СТИЛЬОВА ПАРАДИГМА В МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ СХОДУ ТА ЗАХОДУ ЗАСОБАМИ ІНТОНУВАННЯ

Анотація

У статті проаналізовано стильову парадигму Сходу та Заходу засобами інтонування. Зазначено, що протягом еволюції людської думки існує філософське, релігійно-містичне й космологічне осмислення музики загалом і її окремих сторін. Інтонування виявляється найважливішим предметом для філософського проникнення сутності музики, яке здатне виконувати смислоформувальну, комунікативну, емоційно-виразну функції. Проникаючи практично в усі галузі матеріальної та духовної культури, воно є звуковою формою відображення й рефлексії навколишнього світу. З’ясовано, що сутність інтонування як смислового явища культури полягає в здатності акумулювати й транслювати культурні смисли. Інтонування сприяє передачі та сприйняттю будь-якої звукової інформації, посиленню сенсу висловлювання чи звернення (мовленнєвого, танцювального, музичного тощо). Доведено, що основна місія інтонування – відтворення сакральних текстів. Зазначено, що в низці характерних для архаїчних культур сигнальних форм інтонування (сигнали тривоги, небезпеки, заспокоєння) виникають типові риси синкретизму первісного світогляду. Обрядове інтонування буддистів має синтетичний характер, розкриваючи ідею багаторазовості перероджень, змін етапів і стадій життя і смерті тощо. У монотеїстичних релігіях інтонування стає важливим провідником смислів за допомогою виділення ключових слів сакральних текстів, а також звуковим механізмом структурної організації промови. У дослідженні на прикладі звукових наслідувань і сигналів доведено, що інтонування здатне відображати інтуїтивне світовідчуття та світогляд людей. Звернення до інтонування в народних, релігійних і магічних ритуалах дало змогу актуалізувати проблему впливу звукового компонента обряду на емоційний стан людини. Результати роботи можуть бути корисні фахівцям у галузі культурології, філософії, релігієзнавства, теорії та історії мистецтв, а також психології; можуть бути використані музикознавцями, етнографами, а також педагогами.