РИСИ МОВНОГО ПОРТРЕТА БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Анотація

У статті зроблено спробу окреслити основні риси мовного портрета Бориса Грінченка як видатної мовної особистості періоду формування модерної української нації. При цьому опис (портрет) мовної особистості не ототожнюється з описом мови художніх творів письменника, а вимальовується переважно на основі формального і неформального спілкування через листування з друзями та однодумцями. Дослідницьку увагу сконцентровано на окремих рівнях лінгвоперсони – лексичному, морфологічному, словотвірному. Особливу увагу приділено орфографічним рисам мовного портрета, адже йдеться про час в історії української мови, коли відбувалось становлення єдиної літературної мови та пошуку принципів правопису для неї.Матеріалом дослідження стали понад двісті егодокументів Бориса Грінченка, датовані 1883, 1884 і частково 1885 роками – часом учителювання на Слобожанщині. Для їх наукового осмислення та цілісного вивчення мовної особистості застосовано методологію епістеміології та лінгвоперсонології. Це дало можливість репрезентувати окрему мовну індивідуальність у всьому обширі її виявів – часовому, просторовому, еволюційному, культурно-естетичному, соціумному, лінгвокультурологійному тощо. У результатах дослідження розділено лінгвоіндивідуацію (спонтанну потребу Бориса Грінченка реалізуватися в мові і через мову) та лінгвоіндивідуалізацію (осмислене прагнення Бориса Грінченка набути мовної самості, впізнаваності, вправності в оперуванні мовними засобами).У висновку постулюється думка, що визначні мовні особистості встановлюють мовні пріоритети й продукують мовні цінності в мовному колективі, а мовну особистість Бориса Грінченка за функціональним статусом можна порівняти з особистостями Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка та інших класиків-реформаторів українськомовного простору нашого минулого.