СОНЕТ У КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ДРЕМЛЮГИ

Анотація

У статті аналізуються камерно-вокальні солоспіви знаного українського композитора М. В. Дремлюги (1917–1998), створених ним протягом періоду з 1973 по 1976 рік на тексти сонетів українських та зарубіжних поетів минулого та сучасності. Зазначені твори, що яскраво характеризують М. Дремлюгу як проникливого митця-лірика, розглядаються у контексті соціокультурних обставин окресленого часового проміжку, характерних для радянської дійсності другої половини ХХ століття. В процесі аналізу ряду романсів на слова Ф. Петрарки, Мікеланджело та В. Шекспіра увага була сфокусована головним чином на суттєвих елементах музичної мови композитора – мелодиці, гармонії, метроритмічних та фактурних нюансах. Оскільки в процесі дослідження особливий інтерес в автора статті викликав механізм узгодження музичної та літературної складових камерно-вокального твору, пошук композитором шляхів втілення структурних канонів сонету в контекст музичної форми отримав пріоритетне значення. Метою дослідження є виявлення характерних стилістичних та концептуальних особливостей романсів М. В. Дремлюги, написаних на тексти сонетів українських і зарубіжних авторів. При дослідженні камерно-вокальної спадщини М. Дремлюги періоду 1973–76 років були задіяні наступні методи: аналітично-описовий (задля характеристики стильових та концептуальних особливостей ряду романсів М. Дремлюги), метод історичного аналізу (для з’ясування обставин створення аналізованих творів, а також при роботі з рукописами та архівними документами) та метод системного аналізу (для здійснення узагальнень та формулювання проміжних та кінцевих висновків). Музичний сонетарій Миколи Дремлюги й на сьогоднішній час залишається мало дослідженою цариною, що свого часу знайшла побіжне висвітлення лише в одній розвідці. В нашому дослідженні вперше проведено аналіз ряду романсів М. Дремлюги в контексті специфіки музичної інтерпретації композитором сонетної структури. Зібрання музичних сонетів М. В. Дремлюги яскраво експонує ліричну грань його різносторонньої творчої індивідуальності. Зазначені вокальні солоспіви відзначаються органічністю й стрункістю форми, багатством мелодичної, гармонічної та метроритмічної палітри, розгорнутістю, виразністю та фактурним розмаїттям фортепіанних партій, що часто виходять за межі простого супроводу.