ОРГАНІЗАЦІЙНО-ОСВІТНІ ПРИНЦИПИ ВКЛЮЧЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ В ІНКЛЮЗИВНИЙ ПРОСТІР ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню принципів інклюзивної освіти та виокремленню із їх сукупності організаційно-освітніх принципів включення здобувачів вищої освіти з особливими освітніми потребами в інклюзивний простір закладу вищої освіти. Проблема розглядається в контексті інтеграції української освітньої системи в європейський простір і відповідності міжнародним стандартам інклюзивної освіти. У дослідженні застосовано метод контент-аналізу, який дозволив узагальнити нормативно-правові документи з питання забезпечення рівного доступу до освіти, проаналізувати сучасні моделі інклюзивного навчання та виокремити ключові принципи їх реалізації.Основні завдання дослідження включають аналіз нормативно-правової бази, що регулює організацію інклюзивного освітнього процесу, визначення концептуальних моделей включення здобувачів з особливими освітніми потребами в навчальний процес, а також обґрунтування організаційно-освітніх принципів, які сприяють ефективному функціонуванню інклюзивного освітнього простору в закладі вищої освіти. Виявлено, що основними принципами, на яких базується інклюзивна освіта у вищій школі, є науковість, системність, варіативність, індивідуалізація, соціальна відповідальність, міжвідомча інтеграція та соціальне партнерство. Окрему увагу приділено аналізу зарубіжного досвіду, що демонструє ефективність різних підходів до формування інклюзивного освітнього простору. Досліджено впровадження інноваційних освітніх моделей, зокрема блочного навчання та програм соціальної взаємодії, що сприяють включенню студентів з особливими освітніми потребами в повноцінний навчальний процес. Порівняльний аналіз міжнародних практик засвідчив важливість інклюзивного підходу в забезпеченні права на вищу освіту для всіх охочих без винятку. У результаті проведеної аналітичної роботи було виокремлено такі загальні організаційно-освітні принципи: включення осіб з особливими освітніми потребами в інклюзивний простір закладу вищої освіти: державно-адміністративного регулювання, громадської активності, технологічної компенсації та залучення бізнесу в розвиток інклюзивної освіти, а також зазначено їхні особливості. Наголошено на необхідності подальшого розвитку інклюзивних підходів у вищій освіті шляхом удосконалення законодавчих механізмів, розширення методичної підтримки викладачів та створення ефективних моделей навчання, що враховують індивідуальні потреби студентів з особливими освітніми потребами. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом ефективності впровадження зазначених принципів у конкретних закладах вищої освіти, а також розробленням рекомендацій для інтеграції інклюзивних підходів у систему післядипломної освіти та професійної підготовки кадрів.