КОНЦЕРТ ДЛЯ ТРУБИ З ОРКЕСТРОМ ЙОЗЕФА ГАЙДНА В МУЗИКОЗНАВЧИХ ВИМІРАХ СЬОГОДЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/art/2023.3.17Ключові слова:
труба, бароко, класицизм, concerto grosso, сольний інструментальній концерт, еволюція жанру, еволюція оркеструАнотація
Мета статті – дослідити стилістичні й композиційні особливості концерту для труби Es-dur Й. Гайдна, висвітлити його наукову розробленість як предмета музикознавчого дослідження. Методологія дослідження заснована на комплексному підході щодо вивчення концертної творчості Й. Гайдна, зокрема його концерту для труби з оркестром Es-dur. Це зумовило застосування низки окремих методів, серед яких основні історико-компаративний, культурологічний, теоретичне узагальнення, музикознавчий аналіз тощо. Концерт для труби з оркестром Es-dur (1796) Й. Гайдна є останнім твором композитора в цьому жанрі й першим класичним концертом для цього інструменту. Гайднівський трубний концерт написаний на підтримку експерименту й дружби з А. Вайдінгером – чудовим трубачем і винахідником клапанної труби з хроматичним строєм. Після цього для труби композитор більше нічого не писав. Незважаючи на певну титульність твору, його дослідженість сьогодні зовсім незначна. У концерті для труби Й. Гайдна закумульовано еволюцію жанру не тільки стосовно творчості й індивідуального стилю митця, а й доби загалом, адже творчий шлях Й. Гайдна охопив весь період розвитку класичного оркестру, від ранньокласичних зразків і до застосування класичного парного складу, що використовується в останньому трубному концерті композитора. Поряд зі слідуванням духу часу й утіленням відповідних класичному стилю новацій багато чого в концерті Й. Гайдна для труби залишилося від барокової спадщини. По-перше, це виключне значення кожного інструменту, що кристалізувалося в барокових concerto grosso (група concertino) і постало підґрунтям класичного концерту для сольного інструменту з оркестром. По-друге, трактування сольного інструменту навіть самим композитором як clarino. Це відбилося на характері й інтонуванні партії солюючої труби, що порівняно з класицистичним духом усього твору спирається на барокову практику натуральних (обертонових) звукорядів. Проте переконливі, вільні та сміливі експерименти Й. Гайдна щодо вибору інструментарію, оркестрового балансу, тембрових інструментальних сполучень сприяли розвитку жанру концерту в європейській музичній практиці класичної доби.
Посилання
Антон Вайдінгер. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D1%80 (дата звернення: 30.09.2023).
Громченко В. Духове соло в європейській академічній композиторський та виконавський творчості ХХ – початку ХХІ ст. (тенденції розвитку, специфіка, систематика) : монографія. Київ-Дніпро : ЛІРА, 2020. 304 с.
Посвалюк В. Труба в епоху бароко. Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України та зарубіжжя : збірник наукових праць / Рівненський держ. гуманіт. ун-т. Рівне, 2016. Вип. 8. С. 28‑34.
Чжан Цзіньцю. Труба: історія та органологія інструменту в динаміці стильних змін від Бароко до Класицизму. Музикознавча думка Дніпропетровщини : збірник наукових праць / Дніпропетровська академія музики імені М.І. Глінки. Дніпро : ГРАНІ, 2023. Вип. 24 (1). С. 317–332.
Hoboken A., von J. Haydn: Thematisch-bibliographisches Werkverzeichnis: in 3 Bänden. Mainz : Schott, 1957. Bd. 1. 848 S.
Hyshka І. Sound Creation as an Important Component of the Trumpeter’s Technical Scills (history, theory, methods, practice) : monograph. Lviv : AA, 2011. 185 p.
Tarr Edward H. Haydn’s Trumpet Concerto (1796‑1996) and its Origins. International Trumpet Guilde Journal : School of Music Florida State University Tallahassee. September, 1996. P. 30–43.
Webster, James; Feder, Georg. Joseph Haydn. The New Grove Dictionary of Music and Musicians. Published separately as a book: (2002) The New Grove Haydn. New York : Macmillan, 2002. 178 p.
