АКСІОМЕТРИКА ДИСПОЗИЦІЙНОГО АНТАГОНІЗМУ В СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

Статтю присвячено теоретичному моделюванню диспозиційного антагонізму в структурі особистості з позицій аксіологічного підходу в персонології та принципу інтегральної суб’єктності. Зазначено, що історичною логікою розвитку теорій рис у психології особистості доведено існування найбільш генералізованих позитивних рис-диспозицій, відображених у «Великій п’ятірці» (нейротизм / емоційна стабільність, екстраверсія / інтроверсія, відкритість / закритість досвіду, доброзичливість / дружелюбність, свідомість / сумлінність), згодом доповнених фактором «Чесність, скромність» у HEXACO. В останні два десятиліття верифіковано існування «Темної тріади» у складі неклінічних форм психопатії, нарцисизму й макіавелізму, доповнених згодом неклінічним садизмом у «Темній тетраді». Аргументовано ієрархічну концептуальну модель диспозиційного антагонізму позитивних і негативних предикторів поведінки на п’яти рівнях суб’єктної репрезентації особистості: 1) відносний суб’єкт або психосоматичний індивід – нейротизм vs первинна психопатія; 2) моносуб’єкт або суб’єкт індивідуальної предметної діяльності – екстраверсія vs нарцисизм; 3) полісуб’єкт або соціальний індивід, особистість у вузькому значенні – доброзичливість vs макіавелізм; 4) метасуб’єкт або творча індивідуальність – відкритість досвіду vs садизм; 5) абсолютний суб’єкт або цілісна, універсальна людина чи особистість у широкому значенні – свідомість vs вторинна психопатія, що сукупно маркують біофільний та некрофільний ціннісно-мотиваційні чинники структури особистості й зумовлені ними відповідні вчинки. На часі – масштабна емпірична перевірка валідності запропонованої моделі з метою запобігання й корекції різноманітних поведінкових девіацій на рівні як особистості, так і суспільних феноменів.