МОВНИЙ ОБРАЗ ВІДЬМИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

Анотація

У статті проаналізовано мовний образ відьми як один із ключових в українському лінгвокультурному просторі. Зокрема, розглянуто основні лінгвістичні моделі творення евфемістичних номінацій на позначення відьми та вербальну репрезентацію означеного образу у фразеології та текстах української усної народної словесності. Зʼясовано, що образ відьми увібрав ознаки багатьох «непростих» міфологічних істот, що мають різні надприродні властивості та можуть використовувати їх як для злих, так і для добрих справ. Проте в аналізованих жанрах актуалізується лише пейоративна характеристика відьми. Дослідження вторинних номінацій дозволило дійти висновків, що, незважаючи на те, що одні з них виразно зберігають свій евфемістичний характер, інші вже належать до стертих евфемізмів, у концептуальному плані всі вони детермінуються властивими для українців віруваннями про типологічні ознаки як відьми зокрема, так і надприродного світу в цілому. Підставою для появи більшості національно орієнтованих сталих виразів і примовок із компонентом відьма стали архаїчні уявлення українців про неї як злу і страшну жінку, яка шкодить людині та її господарству. Оберегові замовляння від відьом зазнали виразного впливу християнської культурної традиції, що зумовило модифікацію первісних текстів і виявилося в усіх їх структурних елементах. Знання імені табуйованої істоти, нейтралізація злих сил, встановлення контакту між двома світами, виконання нездійсненної умови, уживання спеціального кумулятивного епітета тощо, репрезентоване в примовках і замовляннях від відьом, є характерними засобами творення апотропеїчного сакрального тексту. Сукупність міфологічних уявлень про відьму, втілена в українських народних казках, дозволяє відтворити посутній фрагмент української мовної картини світу.