СТРАТЕГІЇ ЛІНГВІСТИЧНОГО КОДУВАННЯ ОБ’ЄКТІВ НОМІНАЦІЇ В СТРУКТУРІ МОВНОГО ПРОСТОРУ КИЄВА

Анотація

У статті репрезентовано комплексне дослідження механізмів формування мовного простору Києва через призму лінгвістичного кодування об’єктів номінації. Актуальність роботи зумовлена необхідністю теоретичного осмислення сучасного урбанонімікону столиці як динамічної семіотичної системи, що перебуває в стані інтенсивної деколонізаційної трансформації. Обґрунтовано концепцію лінгвістичного кодування як процесу вторинної семіотизації урбаністичного ландшафту, де мовні знаки виступають носіями колективної пам’яті, національних цінностей та ідеологічних настанов суспільства. Шляхом аналізу 2833 урбанонімів (годонімів та агоронімів) експліковано розгалужену ієрархію лінгвістичних кодів. Виявлено домінування меморативного коду, який еволюціонує від індивідуалізованих номінацій до героїзації колективних суб’єктів спротиву, конструюючи оновлений національний пантеон – від актуалізованого ономастикону давньоруського періоду до вшанування героїв сучасної російсько-української війни. Особливу увагу приділено локативному коду, що через механізми трансонімізації астіонімів, оронімів та мікротопонімів маркує геокультурну приналежність Києва до європейського цивілізаційного ареалу. У статті проаналізовано антропогенне, нумеративне та натуралістичне кодування, що відображають інфраструктурний, логістичний та естетичний вектори освоєння міського простору. Висвітлено проблему лінгвістичних ризиків – «семантичного шуму» та паронімічної атракції, спричинених наявністю годонімів-дублетів та ідеологічно амбівалентних назв, що породжують когнітивний дисонанс у сучасному публічному дискурсі. Доведено, що мовна вербалізація простору Києва зміщується від прагматичної орієнтації до аксіологічно маркованого конструювання ідентичності. Зроблено висновок, що лінгвістичне кодування є ключовим інструментом деколонізації семіосфери міста, що перетворює Київ у цілісний та самобутній український культурний текст