ФОНЕТИЧНІ ПРОЯВИ РЕКУРЕНТНОСТІ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Анотація

У статті досліджується фонетична рекурентність, що вважається одним із найдавніших і найпоширеніших поетичних прийомів в українській літературі. Вона виступає важливим засобом створення звукової гармонії, емоційного забарвлення та підкреслення смислових акцентів у тексті. Крім того, демонструється, як багаторазове відтворення певних звуків формує ритм і мелодію, що наголошує на значущості окремих слів та ідей, дозволяючи читачеві глибше зануритися в атмосферу твору.Автор детально розкриває різні аспекти фонетичних засобів, таких як алітерація, асонанс, ритм і ономатопея. Наводяться приклади використання цих прийомів у творах українських письменників різних літературних періодів, що підкреслює їхню роль у створенні яскравих образів і передачі емоцій. Алітерація, наприклад, забезпечує звукову гармонію та підсилює емоційний вплив, додаючи мові ритмічності та плавності, в той час як асонанс просуває мелодійність та сприяє формуванню образів, легких для запам’ятовування.Слід додати, що в роботі ритм аналізується як чинник, що надає тексту динаміки і змушує читача активно переживати події, описані в творі. Звертається увага на різні методи створення ритмічних візерунків, які можуть включати копіювання слів, конструкцій і синтаксичних елементів. Стаття підкреслює, що такі ритмічні структури не лише формують емоції героїв, але й підсилюють драматизм ситуації.Автор вважає, що вивчення цього явища в українській літературі відкриває нові перспективи для аналізу текстів, адже фонетична рекурентність має глибокі традиції та активно використовується в художніх творах. Висновки статті стверджують, що рекурентність, як важливий інструмент митця, сприяє створенню унікального художнього світу, роблячи літературу виразнішою і більш насиченою в емоційному плані. Дослідження фонетичної рекурентності не лише підтверджує високий рівень літературної майстерності авторів, але й відкриває нові горизонти для подальших досліджень у цій галузі.