ВИКОНАВСЬКИЙ АНАЛІЗ СОЛОСПІВІВ ВСЕВОЛОДА РИБАЛЬЧЕНКА НА ВІРШІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Анотація

У статті представлено виконавський аналіз солоспівів В. Рибальченка, зібраних у цикл «Шість романсів на слова Тараса Шевченка: для високого жіночого голосу в супроводі фортепіано» (1966). Визначено, що цикл складається з різноманітних за образним змістом і драматургічним характером романсів, кожен із яких відображає жанрові характеристики українського солоспіву: куплетну форму, взаємопроникливість поетичного слова й музики, простоту і щирість емоційного змісту, естетичну красу й довершеність музичної думки. З’ясовано, що В. Рибальченко в циклі «Шість романсів на слова Тараса Шевченка» вибудовує драматургію кожного номера на основі принципу контрасту задля багатогранного розкриття художньо-образного змісту поетичного тексту, акцентуючи увагу на тембрових і динамічних характеристиках вокального звучання, ладогармонічній мові твору як важливих факторів драматургічного розвитку й музичної виразності в розкритті різнопланових за змістом віршів Великого Кобзаря: психологічно-поглиблених, філософсько-споглядальних, лірично-задумливих, епічних. Проаналізовано виконавську манеру сучасної української співачки Валерії Туліс в інтерпретації солоспівів В. Рибальченка, що набула повноти вираження через сформовану культуру звуку, визначену школою професорки Валентини Антонюк, а також її художній світогляд, рівень естетичного розвитку. Визначено, що пошук відповідних авторському задуму шляхів вираження музичної думки у вокальному циклі В. Рибальченка «Шість романсів на слова Тараса Шевченка» зумовив розвиток виконавських особливостей, які впливають на характер представлення музичного образу й проявляються у виконавській схильності солістки до емоційної підкресленості психологічних станів і настроїв, посилення інтонаційно-фонічних нюансів музичного мовлення й загалом персоніфікації виконавської манери прочитання та сценічного втілення композиторського задуму твору.