ТРАДИЦІЙНІ ЗВИЧАЇ ТА ПОБУТ ЯК ПІДҐРУНТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОБУТНОСТІ У ТВОРЧОСТІ АЛАЯ (НА ОСНОВІ РОМАНУ «ПОРОЖНЯ ГОРА»)

Анотація

У статті окреслено роль традиційних звичаїв і побутових практик у формуванні національної самобутності, відображеної в романі «Порожня гора» (“空山”) китайського письменника тибетського походження Алая. Досліджуються особливості поєднання усної фольклорної традиції та соціальної трансформації в художньому світі Алая, зокрема простежується, яким чином крізь призму сімейних та громадських обрядів, звичаїв, ритуалів і міфів вибудовується специфіка наративу. Особливу увагу приділено тому, як письменник репрезентує національну ідентичність тибетського народу через детальний опис побуту, звичаїв та уявлень, що формують його світогляд. Аналізується взаємодія традиційного тибетського світосприйняття із сучасними суспільно-політичними змінами, що вплинули на внутрішню структуру наративу.Проаналізовано також стилістичну палітру тексту: використання метафори, повторів, інтертекстуальності, елементів фольклорного мовлення, що створюють ритміку, наближену до усної традиції, а також впливають на емоційне сприйняття тексту. Роман «Порожня гора» демонструє складне переплетення кількох культурних пластів: традиційного тибетського світогляду, буддійської релігійної практики, а також впливу модернізаційних і політичних процесів у Китаї ХХ століття.Показано, що ці культурні складові не лише співіснують у творі, а й вступають у складний діалог, відображаючи амбівалентний характер змін, що відбуваються у тибетській спільноті. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що фольклорні елементи є не лише тлом для літературної оповіді, а й виступають рушійною силою сюжетотворення, адже крізь них передається глибинна історична пам’ять народу. Окремо наголошується на тому, що в художньому дискурсі Алая традиційні звичаї та побутові деталі набувають метафоричного значення, стаючи підґрунтям для осмислення ідентичності етнічної спільноти. Вони протиставляються одноманітній «офіційній» культурі, що транслюється державними наративами, і натомість презентуються як жива, органічна складова національного самоусвідомлення тибетців. Таким чином, дослідження роману «Порожня гора» свідчить про важливість традиційного світогляду як чинника культурної безперервності та опори для національного самоусвідомлення. Результати проведеного аналізу можуть бути використані для подальшого вивчення художнього осмислення традиційної культури у творах письменників, які працюють на стику декількох культурних парадигм, а також для глибшого розуміння літературних стратегій збереження етнічної ідентичності в умовах суспільних трансформацій.