ЗНАЧЕННЯ ЕКОТОНІВ У ЛАНДШАФТНІЙ СТРУКТУРІ ПОВЕРХНІ СУХОДОЛУ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/naturalspu/2023.2.2

Ключові слова:

ландшафти, екотони, межі ландшафтів, екотоністика, ландшафтна організація поверхні суходолу.

Анотація

У статті акцентовано увагу на тому, що екотон як конструктивно-географічне поняття набирає популярності серед географів не тільки України, але і світу. Тому метою цієї статті є обґрунтування значення екотону як основної форми ландшафтної організації поверхні суходолу. Встановлено, що безперервні зміни ландшафтного середовища, зумовлені в наш час як природними, так і антропогенними чинниками, неминуче викликають переміщення фізико-географічних меж. Крім того, більшість ландшафтних систем не є однорідними за своїми типологічними характеристиками, а переходи між ними досить розмиті. Це ще більше ускладнює проведення меж і наводить на думку про провідне значення в ландшафтній організації земної поверхні широких межових смуг – екотонів. У пропонованому визначенні екотону наголошено на його ролі як основної форми ландшафтної організації земної поверхні. Запропоновано шість типів екотонів у межах південно-західної частини Східно-Європейської рівнини: 1 – мішані ліси – широколисті ліси; 2 – широколисті ліси – лісостеп; 3 – мішані ліси – лісостеп; 4 – лісостеп – степ; 5 – степ – сухий степ; 6 – сухий степ – напівпустеля. Оскільки явище перехідності є просторово й часово континуальним, то більшу частину суходолу (особливо в помірному поясі) займають екотони, або «екотонні» ландшафти. Протиставленням їм є «граничні» ландшафти, локалізовані в реґіонах з екстремальними природними умовами. Співвідношення «екотонних» і «граничних» ландшафтів на земній поверхні проілюстроване за допомогою ландшафтно-екотонного тетраедра. Формування екотонів у антропогенних ландшафтах (у різному ступені трансформованих людиною) відбувається з часу виникнення відтворювального господарства, а наші дослідження взаємопроникнення природного і людського початків у формуванні, зокрема агроландшафтів, вказують на те, що за рівнем географічності це майже неосяжна сфера наукових досліджень. Отже, дослідження екотонів може стати змістом особливої гілки ландшафтознавства – екотоністики, що мала б зосередитися саме на вивченні природних меж у різних типах ландшафтів.

Посилання

Безлатня Л.О. Культурні ландшафти міжзональних геоекотонів. Фізична географія та геоморфологія. 2013. Вип. 2. С. 234–238.

Бобра Т.В. Геоэкотоны в структуре ландшафтного пространства. Геополитика и экогеодинамика регионов. 2008. Вып. 1–2. С. 28–31. 3. Генсірук С.А. Ліси України. Київ : Наук. думка. 1992. 408 с.

Голубець М.А. Ретроспектива і перспектива лісової типології. Львів : Поллі, 2007. 78 с.

Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. Київ : Либідь, 1993. 224 с.

Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: у 2 т. Т. 2. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. 400 с.

Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. Вінниця : Арбат, 1998. 292 с.

Денисик Г.І. Лісополе України. Вінниця : Тезис, 2001. 284 с.

Денисик Г.І., Ситник О.І. Міжзональний геоекотон «лісостеп-степ» Правобережної України. Вінниця : ПП ТД «Едельвейс і К», 2012. 217 с.

Денисик Г.І., Чиж О.П. Лісостепові полісся. Вінниця : Теза, 2007. 210 c.

Канський В.С. Екотони – узлісся лісових антропогенних ландшафтів Поділля. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія «Географія». 2013. Вип. 25. С. 92–96.

Кисельов Ю.О. Основи геософії: проблеми теорії та методології. Луганськ : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2011. 208 с.

Кучерявий В.П. Екологія. Львів : Світ, 2000. 500 с.

Лаврик О.Д. Специфіка функціонування водно-берегових ландшафтних геоекотонів. Наукові записки екологічної лабораторії Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. 2012. Вип. 15. С. 37–40.

Максименко Н.В., Гуцуляк В.М., Дудар Т.В. Ландшафтна екологія. Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2015. 369 с.

Максименко Н.В., Заїченко Я.С. Агроекологічне значення тривалого існування системи лісосмуг. Наукові праці Уманського національного університету садівництва. 2009. Вип. 71. С. 229–236.

Новак А.В. Агрометеорологічні умови за даними 2015–2016 сільськогосподарського року за даними метеостанції Умань. Вісник Уманського національного університету садівництва. 2017. № 1. С. 26–28.

Сонько С.П. Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми. Київ : Ніка-центр, 2003. 286 с.

Сонько С.П. Екологічні проблеми сучасного сільського господарства та шляхи їх вирішення : навчальна презентація. Умань, 2015. URL: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/364.

Сонько С.П. Нові дані про динаміку ноосферних екосистем. Web of Scholar. 2018. № 6 (24). Vol. 3. Р. 17–23. DOI: 10.31435/rsglobal_wos/12062018/5762.

Сонько С.П. Сільськогосподарське районування – перший крок до збалансованого природокористування в агросфері. Вісник Уманського національного університету садівництва. 2015. № 1. Вип. 3. С. 106–112.

Сонько С.П., Максименко Н.В. Просторові і часові механізми антропогенної експансії агроландшафту. Людина та довкілля. Проблеми неоекології. 2013. Вип. 2 (15). С. 5–21.

Сонько С.П., Максименко Н.В. Про «природність» та «антропогенність» ландшафтотворення. Людина та довкілля. Проблеми неоекології. 2016. Вип. 1–2 (25). С. 9–13.

Шийка Т.І. Формування екотонів пришляхових захисних насаджень. Науковий вісник НЛТУ України. 2010. Вип. 20. С. 58–63.

Шлапак В.П., Терещенко Ю.Ф., Цьомра Т.С., Мельник Ю.М. Резерви придорожніх зелених насаджень Черкащини. Зб. наук. праць УДАУ. 2009. Вип. 70. Ч. 1. Умань. С. 102–109.

Шлапак В.П., Терещенко Ю.Ф., Цьомра Т.С., Мельник Ю.М. Невідкладні екологічні проблеми придорожніх зелених насаджень Черкащини. Екологія – шляхи гармонізації відносин природи та суспільства : збірник міжвузівської наукової конференції (23–24 квітня 2009 р.). Умань : УДАУ, 2009. С. 91–92.

Якомяги Ю., Кюльвик М., Мандер Ю. Роль экотонов в ландшафте. Ученые записки Тартусского университета. 1988. С. 96–118.

Denysyk Hr.I., Kyselov Yu.O., Sonko S.P., Shlapak V.P., Maksymenko N.V. Ecotons in landscape’s organization of the dry land surface. Ландшафтознавство. 2022. № 2(2). Р. 102–111.

Hommeyer H.G. Reine Geographie von Europa, oder allgemeine Terrainbeschreibung der europäischer Erdfläche. Königsberg, 1810. 191 s. 30. James P., Martin G. All Possible Worlds: A History of Geographical Ideas. New York : John Wiley & Sons, 1981. P. 177.

Maksymenko N.V., Voronin V.O., Cherkashyna N.I., Sonko S.P. Geochemical aspect of landscape planning in forestry. Journ. Geol. Geogr. Geoecology. 2018. № 27(1), P. 81–87.

Sonko S. Express assessment of environmental impact of agriculture technologies on the soils of Cherkasy Oblast. Ukrainian Journal of Ecology. 2018. № 8(1). Р. 451–459. DOI:10.15421/2017_235.

Sonko S., Kyselov Yu., Polovka S. On the modern conception of environment. Journ. Geol. Geograph. Geoecology. 2018. № 27(2). Р. 346–356. DOI: 10.15421/111859.

Sonko S., Maksymenko N., Peresadko V., Sukhanova I., Vasylenko O., Nikitina O. Concept of environmentally protective farming for the forest-steppe zone. Visnyk of V.N. Karazin Kharkiv University. Series Geology, Geography, Ecology. 2018. № 1. P. 161–172.

Paffen K.H. Ökologische Landschaftsgliederung. Erdk., II, 1948. 302 s.

Schmithüsen J. „Fliesengefüge der Landschaft“ und „Öko-top“. Ber. z. Dt. Landeskde. 1948. 5. S. 15–25.

Troll C. Die geographische Landschaft und ihre Erforschung. Studium Generale. 1950. S. 3–15. DOI: 10.1007/978-3- 662-38240-0_20.

Wimmer J. Historische Landschaftskunde. Innsbruck : Verlag der Wagner’schen Universitaet, 1885. 330 s.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-04-03