СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНЕ ФУНКЦІЮВАННЯ ЛЕКСЕМИ СИН У МОВОПРОСТОРІ РОМАНУ «МАМИ́» МАРІЇ МАТІОС

Abstract

У статті вперше в семантико-стилістичному аспекті висвітлено функціювання лексеми син у мовопросторі роману «Мами́» Марії Матіос, простежено варіанти її змістового навантаження й виражальну роль у художній системі. Спираючись на теоретичну базу з лексики, семантики, стилістики й тематичні наукові джерела, беручи до уваги твердження про перетин наукових парадигм у вивченні літературно-художнього тексту, послуговуючись описовим, зіставним, лінгвостилістичним, герменевтичним, дискурсивно-аналітичним, польовим методами дослідження, ми обстежили романний дискурс, що є голосом матерів, котрі трагічно втратили синів, ретрансльованим нараторкою, і фіксує текстову «багатомовність» зі своїми семантичними полями.У ході дослідження виснувано, що образ сина несе значне художньо-змістове навантаження в романі «Мами́», є композитом бінарної сполуки «мати – син»; лексема син відображає численні іпостасі образу сина в полівимірному дискурсі роману, побудованому на поєднанні особистого і суспільного, сакрального і профанного, трансцендентного і матеріального, і набуває розгалуженої семантики, по-різному проявляючись стилістично. Син – це водночас дитина земної мами, Син Богородиці, казковий котик-синок у господині-мами. Лексема син функціонує в романі у своєму прямому значенні, називаючи потомка чоловічої статті в різних вікових групах, екзистенційних контекстах, в аспекті професійного та життєвого вибору. Для кожної зображеної матері син – об’єкт її любові, опіки, виховання, гордості; опора, підтримка, надія на майбутнє; гідна людина з відчуттям обов’язку, здатна до вагомих учинків. Особливо закцентований у творі воєнний дискурс, у якому син стає бійцем, оборонцем рідного краю від «совєтів», «рашистів», гине як герой у боротьбі з ворогом. Розгалуження змістового навантаження лексеми син відбувається, коли він утрачає життя. Стражденна матір розмислює про сина як про первозданну жертву, горе (утрату сина) – трактує як неуникне й неподоланне, яке не дає їй подальшої сили й бажання жити. Утім віра не дозволяє перерватися її зв’язку з дитиною та світом.