ЖІНОЧА ФОНІКА ЕЛІС МАНРО (ОСОБЛИВОСТІ ПРОЗИ НОБЕЛІАНТКИ 2013 РОКУ)

Анотація

Статтю присвячено розгляду низки ключових аспектів творчості Еліс Манро – визначної англомовної письменниці, завдяки якій Канада в 2013 р. вперше отримала Нобелівську премію з літератури. У дослідженні відзначається, що Еліс Манро є класиком сучасного оповідання, вона порушує питання, гостро актуальні для людини другої половини ХХ ст. і помежів’я ХХ – ХХІ ст. й активно розробляє гендерну проблематику. Зауважено, що серед ключових аспектів короткої прози Еліс Манро виділяється можливість людського щастя взагалі й можливість його досягнення в конкретному реальному житті. Зокрема, ця художня оптика притаманна оповіданням Wood, A Real Life, Face, Chance, Runaway. Письменниця докладно обсервує стосунки між жінками й чоловіками, намагаючись продемонструвати їх складність і внутрішню напруженість. Її головними персонажами часто постають жінки, зокрема молоді, які рефлексують над складнощами своєї особистої долі. Підкреслено, що Еліс Манро прагне зрозуміти, чи передбачає природа жінки й чоловіка можливість щастя чи досяжність такого щастя є лише фантомом, ілюзією, міфом, витвореними і підтримуваними людиною. Особливо репрезентативним у цьому сенсі є оповідання Runaway, де зображується гранично конфліктний характер взаємин у парі «вона – він». Наголошено на тому, що в оповіданнях Wood, A Real Life, Face, Chance, Runaway, як і в інших своїх творах, Еліс Манро тяжіє до висновку про індивідуально-залежну природу щастя, до концептуального узагальнення, що людське щастя є драматичною категорією і не обов’язково має бути щасливим.