ЗВУЧАННЯ ЧАСУ: ФОРТЕПІАННЕ ТРІО МОЦАРТА B-FLAT MAJOR
DOI:
https://doi.org/10.32782/art/2025.1.19Ключові слова:
виконавська діяльність, жанр, камерний ансамбль, композитор, Моцарт, музична творчість, тріоАнотація
У статті розглядається жанр фортепіанного тріо у творчості Вольфганга Амадея Моцарта – одного з найвидатніших представників світового музичного мистецтва. За творче життя Моцарт створив вісім фортепіанних тріо, більшість із яких написані для розповсюдженого на той час складу інструментів: клавесин, скрипка, віолончель (винятком є тріо E-flat major, створене для фортепіано, альта та кларнета), і його опус B-flat major є досить типовим для цього жанру. Автор дослідження акцентує увагу на поєднанні творчих експериментів і практичної діяльності Моцарта. Фортепіанні тріо виступають важливою формою щодо апробації важливих музичних прийомів, а також як засіб задоволення вимог впливових замовників. Проаналізовано перше тріо B-flat major (K. 254) «Дивертисмент», створене у 1776 році, коли Моцарт працював у Зальцбурзі. Опус виник у період роботи над Симфонією № 31 («Паризькою») та Концертом для фортепіано № 17 і знаменує початок досить активної діяльності композитора у жанрі камерної музики. У дослідженні підкреслюється, що, попри камерний характер, творам притаманна витонченість, гармонійність, досконалість та багатство музичної мови. Стаття досліджує стилістичний почерк Моцарта на прикладі тріо. Розглядається бездоганність мелодичної структури, гармонійної майстерності та зрозумілість музичного мовлення. Доводиться, що унікальність творчості Моцарта полягає в тому, що його музика доступна і зрозуміла для слухачів будь-якого віку та рівня підготовки, але водночас залишається складною для аналітичного осмислення. Стаття стане в нагоді як професійним виконавцям, так і студентам вищих мистецьких навчальних закладів, оскільки робота над фортепіанними тріо на заняттях камерного ансамблю розкриває унікальність музичної мови Моцарта. Аналіз тембрових і динамічних відтінків, точність виконання штрихів і глибина музичних діалогів сприяють формуванню професійної майстерності виконавців будь-якого рівня. У статті також наголошується на важливості оригінальних видань тріо, здійснених у другій половині ХХ століття під редакцією В. Плата та В. Рема, які зберегли автентичність авторського задуму, надаючи практикуючим музикантам доступ до більш оригінальних партитур. Дослідження підкреслює значущість фортепіанних тріо для розуміння творчого методу Моцарта, його геніальної простоти та невичерпної естетичної цінності.
Посилання
Горюхіна, Н.А. Еволюція сонатної форми. Музична Україна. Київ, 1973. 310 с.
Abert, G. W. A. Mozart, by Breitkopf and Hartel 1923. 1552 S.
Dommer, A. Musikalisches Lexicon: auf Grundlage des Lexicons von H.Ch. Koch / A. von Dommer, H.Ch. Koch. – Heidelberg: Academische Verlagsbuchhandlung von J. C. B. Mohr, 1865. 1010 S.
Giegling, F. Vorvort. Zum vorliegenden Band / F. Giegling // W. A. Mozart, Neue Ausgabe sämtlicher Werke, Internationalen Stiftung Mozarteum Salzburg, Serie I, Bühnenwerke, Werkgruppe 4: Oratorien, geistliche Siengspiele und Kantaten. Kassel, Basel, London, New York: Bärenreiter, 1958. 112 S.
Glover, J. Mozart’s Women / J. Glover. – London: Pan Books, 2006. 436 p.
Henzel, С. Von der Konzertarie zur konzertanten Opernaufführung zur Funktion der Opernmusik im Konzertleben im späten 18. Jahrhundert / C. Henzel // Mozart-Jahrbuch 2000. – Kassel, Basel, London, New York, Prag: Bärenreiter, 2002. S. 167-178.
Jan O W. F. Mozart. Bde I-IV. Bd. I. Lpz., 1856. 1380 S.
Klasen, L. Wolfgang Amadeus Mozart, sein Leben und seine Werke / L. Klasen. – Wien: L. Klasen-Verlag, 1897. 112 S.
Mancini, G. Practical reflections on the figurative art of singing / G. Mancini. – Boston: Richard G. Badger, 1912. 194 p.
