КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ Й ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ДІАЛОГУ
DOI:
https://doi.org/10.32782/philspu/2023.3.16Ключові слова:
композиція, діалог, художній текст, структура, художній діалогАнотація
У статті розглядається важливий аспект художнього тексту – діалог – і досліджуються його композиційні особливості та засоби виразності. Автор аналізує, як діалог впливає на структуру художнього твору та його загальний контекст. У статті також проаналізовано, як автори використовують діалог для розкриття персонажів, вираження конфліктів і розвитку сюжету. У статті досліджуються мовні та стилістичні прийоми, які допомагають авторам досягти певних ефектів у діалозі. Дослідження допомагає краще зрозуміти роль діалогу в художній літературі і сприяє розвитку літературознавчих підходів до аналізу художніх текстів. Основним засобом структурування художнього твору є конкретний семантико-стилістичний склад, який визначає організацію його змісту. Важливо відзначити, що «ієрархічна» структура у художньому тексті відрізняється від тих, що властиві структурі офіційно-ділових або наукових текстів. У останніх внутрішня композиція зазвичай визначається логікою та послідовністю, тоді як у художньому тексті ця структура є індивідуальною та неповторною. Для досягнення виразності в художньому тексті активно використовуються різні стилістичні прийоми синтаксису. Серед них можна виділити особливі випадки використання головних та другорядних членів речення, використання послідовності однорідних членів, порядок слів, вживання неповних та еліптичних речень, антиеліпсис, усікання, позиційно-лексичний повтор, парцеляція. Крім того, лексико-граматичне різноманіття, яке притаманне мові художньої літератури, дозволяє використовувати елементи інших стилів. У цьому контексті композиція відіграє важливу роль. Композиція нарівні з архітектонікою, прийомами організації ритму, фоніки та інтонації являє собою один з проявів симетрії, який є характерним для традиційного мистецтва. В рамках композиції художнього твору розвивається динамічний зміст, що виявляється в зміні та чергуванні різних форм і типів мовлення, а також різних стилів, які синтезуються в авторському образі та утворюють цілісну систему виразних мовних засобів. Саме у цій особливості мовної структури образу автора виявляється стилістична єдність композиційного цілого на більш глибокому і виразному рівні.
Посилання
Грищенко Я.С. Дискурсивність віршованих творів: когнітивно-прагматичний вимір (на матеріалі англійської та американської поезії ХVII–ХХ століть) : автореф. дис. канд. філол. наук. Київ, 2013. 19 с.
Матковська Г.О. Композиційна організація художнього тексту. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія «Філологія. Педагогіка», 2013. Вип. 2. С. 40–45.
Сидоренко І.А. Архітектоніка та композиція художнього твору як елементи авторського ідіостилю. Вісник університету імені А. Нобеля. Серія «Філологічні науки», 2019. № 1 (17). С. 19–24.
Сухова А.В. Композиційно-стилістична типологія англомовної новели. Науковий вісник ДДПУ імені І. Франка. Серія «Філологічні науки. Мовознавство», 2016. Т. 2. № 5. С. 130 –134.