція (ММД)». Розглянуто основні причини та основні прояви ММД: клінічні прояви мінімальної мозкової дисфункції в безмовленнєвих дітей, пре- та постнатальна патологія, психосоціальні причини. Наведено діагностику та схему комплексної корекційно-відновлювальної роботи з дітьми із ММД. Нині ММД – досить поширене явище різного походження, яке здебільшого спричинює різні прояви порушень психофізичного розвитку, серед яких і порушення мовлення. Порушення мовлення, зумовлені ММД, можуть виступати як самостійною групою порушень, так і супутньою симптоматикою у разі затримки психічного розвитку (ЗПР), інтелектуальних порушень різного ступеня важкості тощо. Сучасні дослідження в галузі спеціальної освіти, зокрема логопедії, свідчать, що здебільшого саме ММД зумовлюється явище відсутності мовлення. Коли на певних етапах онтогенезу у дитини спостерігається тотальна затримка мовленнєвого розвитку, яка набуває ознак відсутності мовлення. Нині в педагогічній галузі діти, які на певному етапі мовленнєвого онтогенезу не опановують мовленням як засобом комунікації, отримали назву «безмовленнєві діти». Теоретична та експериментальна нерозробленість проблеми ранньої діагностичної та корекційної допомоги безмовленнєвим дітям у сензитивний період розвитку ускладнює активізацію її адаптивних та компенсаторних можливостей. Розуміння позицій провідних учених у галузі спеціальної, вікової психології, аналіз експериментальних даних з проблеми дослідження психомовленнєвого розвитку вибраної категорії дітей в єдності раннього та дошкільного віку показали, що питання комплексного втручання щодо допомоги цим дітям не розкрите повною мірою. Визначаючи термінологічно змістовий аспект поняття психомовленнєвого розвитку стосовно відповідних вікових періодів, ми вважаємо його інтегративним стосовно психічного, мовленнєвого, інтелектуального, емоційно-вольового розвитку, що має певну структуру, варіативність якої характеризується індивідуально-типовими особливостями порушеного розвитку у разі відсутності мовлення, які покладені в основу авторського розуміння сутності такого феномену. Надання своєчасної комплексної допомоги безмовленнєвим дітям з ММД є запорукою їхньої подальшої соціалізації та підвищення якості життя загалом, проте з початком воєнних дій на території України надання цієї допомоги має певні особливості.
Посилання
Бернхал Дж., Банксон Н. Артикуляційні та фонетичні розлади. Клінічна лінгвістика та фонетика. Бостон. 2014. № 19. С. 53–66.
Вейнер Дж., Дулкан М. Американська психіатрична асоціація. Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів (DSM-IV). Вашингтон, Лондон, Англія. 2014. 36 с.
Девіс Б. Диференціальна діагностика та лікування апраксії розвитку мовлення у немовлят і дітей раннього віку. Втручання раннього віку : трансдисциплінарний журнал. 2020. № 10. С. 177–192.
Ді Лаццаро В. Фізіологічні основи транскраніальної моторної стимуляції кори головного мозку у свідомих людей. Клінічна нейрофізіологія. 2014. № 115 (2). С 255–266.
Екелмен Б., Арам Д. Синтаксичні знахідки при вербальній атаксії розвитку. Журнал мовленнєвих порушень. 2019. № 16. С. 237–250.
Клом’яй В., Катс Р., Лакмі-Вале А. Основні принципи транскраніальної магнітної стимуляції (TMS) і повторюваної TMS (rTMS). Ann Phys Rehabil Med. 2015 рік. № 58(4). С. 208–213. DOI: 10.1016/j.rehab.2015.05.005.
Льюїс Б.А. Подальше спостереження за дітьми з дитячою апраксією мовлення в шкільному віці. Мовлення, мова та слухомовленнєвий розвиток у школах. 2014. № 35. С 122–140.
Маасен Б. Коартикуляція між складами у дітей з апраксією розвитку мовлення. Клінічна лінгвістика та фонетика. 2021. № 15. С. 145–150.
Макалуко-Хайнес С. Апраксія розвитку мовлення: симптоми та терапія. Клінічне лікування нейрогенних комунікаційних розладів. 2018. № 66. С. 243–250.
Маккарб П., Розенталь Дж., Мклеод С. Особливості розвитку диспраксії в загальній популяції з вадами мовлення. Клінічна лінгвістика та фонетика. 2016. № 12. С. 105–126.
Міщук Т.М., Каландяк О.М. Великі проблеми мінімальної мозкової дисфункції, або Що ми знаємо про моторну незграбність? НейроNEWS. 2022. № 6-2. С. 33–35.
Міссуіна К., Джейнес Р., Сусіє Г. Батьківські питання про розлад координації розвитку: короткий опис поточних даних. Педіатрія та здоров’я дитини. 2016. №. 11. С. 507–512.
Міссуіна К., Поллок Н., Іган М. Сприяти професії через полегшення діагностики розладу координації розвитку. Канадський журнал професійної терапії. 2018. 1. С. 26–34.
Моррісон Дж. DSM-IV. Зробити це легко. Керівництво клініциста з діагностики. Нью-Йорк : The Guilford Press, 2015.
Михайлова Е.О., Сухоносова О.Ю. та ін. Оптимізація лікування психічних, неврологічних та психосоматичних розладів у дітей. Інформаційний лист МОЗ України. Київ, 2020.133 с.
Найленд Л., Маассен Б., Ван дер Мейлен та інші. Коартикуляційні патерни в дітей з порушенням мовлення. Клінічна лінгвістика та фонетика. 2022. № 16. С. 461–483.
Полатайко Г.Дж., Фокс М., Місіуна К. (2015). Міжнародний консенсус щодо дітей з порушенням координації розвитку. Канадський журнал професійної терапії. 2015. № 62. С. 3–6.
Форрест К. Діагностичні критерії апраксії розвитку мовлення, які використовуються клінічними логопедами. Американський журнал логопедії. 2019. № 12. С. 376–380.
Флетчер С.Г. Чи корисні орально-моторні вправи при лікуванні фонологічних/артикуляційних розладів? Семінари з мовлення. 2022. № 23. С. 15–26.
Хол П.К. Апраксія мовлення: теорія і клінічна практика. Acta Pædiatrica. 2016. № 85. С. 1197–1201.
Шейла Е., Хендерсон С., Сагден Д., Барнетт А. Батарея оцінки рухів для дітей. Друге видання. Посібник екзаменатора. Pearsen, Лондон, 2017. 23 с.
